ДО ПИТАННЯ ТЕХНОЛОГІЙ У ФОРМУВАННІ ПОЛІТИЧНОГО ІМІДЖУ

Державно-управлінські студії № 4(6), 2018

 

УДК 005.336.2: 17.022.1: 342.5348


П.В. Ворона
доктор наук з державного управління, доцент, завідувач кафедри публічного управління та адміністрування Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України

проректор з наукової роботи Інститут підготовки кадрів Державної служби зайнятості України

І. І. Савка
народний депутат України, здобувач кафедри публічного управління та адміністрування Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України

ДО ПИТАННЯ ТЕХНОЛОГІЙ У ФОРМУВАННІ ПОЛІТИЧНОГО ІМІДЖУ

V. VORONA

doctor of Sciences in Public Administration, Associate Professor, Head Department of Public Administration and Administration Institute of Personnel Training the State Employment Service of Ukraine, a deputy of the Poltava regional council.

І. SAVKA

People's Deputy of Ukraine, the candidate of the department public administration and administration Institute of Personnel Training the State Employment Service of Ukraine

TO QUESTION OF TECHNOLOGIES IN FORMATION OF POLITICAL IMAGE

      У статті авторами розкривається проблематика компетентності та політичних технологій при формуванні іміджу народних депутатів та інших посадових осіб органів публічної влади. Розкрито основні тенденції на сучасних політичних ринках пострадянського простору. Наголошено на особливостях використання політичних технологій на нижньому рівні політичної системи – на місцевих виборах у європейських країнах не набуло великого поширення, адже населення не надає їм великого значення – більше орієнтуються на активізацію виборців

        The article reveals the problem of competence and political technologies in forming the image of people’s deputies and other officials of public authorities. The main tendencies in the modern political markets of the post-Soviet area are revealed. The peculiarities of the use of political technologies at the lower level of the political system are highlighted – they have not become widespread in local elections in European countries, since the population does not attach much importance to them – more are oriented towards activation of voters

     Ключові слова: публічне управління, імідж, компетентність, народний депутат, політичні технології.     

         У статті авторами розкривається проблематика компетентності при формуванні іміджу народних депутатів та інших посадових осіб органів публічної влади. Розкрито основні тенденції на сучасних політичних ринках пострадянського простору. Наголошено на особливостях використання політичних технологій на нижньому рівні політичної системи – на місцевих виборах у європейських країнах не набуло великого поширення, адже населення не надає їм великого значення – більше орієнтуються на активізацію виборців.  

        Постановка проблеми. Останнім часом в політичній науці та науці державного управління широкого поширення набула термінологія, що раніше використовувалась переважно інженерними науками («технології», «механізми», «інструменти»): «брудні технології», «технології паблік релейшенз», «механізми управління», «інструменти управління» тощо. Під політичними технологіями потрібно розуміти таку складну систему методів і процедур, яка впливає на політичний об’єкт для досягнення конкретних результатів. Функція політичних технологій – переведення теоретичного знання в площину практичної політичної діяльності. Якщо звернутися до національної специфіки використання політичних технологій, то, узагальнюючи, можна зазначити, що в радянський період використовувались технології неринкового характеру. Наприклад, у сфері комунікацій – пропаганда, в плані створення образів перших осіб держави – політична міфологія, а така важлива сфера політичного життя, як рекрутування політичних еліт, була позбавлена свого інструментарію виборчих технологій.

    На пострадянському просторі політичні технології поширювались з великою швидкістю, що відображалось на якості «продуктів» цих технологій. Але кількість поступово перейшла у якість – технології стають більш витонченими, в тому числі і «брудні». Тому набувають актуальності дослідження щодо проблематики компетентності при формуванні іміджу народних депутатів та інших посадових осіб органів публічної влади.

      Аналіз останніх досліджень. Проблематиці формування політичного іміджу народних депутатів та інших посадових осіб органів публічної влади, методології використання політичних технологій  присвячено ряд праць науковців та політологів – практиків: Денисюка С. Г. [1], Катлиппа Скотта М. [2], Липпманa У. [3], Лісничого В. В. [4], Малхотра Нэреш К. [5], Ольшанский Д. В. [6], Пахтусова О. Н. [7], Пробийголова Н. В. [8], Шестопал Е. Б. [12], Поцелуев С. П. [10], Почепцов Г. Г. [11], Сегела Ж.[9]. І тематика цих досліджень залишаються актуальною, потребує постійної уваги науковців.

