МІСЦЕ ТА РОЛЬ ПОЛІТИЧНОЇ ТА ДЕРЖАВНО-УПРАВЛІНСЬКОЇ ЕЛІТИ У ПРОЦЕСАХ СТРАТЕГІЧНОГО РОЗВИТКУ ДЕРЖАВИ

Державно-управлінські студії № 5(7), 2018

УДК 323.39:351

В.В. ТУЧА,

кандидат наук з державного управління докторант кафедри парламентаризму та політичного менеджменту Національної академії державного управління при Президентові України

МІСЦЕ ТА РОЛЬ ПОЛІТИЧНОЇ ТА ДЕРЖАВНО-УПРАВЛІНСЬКОЇ ЕЛІТИ У ПРОЦЕСАХ СТРАТЕГІЧНОГО РОЗВИТКУ ДЕРЖАВИ

У межах даної статті здійснено аналіз місця та ролі політичної й державно-управлінської еліти у процесах стратегічного розвитку держави, ідентифіковано її структурно-функціональне призначення, як певного кола вибраних осіб, які і визначають її статусну роль у суспільстві, щодо забезпечення законності та ефективності управління суспільством; охарактеризовано місце еліти у сфері розроблення та реалізації відповідних стратегій розвитку держави та систематизовано її ролі, які вона виконує у різних процесах управління суспільством, доведено, що основні ролі еліти є стратегічним й тактичним пунктиром забезпечення результативності стратегічного розвитку держави й стабільно-нормального функціонування суспільства, показано, що в межах демократичної практики стратегічний розвиток держави має базуватись на виключному верховенстві народу з одночасним обмеженням впливу еліт, лімітованим законом, що розширює сферу контролю громадян за елітою.

This article analyzes the place and role of the political and stateadministrative elite in the processes of strategic development of the state, identifies its structural and functional purpose as a certain circle of elected persons, which determines its status role in society, to ensure the legitimacy and effectiveness of public administration. ; the place of the elite in the field of development and implementation of relevant state development strategies is characterized and its roles that it performs in various processes of public administration are systematized. that within the limits of democratic practice, the strategic development of the state should be based on the exclusive rule of the people while limiting the influence of the elites, an extant law that expands the sphere of citizens’ control over the elite.

