ІНСТИТУЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ АГРАРНОГО СЕКТОРУ В УКРАЇНІ

Державно-управлінські студії № 8(10), 2018

 

УДК: 658.589:330.331.1

 

Т.Л. Шестаковська,

кандидат економічних наук, доцент Чернігівського національного технологічного університету

http://оrсіd.оrg/0000-0002-8098-8439

 

ІНСТИТУЦІЙНЕ забезпечення ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ інноваційного розвитку аграрного сектору в україні

 

 

ІNSTІTUTІОNАL SUPPОRT ОF THЕ STАTЕ PОLІСY ОF ІNNОVАTІVЕ DЕVЕLОPMЕNT ОF THЕ АGRАRІАN SЕСTОR ІN UKRАІNЕ

 

В статті обґрунтована доцільність та формалізована змістовність  удосконалення інституційного забезпечення державної політики інноваційного розвитку аграрного сектору в Україні.  Проаналізовано сучасний стан інституційного забезпечення державної політики інноваційного розвитку аграрного сектору в Україні та ідентифіковано основні управлінські рівні (міжнародний, європейський, національний, регіональний, місцевий). Представлено систему органів виконавчої влади, які забезпечують регулювання інноваційного розвитку аграрного сектору в Україні. Для ефективного функціонування державної політики інноваційного розвитку аграрного сектору запропоновано включити відповідне завдання у Положення про Міністерство аграрної політики та продовольства України. Встановлено, що органи державного управління як аграрним сектором загалом, так і в сфері інновацій діють за централізованою моделлю, тобто організаційна структура й функціональна система Міністерства аграрної політики та продовольства України не відповідає вимогам забезпечення інноваційного розвитку аграрного сектору. Обов’язковою умовою ефективного управління інноваційним розвитком аграрного сектору є наявність цілей у кожного із суб’єктів її забезпечення, які є досяжними і не суперечать одна одній. Обґрунтовані стратегічні напрями нейтралізації конфліктних ситуацій  та гармонізації інтересів суб’єктів забезпечення інноваційного розвитку аграрного сектору в Україні, які передбачають зміну парадигми інноваційного розвитку аграрного сектора з технократичної на інноваційно-екологічну.

 

The article substantiates the feasibility and formalized content of improving the institutional support of the state policy of innovative development of the agrarian sector in Ukraine. The current state of institutional support of the state policy of innovative development of agrarian sector in Ukraine is analyzed and the main administrative levels (international, European, national, regional, local) are identified. The system of executive bodies providing regulation of innovative development of agrarian sector in Ukraine is presented. For the effective functioning of the state policy of innovative development of the agrarian sector, it is proposed to include an appropriate task in the Regulation on the Ministry of Agrarian Policy and Food of Ukraine. It is established that the state administration bodies both in the agricultural sector as a whole and in the sphere of innovations operate according to a centralized model, that is, the organizational structure and functional system of the Ministry of Agrarian Policy and Food of Ukraine does not meet the requirements of ensuring the innovative development of the agricultural sector. An indispensable condition for effective management of the agricultural sector’s innovative development is the existence of goals for each of its subjects that are achievable and do not contradict each other. Strategic directions of neutralization of conflict situations and harmonization of interests of subjects of providing innovative development of agrarian sector in Ukraine are substantiated, which foresee changing of paradigm of innovative development of agrarian sector from technocratic to innovation-ecologica. The best option for conducting an active state policy to stimulate the development of innovation activity in Ukraine is to implement it on the basis of the development of the state investment system, to increase the efficiency and transparency of the functioning of public-private partnership mechanisms and to stimulate the attraction of private investment in the agricultural sector for the implementation of innovation and investment projects.

 

Ключові слова: аграрний сектор, інноваційний розвиток, механізми, державне регулювання, стратегічні цілі, інституційне забезпечення.

Kеywоrds: agrarian sector, innovative development, mechanisms, state regulation, strategic goals, institutional support.