       Метою статті є дослідження проблематики компетентності при формуванні іміджу народних депутатів та інших посадових осіб органів публічної влади.

    Виклад основного матеріалу. Технологія створення іміджу («іміджмейкінг») стає однією із найефективніших в процесі формування унікального образу політика. Спочатку потенціал цієї технології використовувався виключно у комерційній сфері. А вже сьогодні іміджмейкінг є ринковим інструментом політичної комунікації. До даної технології в якості «джерел» політичної комунікації виступають носії іміджів – лідери, партії, політичні групи та рухи, громадські об’єднання, а в якості «споживачів» – населення. Якщо звернутись до ринкової технології, то можна сказати, що іміджмейкінг – це просування політичних товарів на політичному ринку. Ряд політологів активно використовують ринкові терміни при описі політичних явищ: наприклад, науковець Ільясов Ф. говорить про попит виборців на політичний товар. В такому випадку, імідж – якість політичного товару, в ролі якого може виступати і політичний лідер [12].

        Французький відомий фахівець із виборчих технологій і політичних комунікацій Жак Сегела – один з провідних у світі професіоналів у цій сфері, що користується репутацією `творця президентів`. Насправді, з десяток лідерів європейських країн багато в чому зобов’язані своїм приходом до влади блискучій майстерності Ж. Сегела. Думки, спостереження, парадоксальні, часом, судження одного з провідних у світі фахівців з виборчих технологій – Жака Сегели, лягли в основу своєрідною абетки комплексної політичної реклами, яку він відобразив у формі восьми заповідей для організаторів виборчих кампаній і самих кандидатів – претендентів на перемогу. Ось вони:

              – Голосують за людину, а не за партію.

              – Голосують за ідею, а не за ідеологію.

              – Голосують за майбутнє, а не за минуле.

              – Голосують за образ соціальний, а не політичний.

              – Голосують за людину – легенду, а не за посередність.

              – Голосують за долю, а не за буденність.

              – Голосують за переможця, а не за невдаху.

              – Голосують за цінності справжні, а не уявні [9].

          Але імідж це не лише якість політичного товару, а ще й образ даного політичного діяча чи політичної організації. Більшість дослідників цього феномена не згодні з ототожненням понять образу та іміджу. Ольшанський Д. В. вважає, що у російській лексиці слову «імідж» підходить за змістом найбільше слово «ікона». Відмінність понять «імідж» і «образ» підкреслював і Феофанов О. А. він вважав, що імідж – це таке відображення сприйнятого явища, при якому ракурс сприйняття навмисно зміщується, акцентується сприйняття визначених сторін явища. Очевидно, що при аналізі психологічної природи іміджу варто опиратися на таке розуміння поняття «імідж». «Відображення відображення» – це предмет психологічного дослідження. Імідж «оживає» тільки будучи сприйнятим безмежною кількістю суб’єктів.

         Імідж – результат сприйняття образу політика окремо взятим індивідом. При цьому це сприйняття може носити і свідомий, і несвідомий характер. Психологічна детермінованість процесу політичної комунікації доведена дослідженнями Шестопал Е. Б. Імідж – абсолютно психологічний феномен, хоча він детально вивчається політологією в силу свого високого попиту. В дослідженнях Е. Шестопала об’єктом вивчення виступає публічний образ політика. Громадяни психологічно володіють інструментом для читання образу політичного лідера, що дозволяє їм зробити емоційно прийнятний для них вибір. Під образом політика завжди розуміється «друге дно» – ті пласти образу, які усвідомлюються спостерігачами. В статті «Оцінка громадянами особистості лідера» Е. Шестопал виокремлює три види неусвідомлених характеристик [12]:

               1) одні пов’язані з індивідуальними особливостями того, хто оцінює   політика;

               2) другі – з масовими стереотипами, породженими ЗМІ;

          3) інші містяться в глибинних уявленнях, загальних для людей даної культури (в «архетипах колективного несвідомого», по Юнгу).

          Перший вид характеристик в більшій степені ніж інші відноситься до області вивчення психологією, таким чином, політологу можуть бути цікавими лише результати, отримані в ході дослідження.

