МЕРІТОКРАТІЯ У КОНТЕКСТІ СУЧАСНИХ ДОСЛІДНИЦЬКИХ ПІДХОДІВ

Державно-управлінські студії № 4(6), 2018


УДК 316.341


С.Є.Опанасенко

Здобувач Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості

МЕРІТОКРАТІЯ У КОНТЕКСТІ СУЧАСНИХ ДОСЛІДНИЦЬКИХ ПІДХОДІВ

S. Opanasenko

Applicant of the Institute of Personnel Training of the State Employment Service

MERITOCRACY IN THE CONTEXT OF MODERN RESEARCH APPROACHES

 

      У межах даної статті проведено теоретико-методологічний аналіз мерітократії в контексті сучасних дослідницьких підходів, здійснено історичну та теоретико-методологічну ідентифікацію мерітократії представлену різними національними школами, розкрито концептуальні й методологічні суперечності щодо її розуміння, охарактеризовано ґенезу категорійного становлення проблематики та її інституційного забезпечення в історії розвитку світової державно-управлінської науки, систематизовано основні проблеми, які характерні для розвитку мерітократії в межах різних дослідницьких шкіл, охарактеризовано методологічні проблеми щодо вирішення термінологічної казуїстики щодо оптимально облаштована мерітократична система, яка закладає принципи елітаризму та елітарності у сфері публічного управління, наведено методологічну й концептуальну артикуляцію принципів мерітократії та їх запровадження у практику публічного управління.

 

      In the framework of this article the theoretical and methodological analysis of meritocracy in the context of modern research approaches was carried out, the historical and theoretical-methodological identification of meritocracy presented by various national schools was carried out, conceptual and methodological contradictions concerning its understanding were revealed, the genesis of the categorical formation of a problem and its institutional support in the history of development world state-management science, systematized the main problems that are characteristic for the development of the measure tokratiyi within different research schools described methodological problems to solve terminological casuistry about the best equipped meritokratychna system that provides principles elitism and elitism in public administration, given methodological and conceptual articulation of the principles of meritocracy and their implementation in practice of public administration.

 

      Ключові слова: мерітократія, мерітократичні принципи, мерітократична система, елітаризм, елітарність, публічне управління, освіта, освіченість, суспільний порядок, нові професії, професійне зростання, соціальний капітал, конкурентність держав, новий порядок, демократизація, модернізація, соціальна мобільність, інтелект.

 

      Keywords: meritocracy, meritocratic principles, meritocratic system, elitism, elitism, public administration, education, education, public order, new professions, professional growth, social capital, competition of states, new order, democratization, modernization, social mobility, intellect.

 

      Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими чи практичними завданнями. В межах вітчизняної й світової гуманітарної науки найменш розробленими є питання мерітократії, обґрунтування мерітократичних засад та принципів у формуванні та функціонуванні інституційних структур системи державного управління. Все це увиразнює теоретичну й практичну доцільність детального концептуального аналізу сутності поняття мерітократія, ідентифікації його змісту в межах різних дослідницьких традицій та підходів, з’ясування методологічних суперечностей між ними, щодо структурування даного об’єкту.

      Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується означена стаття. Зародження концепції мерітократії відбулося ще в Стародавньому світі, зокрема в межах конфуціанських учень де артикулювалась проблема вибраності, освіченості, володіння певними чеснотами, які мають слугувати умовою успішності людини та її просування по соціальних горизонталях. Мерітократична ідея Конфуція, передбачає що управління має здійснюватися «поважною людиною, яка вважає своїм обов’язком творити добро для людей, і яка користується довірою та повагою людей».

      Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв’язання даної проблеми і на які спирається автор. Особливої артикуляції методологія визначення та доцільність самої концептуалізації набуває в середині ХХ ст. Це обумовлено передусім тим, що більшість вчених через сам термін «мерітократія» намагались показати становлення нової системи «суспільного порядку», який характеризує крайню форму демократії, яка забезпечує людям рівні можливості у кар’єрному просуванні по адміністративній вертикалі виключно на засадах таланту та вибраних здібностей. На думку Д.Нормала в цьому є певна об’єктивна передумова виникнення терміну «мерітократія», пов’язуючи це з широким соціальним розшаруванням, що відбулося завдяки науково-технічному прогресу, утвердженню нової форми соціальної організації – індустріальне суспільство, в результаті чого виникла структура нових професій, розвиток яких базувався на реалізації творчих та інтелектуальних здібностей. Така ситуація охарактеризувала нову модель суспільної стратифікації людей на «більш складні і багатогранні класи, з’явилась безліч підкласів, перехідних класів, до прикладу клас робітників поділився на так званих «синіх комірців» та «білих комірців”, і всередині кожного з них з’явилася свої розділення» [1, с.211]. Це стало свідченням того, що виключно індивідуальні здібності такі як талант та «знаннєва обдарованість» є важливою критеріальною умовою просування людини по стратифікаційній лінійці та відповідного її професійного зростання.

      Формулювання цілей статті (постановка завдання). Метою даної статті є здійснити теоретико-методологічний аналіз мерітократії в контексті сучасних дослідницьких підходів. Досягнення даної мети обумовлю вирішення відповідних завдань, а саме: здійснити історичну та теоретико-методологічну ідентифікацію мерітократії представлену різними національними школами, розкрити концептуальні й методологічні суперечності щодо її розуміння, охарактеризувати ґенезу категорійного становлення проблематики та інституційного забезпечення в історії розвитку світової державно-управлінської науки, систематизувати основні проблеми, які характерні для розвитку мерітократії в межах різних дослідницьких шкіл, ідентифікувати методологічні проблеми щодо вирішення термінологічної казуїстики щодо оптимально облаштована мерітократична система, яка закладає принципи елітаризму та елітарності у сфері публічного управління.

      Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів. У світовій західноєвропейській науковій думці вперше термін «мерітократія» використала Х.Арендт у праці «Криза освіти», написана в 1954 році, розуміючи під нею «заслужену владу». В даному контексті мерітократія розглядається як сукупні характеристика окремої освітньої системи, яка забезпечує формування потужних управлінських систем з широко розвиненими демократичними принципами. Саме тому на думку вченої «на сьогоднішній день правління здійснюється не стільки через народ, скільки через найбільш розумну частину народу – не аристократію за народженням і не плутократією, а через справжню мерітократію таланту, так само у минулі часи старий апарат управління здійснював за допомогою вмінь й такту значну владу, оскільки він був добре підібраний і навчений, саме тому нині кожен член мерітократії повинен мати атестаційний рейтинг – мінімум 125 балів» [2]. Виходячи із цього мерітократія у концепції Х.Арендт, є характеристикою своєрідного перетворення освіти на важливий соціальний компонент розбудови державності, збільшення конкурентності держави у світі, розвитку соціального капіталу, а це у свою чергу забезпечує спрямування до відкритості, та плюралізму функціонування систем публічного управління. В межах такої контекстної логіки мерітократія розглядається як концептуальна ідея утвердження нового порядку, який базується на особливому значенні освіти, що таким чином змінює традиційне уявлення про систему адміністративних та елітарних цінностей, за якими має розвиватись суспільство та функціонувати ефективна держава. Однак така модель мерітократизації сучасного суспільства на думку Х.Арендт ймовірно може привести до певного політичного парадоксу де «з одного боку, ті, хто намагається утвердити політичний порядок завдяки освіті і вихованню, уникає примусу і насилля, але, з іншого боку, – рано чи пізно вони дійдуть, до жахливого платонівського висновку про необхідність видалення старих людей із системи [3, с. 185]. Саме тому, мерітократія як форма утвердження нового інституційного порядку, за яким має жити сучасний світ має привнести новий вектор демократизації та модернізації, який би проходив у фарватері розвитку новітньої освітньої практики як умови просування по соціальній ієрархії.