 

Постановка проблеми. Важливою галуззю національного господарства, яка гарантує соціально-економічну й політичну стабільність у суспільстві, сталий поступ й безпеку держави в цілому, є аграрний сектор, насамперед, сільське господарство. Належне забезпечення населення сільськогосподарською продукцією підвищує рівень продовольчої безпеки, що має стратегічне значення для кожної країни як на національному, так і глобальному рівнях. Саме сутність аграрної політики, що є невід’ємною частиною державної політики країни полягає в розробці її владними структурами і практичному здійсненні великої сукупності правових, організаційних, економічних, наукових, соціальних, кадрових та інших заходів з метою забезпечення такого інноваційного розвитку аграрного сектору, який би повністю відповідав продовольчим потребам країни. В Україні продовжується напрям розвитку орієнтований на забезпечення функціонування ефективного механізму державного регулювання аграрного сектору, а саме формуються та удосконалюються інституційні засади. Саме участь держави стає індикатором, що характеризує перспективність інноваційного розвитку аграрного сектору в Україні. Адже в умовах тривалої інформаційної асиметрії приватні інститути орієнтуються в основному на бізнес, який в змозі самостійно здійснювати необхідні обсяги інвестування. Аграрний сектор є однією із сфер економіки, яка перш за все потребує формування ефективного державного інституційного забезпечення, адже результати її функціонування забезпечують продовольчу та екологічну безпеку тощо.

 

Аналіз останніх досліджень і публікацій. В дослідженнях вітчизняних вчених, присвячених проблемам формування та реалізації механізмів державного реглювання інноваційного розвитку аграрного сектору  в більшій мірі досліджується стан речей, що склався в даній сфері і в меншій мірі надаються пропозиції з її удосконалення.

Управлінські аспекти інституційного забезпечення державного регулювання інноваційного розвитку аграрного сектору  розроблялися у працях: В. Борщевського, О. Манойленка, А. Никифорова,  В. Русана, П. Саблук, М.Скорик, А. Черепа  та ін. [2-8].

Незважаючи на широкий спектр напрямів дослідження особливостей державного регулювання інноваційного розвитку аграрного сектору, у працях зазначених учених практично не знайшли відображення питання розробки ефективного інституційного забезпечення інноваційного розвитку аграрного сектору.

Мета статті полягає в обґрунтуванні науково-прикладних засад інституційного забезпечення державної політики інноваційного розвитку аграрного сектору в Україні.

 

Виклад основного матеріалу дослідження. Враховуючи підходи провідних науковців у даній сфері, на наш погляд, державна політика інноваційного розвитку аграрного сектору в Україні представлена сукупністю інститутів, серед яких органи державної влади займають чільне місце. Базовим та визначальним інститутом для розвитку аграрного сектору в Україні є інститут держави, який охоплює систему органів законодавчої, виконавчої та судової влади, функціонування яких впливає на всі складові суспільного життя. Інноваційний розвиток аграрного сектору залежить від функціонування органів різних регуляторних рівнів, які діють взаємопов’язано і формують комплексний механізм. Виходячи із цього, нами виокремлено такі основні рівні інституційного забезпечення державної політики інноваційного розвитку аграрного сектору в Україні:

          1) міжнародний рівень, відповідно до якого регулювання здійснюється згідно із встановленими договорами, квотами, стандартами та членством у міжнародних організаціях (Продовольча та сільськогосподарська організація ООН (ФАО), Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку (ІФАД), Міжнародна федерація органічного сільськогосподарського руху (ІFОАМ), Кодекс Аліментаріус, система управління безпечністю харчових продуктів (НАССР); міжнародний стандарт управління виробництвом і поставками безпечної продукції (Glоbаl GАP);

          2) європейський рівень, який містить сукупність правил і норм, що регулюють сферу виробництва та торгівлі сільськогосподарською продукцією (Постанова Ради Європи №834/2007 від 28 червня 2007 року «Про органічне виробництво та маркування органічних продуктів», Регламент (ЄС) №1307/2013 Ради ЄС про заснування спільних правил для схем прямої підтримки фермерів у рамках Спільної сільськогосподарської політики);

          3) національний рівень (Верховна Рада України; Міністерство аграрної політики та продовольства України, Комітет з питань аграрної політики та земельних відносин, Український фонд підтримки підприємництва, Український державний фонд підтримки фермерських господарств);

          4) регіональний рівень (обласні департаменти агропромислового розвитку, регіональні відділення Українського державного фонду підтримки фермерських господарств);

          5) місцевий рівень (районні відділи агропромислового  розвитку, сільські та селищні ради).

Організаційно-інституційне забезпечення державної політики інноваційного розвитку аграрного сектору в Україні на державному рівні представляють: Верховна Рада України, Президент України та Кабінет Міністрів України, які здійснюють свою діяльність безпосередньо та через відповідні державні інститути у межах визначених повноважень. Особливе місце у регулюванні інноваційного розвитку аграрного сектору займає Верховна Рада України, яка є єдиним законодавчим органом державної влади України. При Верховній Раді діє профільний комітет з питань аграрної політики та земельних відносин, який включає 6 підкомітетів, які вирішують сукупність питань щодо: удосконалення структури державного управління у сфері аграрного виробництва; інновацій та з базових галузей в аграрному секторі; ціноутворення в аграрному секторі; соціальної політики аграрного сектору; фінансово-економічної політики в аграрному секторі.

