ЕЛІТА ТА ПРОЦЕСИ САМООРГАНІЗАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА: СИСТЕМНІ ТРАНСФОРМАЦІЇ

Державно-управлінські студії № 1, 2017

УДК 351

 

Р. М. Богачев,

канд. філос. н., доцент, докторант кафедри парламентаризму та політичного менеджменту

Національної академії державного управління при Президентові України, м. Київ

 

ЕЛІТА ТА ПРОЦЕСИ САМООРГАНІЗАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА: СИСТЕМНІ ТРАНСФОРМАЦІЇ

 

R. M. Bogachev,

PhD, docent, doctoral student of parliamentary and political management of the

National Academy of Public Administration under the President of Ukraine, Kyiv

 

ELITE AND SELF-ORGANIZATION PROCESSES SOCIETY:SYSTEMIC TRANSFORMATION

 

Автором окреслюються напрями формування методологічного фундаменту та методичної бази, механізми та засоби стимулювання цивілізаційного вибору людини через формування та актуалізацію матриці «інакше-можливого» як джерела детонації практичного перетворення в ритміці формотворчість-культуротворчість-свободотворчість. Визначається відповідне коло проблем гуманізації суспільного життя та механізмів їх вирішення на всіх рівнях системи управління.

Методологія перетворених форм дозволяє опрацювати механізми сприяння або сповільнення процесів суспільного розвитку. Ірраціональні перетворені форми виникають та розгортаються під впливом біологізму, суб’єктивізму, солідарності.

Визначено теоретичне підґрунтя та необхідність подолання ірраціональних перетворених форм. Нова основа побудови матриці «інакше-можливого» визначається елітою або її ірраціональними перетвореними формами: ерзац-елітою, псевдо-елітою та квазіелітою. Методологічне підґрунтя формування матриці «інакше можливого» стає основою напрацювання відповідних інструментів управління соціальними системами та суспільним розвитком в царині невизначеності та швидкоплинності зовнішнього простору (в т.ч. Модель фаз трансформаціїта дії перетворених форм самоорганізації).

Саме це потребує подальшого дослідження, зумовлює подальші напрями наукової розвідки,теоретичного обґрунтування та практичного втілення, зокрема механізмів та практик самоорганізації в напрямі гармонізації її сутності та форми процесів суспільного розвитку.

 

The author outlines the directions of forming the methodological foundations and the methodological framework, the mechanisms of the stimulating the civilization to use the matrix of the “other-possible” as a source of practical detonation of the society’s transformation.This determines the appropriate range of issues of the social life’s humanization and the mechanisms of the social problems’ decisions at all levels of the governance.

Proposed methodology allows to make use of thesimulacrum’s mechanisms for facilitating or slowing the processes of social development. Author has studied the irrational simulacrum under the influence of the biologism, the subjectivity and the solidarity.

Theoretical basis and methods of overcoming of the irrational simulacrums are used to determine the basis for constructing a new matrix “other-enable”by elites or elite’s irrational simulacrums.The proposed methodological framework for constructing a new matrix “other-enable”for self-organization is the basis for the social development and the relevant social systems’ management tools, for example: The Model ofthePhase transformation and the simulacrums’results.

The new principles may be used for rebuilding of the relations and for the transformations of the societies’ life. There’re what we needs for further studying, providing and practical implementation.

 

Ключові слова: розвиток, форма перетворена, соціальна система,самоорганізація, трансформація, еліта, матриця «інакше можливого», суб’єктність,творчість.

 

Keywords: development, simulacrum, social system, self-organization, transformation,Matrix of “Otherwise Enabled”, subjectivity, creativity.

 

 

Актуальність теми. В сучасних умовах намічаються істотні зміни в сутності, властивостях та характері управлінської праці загалом, в сфері політичного менеджменту та державного управління зокрема.Осмислення цих змін особливо важливо в умовах переходу до публічного управління на засадах відкритості, узгодженості з громадською думкою, що орієнтується на суспільне благо; переходу від регуляції через дерегуляцію до саморегуляції; переходу до нової моделі управління та образу державного службовця – з ментальністю державного менеджера – краще: державного діяча. Тобто, переходу до полі-сегментної системи професійної підготовки політиків, адміністраторів, аналітиків, антикризових та інноваційних менеджерів міжнародного, національного та регіонального рівнів тощо.

З одного боку, сучасна картина світу характеризується сполученням глобального та локального: поставанням єдиної економічної системи (І.Валлерштайн, Дж.Бенігер), наростанням суспільних проблем (В.Вернадський, Т.де Шарден, П.Дракер)[6], формуванням єдиного інформаційного простору (А.Тоффлер, Д.Белл, А.Турен) [22; 23], загостренням проблем незбалансованості  виробництва, споживання та розподілу (Дж.Гелбрейт, В.Афанасьєв) тощо. А з іншого – втратою джерел розвитку в межах класичної, некласичної та постнекласичноїпарадигм детермінованої економіки, формуванням відносно самостійних взаємопов’язаних підсистем, розвитком плюралізму в інституційній сфері, появою самостійних спільнот, плюралізмом культурних формтощо [10; 25]. А головне – «кризі кризового способу буття» (Б.В.Новіков) [16] сучасного соціуму.

Більш того, результати глобалізації все частіше ставляться під дуже серйозний сумнів: глобалізація як соціально-економічна інтеграція світового економічного простору супроводжується його фрагментацією, деградацією суспільних інститутів та атомізацією суспільства.

В той же час, адекватні наукові теорії та належна теоретико-методологічна основапроцесів суспільної самоорганізації в складних умовах сьогодення є необхідною умовою суспільного розвитку на основі об’єктивного відтворення власної історії, формування елітою та реалізації суспільством належних концептів «інакше можливого» (О.С.Панарін) майбутнього людини, держави, соціуму, людства загалом.

Постановка проблеми. Одним з основних джерел виникнення та загострення проблем сучасного розвитку та впровадження нових механізмів управління на всіх рівнях є невідповідність сутності процесів до їх організаційних форм, що виступає джерелом розбалансування суспільно-політичної системи та виникнення суспільних колізій сьогодення.

