ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ ВЛАДИ В УКРАЇНІ: СУЧАСНИЙ СТАН, ПРОБЛЕМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

Державно-управлінські студії № 8(10), 2018

УДК 3.0716

Міщенко К. С.,

к. держ. упр., доцент кафедри публічного управління та адміністрування Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України

Миргородська Л.М.,

студентка магістратури Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України

 

ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ ВЛАДИ В УКРАЇНІ: СУЧАСНИЙ СТАН, ПРОБЛЕМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

DECENTRALIZATION OF POWER IN UKRAINE: CURRENT STATE, IMPLEMENTATION PROBLEMS AND DEVELOPMENT PROSPECTS

 

 У статті розкрито особливості реформи децентралізації влади в Україні, висвітлено сучасний стан її впровадження, окреслено ризики децентралізації та проблеми, що виникають в ході реалізації завдань децентралізації, наведено бачення можливих шляхів їх вирішення. Виокремлено проблеми, які стримують реформу децентралізації на рівні місцевого самоврядування. Наведено бачення авторів дослідження щодо очікуваних результатів реалізації реформи децентралізації.

In the article reveals the peculiarities of the decentralization of power reform in Ukraine, the current state of its implementation is highlighted, outlines the risks of decentralization and the challenges, arising in the course of decentralization tasks, a vision of possible ways to solve them. Highlighted issues, which are holding back decentralization reform at the local government level. The authors’ view of the expected results of the decentralization reform is presented.

Ключові слова: децентралізація, ризики децентралізації, реформа місцевого самоврядування, проблемні питання децентралізації влади в Україні, очікувані результати децентралізації.

Key words: decentralization, risks of decentralization, local government reform, problematic issues of decentralization of power in Ukraine, the expected results of decentralization.

Постановка проблеми. Формування ефективної влади на засадах децентралізації та субсидіарності, розвиток справжнього народовладдя має супроводжуватись процесами становлення та розвитку інституту місцевого самоврядування, який дає змогу демократизувати апарат управління, ефективно вирішувати місцеві проблеми, забезпечувати врахування та вирішення інтересів територіальних громад, оптимально поєднуючи інтереси і права їх мешканців з інтересами держави у цілому. Українська влада має зосередити зусилля на перетворенні місцевого самоврядування в дієву публічну владу, здатну адекватно реагувати на сучасні виклики в державі, спроможну ефективно вирішувати усі питання місцевого значення, задовольняючи тим самим життєво важливі потреби територіальної громади, готову реалізовувати законні інтереси її представників. Досягти такої мети можливо за умови успішної реалізації в Україні реформи децентралізації влади.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідження вітчизняного місцевого самоврядування ведуться в різних напрямах. Зокрема, становлення та розвиток місцевого самоврядування вивчають В. Заблоцький, І. Козюра, В. Пархоменко, А. Ткачук та ін. Фінансово-економічні його складові аналізуються в працях Ю. Дехтяренка, В.Кравченка, О. Лебединської та ін. Правові аспекти розглядаються М. Баймуратовим, О. Батановим, П. Біленчуком, В. Кампо, А. Коваленком, М. Корнієнком, В. Кравченком, О. Лазором, М. Орзіхом, В. Погорілком, М. Пухтинським, О. Сушинським та ін. У політичному контексті місцеве самоврядування досліджують В. Борденюк, І. Дробот, В. Ковальчук, М. Пухтинський, С. Рябова, С. Саханенко, В. Шарий та ін., його управлінський аспект – В. Авер’янов, П. Ворона, В. Куйбіда, Р. Плющ, П. Покатаєв, В. Толкованов, Ю. Шаров та ін. Територіальний розвиток та управління в громадах розглядають В. Бабаєв, О. Бобровська, В. Вакуленко, О. Васильєва, І. Дегтярьова, О. Ігнатенко, Т. Кравченко, В. Мамонова, Ю. Молодожен, В. Наконечний, М. Орлатий, В. Удовиченко та ін.