          Щодо другого виду характеристик, то тут не можна не погодитися із висновками Ольшанського Д. В. відносно комунікаційної природи іміджу. Імідж поширюється в основному через ЗМІ, тому його можна розглядати як комунікативне явище. Тим паче що імідж формується й через прямі комунікації політика з виборцями, через «народне радіо». Імідж стає міфом особливого роду. Неоміфологія пояснює дійсність за допомогою іміджів. Політична міфологія є особливою формою політичної свідомості, що в значній мірі опирається на систему іміджів, котрі функціонують у політиці. Імідж – міфологічне відображення, забарвлене емоційно, витісняє реальне уявлення про політику і раціональне знання про неї. Відбувається підміна об’єктивної реальності в політиці її суб’єктивним сприйняттям. В цьому випадку підключаються неусвідомлені характеристики першого виду, відмічені Е. Шестопалом та Н. Пробийголовою [8].

          Міфологічна характеристика іміджу є однією із найсильніших. Найпоширеніші міфи ті що звеличують героя. Окрім подвигів героя у міфах особлива увага приділяється походженню та сторінкам біографії героя. Часто у біографії видатних політиків фігурує міф про рятівника. В США Лінкольн спасав націю. Рейган – економіку, молодший Буш захищав країну від «світового тероризму». У Росії Путін – страж порядку. Також і його біографія, враховуючи російську специфіку, у вищій степені міфологічна. В Україні теж формувались міфи про діючих Президентів Кучма – технар-господарник, що спасе країни від економічного колапсу; Ющенко – месія демократії; Янукович – залізна рука і господарник, що мав тяжке дитинство й вистояв; Порошенко – рятівник країни від сепаратизму тощо. Як правило до кожного з політиків, що йде на вибори прив’язують певний меседж – гасло, що характеризує його особистість. Такі гасла прив’язують і до партій та їхніх блоків.

          Особливо на гасла у політичній рекламі є винахідливим Жак Сегела, тут він перевершує самого себе. Взяти хоча б плакат, який він запропонував болгарським демократам на парламентських виборах: «Уявіть собі карту Болгарії, чиї кордони позначені колючим дротом. У центрі напис: «45 років вистачить!» Він зазначає, що як у Франції, як і всюди, багато часу і сил доводилося віддаватися безглуздим «творчим» суперечкам з авторами інших гасел, девізів. Кожен вважає, що саме його пропозиція найвдаліша. Жак Сегела наводить зразки такого роду «самодіяльної» реклами : «Будемо вільними сьогодні і багатими завтра», «Лідери Союзу демократичних сил прийшли не з резиденцій», «Я мати сімейства і буду голосувати за Желєва, який обіцяє приватну власність», «Хай буде з нами Бог». Резюме Жака Сегела: «Звичайно, політична реклама повинна бути простою, але і наївність має межі!» [9].

       Але було б помилкою стверджувати, що сучасне суспільство живе лише міфами. Індивіди у своїй діяльності керуються певними установками, які оформляються у життєві цінності, а ті у свою чергу у світогляд. Світогляд всіх членів суспільства співпадає по основних найзначніших позиціях. Іміджі, таким чином, не повинні входити у конфлікт з базовими цінностями суспільства, тим більше з панівними стереотипами [1].

        Поняття «стереотип» необхідно враховувати тому, що це статичне явище, яке змінюється важко. Одначе імідж і стереотип, будучи різними засобами інтерпретації дійсності у свідомості людини, гармонійно доповнюють один одного. Доповнення здійснюється через функціональне призначення іміджу та стереотипу. Імідж наділяє явище характеристиками, що лежать за межами визначеності, яка розкривається у процесі безпосередньої взаємодії людини з цим явищем. Стереотип, навпаки, зводить різноманітні явища до найпростіших узагальнених уявлень.

       Е. Шестопал робить висновок, що найбільше значення має третій вид характеристик, так як вони включають відносно стійкі структури несвідомого. Дані структури включають в себе деякі елементи любої національної культури, особливо образи, взяті з фольклору, традицій тощо. Тут знову стикаємося з міфологією, так як вона невід’ємна частина любої культури. Таким чином, вищезгадані архетипи сягають своїми коренями у міфологію народу, міцно закріплюючись у підсвідомості сучасної людини [7, с. 97].