В реальності світ переповнений геополітичними протистояннями, суспільними антагонізмами, перенасичений громадянськими конфліктами та локальними війнами. Наприклад,на міжнародному рівнігеополітика вибудовує понятійний апарат та методологічний інструментарій щодо застосування суто суб’єкт-об’єктних взаємозв’язків та відносин на міжнародному рівні: «науковим обґрунтуванням» доцільності відкритих та закритих протистоянь суб’єктів міжнародного права – суб’єктностей, – їх альянсів за контроль та вплив над певними територіями та іншими об’єктами впливу, примусу, тиску, пригнічення тощо; теоретичним освіченням суб’єкт-об’єктних взаємозв’язків як баналізованої реальності міжнародних відносин та реалій світової політики(модель гнучкої або жорсткої біполярної системи; модель ієрархічної системи;поняття холодна війна, військово-стратегічний паритет, супердержава, геополітичне стримуваннятощо).

Більш того, на національному рівні, на тлі дедалі більшого розшарування суспільства, жорсткої стратифікації, вся увага зосереджується на процесах формування та розвитку великої кількості соціальних моделей, шаблонів, форматів та зразків, які стають перетвореними формами суспільного життя. Вони відволікають та зосереджують виключно на собі як на джерелах потенційної суспільної напруженості й соціальних конфліктів увагу та ресурси суспільства. В той же час процеси розбалансування та неврівноваженості суспільного відтворення прогресують: антагонізація суспільства – з початку ХХІ століття співвідношення доходів 10% найбагатших до 10% найбідніших зростає від 10:1 до 60:1;    люмпенізація населенні – зростання частки населення, що живе за межею бідності зростає з 10% до 40%;декваліфікація та пауперизація населення – співвідношення мінімальної на середньої заробітної плати складає 1:3 тощо.

Поряд з цим в філософсько-світоглядній площині виникає основа простору соціальної міфотворчості. Простору, в якому продукується та фабрикується світ псевдо-культури – світ політиканства та біологічного пристосовництва, тобто підлабузництва, соціальної мімікрії, світ суспільних містифікацій, модусів суто тваринного, біологічного способу «розв’язання» суперечностей між «індивідуумомта середовищем», елітою та суспільством. Тому еліта має непересічне значення.

Крім того,в суспільно-політичній та соціально-економічній площинах, в суспільній свідомості щодо можливості еліти генерувати моделі «інакше можливого» суспільства, то поступово відбувається остаточна зневіра в модернізацію та раціоналізацію: в межах футурологічного напрямку (О.Флехтхейм) та інших соціально-інституціональних технократичних концепцій з’являється біля 20 визначень з префіксом “пост-” [10]. Але відповідних результатів окрім економічних криз та суспільних антагонізмів досі не видно.В чому причина?

Сучасні одностороньо-аналітичні методи суспільних наук спрямовані виключно на теоретичний аналіз, який не передбачає синтез. Саме абсолютизація аналітичних методів, надання синтезу другорядної ролі є основною причиною того, що сучасні методи дослідження процесів формування та розвитку соціальних систем – в царині політики, економіки, управління суспільним розвитком тощо, – перестають відповідати змісту  діяльності людини, що й зумовлює негативні наслідки.

Аналіз публікацій. Проведені філософські та суспільно-політичні розвідки в рамках творчого підходу (Ільєнков Е.В., Босенко В.О., Новіков Б.В., Науменко Л.К., Босенко О.В., Муратова І.А., Мельниченко А.А., Новіков Г.Б.) [4; 9; 19; 20]. дозволяють констатувати стрімке наростання вельми тривожних тенденцій та доведене до краю загострення соціальних колізій: знеособлення та “масовізація”, духовна деградація та суцільна маргіналізація,  свідома дезінформація та суспільна дезорієнтація, соціокультурна дезадаптація та цілеспрямована десоціалізація.

З одного боку, недосконале розкриття зв’язку між змістом та організаційними формами розвитку соціальних системпростежується у поглядах на роль та сутність синергетичних ефектів, синергізму (І.Ансоффом,М.Портер, Р.Картер,  Г.Хемел, К.Прахалад) [1; 21].

З іншого, головна увага теорії організації щодо формування та розвитку організації зосереджується на ЗОВНІШНІХ та ВНУТРІШНІХ факторах впливу на організацію (Дж.Вудворд, Ч.Перроу, Т.Барнс, Дж.Сталкер, А.Чандлер, Г.Мінцберг, Е.Штейн).Безумовно, із зростанням ступеню інтенсивності, насиченості та щільності суспільних взаємозв’язків – ЗОВНІШНЬОГО, – проходить їх ускладнення й на рівні окремої спільноти, компанії, корпорації, держави, суспільства – ВНУТРІШНЬОГО (І.Ансофф, Г.Мінцберг, Е.Штейн).

Тому, приймаючи до уваги комплексний характер предмету дослідження, доречно використовувати не тільки принципи та підходи сучасного менеджменту, але й напрацювання соціальної філософії та соціологіїщодо дослідження та врахування ЗОВНІШНІХ та ВНУТРІШНІХ факторів впливу на організацію, установу, спільноту, народ, соціум в цілому.Крім того, наголос необхідно зробити на функціях еліти як однієї з складових системи управління: по-перше, це функція адаптації до зовнішнього середовища, а по-друге, це функція внутрішньої інтеграції, а головне – генерування належних матриць-зразків «інакше можливого» з метою соціалізації талюдинотворення.

На жаль, більшість дослідників або взагалі заперечують роль суперечностей у розв’язанні колізій або декларують, що сучасні соціальні суперечності потребують вирішення лише у соціально-культурній площині (Т.Парсонс, Е.Штейн, Р.Дарендорф, Л.Козер, Г.Зіммель). Так автор теорії соціальних систем, Т.Парсонс, синтезує підходи М.Вебера, Г.Зіммеля, Е.Дюркгейма, В.Парето, А.Маршалла, З.Фрейда [5; 23; 24] та пропонує загальну теорію дії (структурний функціоналізм). Розвиток цього підходу  ̶  неоеволюціоніська порівняльна соціологія, ̶  також не визначає та не обґрунтовує зв’язку змісту суспільної діяльності по відношенню до організаційної форми процесів розвитку.

