АКТУАЛІЗАЦІЯ СОЦІАЛЬНОЇ СПРАВЕДЛИВОСТІ В НАЦІОНАЛЬНІЙ БЕЗПЕЦІ

Державно-управлінські студії № 6(8), 2018

УДК 346.614.8:351.862

Левчишен Д. І.

старший викладач кафедри суспільно-гуманітраної освіти

КЗВО «Одеська Академія неперервної освіти Одеської обласної ради»

АКТУАЛІЗАЦІЯ СОЦІАЛЬНОЇ СПРАВЕДЛИВОСТІ В НАЦІОНАЛЬНІЙ БЕЗПЕЦІ

 

 

В статті розглядається концепт соціальної справедливості як фактор національної безпеки і нормативної основи для формування консенсусу в суспільстві. Концепт соціальної справедливості формується в офіційному, науковому і публічному дискурсі, а відтак досить мінливий. Останнім часом ми спостерігаємо активізацію дискусій про соціальну справедливість на всіх трьох рівнях. Чи є це запитом на зміни?

Ключові слова: соціальна безпека, соціальна напруженість, соціальна справедливість, національна безпека.

 

ACTUALIZING SOCIAL JUSTICE IN NATIONAL SECURITY

 

The article deals with the discourse of social justice as a factor of national security and the normative basis for the formation of a consensus in society. The concept of social justice, is formed in the official, scientific and public discourse, and therefore quite changeable. Recently, we have seen the intensification of discussions on social justice at all three levels. Is this a change request?

Keywords: social security, social tension, social justice, national security.

 

Постановка проблеми. Суперечки про зміст соціальної справедливості артикулюються і інтенсифікуються на фоні масштабних соціальних трансформацій в якості фрагменту соціальної реальності. Звернення до соціальної справедливості дозволяє легітимізувати існуючі заходи або майбутні зміни не тільки в соціальній політиці, але й системі державного управління.

З іншого боку, суспільний запит на соціальну справедливість здебільшого виражається в почуттях ресентименту, що в свою чергу опосередковано поточним становищем людей і їх оцінками свого власного стану і можливостями поліпшення життя. І якщо правила гри в суспільстві відчутно відхиляються від акредитуючого справедливого суспільного устрою, то є підстави для вимог змін, політики зі свого боку апелюють до пережитих почуттів і ресентименту.

Однак поняття соціальну справедливості основоположне для існування соціальних систем, оскільки саме сприйняття дій системи як справедливих спонукає підтримувати зв’язки з іншими елементами системи, забезпечує її динамічну стійкість. Тому необхідно розкрити інституційне, економічне, політичне та інформаційне забезпечення соціальної справедливості як базові фактори стійкості системи та фактору національної безпеки. 

Аналіз останніх досліджень. Сьогодні питання соціальної справедливості порушують­ся у працях таких вітчизняних науковців як В. Богомолова, О. Білорус, О. Власюк, О. Гернего, Д. Гордієнко, В. Геєця, А. Гриненко, О. Давидюк, В. Данилишин, Н. Заіка, А. Кукліна, В. Куценко, М. Панченко, Б. Мінін, М. Мінченко, О. Новікова, Т. Русанова, О. Хомра, П. Шевчук, В. Скуратівський, С. Пирожков, В. Паламарчук, В. Серебряніков, А. Хлоп’єв та інших.

Проте, відзначимо, що комплексний підхід до реалізації та визначення предметного поля соціальної справедливості в сфері національної безпеки недостатньо розвинений.  

Метою статті є визначення концептуального поля соціальної справедливості та визначення його ролі у сфері національної безпеки.

Виклад основного матеріалу. Українське суспільство як система характеризується інституційною недостатністю і наявністю значних розривів, що стимулюють збільшення соціальної напруженості. Показники нерівності за рівнем доходів населення є одним із основоположних індикаторів даних розривів, що характеризують реалізацію соціальної справедливості.

Актуальність задоволення базових потреб для більшості членів суспільства і нерівність при їх задоволенні призводять до загострення соціальних протиріч, і може надавати прямий вплив на суб’єктивне сприйняття справедливості членами даного конкретного суспільства, та, як наслідок, становити загрозу для національної безпеки як ззовні, так зсередини.