      Важливе методологічне значення для артикуляції сутності поняття «мерітократія» відіграє теорія структурного функціоналізму Т. Парсонс, в межах якої він використав дане поняття для позначення необхідності «розподілу суспільства на різні структури, соціальні інститути, кожен із яких наділений виконанням певних функцій, а люди які взаємодіють в рамках таких інститутів, мають слідувати певним правилам , які висувають відповідні статуси та ролі» [4, с.87]. На основі цього Т.Парсонс охарактеризував суспільство мерітократії, в межах якого адміністративні функції виконують люди, які набули відповідного статусу завдяки своїм здібностям, досягненням, розуму й таланту. Фактично йдеться про те, що «динамічний розвиток» суспільства та його структурно-функціональне забезпечення належить людям, які володіють «особливими» інтелектуальними здібностями і які дозволяють їм досягнути певних кар’єрних можливостей у розвитку суспільства та управлінні державою. Такий підхід виокремлює особливу місію освіти з її «відтворювально-адаптивним змістом», яка задає відповідні соціальні й культурні зразки за якими має розвиватись сучасне суспільство і відповідно до чого має функціонувати загальна система соціальних дій.

      Певним продовженням наведеної вище концепції слугує підхід до ідентифікації мерітократії К.Девіса, який виходить із того, мерітократія є атрибутивною ознакою соціального становища людини у суспільстві найвищого рівня функціональної важливості. Саме тому на його думку органічно облаштовані суспільства завжди базуються на принципі мерітократії, оскільки він дозволяє «вирівняти соціальну структуру суспільства» у такий спосіб, аби заохотити й змотивувати найбільш талановитих працювати на користь суспільства та держави. В даному відношенні йдеться про те, що саме мерітократія як форма соціальної організації, яка базується на залученні освідчений талановитих громадян є інструментом соціальної мобільності у суспільстві, забезпечуючи його максимальну відкритість та стратифікаційну мобільність вона створює можливість для справедливого просування по соціальній ієрархії. Завдяки цьому «люди починають рухатись вперед, і ті, хто залишився позаду, починають зрівнювати своє становище із становищем більш успішних і рухатись за ними» [5].

      Найбільшого концептуального й методологічного розроблення термін мерітократія набуває у теорії британського вченого М.Янга у праці «Возвеличення мерітократії», під яким він розуміє «суспільство рівних можливостей, де соціальний статус і становище людей у суспільстві залежать виключно від таланту та розуму, відповідно до чого і розподіляються соціальні блага від найбільш гідних до менш гідних» [6, с. 74]. Більше того, вчений базує свою концепцію на тому, що громадянська позиція та рівень розвитку суспільства визначається коефіцієнтом інтелекту правителів, що у такий спосіб забезпечує суспільний прогрес та демократизацію системи державного управління. Позитивна синергія мерітократії полягає у тому, що вона гарантує високий рівень освіченості також і суспільства, яке перебуває в постійному очікуванні та підготовці до революційних змін, а саме «освічене суспільство володіє високим потенціалом «скинути надмірну, неефективну та відірвану від громадян владу» і приведення до влади «освічених, розумних та талановитих правлінців». Однак при цьому автор висловив певне застереження, що «правління гідних», досить часто показує у певні виклики для окремих управлінських систем, оскільки «таланти не завжди у змозі щось дати тим, які не мають таких талантів», а це у свою чергу поставило питання про необхідність здійснення певної «мерітократичної селекції», яка передусім полягає у тому, аби дати людям «рівні можливості стати нерівними» шляхом конкуренції на зайняття «найбільш бажаних, відповідальних і добре оплачуваних місць, а найбільш здібні та віддані люди, як правило, роблять найбільші успіхи у досягненні цих позицій» [6, с.21].

      Методологічної концептуалізації термін мерітократія набуває у 70-ті роки ХХ ст. зокрема Д.Белл у праці «Прийдешнє постіндустріальне суспільство» вбачає в ній важливий технологічний інструмент усунення бюрократії, а також зміни соціальної структури суспільства. Виходячи із цього термін мерітократія вчений використовує як «можливість побороти бюрократію і зробити із замкнутого світу прогресивне суспільство, яке створює умови для розвитку талантів, де зокрема представники кожної соціальної категорії могли б отримати рівний старт для реалізації своїх можливостей» [7, с.176]. З огляду на це, мерітократія розглядається вченим як інструмент, який гарантує потрапляння талановитих людей на ключові керівні посади в системі публічної влади, завдяки чому і самі громадяни здобувають гарантії на « справедливу винагороду своїх індивідуальних досягнень». Такий аспект розуміння мерітократії дозволяє розуміти під нею конкуренту систему залучення найбільш талановитих та здібних людей для зайняття стратегічно важливих посад в системі публічного управління, диверсифікуючи у такий спосіб традиційну модель соціальної нерівності у суспільстві.