Ключові слова: еліта, політична еліта, державно-управлінська еліта, політико-адміністративна еліта, правлячий клас, демократизація, постмодерне суспільство, глобальна держава, постмодерна держава, публічне управління, публічний простір, структурна взаємодія еліт. Key words: elite, political elite, sovereign and administrative elite, political and administrative elite, ruling class, democratization, postmodern suspension, global power, postmodern power, public control, public structure. Постановка проблеми. У сучасних умовах соціально-політичного, економічного та геополітичного розвитку відбувається деконструкція сталої ієрархічної моделі функціонування політичної реальності, де елітизм відіграє нову структурну роль щодо забезпечення розвитку складно організованих суспільств. Така конструкція свідчить про те, що у своїй сукупності політичні та державно-управлінські еліти являють собою такий синхронізований симбіоз виконання спеціалізованих функцій у сфері управління державою та забезпеченням розвитку суспільства, який визначає новітній вектор і самої деконструкції традиційної практики розвитку та функціонування сфери публічного управління. Йдеться про нову функціональну орієнтацію політичної та державно-управлінської еліти у напрямку розроблення адміністративної гнучкої та функціонально результативної стратегії розвитку сучасної держави.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується означена стаття. В даному контексті варто виходити із певного методологічного ототожнення функціонального призначення та «структурної випуклості» політичної та державноуправлінської еліти розуміючи під нею певну лінійність щодо забезпечення стратегічного розвитку держави. Ці дві форми еліт варто розглядати у сукупності їх спільних функцій, які характеризують людей за критерієм професійної здатності до виконання стратегічних політичних та державно-управлінських функцій у сфері публічного управління. Політична та державно-управлінська еліти «на державному рівні концентрують у своїх руках вищі владні та управлінські прерогативи у суспільстві, за рахунок чого визначають шляхи та форми його політичного розвитку»[1]. Це свідчить про те, що у такому вимірі еліти намагаючись стати уособленням процесу реального управління та розподілу суспільних ресурсів не позбавлені фактичних інституційних та технологічних механізмів впливу на стратегічний розвиток держави. В межах даного дослідження ми виходимо із того, аби чітко відтранслювати місце та роль політичної та державно-управлінської еліти у процесах їх впливу на стратегічний розвиток держави. Однак, при цьому на нашу думку варто враховувати той аспект, що політична й державно-управлінські еліти як представники широких елітних кіл у суспільстві не завжди є уособленням авторитетного соціального прошарку суспільства. В даному відношенні йдеться про те, що до кола політичної й державно-управлінської еліти мають входити представники широких елітних кіл, гуманітарної, економічної, культурної, технічної та інших професійних груп еліт, які здобувають можливість соціального та політичного впливу. Варто враховувати також і той факт, що представники цих кіл, здійснюючи відповідні функцій впливу на стратегічний розвиток держави не завжди наділені реальними функціями влади, однак їх місце в такій системі функціональних координат є структурно-функціонально унормованим.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Визначаючи місце та роль політичної та державно-управлінської еліти у процесах стратегічного розвитку сучасної держави варто також виходити із того, що їх діяльність завжди має регламентуватись інтересами суспільства. Це свідчить про те, що внутрішньо-функціональна діяльність політичної та державноуправлінської еліти, яка традиційно базується на внутрішньоклітинних правилах та нормативах має піддаватись деконструкції. Більшість фактів політичної та державно-управлінської деконструкції саме і є результатом того що публічна політика сучасної держави формується не відповідно до корелятивних інтересів суспільства, а відповідно до інтересів пануючих елітарних прошарків. В межах такої методологічної й технологічної конструкції постає гностичний запит на «внутрішні зміни в політичному курсі держави, який має