Що стосується України, то значущою проблемою, яка визначає актуалізацію потреб первинного рівня в Україні, є дисфункція державних інститутів, актуалізує потребу в безпеці. Даний факт підтверджується даними про довіру громадян державно-політичних інститутів.

Україна має один з найнижчих рівнів довіри громадян державно-політичним та суспільним інститутам з переліку європейських країн. В динаміці ж відзначається зниження довіри інститутам, що забезпечують захист правопорядку і безпеку держави і суспільства: міліції, прокуратурі, судах і навіть армії.

У результатах дослідження на предмет того, яким соціальним інституціям довіряють українці в 2018 р., проведеного соціологами Центру Разумкова відзначено, що в першу п’ятірку міністерств і державних служб з найбільшим кредитом довіри увійшли Збройні Сили України (15,5%), Державна служба з надзвичайних ситуацій (12,5%), Державна прикордонна служба (11,3%), Націо-нальна гвардія України (9,9%) і Служба безпеки України (СБУ) (6,1%) [3, с.2].

До соціальних інституцій з найменшим рівнем довіри українці віднесли Верховна Рада України (54,6%), Державний апарат (чиновники) (50,8%), Президент України (50,8%) Уряд України (50,4%), Суди (судова система в цілому) (49,6%). Найбільш неефективними серед держслужб, на думку учасників опитування, стали законодавча виконавча, та судова служби. На думку експертів, низькі оцінки діяльності переліеним інституцям, пов’язані в першу чергу з тим, що представники цих міністерств постійно в центрі корупційних скандалів. У той же час, високий відсоток недовіри міністерствам і відомствам в цілому обумовлений недовірою до держави як такої, що ставить під сумнів ефективність виконання ролі регулятора соціальної справедливості в українському суспільстві [3, с.2].

Головним недоліком чинної системи національної безпеки є певне другорядне становище соціальної безпеки. У чинній Стратегії національної безпеки відсутня окремо визначена підсистема соціальної безпеки, котра не дає додаткових зобов’язань, які попереджають низький рівень життя громадян, високий рівень бідності, посилення загроз життю та здоров’ю населення, невиправдано високу соціальну нерівність суспільства, нерівний доступ до якісних освітніх та медичних послуг. Загалом, за відсутності позитивних соціальних трансформацій в країні, низьким є рівень соціального оптимізму.

Підтвердженням цих фактів є дані соціологічного моніторингу Інституту соціології НАН України, які свідчать, що 88% населення відчувають недостатній рівень соціальної справедливості в Україні (табл.1)

Сьогодні українське суспільство вкрай гостро переживає соціальну несправедливість і нерівність. За даними Інституту соціології НАН України, 86% українців вважають нерівність суттєвою. Для більшості опитаних вихід із ситуації є можливим за умови посилення державного впливу на економіку та перерозподіл соціальних благ; 60% вважає, що уряд зобов’язаний наскільки можливо вирівнювати доходи людей, а 70% виступає за те, щоб уряд контролював зарплати, ціни та доходи [10, с.23].

Таблиця 1.

Оцінка відчуття населенням соціальної справедливості в Україні, %

На Вашу думку, наскільки в Україні забезпечується соціальна справедливість?

% до всіх

Недостатньо

88,5

Важко сказати

8,3

Достатньо

3,2

 

Соціальна безпека як основа соціальної політики – це не лише запобігання небезпекам загалом, а такий стан держави, суспільства та особистості, який дозволяє нарощувати творчий потенціал окремої людини та суспільства загалом, при якому з’являється впевненість у майбутньому та соціальна стабільність. Якісне зростання людського потенціалу є основним чинником сталого економічного та соціального розвитку України.