Праці цих авторів заклали теоретичне підґрунтя у вивчення суті місцевого самоврядування, механізму його функціонування. Разом з тим, пошук оптимальних форм здійснення права територіальних громад на місцеве самоврядування, перетворення місцевого самоврядування в окремий вид публічної влади на місцевому рівні триває й донині. Отже, зважаючи на виклики сьогодення, реформу місцевого самоврядування доречно розглядати з точки зору децентралізації влади в Україні.

Мета статті полягає в дослідженні сучасного стану децентралізації в Україні, виявленні проблем та пошуку можливих варіантів їх розв’язання.

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Основні передумови активізації процесу децентралізації в Україні пов’язані з виконанням вимог, яким мають відповідати держави-кандидати на вступ до Європейського Союзу. З децентралізацією пов’язані надії українського суспільства на підвищення рівня та якості життя населення, зростання обсягу та підвищення якості суспільних послуг, максимальне наближення їх до споживача і отримання у найкоротший строк. Кожна децентралізована країна робила свої кроки до децентралізації влади. Україна запрограмувала здійснити на шляху децентралізації п’ять кроків [1]:

 – визначити територіальну основу органів місцевого самоврядування та виконавчої влади;

 – розмежувати повноваження між органами місцевого самоврядування різних рівнів;

 – розмежувати повноваження між органами місцевого самоврядування та виконавчої влади;

 – визначити потребу у кількості ресурсів на кожному рівні;

 – зробити органи місцевого самоврядування підзвітними перед виборцями і державою.

Згідно з Концепцією реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні [2] ці кроки включають також максимальне залучення населення до ухвалення управлінських рішень, сприяння розвитку форм прямого народовладдя; удосконалення механізму координації діяльності місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Для досягнення намічених цілей Україні належало здійснити відповідне законодавче, організаційне, фінансове забезпечення децентралізації.

Законодавче забезпечення пов’язане з прийняттям законів про місцеве самоврядування, об’єднання громад, ринок праці, а також законодавчих актів, що регулюють питання фінансування та перерозподілу повноважень у сфері освіти, культури, соціального захисту, охорони здоров’я, навколишнього середовища, житлово-комунальних та інших суспільних послуг. На сьогодні внесені зміни до Податкового і Бюджетного кодексів, діють Закони України «Про місцеві державні адміністрації», «Про добровільне об’єднання територіальних громад», «Про співробітництво територіальних громад», «Про ратифікацію Додаткового Протоколу до Європейської хартії місцевого самоврядування про право участі у справах органу місцевого самоврядування», «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення повноважень органів місцевого самоврядування та оптимізації надання адміністративних послуг», «Про засади державної регіональної політики».

Організаційне забезпечення децентралізації представлене зміною відстані між наявними та необхідними повноваженнями різних рівнів управління виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо якості надання суспільних послуг.

Перерозподіл функцій за рівнями управління – складний і болючий процес, що супроводжується визначенням відповідного фінансування для реалізації закріплених за певним рівнем нових функцій і базується на нових і оновлених законодавчих актах. Створенню спроможних громад сприяло прийняття законів України «Про добровільне об’єднання територіальних громад», «Про співробітництво територіальних громад» та постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Методики формування спроможних територіальних громад» [3]. Спроможні територіальні громади – територіальні громади, які в результаті добровільного об’єднання здатні самостійно або через відповідні органи місцевого самоврядування забезпечити належний рівень надання послуг, зокрема у сфері освіти, культури, охорони здоров’я, соціального захисту, житлово-комунального господарства, з урахуванням кадрових ресурсів, фінансового забезпечення та розвитку інфраструктури відповідної адміністративно-територіальної одиниці [4].