До системи органів виконавчої влади, що забезпечують регулювання інноваційного розвитку аграрного сектору в Україні належать такі основні державні інститути: Міністерство аграрної політики та продовольства України, Міністерство екології та природних ресурсів України, Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, Міністерство фінансів України, галузеві інститути, підвідомчі установи. Наприклад, серед підвідомчих установ Міністерства аграрної політики та продовольства України особлива роль у розвитку фермерських господарств  належить Українському державному фонду підтримки фермерських господарств.

Міністерство аграрної політики та продовольства України є центральним спеціально уповноваженим органом державного управління «з питань забезпечення реалізації державної аграрної політики, продовольчої безпеки держави, державного управління у сфері сільського господарства, садівництва, виноградарства, харчової і переробної промисловості та комплексного розвитку сільських територій» [1]. Функції виконувані ним окреслюються в Положенні, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.11.2015 № 1119.

Для ефективного функціонування державної політики інноваційного розвитку аграрного сектору необхідно включити відповідне завдання у Положення про Міністерство аграрної політики та продовольства України, деякі функції включити в існуючі, а деякі потребують окремих позицій в Положенні.

Кожній виконуваній функції як напряму діяльності має відповідати уповноважений структурний підрозділ. Аналіз організаційної структури свідчить про відсутність в складі Міністерства аграрної політики та продовольства України структурного підрозділу, до функціональних обов’язків якого належить забезпечення інноваційного розвитку аграрного сектору. В цілому складається картина неповної відповідності функціональної та організаційної структури Міністерства аграрної політики та продовольства України до потреб інноваційного розвитку аграрного сектору.

Отже, проведений аналіз свідчить про те, що в Україні на сьогоднішній день не існує скоординованого комплексного механізму реалізації державної політики інноваційного розвитку аграрного сектору. Органи державного управління як аграрним сектором загалом, так і в сфері інновацій діють за централізованою моделлю, тобто організаційна структура й функціональна система Міністерства аграрної політики та продовольства України не відповідає вимогам забезпечення інноваційного розвитку аграрного сектору.

Напрямом до збалансованого розвитку суспільних інститутів є загальноприйнята ідея чи мета, сформована в рамках неформальних інститутів. В контексті наших досліджень такою ідеєю (інституціональною мотивацією) є побудова універсальної системи стимулювання розвитку інструментів механізму управління інноваційним розвитком аграрного сектору. Для успіху така мотивація має відповідати інтересам усіх суб’єктів забезпечення інноваційного розвитку в аграрному секторі, а її результативність найбільш яскраво прослідковується при формуванні екологічно орієнтованого попиту населення.

Отже, ефективне функціонування інституціонального забезпечення механізму державного регулювання інноваційного розвитку аграрного сектору передбачає  взаємодію  його суб’єктів,  якими є  державні органи  виконавчої  влади,  органи  місцевого самоврядування,  сільськогосподарські товаровиробники,  навчальні заклади, наукові установи, громадські організації, громадяни [2]. Крім того, обов’язковою умовою ефективного управління інноваційним розвитком аграрного сектору є наявність цілей у кожного із суб’єктів її забезпечення, які є досяжними і не суперечать одна одній. Проте, виникають ситуації, коли в процесі розвитку інститутів повстають взаємовиключні цілі або не збігаються інтереси одного рівня. В таких випадках не уникнути конфлікту. Для вирішення даної ситуації потрібно правильно розставити пріоритети та визначити ціль, реалізація якої потребує першочергового розставлення пріоритетів [3]. У той же час, як вже говорилось, інституціональне забезпечення державної політики інноваційного розвитку аграрного сектору несе в собі елемент конфліктності, що особливо виявляються в протиріччі цілей її суб’єктів.

З огляду на те, що у відтворювальному процесі збалансоване природокористування передбачає як економічний процес експлуатації природних ресурсів, так і їх охорону, варто сформувати напрями інтеграції різних інтересів суб’єктів забезпечення інноваційного розвитку аграрного сектору, що спираються на виявлення конфліктів цілей суб’єктів забезпечення інноваційного розвитку в аграрному секторі та їх ліквідацію з використанням принципів системного підходу та інструментарію конфлікт-менеджменту. Як приклад, основний конфлікт в питанні забезпечення інноваційного розвитку аграрного сектору, проявляється коли стикаються економічні інтереси (місцеві органи влади зацікавлені в максимальному використанні природних ресурсів господарюючими суб’єктами, оскільки в такому разі отримають максимальні надходження до бюджету) та екологічні (місцеві органи влади зацікавлені в збереженні природно-ресурсного потенціалу регіону, що можливо лише при мінімальному втручанні в природні екосистеми) [4-5].