Щодо нинішньої ситуації в Україні, можна сказати, що проблема, як і у перші роки після здобуття незалежності, полягає у відсутності в Україні реальних ознак покращення ситуації. Задеклароване прагнення до рівності поєднується з існуванням тіньової економіки: заможні приховують доходи, щоб не сплачувати податки, а бідні приховують доходи, щоб мати право на отримання державної допомоги. В результаті продукується нерівність і навіть поляризація суспільства без досягнення економічної ефективності. До того ж основний податковий тягар в Україні припадає на бідну частину населення, що є ще одним проявом соціальної несправедливості та як наслідок, відображається в соціологічному опитуванні [11].

Однак не менш важливим фактором є «самовідчуття населення щодо рівня її (соціальної справедливості прим.автора) забезпечення, що визначає суспільні настрої та безпосередньо впливає на стабільність та консолідацію суспільства, його здатність до розвитку». І далі, «стале, безпечне існування соціуму, на нашу думку, залежить від правового, ненасильницького і безконфліктного вирішення соціальних суперечностей між соціальними суб’єктами, які виникають через такі соціальні цінності, як справедливість. У громадянському суспільстві принцип справедливості здійснюється на основі перерозподілу владних функцій держави, яка обмежує права і свободи людини, у соціальну сферу самоврядування, що забезпечує свободу і плюралізм соціальних комунікацій і інтеракцій. Як показує соціальний досвід, у зародку будь-якого соціального конфлікту іманентно присутній мотив поновлення справедливості» [2].

Отже, основними потребами, актуальність яких суб’єктивно усвідомлена і визнається українськими громадянами, є матеріальні потреби і потреби в безпеці (в термінології А. Маслоу).

Варто дати визначення та перерахувати загрози в сфері соціальної безпеки.  Загрози в сфері соціальної безпеки – це явища і процеси, внаслідок виникнення і розвитку яких відбуваються різкі, можливо навіть якісні зміни в способі життя, обмежуються життєво важливі соціальні права і інтереси особистості. Серед основних загроз, які мають місце в сучасній Україні, дослідники виділяють наступні:

1) зростання соціальної нерівності, коли «розрив» в доходах між багатими і бідними верствами населення різко зростає;

2) серйозний розрив у рівні життя регіонів країни і відповідні соціальні заходи для перерозподілу доходів;

3) порушення принципів розподілу «соціальної влади», коли, наприклад, регіони не мають достатніх соціальних повноважень, позбавлені можливості вирішувати виникаючі в них проблеми, а основні фінансові та інші ресурси «віддані» центру;

4) невиконання (недостатнє виконання) рішень, пов’язаних із соціальним захистом громадян, а також пов’язані з цим проблеми з регулюванням розмірів зарплат і пенсій;

5) соціальний популізм, який сповідується різними політичними силами і призводить до значного (іноді – різкого) посилення соціального невдоволення населення [1, с. 290]

Відзначимо, що в якості універсальних індикаторів соціальної несправедливості, з нашої точки зору, слід розглядати:

  • тотальну нерівність розподільних, перерозподільних відносин життєвих ресурсів;
  • нерівність в розподілі фінансових, грошових ресурсів, коли 10% найбільш успішних, багатих членів суспільства отримують щорічно більш ніж у 10 разів більше, ніж десять відсотків найбідніших верств, груп корпорації, населення;
  • нерівність в доступності для кожного члена суспільства, стандартних, необхідних медичних послуг;
  • недоступність для кожного члена суспільства стандартних, житлових умов;
  • недоступність для кожного члена суспільства стандартних соціальних послуг, пов’язаних з інвалідністю, зі старістю;
  • нездатність держави, суспільства забезпечити стандартно прийнятну зайнятість для всіх бажаючих працювати;
  • установки особистості на трудову, соціальну пасивність, відчуженість від участі в соціально-корисної діяльності.

Уявлення людей про справедливість суспільного устрою і процесів, що відбуваються в країні, здатні чинити серйозний вплив на її конкуренто-спроможність. Еміграція частини української молоді і конкурентоспроможних, кваліфікованих людей нерідко провокується саме «несправедливістю у владі».