Держава здійснює фінансову підтримку добровільного об’єднання територіальних громад сіл, селищ, міст шляхом надання об’єднаній територіальній громаді (ОТГ) коштів у вигляді субвенцій на формування відповідної інфраструктури згідно з планом соціально-економічного розвитку такої громади у разі, якщо її межі повністю відповідають межам, визначеним у перспективному плані формування територій [5]. Проекти перспективних планів розробляються обласними державними адміністраціями та подаються на затвердження до обласних рад. Особливістю України є те, що перспективі плани досі не реалізовані повною мірою через недотримання територіальних меж, які були визначені при підготовці проектів об’єднання. Розраховуючи на одержання фінансової підтримки, більша кількість громад, ніж планувалось, забажала стати центром ОТГ. Заможні громади не хочуть об’єднуватись з іншими взагалі або проти об’єднання з менш заможними громадами. Деякі громади побоюються об’єднання через можливість залишкового фінансування їх територій у випадку, якщо вони не будуть центром ОТГ. На рівні громад процеси децентралізації відбуваються повільно перш за все через законодавчу неврегульованість питань розподілу коштів всередині ОТГ й передачі їй повноважень без відповідного фінансового забезпечення. Розширення повноважень на місцевому рівні потребує наявності достатньої кількості кваліфікованих кадрів, здатних забезпечити реалізацію поставлених завдань. Зростання навантаження на працівників ОТГ у сферах медицини, освіти, землекористування, адміністративних послуг, розширення повноважень без створення необхідних додаткових структур і відповідного матеріального заохочення, передача повноважень без їх фінансового забезпечення – усе це суттєво знижує мотивацію й активність, а іноді й формує негативне ставлення до процесів децентралізації.

В Україні закладено конституційні засади місцевого самоврядування, ратифіковано Європейську хартію місцевого самоврядування, прийнято ряд базових нормативно-правових актів, які створили правові та фінансові основи діяльності органів місцевого самоврядування. Проте від часу прийняття Конституції України та базових нормативно-правових актів з питань місцевого самоврядування його розвиток фактично здійснювався лише на рівні територіальних громад міст обласного значення, тоді як переважна більшість територіальних громад міст районного значення, селищ і сіл через їх подрібненість та слабку фінансову базу виявилися неспроможними виконувати всі повноваження органів місцевого самоврядування. За даними статистики в Україні близько 11 тис. територіальних громад, у більшості з них не створено виконавчі органи рад, відсутні бюджетні установи, комунальні підприємства. Органи місцевого самоврядування таких громад практично не можуть здійснювати надані їм законом повноваження. Дотаційними залишаються 5419 бюджетів місцевого самоврядування (70%), 483 територіальні громади на 90% утримуються за рахунок коштів державного бюджету [6].

Ефективність управління суспільним розвитком відповідної території тісно пов’язане із системою територіальної організації влади. В Україні зберігається диспропорційність адміністративно-територіального устрою як основи існування нераціональної територіальної організації влади (відсутність цілісної території адміністративно-територіальної одиниці базового рівня, перебування територіальної громади села, селища, міста у складі іншої територіальної громади або на території іншої адміністративно-територіальної одиниці, територіальної громади району в місті). Зазначене призводить до конфлікту компетенції одного органу місцевого самоврядування з іншим, між органами місцевого самоврядування та місцевими органами виконавчої влади.

Водночас, визначаючи перспективи децентралізації в Україні, дослідники зауважують на очікуваних ризиках, що може спричинити цей процес (рис. 1).

Ризики децентралізації в Україні

Труднощі, що виникнуть під час перегляду меж адміністративно-територіальних одиниць, що знайде своє вираження в укрупненні територіальних громад (з метою забезпечення їх фінансової спроможності)

Послаблення державного контролю за реалізацією повноважень, переданих органам місцевого самоврядування, що ускладнюється слабкістю інститутів громадянського суспільства

Загострення проблем в бюджетній системі щодо фінансування повноважень органів місцевого самоврядування, загроза його зриву

Зниження якості місцевого управління та легітимності прийнятих ОМС рішень, що обумовлено низьким рівнем професійної компетентності як посадових осіб місцевого самоврядування, так і депутатів місцевих рад

Рис. 1 Ризики децентралізації в Україні

Існує чимало й інших ризиків, які можуть негативно впливати на подальший розвиток децентралізації. Найбільш суттєвими серед них є:

розрив між громадами: у процесі втілення реформи виникає ризик соціально-економічної диференціації на заможні і бідніші громади. Цей ризик зростає з надходженням ресурсів у щойно об’єднані громади, що залишає далеко позаду ті громади, котрі зволікають з об’єднанням [7]. Сума, з якої виділяється державна субвенція для формування й утримання інфраструктури громад, залишається незмінною, а кількість громад, котрі претендують на отримання цих грошей, збільшується. Отже, ті, хто зволікають з об’єднанням, отримуватимуть меншу підтримку;

