ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЛЕГІТИМНОСТІ КОНСТИТУЦІЙНИХ ЗМІН В УКРАЇНІ: ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ

35:342.2

Л. І. Даниленко,

доктор педагогічних наук, професор, професор кафедри парламентаризмута політичного менеджменту НАДУ

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЛЕГІТИМНОСТІ КОНСТИТУЦІЙНИХЗМІН В УКРАЇНІ: ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ

LydiiaIvanivna Danylenko,

doctorof Education, Professor, professor of the Parliamentarism and Politicalmanagement Department

PROVIDING OF LEGITIMITY OF CONSTITUTIONAL CHANGES IN UKRAINE: HISTORICAL ASPECT

У статтірозкрито умови забезпечення легітимності конституційних змін в Україні вісторичному аспекті, роль політичних лідерів у їх проведенні; виокремленоосновні позиції сучасної Конституції України та сучасні вимоги доконституційних змін.

Встановлено, що конституційні зміни, які відбувались у радянській та сучасній Україні, залежали від чинного політичного устрою та морально-етичних якостей політичних лідерів.

З’ясовано, що в історії розвитку Української держави лише авторитетні, патріотично налаштовані політичні лідери, спрямовані на її демократичний розвиток та незалежність, мали здатність забезпечувати легітимність конституційних змін у державі.

In the article the terms of providing of legitimity of constitutional changes in Ukraine in a historical aspect, role of political leaders are exposed in their realization; the principal items of modern Constitution of Ukraine and modern requirements are distinguished to the constitutional changes.

It is set that constitutional changes that took place in soviet andmodern Ukraine depended on the operating political system and mental andethical internalss of political leaders.

It is found out, that in history of development of the Ukrainianstate only the authoritative, patriotically adjusted political leaders sent toher democratic development and independence had ability to provide legitimityof constitutional changes in the state.

Ключові слова: конституційні зміни, перманентність конституційних змін,легітимність конституційних змін, політичні лідери

Keywords: constitutional changes,permanence of constitutional changes, legitimity of constitutional changes,political leaders.

Постановка проблемиНа сучасному етапі розвитку незалежної Української держави важливимипостають питання внесення змін до  Основного закону держави – КонституціїУкраїни, призначення якої полягає в закріпленні та гарантії таких фундаментальнихзагальнолюдських цінностей, як верховенство права, соціальна справедливість,демократія, народовладдя, законність, правопорядок, гуманність, суверенітет, наяких ґрунтується цивілізоване суспільство

Згідно проекту Закону України «Про внесеннязмін до Конституції України (щодо децентралізації влади)» від 03.02.2016  та  висновку Комітету Верховної Ради України з питань правової політики та правосуддя від 09.12.2015 (протокол № 38) визначено, що метою цього законопроекту є відхідвід централізованої моделі управління в державі, забезпечення спроможностімісцевого самоврядування та побудова ефективної системи територіальноїорганізації влади в Україні, реалізація повною мірою положень Європейськоїхартії місцевого самоврядування, принципів субсидіарності, повсюдності і фінансової самодостатності місцевого самоврядування. Прицьому відмічено, що запропоновані зміни відповідають установленій у ст. 2Конституції України унітарній формі державного устрою, тобто єдинійцілісній державі,територія якої поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, що немають статус державних утворень і не володіють сувереннимиправами [4].

У зв’язку з тим, що Конституція України єдосить «жорсткою», тому при внесенні в неї будь яких змін необхіднодотримуватись відповідних процедур, пов’язаних не лише з прийняттям попередньогозаконопроекту про внесення зміндо Конституції України більшістю від конституційного складу Верховної РадиУкраїни, а й отриманням позитивного висновку Конституційного Суду України і,головне, схваленням остаточного законопроекту на наступній сесії, післяотримання позитивного висновку Конституційного Суду України, якщо за ньогопроголосувало неменш як дві третини голосів відконституційного складу Верховної Ради України.

Дотримання цих процедур є необхідною умовоюдля внесення конституційних змін і є основною для визнання їх легітимними. Такожважливим чинником визнання легітимності конституційних змін є постаті політичнихлідерів, які їх вносять, їхній моральний авторитет у суспільстві. Саме останнє, на наш погляд, є особливо важливою проблемою у сучасному Українському суспільстві та державі і потребує вирішення.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Тематиці розкриття сутності і значення конституційних змін для розвитку Українськоїдержави у різні історичні періоди, її незалежності та демократичності  присвяченопраці  багатьох вітчизняних науковців. Зокрема, щодо конституційного процесу вУкраїні – це праці Ю.П.Рубан [5],І.Коліушко [6; 17], М.Ф.Орзих [7], В.В. Костицький, С. В. Балан,С. Г. Конончук, С.В. Бобровник, В.С. Кульчицький  та ін.

Не менш важливими є праці науково-педагогічнихпрацівників кафедри парламентаризму та політичного менеджменту Національної академіїдержавного управління при Президентові України під керівництвом доктораполітичних наук, професора В.А.Гошовської, які  щорічно проводять науково-практичнізаходи, присвячені конституційному процесу в Україні, як послідовному, історично обумовленому процесуформування українського конституціоналізму,що становить собою триваючу конституційну реформу. На цих круглих столах системнообговорюються питання конституційно-правового статусу людини і громадянина вУкраїні; конституційні засади внутрішньої та зовнішньої політики України;конституційне забезпечення реалізації гуманістичних цінностей українськихгромадян, відображені у науково-методичних посібниках «Елітознавство» [8], «Політичнелідерство» [9], «Політична опозиція» [10] та підручниках з основ вітчизняного парламентаризму[11]. Проте, незважаючи на широкий спектр досліджуваних ними проблем, окремого дослідження потребують конституційні зміни, що відбувались в Україні в різні історичні періоди і під впливом різних політико-адміністративних лідерів.