Звичайно, на уявлення людей про соціальну справедливість можна впливати, цілеспрямовано маніпулювати ними, підводити людей до потрібних висновків. Цей вплив може йти як ззовні, з-за кордону, так і зсередини, від держави або певних груп впливу. І в тому і в іншому випадку користь для суспільства може виявитися сумнівною. Важливо те, як сформовані погляди і уявлення вплинуть на зміцнення базових інститутів, на конкурентоспроможність країни та рівень соціальної напруженості в цілому.

Саме тому важливо визначитись з поняттями. Так, цілком прийнятна позиція, яка стверджує, що «соціальна справедливість – одна з найважливіших цінностей життя суспільства, що передбачає врівноваженість прав і обов’язків громадян, а також інтересів суспільства, колективу та окремої особи; наявність рівних можливостей для реалізації своїх здібностей та задоволення соціально-економічних потреб для окремих індивідів, соціальних верств і груп населення залежно від рівня розвитку технологічного способу виробництва» [6, с.574].

В Концепції переходу України до сталого розвитку соціальна справедливість визначається як «забезпечення можливості рівного доступу громадян до всіх видів ресурсів для підтримки економічних передумов відтворення та розвитку людини, рівного доступу до засобів та установ охорони здоров’я, що забезпечують підтримання та збереження здоров’я людини, як носія інтелектуального ресурсу, а також рівного доступу до задоволення освітніх та культурних потреб, як передумов розвитку інтелектуального ресурсу людини» [5].

Соціальна справедливість – особлива іманентна характеристика об’єктивно функціонуючих суспільних інститутів та економічних відносин, яка відображає відповідність конкурентної взаємодії суб’єктів (і їх результатів) в руслі конвенційної логіки природного і закономірного функціонування інститутів економічної конкуренції. Соціальну справедливість можна назвати неформальним інститутом, який прямо або побічно впливає на розвиток країни та її конкурентоспроможність. Важлива не стільки сама соціальна справедливість, яка завжди оцінюється суб’єктивно, скільки думки і уявлення людей, їх упевненість в справедливості чи несправедливості тих подій і процесів, які відбуваються в суспільстві і, як правило, зачіпають їх інтереси.

Переконаність в несправедливості, багатьма громадянами, може стати величезною силою, здатною за певних обставин призводити як до позитивних, так і до негативних процесів в суспільстві, аж до соціальних вибухів.

Отже, соціальна справедливість пов’язана з розподілом і перерозподілом різних благ, регулюванням державою соціально-економічних відносин, забезпеченням основних політичних, економічних та соціальних прав і свобод людини, та її соціальним захистом. Але, на думку М. Волзера, держава має забезпечити гідність громадян, проте, громадяни також симетрично повинні забезпечити гідність держави.

Однак, розуміння соціально справедливості буде неповним, якщо ми залишимо поза увагою її політичний контекст. Проблема соціальної справедливості нерозривно пов’язана не тільки з надлишковою майновою нерівністю, з нерівними можливостями доступу до найважливіших соціальних благ і нерівністю громадян перед законом, а й з нерівністю політичною, яка проявляється в неоднакових можливостях різних соціальних груп впливати на прийняття важливих для країни (регіону, міста, населеного пункту) рішень. А тим часом ці вимірювання надлишкової соціальної нерівності нерозривно пов’язані один з одним: низький рівень суспільно-політичної активності громадян є одним з факторів, що ускладнюють пошук ефективних рішень проблем надлишкової майнової і правової нерівностей.

Для позначення політичної нерівності вчені навіть придумали спеціальний термін – «політична бідність». У науковий обіг його ввів американський політолог Дж. Бохман, на думку якого «політична бідність» проявляється в «нездатності якихось груп громадян ефективно брати участь в демократичному процесі та в обумовленій цим уразливості перед наслідками навмисно або ненавмисно прийнятих рішень» [12, с. 25]. Наслідком «політичної бідності» стає нездатність громадян представляти свою думку і інтереси ні в суспільстві, ні в державі, тобто бути повноправними і впливовими учасниками публічної сфери, в якій відбувається обговорення найважливіших проблем суспільства і пошук варіантів їх вирішення. Порогом «політичної бідності» Дж. Бохман вважає саме здатність-нездатність тієї чи іншої суспільної групи ініціювати обговорення проблем, які зачіпають її інтереси, і застерігає владу від помилкового сприйняття пасивності громадян як згоди з відзначеною нею політикою.