      Відтак, на переконання Д.Белла мерітократія усуваючи бюрократію здатна вирішити значну кількість соціальних проблем. Виходячи із цього вчений використав поняття тотожне мерітократії «айкью», яке передбачає, що управлінські функції в державі мають здійснювати найкращі у своїх професійних сферах, аби бути спроможними вирішувати значну кількість соціальних проблем. Ґрунтуючись на цьому вчений запропонував власне визначення «професія» розуміючи під нею «теоретично засвоєну діяльність, яка передбачає процес формальної підготовки в широкому інтелектуальному контексті» [7, с.229]. В даному контексті вчений конкретизував поняття приналежності до будь-якої професії, яке містить як формальне так і неформальне признання людьми або спеціальними органами. Відтак, «професія включає в себе норму соціальної відповідальності», а тому завжди їх діяльність у порівнянні з іншими людьми чітко визначається  етикою відповідних професійних груп. Виходячи із того, що на думку Д.Белла «професія визначається відповідними навиками, які передаються лише опосередковано через культуру, яку можна успадкувати діти представників класу професіоналів) тому професіоналізм завжди включає в себе ідею компетентності та авторитету технічного і морального порядку і передбачає, що професіонал має всі підстави обійняти помітну позицію в ієрархічні структурі суспільства» [7, с.232]. Відтак, прихід професіоналів в систему публічного управління характеризує мерітократію, яка відкриває паритетні умови для кожного професіонала  досягти високого соціального становища у суспільстві спираючись на свої знання, талант та працездатність. У такий спосіб мерітократія у Д.Белла створює демократичний простір для просування по соціальній вертикалі без будь-яких обмежень спираюсь на власні об’єктивні здібності та умови соціокультурного середовища.

      У праці «Співчутлива мерітократія» Д.Белл, обґрунтував ідею функціонування сучасних політичних систем виключно на принципах мерітократії, які мають стати продовження популяризації «азіатських цінностей» відповідно до чого «лідери мають обиратись виключно на основі їх умінь та чеснот». Такий підхід базується на впровадженні універсальної демократії, яка вимагає «щоб люди вибирали своїх лідерів, особисто оцінюючи гідність кожного із них, заради цього в успішних системах державного управління відбувається інституціоналізація механізмів, які забезпечують відбір найбільш кваліфікованих для управління країною управлінців навіть шляхом обмеження демократичних процесів» [8]. Відтак, Д.Белл будує достатньо технократичну конструкцію «співчутливої мерітократії», яка передбачає, що мерітократично обрані чиновники мають дотримуватись довгострокових програм своєї діяльності, а не задовольняють інтереси виборчих кіл, «заради цього вони мають підвищувати виплати малозабезпеченому соціально-економічному та середньому класу, інвестувати в освіту і зробити доступним медичне обслуговування» [8]. Виходячи із цього основною метою демократичних реформ в сучасному світі на думку Д.Белла має стати розвиток мерітократичної системи, відповідно до якої «державні чиновники повинні відбиратися і просуватися на підставі своїх можливостей та моралі, а не політичних заслуг, багатства та сімейних зв’язків, їх також слід нагороджувати за їх внески не тільки у підвищення ВВП, а й за скорочення соціальної та економічної нерівності, просування більш комфортних форми правління» [8].

      Важливим продовженням концептуального ряду щодо  визначення сутності мерітократії слугує дослідницький напрямок політики смислу, який слугує методологічним обґрунтуванням освіти як своєрідного артиклю для політичної ідентифікації суспільства та професійної реалізації політичних менеджерів. Основою умовою для професійної реалізації останніх пошук смислу та його трансляція, які забезпечуються через високий рівень освіти і таланту. Відповідно до даного контексту Ж.-Ф. Ліотар звертає увагу на визначення освіти як «трансляції значення; завдяки якій в суспільстві здійснюється передача та розповсюдження соціального значення (що може в більш широкому сенсі бути сприйняте як соціальна значущість ідей, цінностей, речей), які передбачають забезпечення тяглості, стабільності та спадкоємності соціокультурної системи» [9]. Однак на думку вченого мерітократ, завжди повинен володіти потенціалом «рефлексії над змінами», а тому виходячи із цього має сформуватись інша сутність освіти «замість трансляції значення вона має привносити орієнтацію на смисл, значення, що є похідним від значущості, є лише одним із аспектів смислу» [9].