здебільшого забезпечуватись керуючою підсистемою з представників високих елітарних кіл, що у такий спосіб зніме суперечність між інтересами елітарних та неелітарних кіл» [2]. Йдеться про артикуляцію цінностей, які відповідають на запит суспільства, і яку здатні інтегровано транслювати політична й державно-управлінська еліти. В контексті визначення місця та ролі політичної та державноуправлінської еліти у процесах стратегічного розвитку держави принципово важливо враховувати також і той факт, що «поповнення та зміна складу еліт залежить не лише від позиції населення або конкретної ситуації, при якій представники широких соціальних прошарків починають приймати певну участь у прийнятті рішень, але й значною мірою від позиції самих елітарних угрупувань» [3, с.58]. Такий контекст дозволяє розуміти під елітою окрему саморегулюючу спільність, яка декларуючи певну функціональну єдність щодо своєї діяльності визначає відповідні вектори стратегічного розвитку держави. Вибрані кола у політичній та державно-управлінській сферах володіють певною єдність щодо вибору відповідних переваг у реалізації основоположних підходів до реалізації стратегічних цінностей держави та нормативів їх запровадження. В межах даного дослідження також варто враховувати факт виникнення інституційного виклику, який свідчить про те, що політичні й державно-управлінські еліти володіючи спільними перевагами щодо реалізації своїх функцій володіють різними інституційними цінностями, які їх роз’єднують. Це у такий спосіб змінює саму патетику функціонального призначення еліт у сфері стратегічного розвитку сучасної держави, що тим самим міняє і їх призначення у її публічному просторі. Виникнення таких викликів, які призводять до зміни місця еліт у публічному просторі сучасної держави у більшості випадків пов’язується із «розходженням корпоративних інтересів та амбіцій окремих осіб, що з необхідністю породжує внутрішньо групову конкуренцію» [4, с. 60]. Відсутність певної ціннісної та функціональної статики за двома параметрами: між елітами та суспільством та в середині самих еліт з необхідністю призводить до деконструкції політичної та державноуправлінської стабільності. Саме тому на нашу думку внутрішньоелітні зміни, які призводять до збалансованості інтересів між елітою та суспільством та в середині еліт, передусім мають слугувати стабільності політичної системи держави, а відтак й стратегічному розвитку держави. Це свідчить про те, що саме визначення статусної ролі політичної та державно-управлінської еліти задає відповідні умови їх діяльності й стратегічні передумови для стабільності розвитку держави. Аналізуючи внутрішній характер діяльності еліти, який визначає її місце у сфері стратегічного розвитку держави доцільно враховувати відповідні параметри реалізації нею свого функціонального призначення. На думку Е.Гідденса «залежно від умов діяльності правлячих кіл у владі формуються різні типи еліт, які володіють більшою чи меншою закритістю чи відкритістю, наявністю гегемонійних чи демократичних, автократичних чи олігархічних рис, того чи іншого рівня внутрішньо групової солідарності чи конфронтаційності» [5, с.63]. Це у такий спосіб свідчить про те, що внутрішній характер діяльності визначає й місце політичної й державно-управлінської еліти у процесах стратегічного розвитку держави. Однак при цьому доцільно враховувати певний факт функціональної відмінності у сфері діяльності політичної та державно-управлінської еліти. Йдеться про те, що політична еліта представляє собою окрему групу осіб, «спеціально підготовлених для представлення інтересів певної спільності та прилаштованих для продукування певних політичних цінностей та цілей, здійснює контроль за процесами прийняття рішень» [5, с.79]. Діяльність державно-управлінської еліти на відміну від політичної зорієнтована на інституціоналізацію результатів, які характеризують її відповідність структурі інтересів суспільства як по горизонталі так і по вертикалі. На підставі цього стає можливим чітке розмежування функціональних параметрів діяльності політичної та державноуправлінської еліти, що ти самим і визначає їх місце у формування, реалізації та здійсненні соціальної відповідальності за процеси стратегічного розвитку держави.