«Політична бідність» обертається звуженням простору публічної сфери, недопредставлених в ній цілих сегментів групових інтересів. Неготовність громадських організацій змусити державу сприймати себе як її рівноправних партнерів призводить до того, що політика набуває переважно «монологовий» характер, а багато важливих рішень розробляються і приймаються без попередньої апробації у вигляді широкої громадської дискусії за участю всіх зацікавлених сторін.

Наслідком застійної «політичної бідності» стає також наростання в суспільстві енергії соціального невдоволення і протесту. Не виходячи відкрито в публічну сферу, вона проявляється в зростанні масштабів соціально-девіантної поведінки великих груп населення. Слід також враховувати, що відсутність масових акцій протесту зовсім не обов’язково є свідченням згоди суспільства з впроваджуваною державою політикою і готовності її підтримувати. Це може бути просто наслідком глибоко вкоріненої в масовій свідомості ціннісної установки: який сенс мітингувати, якщо ми все одно нічого змінити не можемо? Але суспільно-політична апатія – річ підступна: вона може довгий час успішно «маскувати» згадувані вище негативні почуття, породжуючи тим самим ілюзію стабільності і зовнішнього благополуччя, але які, підспудно накопичуючись, цілком можуть в певний момент спровокувати людей на активні протестні дії.

Відповідно до тлумачення соціальної справедливості варто виокремити те, що повинна забезпечувати соціально-правова держава в умовах формування інформаційного суспільства: реальну (а не декларовану) участь індивіда у політиці та економіці; ефективну діяльність правових інститутів, котрі охороняють право на життя, свободу, власність; стабільне функціонування соціальних систем: економічної, освітньо-культурної, соціального забезпечення.

Надлишкові (і несправедливі, в оцінках населення) економічна і правова нерівності і нерозривно пов’язане з ними політична нерівність породжують у людей, що не входять у верхні прошарки суспільства, цілий ланцюжок негативних почуттів – відчуття соціального аутсайдерства, безпорадності, невдоволення, образу, розчарування, тривогу, розгубленість, агресивність і т.д. Тому не дивно, що багато громадян оцінюють свою державу як «соціально несправедливу», що діє переважно в інтересах бюрократії і впливових олігархічних груп. І ці почуття і оцінки мають під собою серйозні підстави: як справедливо зазначають автори Доповіді про світовий розвиток–2006, «при високому рівні економічної і політичної нерівності зазвичай економічні інститути і соціальні умови систематично діють в інтересах більш впливових груп. Такі несправедливі інститути здатні приводити до економічних втрат, коли особисті та майнові права забезпечуються вибірково, бюджетні асигнування виділяються головним чином тим, хто володіє політичним впливом, перевагу при розподілі суспільних послуг надається багатим, а таланти середніх і найбідніших груп населення залишаються незатребуваними. Суспільство в цілому тоді стає менш ефективним і упускає можливості для інновацій і інвестицій» [4, с. 2].

Інтегральним критерієм комплементарності економічної ефективності та соціальної справедливості на рівні держави є рівень соціальної безпеки, що характеризує стан розвитку держави, за якого вона здатна забезпечити гідний і якісний рівень життя населення незалежно від віку, статі, рівня доходів, сприяти розвитку людського капіталу як найважливішої складової економічного потенціалу країни [9].

Інтегральний індекс соціальної безпеки у 2015 р. в Україні становив 52,5%, що є незадовільним показником. Хиткість такого становища в соціальній сфері веде до зменшення соціальної стабільності та справедливості в країні [8].

Ми живемо у світі, де не тільки повсякденний досвід громадян, але й державну політику визначає інформація. У цьому зв’язку ми хотіли б зробити особливий наголос на нематеріальних ресурсах, які повинні справедливо розподілятися державою між всіма громадянами та соціальними групами інформаційного суспільства. Враховуючи, що в інформаційному світі інформаційні ресурси та знання виходять на провідні позиції, вільний і рівний доступ людей до інформації та знань, до ресурсів освіти і культури набуває надважливого значення.