       Безпосереднє відношення до психологічної природи іміджу мають його маніпуляційні можливості. Багато політтехнологів заперечують факт маніпуляційних властивостей іміджу, але насправді метою більшості кампаній по створенню іміджу є якраз маніпуляція свідомістю. Маніпуляція у чистому вигляді – це створення і руйнування міфу, а міф тісно пов’язаний з іміджем, іміджеві технології оперують, перш за все, підсвідомістю. Цим пояснюють доступність іміджів для сприйняття людьми, тому вони й залишаються надовго в підсвідомості особи. Імідж заслуговує на важливе місце в рекламі. Задача реклами любого роду – виокремити товар із маси інших, подібних йому. Феофанов О. А. вважає, що «оперуючи «іміджами», сучасна реклама дійсно «творить чудеса». Реклама має функцію перетворювати одну річ в іншу. На річ або особистість можна одягти любу маску, зроблену на замовлення бізнесу. У цьому відношенні Феофанов О. А. ототожнює імідж і рекламований товар.

      Імідж у політиці виступає своєрідним посередником між аудиторією і політичними технологами. В цьому сенсі, імідж – спосіб інтерпретації складної соціальної дійсності. Імідж – результат експектацій населення (очікування певного способу вербальної і реальної поведінки індивіда у певній соціальній групі), ця інформація обробляється технологами, на її основі будується імідж, який транслюється у маси. Для конструювання іміджу необхідний набір визначених характеристик, які присутні в масовій свідомості. Виходить, що соціум сам продукує іміджеві характеристики. Тоді виникає питання: чи можна говорити про маніпуляції свідомістю? Швидше за все, однозначно відповісти на це питання важко. Ця проблема має ще й етичні аспекти. На скільки чесні і як дотримуються етичного кодексу політичні технологи? Якщо вони мають результати соціологічних опитувань населення, то на їх основі можна визначити набір базових характеристик іміджу і доповнити такими, які лише частково корелюють з запитами населення. Таким чином, політичні технологи можуть використовувати техніки маніпуляцій – наділяючи «клієнта» визначиними ними рисами – формувати привабливий чи неприйнятний для електорального поля певної території образ політика (або його опонента) [3].

        Не всі політологи згодні з тим, що іміджмейкінг – маніпулятивна технологія. Дехто вважає, що окрім «дезинтегруючих» технологій, існують «технології розвиваючі (самореалізаційні, інтегративні)». Ці технології засновані на використанні реальних політичних і особистістних якостях конкретного лідера, тих його персональних характеристик, які відповідають очікуванням електорату. Образи, створені з допомогою інтегративних технологій, позначається як «реал-імідж». Продукт маніпуляційної технології, умисне спотворюючий в очах виборця політичну сутність лідера і його особистість, називають «фальшіміджем».

       Зарубіжні фахівці не схильні наділяти технологію іміджирування  здатністю маніпулювати суспільною свідомістю. Наприклад, Патерсон Т., Мак-Клур Р. вважають, що іміджі надто є символічними. Символічне маніпулювання, на їх переконання, не приносить результатів у політичній рекламі. Це пов’язано з тим, що символи і стереотипи в комерційній рекламі вже виробили певний імунітет, свого роду «захисні механізми», які проявляються і при сприйнятті політичної реклами. Катлип Скотт., Патерсон Т. і Мак-Клур Р. схильні вважати, що іміджева риторика і символіка у політичній рекламі виглядають скоріш за все смішно, так як вони занадто очевидні. Відкритість образів, що створюються, пояснюється стрімким розвитком іміджелогії, конструювання іміджів стає «конвеєрним» виробництвом, в результаті – люди скептично відносяться до запропонованого політичного товару [2].

          Виходом із ситуації, що склалась слугує більш уважне відношення іміджмейкерів до своєї «продукції». Встановлено, суспільство відноситься до політичного продукту вимогливіше, ніж до комерційного. Віддаючи перевагу тому чи іншому політику на виборах, ми довіряємо йому представництво наших інтересів в органах місцевого самоврядування та державної влади. Хоча не варто повністю покладатися на народного обранця, так як часто ми обираємо образ, вигляд чи подоба або по іншому імідж. Вітчизняні та зарубіжні автори досить цинічно висловлювались з цього питання – виборці фактично не мають прямих особистих контактів з кандидатом, 99% електорату стикається з іміджем політика, тому предметом іміджмейкінга стає не особистість, а її образ [10].