      З огляду на це, мерітократія в сучасному світі будучи зосередженою на утвердженні нових організаційних та інституційних форм, які базуються на знанні, увиразнює об’єктивну необхідність системної рефлексії значення, що є інструментальною умовою раціонального прийняття управлінських рішень. Саме досконале опанування значенням і виступає у концепції вченого результатом освіти, що забезпечує відповідний розвиток «компетентностей», які є придатними для певної діяльності і від чого безпосередньо залежить якість системи публічного управління. На продовження розвитку своєї концепції мерітократії Ж.-Ф. Ліотар, використав поняття «метанаратив», яке характеризує феномен технологічного продукування знання, яке набуває технологічної значущості у сучасному світі і тим самим є «своєрідною умовою до заохочення перевиробництва знання». Таке перевиробництво знання, яке забезпечується інтелектуалами, дозволяє змінити традиційну «методику буття та розвитку сучасного суспільства» й деконструювати органічну державно-управлінську ієрархію, в межах якої будуть структурно вмонтовані суб’єкти продування нового знання, тобто мерітократи.

      Аналізуючи у такому контексті сутність мерітократії особливу увагу також варто звернути на концепцію Б. Гофрона, який під нею розуміє певну культуру перевиробництва знання, яка перетворюється на новітню цінність, яка і регламентує функціонування відповідних інституційних систем публічного управління. Саме тому на думку вченого мерітократія в сучасному світі є об’єктивною умовою та наслідком розвитку сучасного світу, який приводить і водночас є відображенням когнітивного суспільства, яке ґрунтується на поділі знань і пізнаваних явищ, спричинених інтерперсональними відносинами без кордонів, які стали можливими внаслідок глобалізації, що певно, сприяли виокремленню постматеріальних цінностей», а також утвердження своєрідної ідеології «суспільства знань» [10, с. 174]. Відтак на думку вченого мерітократія забезпечує «можливість знаходити, виробляти, перетворювати, поширювати інформацію з метою отримання і застосування знань, необхідних для розвитку людства, це забезпечує новий вимір життєдіяльності спільноти, яка спрямовується на виконання функції гуманізації глобалізації» [10, с. 176]. Це свідчить про те, що мерітократія приводить до утвердження нових умов розвитку людства, розширення його прав та можливостей для життєдіяльності в сучасному світі, що тим самим і забезпечує розширення певної політичної свободи громадян, в межах певних управлінських систем побудованих за мерітократичними критеріями.

      Обґрунтовуючи свою власну концепцію мерітократії та її розвиток у сучасному світі Б. Гофрон виходить із того, що, прихід мерітократів  в систему публічного управління  формує особливу соціокультурну ситуацію, яка забезпечує високу динамічність функціонування інституцій, здатних належно реагувати на виклики сьогодення. Інституції, які очолюють мерітократи в сучасному світі здатні забезпечити «надзвичайну інтенсивність соціальних, економічних, культурних процесів», а відтак це тим самим підвищить і саму функціональну спроможність таких інституцій, які мають стати «своєрідним простором для демократичної реалізації та прояву різних можливостей та шансів у доступі до системи публічного управління» [10, с. 178].

      Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямку. Здійснений нами аналізу сутності та відповідної систематизації дослідницьких підходів до її ідентифікації, враховуючи її позитивні, а також і негативні аспекти розгляду, засвідчив її методологічну безальтернативність, оскільки лише оптимально облаштована мерітократична система, яка закладає принципи елітаризму та елітарності у сфері публічного управління здатна забезпечити поступальний розвиток сучасної держави. На підставі цього доведено, що методологічна й концептуальна артикуляція принципів мерітократії та їх запровадження у практику публічного управління має стати нормативною умовою формування та реалізації стратегічної політики держави та технологічних прийомів динамізації суспільства. Це передбачає запровадження принципів мерітократії у всіх без виключення сферах професійної і суспільної діяльності, що тим самим слугуватиме модернізації й демократизації діяльності інститутів, спрямованих на побудову ефективної держави. З огляду на це увиразнюється концептуальний аспект якості лідерів, наділених владними ресурсами залежно від їх заслуг та здібностей, їх інтелектуального рівня, який гарантує їм можливість просування по шаблях професійного розвитку. Такий контекст аналізу увиразнює доцільність детального розгляду сутності, моделей та сучасних конструкцій побудови ефективної держави, що й закладає перспективи для подальшого розроблення даної проблематики в межах сучасної державно-управлінської науки.