кваліфікація: брак кваліфікації в процесі підготовки управлінців базового рівня заважає їм скористатися новими можливостями і перевагами адміністрування ресурсів. Нові способи управління і розподілу ресурсів потребують від посадових осіб місцевого самоврядування нових знань, умінь і навичок. За відсутності у них необхідних професійних компетенцій різноманітні соціально-економічні проблеми, що виникають в окремих об’єднаних громадах у ході реалізації реформи на місцевому рівні, можуть потенційно призвести до дискредитації реформи як такої;

корупція в місцевих органах влади: цей ризик актуалізується і в контексті незавершеної земельної реформи, можливості переміщення закупівель на рівень місцевої влади. Водночас, цей ризик дезавуюється створенням більш прозорих механізмів у земельній сфері (наприклад, прозорих земельних аукціонів), електронної системи закупівель, розвитком системи безконтактних адміністративних послуг (де виключається прямий контакт між споживачем адміністративної послуги і чиновником), розвитком центрів надання адміністративних послуг у громадах [8];

неефективний нагляд: неефективна або відсутня система належного нагляду і контролю органів місцевого самоврядування в питаннях законності їхньої діяльності та неефективна судова і правоохоронна системи також можуть негативно вплинути на реформу децентралізації та формують ризики її дискредитації в очах громади [9]. Створення інституту префектів загальмувалося через зупинку конституційної реформи у сфері децентралізації, а з прокуратури наглядові функції вже було знято. Це створює додаткові ризики порушення закону в процесі проведення реформ на місцевому рівні;

нечітко визначене коло повноважень: залежно від політичної ситуації та за відсутності належного контролю з боку центральних органів влади, правоохоронних структур існує ризик прийняття місцевими органами влади рішень, що не співвідносяться з їх компетенцією (питання безпеки, мовна політика держави, європейська інтеграція тощо);

недосконале і нестабільне законодавство: постійна зміна правил у процесі втілення реформи підсилює вже існуюче відчуття недовіри громадян до держави. За словами учасників дослідження децентралізації, методички змінюються настільки часто, що самі експерти не встигають відстежувати зміни в методиках роботи з громадами та в громадах. Існує також історія відносин між владою і населенням, коли думка й інтереси членів громади не бралися до уваги, а це знову-таки породжує недовіру до змін;

етнізація децентралізації: використання етнонаціонального чинника для мобілізації електорату шляхом спекуляції на об’єднанні громад у такому форматі, за якого представники національних меншин втрачають більшість. У свою чергу, в процесі децентралізації важливо проводити політику запобігання формуванню ізольованих анаклавів. Цікавим є досвід об’єднання багатонаціональних громад, узгодження інтересів. Наприклад, у Чернівецькій області створено Красноїльську об’єднану громаду з двох населених пунктів, один з яких на 70% складається з представників польської національної меншини, а інший на 92% – з представників румунської національної меншини;

формування ідентичностей: у процесі створення нових ідентичностей територіальних громад також важливо враховувати фактор вписування цих ідентичностей в загальноукраїнський контекст задля уникнення тенденцій ізоляціонізму місцевої влади. В свою чергу, необхідно надати широкі можливості для оформлення «нових ідентичностей об’єднаних громад». Наприклад, відповідно до закону «Про місцеве самоврядування в Україні», «територіальна громада – жителі, об’єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об’єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр». Цей закон поширюється на всі територіальні громади України, в тому числі й об’єднані. Стаття 22 «Символіка територіальних громад сіл, селищ, міст, районів і областей» говорить про можливість прийняття громадами власної символіки, яка відображає їх історичні, культурні, соціально-економічні та інші місцеві особливості і традиції [10];

посилення політичних монополій і криміналізація: існує ризик втрати контролю з боку виборців за діяльністю місцевої влади, обраної в об’єднаних громадах, посилення політичних монополій, котрі контролюють ресурси в громадах, що особливо актуально на тлі замороження земельної реформи. Цей ризик супроводжують виклики криміналізації процесу виборів. Вибори в грудні 2016 року продемонстрували використання адміністративного ресурсу в деяких громадах, підкупу виборців, криміналізації процесу виборів. Водночас ці виклики часто супроводжують процес місцевих виборів в Україні і вимагають належної реакції з боку правоохоронних структур, громадських організацій [8].