Формулювання мети статті. Метою даної статті є здійснити аналіз місця та ролі політичної й державно-управлінської еліти у процесах стратегічного розвитку держави. Досягнення даної мети обумовлює вирішення відповідних завдань, а саме: ідентифікувати структурнофункціональне призначення еліти; охарактеризувати місце еліти у сфері розроблення та реалізації відповідних стратегій розвитку держави; систематизувати її ролі, які вона виконує у різних процесах управління суспільством; конкретизувати стратегічне й тактичне призначення еліти у процесах забезпечення результативності стратегічного розвитку держави й стабільно-нормального функціонування суспільства.

Виклад основного матеріалу. У контексті ідентифікації сучасної ролі еліти у процесах стратегічного розвитку держави доцільно виходити із розуміння факту її виникнення як інституційного засобу реагування на відповідні соціально-політичні та економічні процеси. Відтак йдеться про те, що основним призначенням політичної та державно-управлінської еліти є продукування новітніх демократичних цінностей. Більше того на думку Г.К.Ашина виникнення еліти виникає як «результат розчарування у попередніх ідеалізованих уявленням про демократію»[6]. Виходячи із цього саме еліти володіючи «чітким потенціалом» реагування та уникнення протирічь з реаліями сучасного життя, здатні деконструювати політичний простір держави у такий спосіб аби він відповідав на запити та інтереси суспільства. Це свідчить про чітко детермінований взаємозв’язок між елітизмом та демократією, який забезпечує високий рівень плюралізму еліт, їх внутрішньо структурну взаємодію та відкритість, а також корелятивність діяльності відповідно до інтересів суспільства. Такий контекст ролі еліт розкриває її функціональне призначення щодо демократизації процесів стратегічного розвитку держави. Аналізуючи роль політичної та державно-управлінської еліт через їх детермінований вплив на процеси демократизації доцільно розуміти під ним побудову певного режиму, який «допускає вільну конкуренцію між окремими індивідами та групами у боротьбі на підтримку народу» [7]. Виходячи із цього роль еліт, яка зводиться до забезпечення демократизації державного управління, характеризує виникнення множинності елітарних груп, кожна із яких опираючись на свою «материнську групу», яка представляє їх інтереси у сфері публічної політики. Під «материнською групою» в даному відношенні розуміються окремі групи осіб, які «здатні контролювати діяльність своєї еліти, використовуючи механізм виборів, референдумів, громадської думки» [7]. На думку К.Уолкера міцність контролю за елітами з боку «материнських груп» «сприяє конкуренції між елітами, яка є необхідним наслідком економічного та соціального плюралізму самого суспільства» [7]. З огляду на це, внутрішньо інтегрована взаємодія політичної та державно-управлінської еліти посилює їх результативність у суспільстві, а результаті чого полярність між суспільством та елітами набуває розмитого та умовного характеру. Аналізуючи роль еліт в сучасних процесах стратегічного розвитку держави доцільно особливу увагу приділити аналізу її впливу на деконструкцію ціннісної структури сучасного суспільства, шляхом формування новітньої системи гностичних цінностей. З цього приводу Д.Рисмен до еліт відносить виключно лише тих осіб, які «володіють найбільш ціннісними для суспільства якостями, які здатні змінити традиційну конструкцію цінностей» [8]. Виходячи із цього політична й державно-управлінська еліти закладаючи ціннісну структуру оптимальної організації суспільства слугує його елітарності, як принципу утвердження рівності реалізації можливостей кожного його суб’єкта. Варто відзначити, що в межах кожного історичного періоду розвитку світу культивувалась своя ціннісна структура еліт, зокрема для «аристократичної еліти характерні такі її якості як честь, гідність, ширка освіченість та культура, для технократичної еліти- наявність точних, природничих та технічних знань, раціональність, вміння приймати рішення та діяти» [8]. Високу ціннісну лінійку закладає сучасна доба, де приналежність до еліт визначається її здатністю реагувати на гностичні запити суспільства й здійснювати технократичну деконструкцію системи публічного управління. Саме в цей період йдеться про розуміння еліти як «влади найкращих», які користуючись концепцією Д.Белла володіють визначальними інтелектуальними здібностями та знаннями, які необхідні для здійснення «компетентного управління», яке і забезпечує стратегічний розвиток держави. Відтак, це свідчить про те, що роль політичної та державно-управлінської еліт у процесах стратегічного розвитку держави залежить не лише від їх внутрішньої згуртованості, але й від їх індивідуальних якостей, які дозволяють їм посісти відповідну роль в ієрархії прийняття стратегічних політичних та державно-управлінських рішень. Відтак, не дивлячись на відповідну структурну диференціацію еліт, які поділяються «за певними функціональними ознаками (політична, економічна, військова, адміністративна й т.