 

Список використаних джерел

  1. Norman Daniels, «Merit and meritocracy»,Philosophy & Public Affairs, Vol. 7, No. 3 (Spring, 2017), pp. 206-223.
  2. Арендт Х. Кризис образования. пер. с англ. и нем. Д. Аронсона. м.: изд-во института гайдара. 416 с. https://sociologica.hse.ru/data/2014/12/29/1103796966/1SocOboz_13_3_10_Yurlova.pdf
  3. Арендт Х. Між минулим і майбутнім [Текст] / Х. Арендт. – К. : Дух і літера, 2002. – 321 с.
  4. Парсонс Т. О социальных  системах. — М.: Академический проект, 2002. — C. 687-692.
  5. A Nation at Risk: I”he Imperative for School Reform. — Washington, D.C.: U.S. Office of Education, 1983; National Imperative: Educating for the 21st Century. — Washington,
  6. Young Michael, ‘Looking back on Meritocracy’ in Geoff Dench (ed.), The Rise and Rise of Meritocracy, Blackwell Publishing, 2006. – 418 р.
  7. Bell Daniel, «On meritocracy and equality», National Affairs. Public Interest, Vol. 29, 2012 – 327 р.
  8. Белл Д., Ли Ч. Сострадательная меритократия// День : газета. — 2013. — № 186 http://day.kyiv.ua/ru/article/mirovye-diskussii/sostradatelnaya-meritokratiya
  9. Лиотар Ж-Ф. Ситуация постмодерну. http://chtyvo.org.ua/authors/Lyotard_Jean-Francois/Sytuatsia_postmodernu/
  10. Гофрон Б. Головні пріоритети освітньої політики ХХІ ст. [Текст] / Б. Гофрон // Філософія освіти. – 2006. – № 1 (3). – С. 173–180.

References:

  1. Norman Daniels, «Merit and meritocracy», Philosophy & Public Affairs, Vol. 7, No. 3 (Spring, 2017), pp. 206-223.
  2. Arendt KH. Kryzys obrazovanyya. per. s anhl. y nem. D. Aronsona. m.: yzd-vo ynstytuta haydara. 416 s. https://sociologica.hse.ru/data/2014/12/29/1103796966/1SocOboz_13_3_10_Yurlova.pdf
  3. Arendt KH. Mizh mynulym i maybutnim [Tekst] / KH. Arendt. – K.: Dukh i litera, 2002. – 321 s.
  4. Parsons T. O sotsyalʹnykh systemakh. — M.: Akademycheskyy proekt, 2002. — C. 687-692.
  5. A Nation at Risk: I”he Imperative for School Reform. — Washington, D.C.: U.S. Office of Education, 1983; National Imperative: Educating for the 21st Century. — Washington,
  6. Young Michael, ‘Looking back on Meritocracyʺ in Geoff Dench (ed.), The Rise and Rise of Meritocracy, Blackwell Publishing, 2006. – 418 r.
  7. Bell Daniel, «On meritocracy and equality», National Affairs. Public Interest, Vol. 29, 2012 – 327 r.
  8. Bell D., Ly CH. Sostradatelʹnaya merytokratyya // Denʹ : hazeta. — 2013. — № 186 http://day.kyiv.ua/ru/article/mirovye-diskussii/sostradatelnaya-meritokratiya
  9. Lyotar ZH-F. Sytuatsyya postmodernu. http://chtyvo.org.ua/authors/Lyotard_Jean-Francois/Sytuatsia_postmodernu/ 10. Hofron B. Holovni priorytety osvitnʹoyi polityky KHKHI st. [Tekst] / B. Hofron // Filosofiya osvity. – 2006. – № 1 (3). – S. 173–180.
Стаття надійшла до редакції 26.04.2018 р.
 
Номер журналу  4(6) 2018.