Тому, за іншим напрямом, слід зупинитися на виникненні на початку 70-х років діяльнісного підходу (С.Батенін, Е.Ільєнков, В.Іванов, Г.Давидова, М.Каган, Л.Зелєнов [8; 9]), який спрямовано на доведення принципу діяльності до принципу самодіяльності, розуміння останнього як субстанційної характеристики соціуму, признання невідворотності трансформації діяльності в творчість.До аналогічних висновків приходять дослідники в рамках концепції сталого розвитку [24].Її теоретична база– ноосферний підхід В.Вернадського, – стає плідною основою для постановки  та вирішення соціально-філософських та загальносистемних проблем у працях М.Згуровського, З.Герасимчук, С.Дорогунцова, О.Ральчук, Л.Мельник, А.Мельниченка, Н.Багрова, В.Геєця, Б.Данилишина, М.Долішньої, І.Нєдіна, А.Гранберга, В.Матросова, М.Моісєєва тощо. Але залишається багато спроб здійснити збереження statusquo окремих політичних та соціальних груп – так званих «еліт» різного ґатунку, –  в форматі перетворених форм процесів суспільного відтворення.

Тому окремо слід зазначити, що цілий ряд фундаментальних праць класиків минулого та теперішнього М.Вебера, К.Маркса, Ж.Бодрійяра, М.Мамардашвілі,С. Жижека, Р. Зіммеля, А. Камю,– присвячений саме загально-методологічній проблематиці форми перетвореної [3;5;17; 18].

Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми.Проблема перетворених форм суспільних відносин віддзеркалюється внизці спеціальних досліджень, присвячених поняттю «форма перетворена» (Т. Брисіна, А. Мельниченко, М. Шкепа, С. Кущенко) [15; 27], в тому числі в соціально-економічних площині (М. Лангштейн, О. Хамідов, А. Коравченко, В. Логачев, Г. Нерсесян) [11; 13;26]. Однак комплексних досліджень феноменів форми перетвореної, які поглиблюють розуміння суспільно-політичних колізій сьогодення та філософських проблем, в тому числі на прикладі феноменів еліти та елітарності сутнісно не вистачає.

Крім того, в межах діяльнісного підходу, в останній чверті ХХ – на початку ХХІ століття завдяки творчості Г.Батіщева, В.Босенко, Е.Ільєнкова, М.Злотіної, А.Канарського, М.Ліфшиця, М.Мамардашвілі, І.Муратова, Л.Науменка, Б.Новікова [2; 4; 7; 8; 9; 12; 14; 20] формується та розвивається творчий підхід, який обґрунтовує, що в сутності розвитку сучасної соціальної системи лежить рефлексія власної сутності, усвідомлення себе як форми взаємодії суб’єктів, що має на меті стимулювання діяльності-самодіяльності-творчості кожного-багатьох-всіх.

Але й на цьому шляху інформаційного шуму більше ніж практичних надбань.Крім того, без створення методологічного фундаменту та методичної бази, дійсно наукового обґрунтування дій щодо використання раціональних та подолання ірраціональних перетворених форм у суспільстві та на всіх рівнях системи управління вирішити проблеми суспільного розвитку неможливо.

Метою дослідження є рефлексія суспільних колізій та феноменів сьогодення крізь призму евристичного потенціалу категоріального блоку «перетворена форма» на прикладі феномену еліти з метою визначення та формування механізмів запобігання-подоланняірраціональних перетворених форм як причин того, чому процеси суспільного розвитку в політиці, економіці, соціумі невідворотно призводять до кризових або навіть просто регресивних процесів в суспільному житті, деградації соціальних систем загалом.

Це потребує дослідження засадничих положень геополітичних конструктів, теорії організації, що мають безпосереднє відношення до феномену самоорганізації, теорії еліт, суспільного розвитку загалом та державного управління зокрема в напрямі обґрунтування принципів, визначені методології та розробці методичного апарату дослідження та моделювання процесів самоорганізації з позицій діяльнісного та творчого підходів.

Основна частина. Європейська цивілізація постає на принципі раціоналізму. Джерелами раціоналістичної мотивації виступає острах перед стихіями хаосу та тяжіння переформовувати простір на засадах передбачуваності.Але чомусь останнім часом раціональність критикується, по-перше, за недовіру до масової свідомості, що характеризується традиціоналізмом та ефективністю; по-друге, за розмежування з гуманітарною елітою, яка дезорієнтована та дезадаптована в утилітарному та функціонально-структурованому суспільстві. Крім того, парадокс раціональності: підвищення рівня керованості за рахунок зниження різноманітності об’єкта управління (О.С.Панарін), – зумовлює непересічну вагу до феномену раціональних та ірраціональних перетворених форм.

Категорія «перетворена форма» належить до найбільш важливих та ранніх категорій її автора, К. Маркса, та має більш потужний евристичний потенціал, аніж, наприклад, категорія «ідеальний тип» або поняття «формальна раціональність» М.Вебер: з одного боку – це результат техніко-економічного за своїм змістом процесу обігу капіталу, а з другого – вона розростається до ледве не вселенських масштабів роздвоєння світу.

З позиції діяльнісного підходу зроблені напрацювання підсумовує Б. Новіков[19]:«перетворені форми свідомості, коли вони по-своєму майстерно сполучаються…із самими елементарними формами суспільної та індивідуальної психології, з достатньо примітивними стереотипами ненаукового (донаукового й антинаукового) мислення, здатні утворювати досить тривкі й тривалі поведінкові реакції, носії яких готові відстоювати їх за будь-яку ціну», – та обґрунтовує активізм як перетворену форму самодіяльності.

У сучасній постмодерністській філософії категоріальний блок «перетворена форма» замінюють поняттям «симулякр», яке вводить у науковий обіг Ж.Батай та по-різному інтерпретують П. Клоссовські, О. Кожев, Ж. Бодрійяр, Ж. Делез та ін. Генетично це поняття походить від поняття «симулакрум», що у Платона означає «копію копії», але постмодернізм відверто радикалізує інтерпретацію симулякра як точної копії, оригіналу якої ніколи не існувало. А Ж.Бодріяр пропонує концепцію симулякрів на основі феномену симуляції:при симуляціївідбувається маніпуляція, яка витісняє реальність, її місце посідає гіперреальність, яку створюють симулякри [3].