п.)» вони зберігають свою єдність завдяки спільності інтересів, духовних цінностей, соціального статусу» [8]. Однак, параметри відтворення еліт носять достатньо закритий характер, що блокує певну мобільність для її відтворення й продукування нових ціннісних принципів функціонування. В межах даного аналізу особливу увагу варто приділити інтегративній ролі взаємодії політичної та державно-управлінської еліти та їх впливу на процеси стратегічного розвитку держави. В даному відношенні під такою типологією еліт доцільно розуміти «внутрішньодифернційовану, й водночас інтегровану групу осіб, які посідають провідне становище у суспільних інститутах та причетних до прийняття важливих управлінських рішень» [9]. Еліти посідаючи провідне становище у суспільстві з необхідністю мають бути підконтрольними суспільстві й демонструвати достатній рівень відкритості для входження до неї нових членів. Слідуючи цьому, аби відповідати цим параметрам політична й державно-управлінська еліти мають володіти двома критеріями вимог, серед яких відповідна кваліфікація щодо вирішення актуальних політичних адміністративних завдань, а також достатня політична активність. У випадку, якщо еліти демонструють професійну й політичну пасивність, їх статус у суспільстві просідатиме, а відтак й знижується внутрішня інтеграція суспільства. Виходячи із цього аби еліти працювати на внутрішню інтеграцію суспільства, інтеграція між ними має носити відкритий публічний характер, а це можливо лише за умови внутрішнього контролю та повного контролю з боку суспільства. За умови якщо еліти будуть дистанціюватись між собою та від суспільства вони перетворяться на закритий політичний моноліт із ускладненою структурою за тіньовою ієрархією. Це у свою чергу виступатиме стримуючим фактором для прийняття та реалізації ефективних політичних та державноуправлінських рішень. В межах даного дослідження ми виходимо із доцільності артикуляції внутрішньо корпоративної інтеграції еліт та зовнішньо суспільної інтеграції її із суспільством, що слугуватиме потужним фактором політичного плюралізму. Відповідний ресурсний розподіл між елітами забезпечуючи відповідне розосередження функцій між елітами дозволяє чітко ідентифікувати статусну роль еліт причетних до процесів прийняття стратегічно важливих державно-управлінських рішень. В той же час залежно від специфіки завдань, які постають переді відповідними групами еліт відбувається деконструкція інтегрованої взаємодії між ними. Йдеться про здатність еліти інтегруватись у процеси стратегічного розвитку держави відповідно до їх професійної компетентності й політичної активності у реалізації відповідних політичних та державно-управлінських рішень. Однак такий гностичний контекст містить й певні інституційні виклики, які стосуються переродження еліт й зниження рівня їх соціальної й політичної відповідальності. Таке переродження еліт відбувається на основі «надмірної їх інтегрованості та згуртованості, що призводить до ослаблення соціального представництва еліт, що створює небезпеку виникнення внутрішньої політичних конфліктів, надмірної поляризації та радикалізації суспільства» [10]. Аби стримати можливість такого негативного переродження еліт, їх діяльність має бути спрямована на реалізацію відповідних знань, вмінь, навичок та досвіду задля належного відображення інтересів всього суспільства. Це свідчить про те, що сучасна структура еліт вцілому має відображати структуру політичних інтересів сучасного суспільства. Залежність стратегічного розвитку держави від функціональної ролі політичної та державно-управлінської еліти в тактичному відношенні визначається не лише їх формальними знаннями щодо виконання відповідних функціональних завдань, але й від здатності їх успішного виконання «в конкретному місці та в конкретний час». Це свідчить про запровадження високих вимог до селекторації еліт у суспільстві, за умови відсутності яких стратегічний розвиток «просідатиме», а політичні й соціально-економічні стратегії зазнаватимуть безперспективності. Враховуючи такий аспект, аби посилити роль політичної та державноуправлінської еліти на стратегічний розвиток держави мають бути легалізованими високі формальні вимоги до її відбору (освіта, вік, спеціалізація), що забезпечить їй високу конкурентність у суспільстві. При цьому варто відзначити, чим вужчим є коло селекторату, тим нижчою є інституціоналізація статусної ролі еліти у забезпеченні стратегічного розвитку держави. У такий спосіб функціональна система взаємодії політичної та державно-управлінської еліти, яка базується на чітких критеріях селекторації дозволить прилаштувати їх діяльність до динамічних умов розвитку суспільства та держави. В межах наведеної вище конструкції виникає функціональний ризик, який становитиме небезпеку для політичної стабільності держави і який стосується переважною мірою «попадання» в елітарні кола випадкових та некомпетентних осіб. Виходячи із того, що основним призначенням політичної та державно-управлінської еліти у процесах стратегічного розвитку держави є забезпечення стабільності системи публічного управління за таких умов виникає ризик її втрати. Саме тому в даному відношенні постає гностичне завдання збалансувати функції еліти відповідно до кількості завдань, які до неї висуваються суспільством. У підтвердження цього М.