          Найбільш досвічені іміджмейкери знають, що важливо встановити не тільки у що вірять, але й чому вірять якраз в це, бо передати ідею аудиторії простіше, якщо її проаналізувати. З одного боку, це крок до основи вибору людей, а з другого боку – це по суті пошук переваг для людини, суттєвих лише для неї, тобто, все одно платформа для маніпуляції. Важливо пам’ятати наступне: «між самим явищем та іміджем завжди існує так званий «розрив у достовірності» [6].

         Необхідно зазначити тенденції на сучасних політичних ринках пострадянського простору. По-перше, маємо досить закономірний процес поліпшення якості «політичних товарів», у даному випадку іміджі політичних суб’єктів. У результаті насиченості ринку неякісними, швидкоруч виробленими товарами, був втрачений інтерес споживачів, який потрібно повертати. Таким чином виникла потреба в скрупульозному вивченні потреб і проблем виборців, щоб зацікавити їх, залучити до участі у політичному процесі та політичних подіях. Наприклад, на останніх виборах Президента України, діючий Президент України йшов під гаслами миротворця та політика, що зможе наладити життя в країні по-новому (в т. ч. боротьба з корупцією та хабарництвом) – це ті проблеми які на думку його соціологів та політологів, турбували людей найбільше.

           По-друге – метаморфози у політичних системах пострадянських республік ведуть або до скорочення області використання технологій формування іміджів (Росія, Казахстан, Узбекистан, Азербайджан тощо) або до їх удосконалення (Україна, країни Балтії, Грузія, Молдова, Киргизстан тощо). Однією з причин скорочення області використання іміджевих технологій є посилення тенденцій авторитаризму та ліквідація інституту прямих виборів керівників органів державної представницької влади.

          Використання політичних технологій на нижньому рівні політичної системи – на місцевих виборах у європейських країнах не набуло великого поширення, адже населення не надає їм великого значення – більше орієнтуються на активізацію виборців (традиційно явка на місцевих виборах не висока). Тому тут можливі два сценарії розвитку: або престиж виборів голів громад чи муніципалітетів в процесі децентралізації буде зростати і в зв’язку з використанням технологій іміджмейкерів, або іміджі просто не адаптуються на місцевому рівні виборів.

            Маніпулятивні потенції, закладені у іміджі, сьогодні переживають певний кризовий час. В результаті масової атаки виборців іміджами різної якості свідомість громадян адаптувалась до їхнього впливу – частково «закрилась» для їхнього сприйняття. Як доказ, можна привести такі явища як низька явка на виборах, падіння цікавості до політичного життя у територіальних громадах, зростання недовіри до політиків. При формуванні іміджів, безумовно, все більшу роль будуть грати структури несвідомого. Дослідження подібного роду структур економічно не доцільно проводити в масштабах малих територіальних громад (муніципалітетів) і в то й же час вони знаходять попит на рівні великих міст, районних та обласних рад. На рівні виборів до органів центральної влади попит на послуги політичних іміджмейкерів зростатиме.

          На думку Денисюка С.Г. «найвагомішими для виборців у формуванні політичного іміджу виявилися моральний та політичний критерії, що свідчить про цінність для людей моральних якостей та політичної ролі, яку лідер відіграє у суспільстві. Треба відзначити, що більшість конструктів, які можна було віднести до оціночного критерію «Моральні якості», мали негативне забарвлення. Тобто, учасники дослідження вважають більшість політиків «злодіями», «брехунами» та «базіками», за виключенням А.І. Садового, образ якого складається з переважно позитивних рис. Оціночний критерій «Політичні якості» складається, здебільшого, з конструктів, які констатують статус політичного лідера – «депутат», «Президент», «Прем’єр-міністр», і саме оціночний компонент майже не виражений. Частина досліджуваних обмежилася визначеннями «проєвропейський» або «проросійський» політик. Вищесказане свідчить про притаманну сучасним виборцям примітивність уявлень про політичне життя в країні. Їх судження про політичних лідерів має скоріше формалізований, конвенційний характер і не містить у собі визначення політичних орієнтацій, наприклад, демократичної, авторитарної, ліберальної, анархічної, консервативної тощо.