Синкретизм форми перетвореної дозволяє їй “спрацьовувати” без урахування або ж реального використання всіх взаємозв’язків, сумарно. Себто відбувається реалізація її властивостей, які заміщують своєю дією інші елементи/рівні системи, наприклад: опозиційна фракція заміщує реальні вимоги людей, які проголосували проти на виборах; офіційна соціальна політика – реальні потреби соціально незахищених верств населення тощо. Отже, саме розуміння форми перетвореної як внутрішньої форми «видимості», достатньо стійкого ядра, яке здатне на самовідтворення, моделювання та імітацію різних сторін суспільного життя та людяних стосунків, робить необхідним визначати її раціональний або ірраціональний характер.

Раціональними перетвореними формами як історичними змісто-формами є грецькі поліси, ринок, держава, право, власність, банківська та фондова системи, субкультура тощо. Також й еліта як певна група, спільність, яка виокремлюється з суспільного цілого, характеризується відповідними властивостями та має певну систему самоідентифікації тощо.Змісто-форми виступають раціональними тою мірою, якою забезпечують збалансування та гармонійність взаємозв’язків, а інакше – перероджуються в ірраціональні перетворені форми. Стають квазіформами суспільної взаємодії.

Серед ірраціональних перетворених форм, що виступаютьджерелом сутнісних суспільних колізій сьогодення слід відзначитиБіологізм, Суб’єктивізм та Солідаризм як прояви антагоністичної суперечності внутрішнього та зовнішнього, суспільства та природи. Вони імітують розв’язання цих самих суспільних колізій: під суспільством розуміється обмежена соціальна група, а під природою – весь інший світ з його вовчими законами, так зване середовище. Біологізм, Суб’єктивізм та Солідаризм запобігають вирішенню суперечності, дезактивують та знищують потенціал матриці “інакше-можливого”, сповільнюють процеси суспільного розвитку.

В наслідок цього, вся різноманітність властивостей суб’єктів редукується, перетворюється в щось однорідне, уніфіковане, а самі відносини реалізуються  на базі цілком певного – “мінового” – відношення, наприклад: фінансові схеми поглинання “сильними” компаніями “слабких”; підкорення інтересів меншості інтересам більшості, навіть з різницею в один голос (49 до 51); соціалізація індивіда в умовах маскультури; нав’язування власного бачення, наприклад: власної стратегії розвитку і т.п. І далі до нескінченості – дурної, шкідливої, злої та потворної. Розвиток відбувається виключно за рахунок кількісних змін.

В той же час, якісний розвиток можливий лише за рахунок синтезу, узагальнення на новому рівні, що забезпечує вихід на новий рівень адекватного та еквівалентного обміну, врівноваження та гармонізації взаємозв’язків.

Таким чином, у разі відповідності змісту внутрішніх процесів до їх форми перетворена форма є раціональною та стимулює розвиток, в тому числі й еліта. А ось у разі розриві реального необхідного взаємозв’язку та заміщенні його фіктивними взаємозв’язками, перетворена форма стає ірраціональною,  уповільнює та гальмує процеси самоорганізації шляхом утворення прошарку фіктивної конкретності. Це стосується ерзац-, псевдо-, квазіеліти,  яка генерує довільні та свавільні програми – ерзац-, псевдо-, квазі-матриці «інакше можливого», – формалізованих взаємовідносин, заміщує ними реальність, а потому – зупиняє та утилізує сферу дійсної конкретності та розвиток взагалі. Це і є простір вимислювання, простір СОЦІАЛЬНОГО МІФО-ТВОРЕННЯ.

Наприклад, основним засобом спілкування ерзац-еліти з «плебсом» стає цинічна демагогія, а поступово й редукована до ідеоміфів ідеологія, що базується на низціархінезрозумілих, відірваних від життя абстракцій: пересічний громадянин, соціальний захист населення, відповідальність бізнесу перед владою тощо. В цьому і полягає деструктивна функція форми перетвореної в процесах самоорганізації та розвитку взагалі.

Гносеологічну проекцію джерел виникнення та розгортання перетворених форм можна передати завдяки теоретичній матриці гносеологічних модусів перетворених форм, яку пропонує Г.А.Нерсесян. Відповідно до неї траєкторію розвитку перетвореної форми можна передати гносеологічні модуси у раціоналістичній проекції системи історично конкретних форм інтеракцій.

Відповідно до опрацьованої намитеоретичної матриці гносеологічних модусів перетворених форм джерела виникнення визначаються поняттям система-субстрат (основа, першоджерело: форма-зміст певного рівня), що відображає конкретно-історичний «архетип» взаємозв’язку форми і змісту в конкретній системи координат соціокультурної раціональності. Подальша  траєкторія розгортання перетвореної форми включає наступні етапи: система-субституція (заміщення, підміна: метаформоза форми); система-субстантивація (набуття нового змісту: квазіформа-зміст нового спотвореного рівня); система-сублімація (відрив форми-змісту: квазіформа-квазізміст в сенсі відчуження) (таблиця 1).

Ґенеза перетвореної форми в рамках формування зразка-матриці-патерну «інакше можливого»  починається з фази субституції внаслідок диспропорцій суспільного відтвореннязавдяки раціональним перетвореним формам, які передбачають напрацювання пропозицій вирішення суспільних проблем, відбувається збалансування та тимчасова гармонізація взаємозв’язків.

 

Таблиця 1.