Бердяєв наголосив на тому, що «роль та значення елітарних кіл на політику суспільства значною мірою визначається їх розміром та співвідношенням з основною частиною населення» [11]. Однак, у сучасному суспільстві на виконання патетики такої конструкції спостерігається тенденція до тотального скорочення елі, яка закладає нові інституційні виклики для забезпечення стратегічного розвитку держави. В даному відношенні йдеться про те, що «за умови скорочення елітарних прошарків до критичних показників (приблизно 1% населення) політична система починає зазнавати стагнації і навіть може припинити своє існування» [11]. Це свідчить про те, що стратегічний розвиток держави залежить як від якісних так і від кількісних показників політичної та державно-управлінської еліт. Виходячи із цього при визначенні ролі еліт у забезпеченні процесів стратегічного розвитку держави доцільно враховувати сучасну методологію визначення її чисельності й функціональності. Це передбачає запровадження відповідних методик, які дозволяють сформувати високий потенціал еліт, які забезпечують прийняття та реалізацію рішень у сфері публічного управління. До таких методів Т.Дай відносить:  статусний метод, який передбачає, що до складу правлячої еліти входять лише, ті, хто володіє ключовими вищими владними повноваженнями у різних сферах державного управління (економічний, оборонній, науковій), що тим самим дає можливість виокремити найбільш важливі сегменти влади та управління в конкретному суспільстві, які володіють необхідними офіційними прерогативами;  репутаційний метод, відносить до правлячих кіл осіб, які володіють найбільш високим авторитетом та престижем в уявленні громадської думки, й тим самим допомагає виділити у сфері державного управління найбільш популярних політиків, виокремити ті зв’язки держави та суспільства, які легітимізують правлячий режим;  десізіональний метод відносить до правлячої еліти лише тих осіб та груп, які реально приймають участь у прийнятті конкретних управлінських рішень [12]. Варто відзначити, що у практиці сучасного публічного управління одночасно використовуються всі ці методи, які у своїй сукупності й гарантують йому мультиплесний ефект розвитку еліт й сфери стратегічного розвитку держави. Лише за умови посилення закритості еліт й уповільнення мобільності їх стратифікаційної лінійки відбувається призупинення окремих функцій еліт, що приводить до деконструкції функціональної ролі еліт у сучасному суспільстві. Це у свою чергу закладає високу ймовірність виникнення контреліт, позбавлених традиційної сукупності функцій, що призводить до різкого падіння рівня авторитету та престижності еліт в цілому у суспільстві. В межах постіндустріального типу суспільного розвитку активізується раціональна роль еліти у процесах стратегічного розвитку держави. В даному відношенні політична й державно-управлінська еліти у своїй сукупності являють собою державну бюрократію, як основного носія раціональних форм організації влади й забезпечення функціонування стратегічного розвитку держави. В даному відношенні державноуправлінська еліта являючи собою «кваліфікований апарат управління», який слугує вирішенню конкретних завдань на відміну від політичної еліти, яка свої соціальне призначенням реалізує через забезпечення реалізації «політично цілісної влади, покликаної вирішувати нормативні й достатньо абстраговані завдання» [13]. В даному відношенні йдеться про посилення бюрократично ролі еліти у процесах забезпечення стратегічного розвитку держави, що тим самим увиразнює новий комплекс вимог до неї і який стосується безпосередньо підвищення ролі професійних знань еліт у конкретній сфері. У контексті такої артикуляції ролі сучасних еліт у процесах стратегічного розвитку держави … вказав на методологічну відмінність функціонування політичної й державно-управлінської еліти та їх впливу розвиток сфери публічного управління сучасної держави. З огляду на це, У.Уілсон виходить із того, що в сучасному світі «чиновництво має значні переваги над розколотим, конкурентним світом політиків в силу того, що являє собою більш згуртований прошарок, який володіє своєю корпоративною етикою та традиціями» [13]. Відтак, аналізуючи раціональну роль еліти у процесах стратегічного розвитку держави особливу увагу варто вернути на зростання її технологічно-політичної ваги, що стосується забезпечення представництва інтересів громадян. Еліти взаємодіючі з різними лобістськими структурами, а подекуди й самі виступаючи у ролі таких структур стають фундаментальним каналом трансляції певних груп інтересів й перетворення їх на суб’єктів реалізації владних відносин. Політична й державно-управлінська еліти володіючи певним автономним статусом у процесах публічного управління «незмінно підвищують свою роль у сучасній держав, здійснюючи все більш зростаючий вплив на вироблення, прийняття, а нерідко на реалізацію політичних рішень» [14].