Відтак принцип соціальної справедливості в соціальній державі в умовах формування інформаційного суспільства є важливою методологічною основою для співіснування, співпраці і соціального партнерства між державою і громадянами, суб’єктами і об’єктами ринку з метою підвищення рівня соціально-економічного та культурно-духовного життя, освітньо-культурного рівня всіх громадян не залежно від їхнього соціального статусу. У такому контексті, соціальна політика в умовах формування інформаційного суспільства повинна визначати зміст і рівень розвитку соціальності держави, формулювати соціально-правові відносини у суспільстві. гарантувати симетричну комунікацію і взаємодію структур держави і структур громадянського суспільства.

Система цінностей – один з головних елементів інституту справедливості як основи формування інституційної структури суспільства. Саме тому дослідження справедливості зберігає не тільки теоретичну, а й практичну значимість.

І саме поняття «соціальна справедливість» стає ключовим критерієм оцінки якості державного управління. Стан соціального самопочуття стає визначальним в оцінці дієвості системи цінностей, ефективності обраного шляху. «Принципом формування ціннісної системи соціальної безпеки в Україні, є соціальна справедливість» [7]. 

Висновки. В умовах формування соціальної та правової держави, а також інформаційного суспільства, принципово важливо (під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів) забезпечувати реалізацію наступних чинників:

  • соціально-економічне регулювання економічних процесів (економічна сфера);
  • гарантування політичних прав і свобод громадян шляхом безперешкодної участі у виборах, референдумах, зібраннях (політична сфера);
  • забезпечення соціальних гарантій і пільг і послуг, які законодавчо передбачені і виходять з реальних можливостей їхнього задоволення державою (соціальна сфера);
  • забезпечення свободи слова та діяльності засобів масової інформації та інформаційної безпеки громадян, соціальних груп та держави (інформаційно-комунікаційна сфера).

Соціальна справедливість як підсистема складної соціальної системи суспільства накопичує і реалізує консолідуючий потенціал тільки тоді, коли в стосунках носіїв справедливості враховують її ціннісні і регулятивні потенції в їх предметній єдності.

У цьому випадку соціальна справедливість як регулятивний принцип проявляється в атрибутах механізму соціальної регуляції.

Актуалізація соціальної справедливості в сфері національної безпеки здійснюється за допомогою певних способів (стратегії і тактики) і в рамках відповідних форм (адаптації і впровадження), які представляють собою сукупність умов переходу соціальної справедливості з одного стану в інший.

 

Список використаних джерел

  1. Акимов Д. И. Социальная безопасность и роль социального маркетинга в ее обеспечении Д. И. Акимов // Методологія, теорія і практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: Збірник наукових праць. – Випуск 16. – Х.: ХНУ імені В. Н. Каразіна. – 2010. – С. 290-
  2. Горлинський В. В., Безпека суспільства: ціннісний дискурс // Стратегічна панорама. – 2005. – № 3.
  3. Довіра громадян України до суспільних інститутів Результати соціологічного дослідження. URL: http://razumkov.org.ua/uploads/socio/2018_ 06_press_release_ua.pdf.
  4. Доклад о мировом развитии 2006. Социальная справедливость и развитие. URL:https://www.un.org/ru/development/surveys/docs/worlddevpdf.
  5. Коломієць О.О., Ковязіна К.О., Яценко Л.Д. Ризикогенні фактори соціальної напруженості в Україні. Аналітична записка – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/articles/2478/.
  6. Куценко В.І., Удовиченко В.П. Соціальна безпека в контексті сталого розвитку / Куценко В.І., Удовиченко В.П. – Чернігів: Видавець Лозовий В.М., 2010. – 652 с., с.574.
  7. Методологія розрахунків показників соціальної безпеки [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ipzn.org.ua/wp-content/uploads/2015/07/ Metodologiya-rozrahunkiv-sotsialnoyi-bezpeky.pdf.
  8. Соціальна безпека: сутність та вимір. наук. доп. / О.П. Коваль. – К.: НІСД, 2016.
  9. Суперечливість економічної ефективності і соціальної справедливості та шляхи забезпечення їх комплентарності / Науковий проект К., 2016
  10. Українське суспільство: моніторинг соціальних змін: зб. наук. пр. Вип. 3 (17) / Інститут соціології НАН України. К., 2016. 546 с.
  11. Цимбал О.І. Раптова бідність: постановка проблеми, шляхи вирішення. Аналітична записка. URL: http://www.niss.gov.ua/articles/2476/.
  12. Шуліка А. А. Політична бідність як фактор виключення суспільних груп зі сфери прийняття політичних рішень: Вісник Донецького національного університету імені Василя Стуса, Сер.: Політичні науки, 2017, с. 24 – 27.