Фази трансформації та результати дії перетворених форм

Складові процесу

трансформації

Система-субституція

Система-субстантивація

Система-сублімація

Сутність

Заміщення, підміна: метаформоза форми

Набуття нового змісту: квазіформа-зміст нового спотвореного рівня

Відрив форми-змісту: квазіформа-квазізміст в сенсі відчуження

Форма

 

Форма-зміст

Квазформа-зміст

Квазіформа-квазізміст

Простір

Культуро- або МІФОТВОРЕННЯ

МІФОТВОРЕННЯ -МІФОВИТВОРЯННЯ

СВІТОПРОЇДАННЯ, СВІТОЖЕРСТВО

Тип еліти

 

Еліта/Ерзац-еліта

Псевдо-еліта

Квазі-еліта

Результат

Сповільнення самоорганізації та суспільного відтворення

Гальмування самоорганізації та суспільного відтворення

Припинення самоорганізації та суспільного відтворення

 

Еліта діє «на власний розсуд» в плані вибору методів гармонізації та врівноваження диспропорцій суспільних процесів в залежності від свого власного бачення зовнішніх та внутрішніх умов.

Якщо внутрішня суперечливість суспільного розвитку не стає предметом уваги та опрацювання щодо її здійснення, то поступово джерелом формування нового зразка-матриці-патерну «інакше можливого» стають зовнішні прояви суперечностей, а потому й конфлікти та антагонізми. В подальшому, шляхом диференціації суспільства, виокремлення еліти відбувається поширення вузько-раціональних перетворених форм зразка-матриці-патерну «інакше можливого», однак лише з урахуванням  вузькогрупового (груповий суб’єктивізм) без спільно-цілого.

Починається поширення та нашарування перетворених форм на всю систему суспільних взаємозв’язків, а згодом відбувається розмежування і знеподібнення перетворених форм, початок редукції та отримання якостей ірраціонального.В результаті неконтрольованої субституції перетворені форми набирають ознак квазісамостійності, генерується прошарок форм, які через всеосяжність їх застосування все далі відчужуються від сутнісних суспільних сил та остаточно втрачають ознаки раціональності, адекватності.

Суб’єктивне, групове зводиться в ранг загального: формується солідаризм, а відповідно еліта поступається місцем ерзац-еліті.Зовнішнє збалансування перманентного порушення стану функціонування системи супроводжується самостійністю ірраціональних перетворених форм та сповільненням процесів самоорганізації та суспільного відтвореннязагалом.

Порушення у системі суспільного відтворення, розвитку окремих галузей економіки, інших господарських одиниць сповіщає про ґенезу механізмів та модусів ірраціональних перетворених форм  процесів самоорганізації та про перехід до фази Субстантивації: порушується цілісність-єдність суспільних взаємозв’язків, виникає відчуття суспільного розладу, різнобою, відсутності розмірності, гармонії та співмірності, загострюється однобокість.

Поступово ірраціональні перетворені форми підкорюють раціональні, внаслідок чого процеси самоорганізації та суспільного відтвореннявідвертогальмуються. Отримує поширення ускладнення навіть зовнішньої гармонізації та самоорганізації взаємозв’язків системи, конкретні взаємозв’язки дедалі відкидаються та хронічно втрачають своє сутнісне значення завдяки механізмам розпаду та їх заміни фіктивними.Ерзац-еліта з повним правом набуває статусу фіктивної, псевдо-еліти, яка навіть не зацікавлена в збалансуванні, а займається штучною та фіктивною імітацією розвитку.Наслідком дії псевдо-еліти – є відсутність внутрішньої єдності, атомізація та знищення конкретних суспільних взаємозв’язків в царині ірраціональних перетворених форм суспільного розладу. Крім того, відбувається відрив та набуття повної самостійноістіквазіформами-квазізмісту, тобто поступово стає неможливим навіть зовнішнє фіктивне збалансування на основі спотвореної псевдо-елітою квазі-зразка-матриці-патерну «інакше можливого».

Сублімація починається з відриву суспільного розуміння значення, ролі та важливості сутнісних сил у системі суспільного відтворення.Це супроводжується втротою функціональності та суспільноюдискримінацією, які загострюються до рівня тотальних механізмів деструкції. Всі виміри буття заполонюють ірраціональні перетворені форми простору Міфовитворяння, простору квазі-самостійності ірраціональних перетворених форм квазі-зразка-матриці-патерну «інакше можливого», зразка простору Світопроїдання.

Внаслідок руйнування будь-яких передумов самоорганізації, відбувається поширення «дискримінаційного розвитку» через надання переваг лише окремим складовим, ланкамдля імітації збалансування розвитку. Сформованоусі передумови для початку тотальної актуалізації  негативних тенденцій та деструктивних суспільних зрушень, ірраціональні перетворені форми нашаровуються. Суб’єктом та «творцем» цього виступає квазіеліта.

З плином часу суспільний регрес та інволюція стають неминучими і невідворотними, починаються хронічні та затяжні суспільні розлади, які стають все більш вираженими в гострих формах суспільних колізій та антагонізмів. Вимір буття перебуває у полоні конкретної фіктивності та простору Міфовитворяння-Світопроїдання.

«Вінцем» імітації розвитку стає модус звиття (рецесії, стагнації) – економічної, соціальної, інституційної, політичної,  суспільної тощо. Властивість мережевості як показник здатності до самоорганізації знищено, а суспільне відтворення припиняється.Це супроводжується серйозним, системним і масовим поширенням негативних суспільних зрушень як результату хронічного ігнорування суспільних диспропорції. Постає новий регресивний шабель у розвитку, коли ірраціональні перетворені форми стають привілейованими формами розвитку. Розвиток консервується як такий. Розглянемо сновні характеристики ерзац-, псевдо та квазі-еліти.

СУТНІСТЬ – підкорення, примус, вплив як розірвані взаємодії, спотворення раціональних зразків-матриць-патернів «інакше можливого».

МЕТА – абсолютна влада над кожним-багатьма-всіма та свобода від всього людяного; звиття як спосіб утилізації розвитку взагалі.