Висновки та перспективи подальших досліджень. Отже, здійснений нами аналіз місця та ролі політичної й державно-управлінської еліти у процесах стратегічного розвитку держави дозволив чітко ідентифікувати їх структурно-функціональне призначення, як певного кола вибраних осіб, які володіють природним талантом, наділені вибраними ідеологічними, соціальними та політичними рисами, які і визначають її статусну роль у суспільстві, щодо забезпечення законності та ефективності управління суспільством. На підставі цього охарактеризовано місце еліти у сфері розроблення та реалізації відповідних стратегій розвитку держави та систематизовано її ролі, які вона виконує у різних процесах управління суспільством. Доведено, що основні ролі еліти є стратегічним й тактичним пунктиром забезпечення результативності стратегічного розвитку держави й стабільно-нормального функціонування суспільства. Показано, що в межах демократичної практики стратегічний розвиток держави має базуватись на виключному верховенстві народу з одночасним обмеженням впливу еліт, лімітованим законом, що розширює сферу контролю громадян за елітою.

Список використаних джерел

1. Sociology of Social Reform, Oxford University Press, Oxford, 2017. The federal government was similarly reluctant to assert a central coordinating role over scientific research and remained so until World War II. URL: https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC5368273/

2. Kerbo H. Social Stratification and Inequality, N.Y., 2016 p. 213. URL: http://people.uvawise.edu/pww8y/Supplement/STSup/Kerbo%20Strat%2 02012/16GlblPov%20Kerbo%20Strat.pdf

3. Гаман-Голутвина О. В. Определение основных понятий элитологии // Политические исследования. 2000 С-П. с. 57-99

4. Ледонн Дж. П. Правящий класс всовременном мире: характерная модель // Международный журнал социальных наук: Сравнительная политология. 2017 № 3 с.54-69.

5. Гидденс, Э. Устроение общества: Очерк теории структурации. М.: Академический проект, 2003. — 528 с.

6. Ашин Г. К. Смена элит в современном мире// Общественные науки и современность. 2015. №1. URL: http://ecsocman.hse.ru/data/720/717/1231/004_Ashvin.pdf

7. Walker C., Stephenson S. Youth and social change in Eastern Europe and the former Soviet Union. J. Youth Stud. 2017. URL: https://www.researchgate.net/publication/249006587_Youth_and_Social_Chang e_in_Eastern_Europe_and_the_former_Soviet_Union

8. Белл Д., Иноземцев В. Эпоха разобщенности. Размышления о мире ХХІ века. М.: Центр исследований постиндустриального общества, 2010. URL: http://library.khpg.org/files/docs/1329120428.pdf

9. Femia J. Elites. Participation and the Democratic Creed. Political Studies. URL: https://onlinelibrary.wiley.com/doi/abs/10.1111/j.14679248.1979 .tb01184.x 10. Berger P. Berger B. Sociology. A Biographical Approach. URL: https://trove.nla.gov.au/work/11578408

11. Бердяев Н. А. Демократия и иерархия. URL: http://www.odinblago.ru/filosofiya/berdyaev_demokratiya/

12. Dye T. Who’s Running America? 6-th ed., New Jersey, 2000. URL: http://www.ahaphysicianforum.org/resources/appropriateuse/ICU/resourc es/IOM-Dying-in-America.pdf
13. Wilson W. J. The Truly Disadvantaged: The Inner City, The Underclass, and Public Policy. Chicago, IL: University of Chicago Press, 2012. URL: https://ir.uiowa.edu/cgi/viewcontent.cgi?article=1027&context=law_pubs