Під час розгляду кроків реформування місцевого самоврядування необхідно враховувати перелічені ризики та передбачати застосування механізмів послаблення їх негативного впливу. Водночас поява тих чи інших складнощів стимулюватиме до швидкого реагування влади та пошуку засобів вирішення існуючих проблем. На даний час ефективного та швидкого розв’язання потребують наступні проблеми децентралізації (табл. 1).

Таблиця 1

Проблеми децентралізації в Україні

Зниження рівня професіоналізму та компетентності посадових осіб місцевого самоврядування, зокрема внаслідок низької конкурентоспроможності органів місцевого самоврядування на ринку праці, зниження рівня престижності посад, що призводить до низької ефективності управлінських рішень

Складна демографічна ситуація у більшості територіальних громад (старіння населення, знелюднення сільських територій та монофункціональних міст)

Неузгодженість місцевої політики щодо соціально-економічного розвитку з реальними інтересами територіальних громад

Надмірна централізація повноважень органів виконавчої влади та фінансово- матеріальних ресурсів

Відсторонення місцевого самоврядування від вирішення питань у сфері земельних відносин, посилення соціальної напруги серед сільського населення внаслідок відсутності повсюдності місцевого самоврядування

Нерозвиненість форм прямої демократії, неспроможність членів громад до солідарних дій, спрямованих на захист своїх прав та інтересів, відсутність належної комунікації органів місцевого самоврядування і місцевих органів виконавчої влади задля досягнення спільних цілей розвитку громади

Корпоратизація органів місцевого самоврядування, закритість і непрозорість їх діяльності, високий рівень корупції, що призводить до зниження ефективності використання ресурсів, погіршення інвестиційної привабливості територій, зростання соціальної напруги

Зношеність теплових, каналізаційних, водопостачальних мереж і житлового фонду та ризик виникнення техногенних катастроф в умовах обмеженості фінансових ресурсів місцевого самоврядування

Погіршення якості та доступності публічних послуг внаслідок ресурсної неспроможності переважної більшості органів місцевого самоврядування здійснювати власні і делеговані повноваження

Зазначені проблеми ускладнюються внаслідок проблем правового та інституційного характеру, а також неузгодженості реформ у різних сферах з реформами в системі місцевого самоврядування та адміністративно-територіального устрою держави.

На нашу думку проблеми децентралізації в Україні можливо розв’язати шляхом реалізації наступних заходів (табл. 2).

Таблиця 2

Шляхи вирішення проблем децентралізації в Україні

1

Визначення обґрунтованої територіальної основи для діяльності органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади, здатних забезпечити доступність та належну якість публічних послуг, що надаються такими органами, а також необхідної для цього ресурсної бази

2

Створення належних матеріальних, фінансових та організаційних умов для забезпечення здійснення органами місцевого самоврядування власних і делегованих повноважень

3

Чітке розмежування повноважень у системі органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади на різних рівнях адміністративно-територіального устрою за принципом субсидіарності

4

Розмежування повноважень між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування на засадах децентралізації влади

5

Запровадження механізму державного контролю за відповідністю Конституції та законам України рішень органів місцевого самоврядування та якістю надання населенню публічних послуг

6

Максимальне залучення населення до прийняття управлінських рішень, сприяння розвитку форм прямої демократії

7

Удосконалення механізму координації діяльності місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, використання сучасних інструментів і технологій в системі публічної комунікації

8.