           Денисюк В.Г. особливо відзначає важливість критерію часу для оцінки політиків. Аналіз конструктів, які увійшли до цього критерію, дозволив виявити статуси, які присвоюються політикам виборцями, і скласти наступну класифікацію політичних лідерів:

                      1) Представники «старої влади» – Янукович В.Ф. і Тимошенко Ю.В.

                      2) Представники «чинної влади» – Порошенко П.О. і Яценюк А.П.

                      3) Представники «нової влади» – Ляшко О.В. та Садовий А.І.

        Привертає увагу те, що представники «старої влади», або «минулого у політиці», викликають найбільшу кількість негативних конструктів за моральним критерієм, а також за критерієм «політик як об’єкт агресії». А представнику «нової влади», або «майбутнього в політиці» – Садовому А.І. приписуються, здебільшого, позитивні моральні якості.

            Сприйняття О. В. Ляшка відбувається здебільшого крізь призму поширеного в масовій свідомості уявлення про його нетрадиційну сексуальну орієнтацію, що, крім його час від часу епатажної поведінки, надає додатковий привід для агресії [1].

            Висновок. Використання політичних технологій на нижньому рівні політичної системи – на місцевих виборах у європейських країнах не набуло великого поширення, адже населення не надає їм великого значення – більше орієнтуються на активізацію виборців (традиційно явка на місцевих виборах не висока). Тому тут можливі два сценарії розвитку: або престиж виборів голів громад чи муніципалітетів в процесі децентралізації буде зростати і в зв’язку з використанням технологій іміджмейкерів, або іміджі просто не адаптуються на місцевому рівні виборів.

             Маніпулятивні потенції, закладені у іміджі, сьогодні переживають певний кризовий час. В результаті масової атаки виборців іміджами різної якості свідомість громадян адаптувалась до їхнього впливу – частково «закрилась» для їхнього сприйняття. Як доказ, можна привести такі явища як низька явка на виборах, падіння цікавості до політичного життя у територіальних громадах, зростання недовіри до політиків. При формуванні іміджів, безумовно, все більшу роль будуть грати структури несвідомого. Дослідження подібного роду структур економічно не доцільно проводити в масштабах малих територіальних громад (муніципалітетів) і в то й же час вони знаходять попит на рівні великих міст, районних та обласних рад. На рівні виборів до органів центральної влади попит на послуги політичних іміджмейкерів зростатиме.

Список використаних джерел:

1.Денисюк С. Г. Імідж політичного лідера в контексті розвитку української політичної культури: особливості формування та механізми реалізації : дис… канд. політ. наук: 23.00.03 / С.Г Денисюк. – НПУ т ім. М.П.Драгоманова. – К., 2006. – 209с.

2.Катлип Скотт М. Паблик рилейшнз. Теория и практика: [учеб. пособие]. / Скотт М. Катлип, Ален Х. Сентер, Гелен М. Брум; [пер. с англ.].– 8-е изд. – М.: ИД “Вильямс”, 2001. – 624 с.

3.Липпман У. Общественное мнение / У. Липпман ; [пер. с англ. Т.В. Барчуновой ; ред. пер. К. А. Левинсон, К. В. Петренко]. – М.: Ин-т фонда “Общественное мнение”, 2004. – Т.3. – 384 с.

4.Лісничий В.В. Сучасний виборчий РR: навчальний посібник / В.В.Лісничий, В.О.Гриценко, В.М.Іванов та інші. – 2-е видання, перероблене та доповнене.- К.: ВД, «Професіонал», 2004. – 384 с.

5.Малхотра Нэреш К. Маркетинговые исследования. Практическое руководство / Нэреш К. Малхотра; [пер. с англ.] ; 3-е издание. – М. : ИД “Вильямс”, 2003. – 960 с.

6.Ольшанский Д. В. Политический PR / Д. В. Ольшанский. – СПб. : Питер, 2003. – 544 с.

7.Пахтусова О.Н. Психологические основания политического имиджа // Теория и практика управления: Сб. статей / Моск. гос. унив. им. М.В.Ломоносова. Фак. госуд. управления. – Вып. 7. – М.: Университетский гуманитарный лицей, 2007. – 160 с.

8.Пробийголова Н. В. Вплив політичного міфу на мотивацію політичного вибору особистості / Н. В. Пробийголова // Політологічні записки. – – № 4. – Режим доступу:http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Polzap_2011_4_19.pdf.