ОСНОВА: СУТНІСНА – “поділяй та володарюй”; експлуатація та розлюднення; пристосування та присвоєння; ЕКОНОМІЧНАdoutdes (лат. давати тільки тоді, якщо ти щось отримуєш), лібералізм, економізм, фінансизм, хрематистика; ПОЛІТИЧНА – приватна власність на владу, демократія, політиканство; ІДЕОЛОГІЧНА – приватна власність на істину, плюралізм, “філіація ідей”, суб’єктивізм здорового глузду, метафізична халява, принцип номадичності; ФІЛОСОФСЬКА – приватизована думка (“я так собі думаю”), постмодерн, філософувування, езотериканеорасизму; ЕСТЕТИЧНА – “чуттєва розкутість”, культ потворності, несмаку, естетство, буржуазність, нарцисизм, псевдо- та антикультура; ЕТИЧНАquidproquo(лат. хто дає, має отримувати щось в замін), біологізм, антигуманізм для всіх та антропотеїзм для обраних, практицизм, гедонізм; ІНСТИТУЦІЙНА – вульгаризована держава, бюрократія, кріптократія, клептократія, медіакратія; олігархія, клір, політиканство;  СОЦІАЛЬНА – солідаризм, споживацтво, сибаритство, сексизм, пасивний анархізм, неорасизм, екологізм, прогресизм, «блат» та кумівство.

ОСНОВНІ ЕЛЕМЕНТИ – індивідність, псевдо-державний апарат, сурогати асоціацій, ліквідний бізнес, корумпована квазі-влада, фінансова олігархія, бюрократія, кріптократія, клептократія, медіакратія, політиканство в т.ч. декреатори (“світожерських справ майстер”, богема-бомонд, суб’єктивізм, нацизм)тадекреати (пересічні громадяни, вульгаризована держава, електорат, офісний планктон, «піпл», голота).

ОРГАНІЗАЦІЙНА ФОРМА – павутиння, лабіринт, ієрархія декретів-декреаторів; маскульт-«попса».

СПОСІБ ІСНУВАННЯ – Біологізм, Суб’єктивізм, Солідаризм, репродукування біомаси та виживання, споживацтво, розговіння свободою, активізм, конформізм та нонконформізм,тотальна конкуренція та кризовий спосіб буття, сповільнення, гальмування, припинення самоорганізації.

ТЕХНОЛОГІЇ ІСНУВАННЯ – дисипація, дезінтеграція та її модуси: десоціалізація, дезадаптація, дегуманізація, деградація, деіндустріалізація, депопуляція, дискредитація, дискреція, дистопія, соціальна дисемінація тощо. До дурної нескінченості, тому що в антигуманізму як і у глупоти меж немає.

МОДУСИ ІСНУВАННЯ – дисонанс, диспропорція, дисгармонія, дискурс; дискомфорт, дистимія, депресія, дисиміляція суспільства, громадська дисфункція, дисфагія та нудота від чуттєвої, моральної, матеріальної нерозбірливості та ненажерливості, хіть, примха, пересічність, міщанство, “професійний кретинізм”, пофігізм, епатаж, маргіналізм тощо.

ПРОСТІР та ЗАСОБИ САМОЗБЕРЕЖЕННЯ – спотворені інофірми матриць-зразків «інакше можливого», простір МІФОТВОРЧОСТІта МІФО-ВИТВОРЯННЯ, ФАШИЗМ, ЗВИТТЯ та суспільний розклад.

РЕЗУЛЬТАТ– спочатку духовне, чуттєве, моральне, матеріальне зубожіння та скніння, потому – імітація життя та нарешті – НЕБУТТЯ.

Висновки та пропозиції. Для гносеологічного викриття спромог запропонованого понятійного апарату в контексті процесів самоорганізації підсумуємо основні фази трансформації та результати дії перетворених форм в напрямі ґенези та/або занепаду еліти та суспільного простору.

Від початку першоджерелом редукції є система-субстрат,у якій  відбувається поступове заміщення дійсних (належних) взаємозв’язків та відносин символічними. Так виникає гносеологічний конструкт системи-субституції,в якому здійснюєтьсявідрив форми у проекції деформації (перетворення) від дійсного змісту, тобто здійснюється ґенеза перетвореної форми на рівні формо-утворення нового рівня цілісності системної раціональності. Суб’єктом стає ерзац-еліта, а результатом дії перетворених форм – сповільнення самоорганізації та суспільного розвитку загалом.

Дія ірраціональних перетворених форм неодмінно веде до деформації змісту суспільних взаємозв’язків та взаємодій, спотворення змісту на рівні формо-здійснення у модусі система-субстантивація, суб’єктом якої виступає псевдо-еліта, а результатом – гальмування самоорганізації та розвитку.

В подальшому відбувається відрив перетвореної квазі-форми-змісту від системи-субстрату, осягнення ознак та властивостейпсевдо-автономності в модусі системи-сублімації. Виникає квазіформа-квазізміст та, відповідно,квазі-еліта. Процеси самоорганізації та суспільного розвитку припиняються взагалі.

Ці процеси знаходять відображення в спотворенні процесів самоорганізації та потенціалу зразка-матриці-патерну «інакше можливого»шляхом генерування та актуалізації потенціалу негативного квазі-зразка-матриці-патернув суспільних формах примусової, зовнішньої організації соціальних систем. Основними рисами ерзац-, псевдо- та квазі-еліти стають.

Вибір та використання запропонованої моделі та вищенаведених термінів зумовлений розумінням специфіки генезису та використання евристичних спромог категоріального блоку «перетворена форма», а також особливостями здійснення механізму їх перетворень (трансформацій) у суспільній свідомості.

Саме такий понятійний апарат дозволяє відтворити на гносеологічному рівні процеситрансформації раціональних та ірраціональних перетворених процесів суспільної самоорганізації, особливо в контексті формування та розвитку еліт або ерзац-, псевдо– та квазіеліт, а головне – суспільного розвитку або сповільнення, гальмування та припинення суспільного відтворення загалом.

Крім того, запропонований алгоритм дозволяє обґрунтувати, що історико-філософський дискурс суспільно-політичних та соціально-економічних концептів – форм втілення зразків-матриць-патернів «інакше можливого», –  сповіщає про те, що окрема теоретична доктрина є дієвою лише до певного часу, допоки не настає чергова соціально-економічна та суспільно-політична криза. Визначення закономірностей формування – відповідні принципи, критерії та параметри взаємодії, –  й виступає об’єктом та метою  подальших наукових розвідок та досліджень.

 

Літературні джерела.