 

References

  1. Akimov D. I. Social security and the role of social marketing in its maintenance D. I. Akimov // Methodology, theory and practice of sociological analysis of modern society: Collection of scientific works. – Issue 16. – Х .: KhNU named after VN Karazin. – 2010. – p. 290-292.
  2. Gorlinsky V.V., Society Safety: Valuable Discourse // Strategic Panorama. – 2005. – No. 3.
  3. Trust of Ukrainian citizens to public institutions. Results of sociological research. URL: http://razumkov.org.ua/uploads/socio/2018_06_press_release_en. pdf.
  4. World Development Report 2006. Social justice and development. URL: https: //www.un.org/ru/development/surveys/docs/worlddev2006.pdf.
  5. Kolomiets O., Kovyazina KO, Yatsenko L. D. Riskogenic factors of social tension in Ukraine. Analytical note – [Electronic resource]. – Access mode: http://www.niss.gov.ua/articles/2478/.
  6. Kutsenko VI, Udovichenko VP Social Security in the Context of Sustainable Development / Kutsenko VI, Udovichenko VP – Chernigov: Publisher Lozovy VM, 2010. – 652 pp., P.574.
  7. Methodology of calculation of indicators of social security [Electronic resource]. – Mode of access: http://ipzn.org.ua/wp-content/uploads/2015/07/ Metodologiya-rozrahunkiv-sotsialnoyi-bezpeky.pdf.
  8. Social Security: Essence and Measure. sciences add / O.P. Blacksmith. – K .: NISS, 2016.
  9. The contradiction between economic efficiency and social justice and ways to ensure their complementarity / Scientific project K, 2016
  10. Ukrainian society: monitoring of social changes: Sb. sciences пр. Вип. 3 (17) / Institute of Sociology of the National Academy of Sciences of Ukraine. K., 2016. 546 pp.
  11. Tsymbal O.I. Sudden poverty: problem setting, ways to solve it. Analytical note. URL: http://www.niss.gov.ua/articles/2476/.
  12. Shulik AA Political poverty as a factor in the exclusion of social groups from the sphere of political decision-making: Bulletin of the Donetsk National University named after Vasyl Stus, Ser.: Political sciences, 2017, p. 24 – 27.

 

Левчишен Дмитро Іванович, старший викладач кафедри суспільно-гуманітраної освіти КЗВО «Одеська Академія неперервної освіти Одеської обласної ради»

65014, Україна, м. Одеса, пров. Нахімова 8

Email: e-mail: levchishen90@ukr.net

Цитування: Левчишен Д. І. Актуалізація соціальної справедливості в національній безпеці // Державно-управлінські студії. – 2018. – № 6 (8). – Режим доступу : _________.

Стаття надійшла: 21.05.2018.

Схвалено до друку: 24.05.2018.

 

Levchyshen Dmytro,

Senior Lecturer of the Department of Social and Humanitarian Education Criminal Police Academy “Odessa Academy of Continuing Education of Odessa Regional Council”

65014, Ukraine, Odessa, prov. Nakhimova 8

Email: e-mail: levchishen90@ukr.net

Citation: Kravchenko M. V. (2018), Actualizing social justice in national security, Derzhavno-upravlinski studii, vol. 6 (8), available at: ________.

Article arrived: 21.05.2018.

Accepted: 24.05.2018.