Для забезпечення ефективної реалізації державної політики інноваційного розвитку аграрного сектору потрібно вирішувати всі наявні та можливі конфлікти, враховувати інтереси всіх зацікавлених сторін, навіть тих, які відносяться до різних інститутів. Взаємодія суб’єктів господарювання (їх мета – максимальний прибуток за мінімальних затрат), державних органів влади (функціонування механізму управління інноваційним розвитком аграрного сектору) та суспільства (бажання до покращення умов життя, безпечні екологічні умови, зменшення антропогенного навантаження) призводить до формування різноспрямованих інтересів щодо єдиної мети – створення ефективного механізму забезпечення інноваційного розвитку аграрного сектору в Україні [5-6].

Досліджуючи питання взаємодії стратегічних і тактичних цілей державної політики інноваційного розвитку аграрного сектору у контексті сучасних ринкових перетворень та функцій державних органів влади і органів місцевого самоврядування, можна оцінити не тільки їх конфліктність, але й визначити ефективність розподілення завдань між ними, встановити можливе дублювання. Для вирішення конфлікту цілей, необхідно детально розглянути кожну ціль та диференціювати її до тих пір, поки суть конфлікту не проявить себе. Лише в такому випадку можна досягти компромісного рішення, сформувавши необхідні для цього інструменти та забезпечивши процес ліквідації протиріч у процесі забезпечення інноваційного розвитку аграрного сектору [7-8].

Результати проведеного аналізу проблем державної політики інноваційного розвитку аграрного сектору дозволили обґрунтувати стратегічні напрями нейтралізації конфліктних ситуацій  та гармонізації інтересів суб’єктів забезпечення інноваційного розвитку аграрного сектору в Україні (рис. 1), які передбачають: зміну парадигми інноваційного розвитку аграрного сектора з технократичної на інноваційно-екологічну; формування дієвого  механізму управління інноваційним розвитком аграрного сектору завдяки  раціональному поєднанню  ринкових та державних важелів  впливу,  спрямованих  на передбачення та попередження загроз; оптимізацію інституційного  забезпечення інноваційного розвитку аграрного сектору в Україні.

 
  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

              

 

 

 

 

 

Рис. 1. Структурно-функціональна схема нейтралізації конфліктних ситуацій та гармонізації інтересів суб’єктів механізму управління інноваційним розвитком аграрного сектору в Україні*

*Джерело: авторська розробка

Також варто відзначити, що збалансованість інтересів суб’єктів механізму управління  інноваційним розвитком аграрного сектору в Україні досягається шляхом об’єднання зусиль у напрямку управління інноваційно-екологічною  безпекою та реалізації стратегічних пріоритетів державної інноваційної політики через формування інноваційно-екологічної свідомості населення, належне інноваційне забезпечення аграрного виробництва, розробку відповідної законодавчої та нормативно-правової бази тощо.

Оптимальним варіантом проведення активної державної політики із стимулювання розвитку інноваційної діяльності в Україні є її здійснення на засадах розвитку системи державних інвестицій, підвищення ефективності та посилення прозорості функціонування механізмів державно-приватного партнерства та стимулювання залучення приватних інвестицій у аграрний сектор щодо реалізації інноваційно-інвестиційних проектів. Саме механізм співробітництва між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, приватним сектором у вигляді державно-приватного партнерства дозволяє забезпечувати узгодження та врахування взаємних інтересів держави і бізнесу в реалізації спільних інноваційно-інвестиційних проектів, цільових галузевих програм тощо.

 

Висновки та перспективи подальших досліджень.  Підсумовуючи вищевикладене, треба зазначити, що з метою всебічного й результативного вирішення питань інституційного забезпечення державної політики інноваційного розвитку аграрного сектору, раціонального та ефективного використання інвестицій з метою підвищення конкурентоспроможності сільськогосподарських товаровиробників та національної інвестиційної привабливості країни доцільно забезпечити: удосконалення нормативно-правової бази; формування сприятливого інноваційно-інвестиційного клімату в сільському господарстві та в аграрному секторі загалом; реалізацію державних програм соціально-економічного розвитку села; сприятливі умови для створення сучасної науково-технічної бази сільськогосподарського виробництва за рахунок використання різних форм фінансування інноваційних розробок та запровадження їх у виробництво, реконструкцію, розширення й переоснащення матеріально-технічної бази; достатній розвиток інноваційної інфраструктури аграрного ринку; злагоджену взаємодію системи державного управління сільським господарством, що є складним механізмом впливу на розвиток ціноутворення, оподаткування, фінансово-кредитну систему аграрного виробництва; залучення прямих іноземних інвестицій в аграрний сектор України. Саме це дозволить забезпечити комплексний підхід до інноваційного розвитку аграрного сектора в Україні, сприймати Україну як соціо-еколого-економічно розвинену державу з належним правовим забезпечення аграрної політики та сприятливим економічним середовищем для ефективної діяльності суб’єктів аграрного сектору.