1. Ансофф И. Новаястратегия: Пер. с англ. под ред. Ю.Н. Каптуревского. / И.Ансофф. – СПб.: Питер, 1999. – 416 с.

2. Батищев Г.С. Неисчерпаемыевозможности и границыприменениякатегориидеятельности // Деятельность: теория, методология, проблемы./ Г.С.Батищев – М., 1990. – С. 23‑35.

3. Бодрийяр Ж. Симулякры и симуляция/ Ж.Бодрийяр // Философияэпохи постмодерна: Сб. переводов и рефератов. Мн.: Изд. ООО Красико-принт, 1996 – С. 32-47

4. Босенко В.А. Воспитатьвоспитателя. Заметки по философскимвопросампедагогики и педагогическим проблемам философии./ В.А.Босенко – К.: Всеукраинский союз рабочих, 2004. – 352 с.

5. Вебер Макс. Избранное. Образованиеобщества.: Пер. с нем. / М.Вебер. – М.: Юрист, 1994. – 704 с. – (Лики культуры).

6. ДрукерПитер Ф. Эпохарозрыва: ориентиры для нашого меняющегосяобщества: Пер.сангл./ П.Друкер – М.: ООО “И.Д.Вильямс”, 2007. – 336 с.: ил.

7. Злотина М.Л. Диалектика / М.Л.Злотина; [отв.ред. Ю.А.Мелков]. – Киев: ПАРАПАН, 2008. –264 с.

8. Иванов В.П. Человеческаядеятельность – познание – искусство./ В.П.Иванов – К.: Наукова думка, 1977. – 251 с.

9. Ильенков Э.В. Об идолах и идеалах./ Э.В.Ильенков. – М.: Наука, 1968. – 319 с.

10. Иноземцев В.Л. Пределы «догоняющего» развития./ Є.В.Иноземцев– М.: ЗАО «Издательство «Экономика”, 2000. – 295 с.

11. Кравченко А.И. «Мир наизнанку»: методологияпревращеннойформы/ А.И.Кравченко // Социологическиеисследования. – 1990. – №12. –– С. 23-36.

12. Канарский А.С. Диалектикаэстетическогопроцесса./А.С.Канарский – Киев, 2008. – 380 с.

13. Лангштейн М. Иррациональные и превращенныеформыэкономическихотношений/ М.Лангштейн // Экономические науки. – 1969. – №1. – С.16-22.

14. ЛифшицМих. В мире эстетики: статьи 1969-1981 гг./М.Лифшиц – М.: Изобраз. искусство., 1985. – 317 с.

15. Мельниченко А.А. Перетворені форми у виховних практиках сучасного соціуму/ А.А.Мельниченко. – Рукопис// Дисертація на здобуттянауковогоступеня кандидата соціологічних наук за спеціальністю 09.00.10 – філософіяосвіти. – НТУУ «КПІ» Київ, 2006.

16. Новіков Б.В. Двадцатьшестьтезисов об управлении и власти/ Б.В.Новіков// Сучасні проблеми управління: матеріали V Міжнародної науково-практичної конференції 26-27 листопада 2009 р., м.Київ. – К.: НТУУ «КПІ», 2009. – 344 с. – С. 82-84.

17. Мамардашвили М.И. Форма превращенная/ М.И.Мамардашвили// Философскаяэнциклопедия – М., 1970. – Т.5 – С.387.

18. Маркс К. Экономические рукописи 1857-1859 годов. Ч.1./ К.Маркс.– Маркс К., Энгельс Ф. Соч. 2-е изд., т.46, ч.1. 559 с.

19. Новіков Б.В. Творчість як спосіб здійснення гуманізму./ Б.В.Новіков. – К.: НТУУ «КПІ», 1998. – 310 с.

20. Науменко Л.К. Материализм и постмодернизм / Л.К.Науменко // “Матеріалізм та емпіріокритицизм”– шедевр світової філософської думки [Текст]: матеріали міжнародної науково-практичної конференції 27-28 листопада 2008 року. – К.:НТУУ “КПІ”,2008. – С.159-160.

21. Портер М. Международнаяконкуренция./ М.Портер. М.: Международныеотношения, 1993. 896 с.

22. Тоффлер Э. Шок будущего: Пре. с англ./ Э.Тоффлер. – М: ООО “Издательство АСТ”, 2001. – 560 с.

23. Турен Ален. Возвращенийчеловекадействующего. Очерксоциологии./ А.Турен – М.: Научный мир, 1998. – 204 с.

24. Тульчинська С.О., Мельниченко А.А., Акімова О.А. Управління у сфері освіти і науки як фактор забезпечення сталого розвитку держави та регіонів [Текст]: монографія/ С.О.Тульчинська, А.А.Мельниченко, О.А.Акімова. – К.: Видавництво ВП «Едельвейс», 2012. – 352 с.

25.Хакен Г. Синергетика. Иерархиинеустойчивости в самоорганизующихся системах и устройствах./ Г.Хакен. – М.: Мир, 1985. – 236 с.

26. Хамидов А.А. Понятиепревращеннойформы / А.А.Хамидов // Материалистическая діалектика каклогика. – Алма-Ата, 1980. – С. 237-249.

27.Шкепа М.О. Феноменологияистории в трансформаціях культуры / М.О.Шкепа – Монография. –  К.: Книжноеизд-во НАУ, 2005. – 360 с.

 

References.

1. Ansoff Y`. Novayastrategy`ya: Per. s angl. podred. Yu.N. Kapturevskogo. / Y`.Ansoff. – SPb.: Py`ter, 1999. – 416 s.

2. Baty`shhev G.S. Ney`scherpaemыevozmozhnosty` y` grany`czыpry`meneny`yakategory`y` deyatel`nosty` // Deyatel`nost`: teory`ya, metodology`ya, problemы./ G.S.Baty`shhev – M., 1990. – S. 23 35.