14. Rights Talk: The Impoverishment of Political Discourse, New York: Free Press 2018. URL: http://www.thesocialcontract.com/pdf/twoone/Glendon.pdf

References

1. Sociology of Social Reform (2017), The federal government was similarly reluctant to assert a central co-ordinating role over scientific research and remained so until World War II, Oxford University Press, Oxford. URL: https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC5368273/ 2. Kerbo H. (2016), Social Stratification and Inequality, N.Y., 213 р. URL: http://people.uvawise.edu/pww8y/Supplement/STSup/Kerbo%20Strat%2 02012/16GlblPov%20Kerbo%20Strat.pdf

3. Gaman-Golutvina O. V. (2000), “Opredelenie osnovnyh ponjatij jelitologii” [“Definition of the basic concepts of elitology”], journal Politicheskie issledovanija [Political studies], pp. 57-99 [ Russia]

4. Ledonn Dzh. P. (2017), “Pravjashhij klass vsovremennom mire: harakternaja model” [“The ruling class in the modern world: a characteristic model”], journal Sravnitelnaja politologija [Comparative Political Science], vol.3, pp. 54-69 [ Russia]

5. Giddens, Je. (2003), Ustroenie obshhestva: Ocherk teorii strukturacii [Organization of society: Essay on the theory of structure], Press Akademicheskij proekt, 2003, 528 р. [ Russia]

6. Ashin G. K. (2015), “Smena jelit v sovremennom mire” [“Change of elites in the modern world”], journal Obshhestvennye nauki i sovremennost [Social sciences and the present], vol. 1. URL: http://ecsocman.hse.ru/data/720/717/1231/004_Ashvin.pdf [ Russia]

7. Walker C., Stephenson S. (2017), Youth and social change in Eastern Europe and the former Soviet Union. J. Youth Stud. URL: https://www.researchgate.net/publication/249006587_Youth_and_Social_Chang e_in_Eastern_Europe_and_the_former_Soviet_Union

8. Bell D., Inozemcev V. (2010), Jepoha razobshhennosti. Razmyshlenija o mire HHІ veka [The era of disunity. Reflections on the world of the XXI century], Press Centr issledovanij postindustrialnogo obshhestva, Moscow. URL: http://library.khpg.org/files/docs/1329120428.pdf [Russia]

9. Femia J. Elites. Participation and the Democratic Creed. Political Studies. URL: https://onlinelibrary.wiley.com/doi/abs/10.1111/j.14679248.1979.tb01184.x

10. Berger P. Berger B. Sociology. A Biographical Approach. URL: https://trove.nla.gov.au/work/11578408
11. Berdjaev N.A. Demokratija i ierarhija [Democracy and hierarchy]. URL: http://www.odinblago.ru/filosofiya/berdyaev_demokratiya/ [Russia]

12. Dye T. (2000), Who’s Running America? 6-th ed., New Jersey. URL: http://www.ahaphysicianforum.org/resources/appropriateuse/ICU/resourc es/IOM-Dying-in-America.pdf 13. Wilson W. J. (2012),The Truly Disadvantaged: The Inner City, The Underclass, and Public Policy, Chicago, IL: University of Chicago Press. URL: https://ir.uiowa.edu/cgi/viewcontent.cgi?article=1027&context=law_pubs

14. Rights Talk: The Impoverishment of Political Discourse (2018), New York, Free Press. URL: http://www.thesocialcontract.com/pdf/twoone/Glendon.pdf

 

 

 

Туча Вікторія Володимирівна,
кандидат наук з державного управління, докторант кафедри парламентаризму та політичного менеджменту Національної академії державного управління при Президентові України
 
03057, м. Київ, вул. Антона Цедіка, 20
 
Tchucha Victoria V.,
Candidate of Science in Public Administration, Ph.D. in the Department of Parliamentarism and Political Management of the National Academy of Public Administration under the President of Ukraine
 
20, street А. Tsedika, Kyiv, 03057, Ukraine
ORCID: 0000-0003-0974-0933