Освітньо-кваліфікаційна підготовка посадових осіб місцевого самоврядування з питань публічного управління та адміністрування у вищих навчальних закладах

Очікуваними результатами реалізації реформи децентралізації в Україні стануть:

– посилення правової, організаційної та матеріальної спроможності територіальних громад, органів місцевого самоврядування, провадження їх діяльності з дотриманням принципів та положень Європейської хартії місцевого самоврядування;

– впровадження механізму здійснення місцевими органами виконавчої влади та населенням контролю за наданням органами місцевого самоврядування, територіальними органами центральних органів виконавчої влади якісних публічних послуг;

– запровадження стандартів (нормативів) надання та критеріїв оцінювання якості публічних послуг, що надаються населенню органами місцевого самоврядування базового та регіонального рівнів;

– створення правових умов для максимально широкого залучення населення, інших суб’єктів громадянського суспільства до прийняття управлінських рішень, а також розвитку форм прямої демократії;

– формування ефективної територіальної системи органів місцевого самоврядування та місцевих органів виконавчої влади для забезпечення сталого соціально-економічного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць;

– утворення об’єднаних територіальних громад, спроможних самостійно або через органи місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення;

– визначення чітких меж кожної адміністративно-територіальної одиниці, забезпечення повсюдності юрисдикції органів місцевого самоврядування на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці та недопущення наявності в межах території громади інших адміністративно-територіальних одиниць такого ж рівня;

– зміна статусу місцевих держадміністрацій з органів загальної компетенції на контрольно-наглядові органи у системі виконавчої влади з функцією координації діяльності територіальних органів центральних органів виконавчої влади на відповідній території;

– забезпечення чіткого розподілу повноважень між органами місцевого самоврядування базового та регіонального рівня, місцевими держадміністраціями та територіальними органами центральних органів виконавчої влади.

 

Висновки та перспективи подальших досліджень. У ході реалізації реформи децентралізації в Україні відбулися певні позитивні зрушення. Мають місце перші вдалі приклади проведених змін, котрі створюють умови для подальшого соціально-економічного розвитку територій і спрямовуються на підвищення рівня та якості життя населення, збільшення обсягу і якості суспільних послуг.

Створюється необхідне законодавче забезпечення децентралізації, яке поступово із законопроектів перетворюється у закони України, що стають правовою базою для ухвалення необхідних організаційних і соціально-економічних рішень. Проте на шляху децентралізації виникають певні перешкоди: через складні й мінливі політичні, соціально-економічні умови розвитку українського суспільства порушуються заплановані строки реалізації етапів децентралізації; відчутне зволікання зі змінами адміністративно-територіального устрою України; виникають складнощі з розмежуванням повноважень між органами державної влади й органами місцевого самоврядування, між рівнями самоврядування і територіальними органами виконавчої влади, що уповільнює процес формування спроможних громад. На рівні ОТГ має місце законодавча неврегульованість питань щодо розподілу коштів, передача повноважень нерідко відбувається без відповідного фінансового забезпечення. Розширення повноважень органів місцевого самоврядування потребує від персоналу відповідної освітньої підготовки, необхідної для реалізації складних завдань реформування. Незадовільний стан поінформованості суспільства щодо змісту реформ на місцевому рівні свідчить про проблеми в системі комунікацій органів влади в громадянами, з інформаційно-аналітичним забезпеченням децентралізації. Проте не дивлячись на проблеми і перешкоди на шляху децентралізації вона відкриває значні перспективи для забезпечення спроможності місцевого самоврядування самостійно вирішувати питання місцевого значення, підвищує роль громадян в управлінні державою і громадами, посилює їх вплив на процеси прийняття і втілення рішень щодо забезпечення сприятливих умов соціального й економічного розвитку країни.

Зважаючи на актуальність питання щодо подальшої реалізації реформи децентралізації влади вважаємо доречним продовжувати дослідження кращих зразків світової практики децентралізації задля визначення найбільш оптимальних моделей її впровадження в Україні.