3. Bodry`jyarZh. Sy`mulyakrы y` sy`mulyacy`ya/ Zh.Bodry`jyar // Fy`losofy`yaэpoxy` postmoderna: Sb. perevodov y` referatov. Mn.: Y`zd. OOO Krasy`ko-pry`nt, 1996 – S. 32-47

4. Bosenko V.A. Vospy`tat` vospy`tatelya. Zametky` pofy`losofsky`mvoprosampedagogy`ky` y` pedagogy`chesky`mproblemamfy`losofy`y`./ V.A.Bosenko – K.: Vseukray`nsky`jsoyuzrabochy`x, 2004. – 352 s.

5. VeberMaks. Y`zbrannoe. Obrazovany`eobshhestva.: Per. s nem. / M.Veber. – M.: Yury`st, 1994. – 704 s. – (Ly`ky` kul`turы).

6. DrukerPy`ter F. Эpoxarozrыva: ory`enty`rыdlyanashogomenyayushhegosyaobshhestva: Per.sangl./ P.Druker – M.: OOO “Y`.D.Vy`l`yams”, 2007. – 336 s.: y`l.

7. Zloty`na M.L. Dy`alekty`ka / M.L.Zloty`na; [otv.red. Yu.A.Melkov]. – Ky`ev: PARAPAN, 2008. –264 s.

8. Y`vanov V.P. Chelovecheskayadeyatel`nost` – poznany`e – y`skusstvo./ V.P.Y`vanov – K.: Naukovadumka, 1977. – 251 s.

9. Y`l`enkov Э.V. Oby`dolax y` y`dealax./ Э.V.Y`l`enkov. – M.: Nauka, 1968. – 319 s.

10. Y`nozemcev V.L. Predelы «dogonyayushhego» razvy`ty`ya./ Ye.V.Y`nozemcev – M.: ZAO «Y`zdatel`stvo «Эkonomy`ka”, 2000. – 295 s.

11. Kravchenko A.Y`. «My`rnay`znanku»: metodology`yaprevrashhennojformы/ A.Y`.Kravchenko // Socy`ology`chesky`ey`ssledovany`ya. – 1990. – #12. –– S. 23-36.

12. Kanarsky`j A.S. Dy`alekty`kaэstety`cheskogoprocessa./A.S.Kanarsky`j – Ky`ev, 2008. – 380 s.

13. Langshtejn M. Y`rracy`onal`nыe y` prevrashhennыeformыэkonomy`chesky`xotnosheny`j/ M.Langshtejn // Эkonomy`chesky`enauky`. – 1969. – #1. – S.16-22.

14. Ly`fshy`czMy`x. V my`reэstety`ky`: stat`y` 1969-1981 gg./M.Ly`fshy`cz – M.: Y`zobraz. y`skusstvo., 1985. – 317 s.

15. Mel`ny`chenko A.A. Peretvoreniformy` u vy`xovny`xprakty`kaxsuchasnogosociumu/ A.A.Mel`ny`chenko. – Rukopy`s// Dy`sertaciyanazdobuttyanaukovogostupenyakandy`datasociologichny`xnaukzaspecial`nistyu 09.00.10 – filosofiyaosvity`. – NTUU «KPI» Ky`yiv, 2006.

16. Novikov B.V. Dvadczat` shest` tezy`sovobupravleny`y` y` vlasty`/ B.V.Novikov// Suchasniproblemy` upravlinnya: materialy` V Mizhnarodnoyinaukovo-prakty`chnoyikonferenciyi 26-27 ly`stopada 2009 r., m.Ky`yiv. – K.: NTUU «KPI», 2009. – 344 s. – S. 82-84.

17. Mamardashvy`ly` M.Y`. Formaprevrashhennaya/ M.Y`.Mamardashvy`ly`// Fy`losofskayaэncy`klopedy`ya – M., 1970. – T.5 – S.387.

18. Marks K. Эkonomy`chesky`erukopy`sy` 1857-1859 godov. Ch.1./ K.Marks.– Marks K., Эngel`s F. Soch. 2-e y`zd., t.46, ch.1. 559 s.

19. Novikov B.V. Tvorchist` yaksposibzdijsnennyagumanizmu./ B.V.Novikov. – K.: NTUU «KPI», 1998. – 310 s.

20. Naumenko L.K. Matery`aly`zm y` postmoderny`zm / L.K.Naumenko // “Materializmtaempiriokry`ty`cy`zm”– shedevrsvitovoyifilosofs`koyidumky` [Tekst]: materialy` mizhnarodnoyinaukovo-prakty`chnoyikonferenciyi 27-28 ly`stopada 2008 roku. – K.:NTUU “KPI”,2008. – S.159-160.

21. Porter M. Mezhdunarodnayakonkurency`ya./ M.Porter. – M.: Mezhdunarodnыeotnosheny`ya, 1993. – 896 s.

22. Toffler Э. Shokbudushhego: Pre. s angl./ Э.Toffler. – M: OOO “Y`zdatel`stvo AST”, 2001. – 560 s.

23. TurenAlen. Vozvrashheny`jchelovekadejstvuyushhego. Ocherksocy`ology`y`./ A.Turen – M.: Nauchnыjmy`r, 1998. – 204 s.

24. Tul`chy`ns`ka S.O., Mel`ny`chenko A.A., Akimova O.A. Upravlinnya u sferiosvity` i nauky` yakfaktorzabezpechennyastalogorozvy`tkuderzhavy` taregioniv [Tekst]: monografiya/ S.O.Tul`chy`ns`ka, A.A.Mel`ny`chenko, O.A.Akimova. – K.: Vy`davny`cztvo VP «Edel`vejs», 2012. – 352 s.

25.Xaken G. Sy`nergety`ka. Y`erarxy`y` neustojchy`vosty` v samoorgany`zuyushhy`xsyasy`stemax y` ustrojstvax./ G.Xaken. – M.: My`r, 1985. – 236 s.

26. Xamy`dov A.A. Ponyaty`eprevrashhennojformы / A.A.Xamy`dov // Matery`aly`sty`cheskayadialekty`kakaklogy`ka. – Alma-Ata, 1980. – S. 237-249.

27. Shkepa M.O. Fenomenology`yay`story`y` v transformaciyaxkul`turы / M.O.Shkepa – Monografy`ya. –  K.: Kny`zhnoey`zd-vo NAU, 2005. – 360 s.

 

Стаття надійшла до редакції 14.04.2017 р.