9.Сегела Жак . Национальные особенности охоты за голосами. Так делают президентов. – М., Вагрис, 1999, 264 с. Режим доступу: https://www.books.ru/books/natsionalnye-osobennosti-okhoty-za-golosami-tak-delayut-prezidentov-54513/.

10.Шестопал Е.Б. Психология восприятия власти / Е.Б. Шестопал. – М.: Социально-политическая мысль, 2002. – 244 с.

11.Поцелуев С. П. Duoble binds, или двойные ловушки политической коммуникации / С. П. Поцелуев // Политические исследования. – 2008. – № 1. – С. 8–32.

12.Почепцов Г. Г. Паблик рилейшнз для профессионалов / Г. Г. Почепцов. – М. : Релф-бук, К. : Ваклер, 2000. – 624 с.

Reference

1.Denysyuk S. H. Imidzh politychnoho lidera v konteksti rozvytku ukrayinsʹkoyi politychnoyi kulʹtury: osoblyvosti formuvannya ta mekhanizmy realizatsiyi : dys… kand. polit. nauk: 23.00.03 / S.H Denysyuk. – NPU t im. M.P.Drahomanova. – K., 2006. – 209s.

2.Katlyp Skott M. Pablyk ryleyshnz. Teoryya y praktyka : [ucheb. posobye]. / Skott M. Katlyp, Alen KH. Senter, Helen M. Brum ; [per. s anhl.]. – 8-e yzd. – M.: YD “Vylʹyams”, 2001. – 624 s.

3.Lyppman U. Obshchestvennoe mnenye / U. Lyppman ; [per. s anhl. T. V. Barchunovoy ; red. per. K. A. Levynson, K. V. Petrenko]. – M.: Yn-t fonda “Obshchestvennoe mnenye”, 2004. – T.3. – 384 s.

4.Lisnychyy V.V. Suchasnyy vyborchyy RR : navchalʹnyy posibnyk / V.V.Lisnychyy, V.O.Hrytsenko, V.M.Ivanov ta inshi. – 2-e vydannya, pereroblene ta dopovnene.- K.: VD, «Profesional», 2004. – 384 s.

5.Malkhotra Néresh K. Marketynhovye yssledovanyya. Praktycheskoe rukovodstvo / Néresh K. Malkhotra; [per. s anhl.] ; 3-e yzdanye. – M. : YD “Vylʹyams”, 2003. – 960 s.

6.Olʹshanskyy D. V. Polytycheskyy PR / D. V. Olʹshanskyy. – SPb. : Pyter, 2003. – 544 s. 7. Pakhtusova O.N. Psykholohycheskye osnovanyya polytycheskoho ymydzha // Teoryya y praktyka upravlenyya: Sb. statey / Mosk. hos. unyv. ym. M.V.Lomonosova. Fak. hosud. upravlenyya. – Vyp.

7. M.: Unyversytet·skyy humanytarnyy lytsey, 2007. – 160 s.

8.Probyyholova N. V. Vplyv politychnoho mifu na motyvatsiyu politychnoho vyboru osobystosti / N. V. Probyyholova // Politolohichni zapysky. –2011. – № 4. – Rezhym dostupu:http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Polzap_2011_4_19.pdf.

9.Segela Zhak . Natsional’nyye osobennosti okhoty za golosami. Tak delayut prezidentov. – M., Vagris, 1999, 264 s. Rezhim dostupu: https://www.books.ru/books/natsionalnye-osobennosti-okhoty-za-golosami-tak-delayut-prezidentov-54513/.

10.Shestopal E.B. Psykholohyya vospryyatyya vlasty / E.B. Shestopal. – M.: Sotsyalʹno-polytycheskaya myslʹ, 2002. – 244 s.

11.Potseluev S. P. Duoble binds, yly dvoynye lovushky polytycheskoy kommunykatsyy / S. P. Potseluev // Polytycheskye yssledovanyya. – 2008. – № 1. – S. 8–32.

12.Pocheptsov H. H. Pablyk ryleyshnz dlya professyonalov / H. H. Pocheptsov. – M. : Relf-buk, K. : Vakler, 2000. – 624 s.

 

 

 

Стаття надійшла до редакції 20.04.2018 р.

Номер журналу  4(6) 2018