 

Список використаних джерел.

  1. Положення про Міністерство аграрної політики та продовольства України: Затв. Постановою КМУ від 25.11.2015 № 1119. URL: http:// zakon.rada.gov.ua.
  2. Манойленко О.В. Управління інноваційними процесами: формування методичного підходу до подолання бар’єрів розвитку. Конкурентоспроможність та інновації: проблеми науки та практики. Х. : ВД «ІНЖЕК», 2013. С. 139–158.
  3. Никифоров А. Є. Інноваційна діяльність: теорія і практика державного управління : монографія / А. Є. Никифоров. К.: КНЕУ, 2010. 420с.
  4. Shestakovska T. and Markova I., The impact of the integration of cooperation with the European union on the development of the agrarian sector of Ukraine. Economic system development trends: the experience of countries of Eastern Europe and prospects of Ukraine: monograph / edited by authors. Riga, Latvia: “Baltija Publishing”, 2018. pp.364-382.
  5. Саблук П. Т. Інноваційна модель розвитку аграрного сектору економіки України та роль науки в її становленні. Проблеми інноваційно-інвестиційного розвитку. 2011. № 2. С. 200-208.
  6. Стратегія розвитку аграрного сектору економіки на період до 2020 року. Схвалена Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 р. № 806-р. URL: http://zаkоn4.rаdа.gоv.uа/lаws/shоw/806-2013-р.
  7. Концепція Державної цільової програми розвитку аграрного сектору економіки на період до 2022 року: проект. URL: http : // mіnаgrо.gоv.uа/nоdе/16822
  8. Череп А.В. Управління інноваційними процесами на підприємстві: сучасні підходи та перспективи. Формування ринкових відносин в Україні: збірник наукових праць. 2014. № 4. С. 43–46.

 

Rеfеrеnсеs

  1. Cabinet of Ministers of Ukraine (2015), Resolution “Regulation on the Ministry of Agrarian Policy and Food of Ukraine”, available at: http:// zakon.rada.gov.ua. (Accessed 27 July 2019).
  2. Manojlenko, O.V. (2013), “Managing Innovation Processes: Forming a Methodological Approach to Overcoming Barriers to Development”, Konkurento spromozhnist’ ta innovatsii: problemy nauky ta praktyky [Competitiveness and innovation: problems of science and practice], VD “INZhEK”, Kharkiv, Ukraine, pp. 139-158.
  3. Nykyforov, A.Ye. (2010), Innovatsijna diial’nist’: teoriia i praktyka derzhavnoho upravlinnia [Innovation: theory and practice of public administration], KNEU, Kyiv, Ukraine.
  4. Shestakovska, T. and Markova, I. (2018), The impact of the integration of cooperation with the European union on the development of the agrarian sector of Ukraine. Economic system development trends: the experience of countries of Eastern Europe and prospects of Ukraine: monograph / edited by authors. Riga, Latvia: “Baltija Publishing”, pp.364-382.
  5. Sabluk, P.T. (2011), “Innovative model of develop ment of the agrarian sector of Ukraine’s economy and the role of science in its formation”, Problemy innovatsijno investytsijnoho rozvytku, vol. 2, pp. 200-208.
  6. Cabinet of Ministers of Ukraine (2013), Resolution “Strategy for the development of the agricultural sector of the economy until 2020”, available at: http:// zakon4.rada.gov.ua/laws/show/806-2013-r (Accessed 27 July 2019).
  7. Ministry of agrarian policy and food of Ukraine (2019), “The Concept of the State Target Program for the Development of the Agricultural Sector for the Period until 2022: Project”, available at: http://minagro.gov.ua/ node/16822 (Accessed 27 July 2019).
  8. Cherep, A.V. (2014), “Management of innovative processes in the enterprise: modern approaches and perspectives”, Formuvannia rynkovykh vidnosyn v Ukraini: zbirnyk naukovykh prats’, vol. 4, pp. 43-46.