Список використаних джерел

  1. П’ять кроків для проведення реформи [Електронний ресурс] // Децентралізація влади. – Режим доступу : http://decentralization.gov.ua/5_steps.
  2. Про схвалення Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні: розпорядження Кабінету Міністрів України № 333-р від 01.04.2014 р. [Електронний ресурс] // Верховна Рада України. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/333-2014-р.
  3. Врублевський О.С. Співробітництво територіальних громад (бібліотечка місцевого самоврядування) / О. Врублевський. – К.: ІКЦ «Легальний статус», 2014. – 56 с.
  4. Про затвердження Методики формування спроможних територіальних громад: постанова Кабінету Міністрів України № 214 від 08.04.2015 р. [Електронний ресурс] // Верховна Рада України. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/214-2015-%D0%BF.
  5. Про добровільне об’єднання територіальних громад [Електронний ресурс]: Закон України від 05.02.2015 р № 157-VIII // Верховна Рада України. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/157-19.
  6. Про затвердження Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2020 року: постанова Кабінету міністрів України № 385 від 06.08.2014 р. [Електронний ресурс] // Верховна Рада України. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/385-2014-%D0%BF.
  7. Білик Р. Р. Механізми та інструменти забезпечення економічної безпеки регіонів України в процесі децентралізації / Р. Р. Білик // Бізнес Інформ. – 2015. – № 9. – С. 67 – 72
  8. Власюк О.С. Шляхом децентралізації: виклики, ризики та пріоритети реформування регіонального розвитку в Україні / О.С. Власюк // Регіональна економіка. – 2015. – №1. – С.5-18
  9. Борденюк В.І. Деякі аспекти співвідношення місцевого самоврядування держави і громадського суспільства в Україні / В.І. Борденюк // Право України. – 2014. – №12. – С.9-17
  10. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р. № 280/97 // ВВР України. – 1997. – №24. – Ст. 2.

 

References

  1. P”yat’ krokiv dlya provedennya reformy [Elektronnyy resurs] // Detsentralizatsiya vlady. – Rezhym dostupu : http://detsen tralization.gov.ua/5_steps.
  2. Pro skhvalennya Kontseptsiyi reformuvannya mistsevoho samovryaduvannya ta terytorial’noyi orhanizatsiyi vlady v Ukrayini: rozporyadzhennya Kabinetu Ministriv Ukrayiny # 333-r vid 01.04.2014 r. [Elektronnyy resurs] // Verkhovna Rada Ukrayiny. – Rezhym dostupu : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/333-2014-r.
  3. Vrublevsʹkyj O.S. Spivrobitnyctvo terytorialʹnyx hromad (bibliotečka miscevoho samovrjaduvannja) / O. Vrublevsʹkyj. – K.: IKC «Lehalʹnyj status», 2014.
  4. ro zatverdžennja Metodyky formuvannja spromožnyx terytorialʹnyx hromad: postanova Kabinetu Ministriv Ukrajiny # 214 vid 08.04.2015 r. [Elektronnyj resurs] // Verxovna Rada Ukrajiny. – Režym dostupu : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/214-2015-%D0%BF.
  5. Pro dobrovilʹne objednannja terytorialʹnyx hromad [Elektronnyj resurs]: Zakon Ukrajiny vid 05.02.2015 r # 157-VIII // Verxovna Rada Ukrajiny. – Režym dostupu : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/157-19.
  6. Pro zatverdžennja Deržavnoji stratehiji rehionalʹnoho rozvytku na period do 2020 roku: postanova Kabinetu ministriv Ukrajiny # 385 vid 06.08.2014 r. [Elektronnyj resurs] // Verxovna Rada Ukrajiny. – Režym dostupu : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/385-2014-%D0%BF.
  7. Bilyk R. R. Mexanizmy ta instrumenty zabezpečennja ekonomičnoji bezpeky rehioniv Ukrajiny v procesi decentralizaciji / R. R. Bilyk // Biznes Inform. – 2015. – # 9. – S. 67 – 72
  8. Vlasjuk O.S. Šljaxom decentralizaciji: vyklyky, ryzyky ta prioritety reformuvannja rehionalʹnoho rozvytku v Ukrajini / O.S. Vlasjuk // Rehionalʹna ekonomika. – 2015. – #1. – S. 5 – 18
  9. Bordenjuk V.I. Dejaki aspekty spivvidnošennja miscevoho samovrjaduvannja deržavy i hromadsʹkoho suspilʹstva v Ukrajini / V.I. Bordenjuk // Pravo Ukrajiny. – 2014. – #12. – S. 9 – 17
  10. Zakon Ukrajiny «Pro misceve samovrjaduvannja v Ukrajini» vid 21 travnja 1997 r. # 280/97 // VVR Ukrajiny. – 1997. – #24. – St. 2.