Мета статті – на основі проведеного теоретичного аналізу в сферідослідження конституційних змін в Україні в різні історичні періоди визначити зовнішні та внутрішні чинники, що забезпечують їх легітимність (визнання) та обґрунтовують їх перманентність (неперервність).

Виклад основного матеріалу дослідження. Конституційнезабезпечення розвитку незалежності України має свою історію, яка починаються з КонституціїПилипа Орлика (1710 р.), що стратегічно визначила набагато років вперед напрямрозвитку багатьох демократичних держав. Нею вперше були обмежені права гетьмана і запроваджено представницький орган – Генеральну Раду, реалізовано принцип  розподілу влади та запроваджено виборні посади.

З того часу в Україні в різні історичні періоди діяло 11 конституцій. З них: одна – Конституція Пилипа Орлика (1710 р.); п’ять – за радянських часів – Конституція УНР (1918 р.), Конституція УСРР (1919 р.), Конституція УСРР (1929 р.), Конституція  УРСР (1937 р.), Конституція УРСР  (1978 р.); п’ять – за період незалежності України – Конституційна угода 1995 р.,  Конституція України 1996 р., Конституція України 2004 р., Конституція України 2010 р. (відміна Конституції 2004 року без голосування у парламенті), повернення у 2014 році до Конституції 2004 року).

Аналіз історії розвитку конституційногопроцесу в Україні, як процесу вироблення тазапровадження основного закону держави, зроблений нами, свідчить про те, що вінє перманентний (неперервний) і відбувається, як правило, у зв’язку із змінамидержавного  устрою. А легітимним він стає лише тоді, коли зміни до Конституції вносяться авторитетними лідерами нації – патріотами держави, яких підтримує більшість її громадян.

З’ясовано, також, що пріоритетними векторами багатьох конституційних змін в Україні було і залишається прагнення до незалежності та її утвердження і розбудови.

Це можна чітко прослідкувати у КонституціїП.Орлика (Запорізька Січ), під керівництвом М.Грушевського (Українська НароднаРеспубліка), під керівництвом В.Чорновола (Українська Республіка 90-х рр. ХХ ст.).

На  жаль в історії України існували й іншіперіоди, в яких вектор розвитку держави не був спрямований на створеннянезалежної, демократичної, суверенної держави. Україна існувала у складі іншихдержав:  УСРР та УРСР – у складі СРСР; Україна у період  2010-2014 рр. ХХІ ст. – під впливом Російської Федерації; у давні часи – під впливом Речі Посполитою,Австрійської та Російської монархій, Князівства Литовського,татаро-монгольської навали).

Відмічаємо, що зміни, які вносились до конституційУкраїни у різні часи залежали від впливу правлячих партій та груп населення, дояких відносились представникицеркви, шляхти, козацької старшини,духовної, наукової, освітньої, військової, художньої еліти, олігархічнихугруповань, політичної коаліції, посадовцівладних структур.

Тому, наприклад, Конституція УСРР (1919 р.) мала політичний, а не правовий характер і встановлювала диктатуру пролетаріату, а не відстоювала інтереси всього населення України; Конституція УСРР (1929 р.) – встановлювала диктатуру робітників і селян; Конституція  УРСР (1937 р.) – визнавала  політичною основою влади ради депутатів трудящих; Конституція УРСР  (1978 р.) – виражала волю й інтереси робітників, селян, інтелігенції, трудящих республіки всіх національностей – членів КПРС, і таким чином запровадила однопартійну (не конкурентну) систему політичного управління державою, що і призвело в кінцевому рахунку до соціального «вибуху» і зміни державного устрою у 1991 році.

На жаль це ж спостерігалось і в період з 2010 по 2014 роки, коли  практично всі гілки влади (законодавча, виконавча, судова) в державі управлялись однією політичною силою – партією регіонів.

Тому однією з пересторог демократичного розвитку держави є відсутність узурпації влади однією політичною силою, плюралізм думок, дискусія і діалоги з різними політичними та громадськими організаціями.

Це один із зовнішніх чинників (механізмів) забезпечення легітимності внесення змін до конституції держави. Про це у свійчас заявив у своєму зверненні до народу під час інаугурації 7 червня 2014 року ПрезидентУкраїни  Петро Порошенко . Він сказав, що  внесення змін до чинноїКонституції України можливо лише після масового обговорення в експертномусередовищі серед авторитетних громадян країни, адже «правовизначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові іне може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами» (ст. 5  чинної Конституції України)

Саме така позиція Президента України дає надію розглядати сучасний період існування нашої держави поряд з такими періодами, якЗапорізька Січ, УНР та перші роки незалежності України (1991 – 1996 рр.). Адже вті часи зміни до Конституції України проводили видатні особистості українськогонароду (П.Орлик, М. Грушевський, В. Чорновіл). Їхня унікальність полягала втому, що вони були високо освічені, патріотичні, політично зрілі громадяни, якіпрагнули незалежності для своєї держави і дотримання однакових конституційнихправ і свобод для всіх громадян [14].

Відмічаємо також, що Конституція України, доякої наша держава повернулась у 2014 році  отримала у свій час підтримкуВенеціанської комісії ПАСЕ  на 5-й сесії  29 червня 1996 року, незважаючи нате, що в ній не було враховано право народу на вибір форми державного устроючерез загальновизнану світовою громадою систему безпосередньої демократії та було виявлено правознавцями, спеціалістами конституційного права 176помилок, які призводять до правових колізій і потребують вирішення

Незважаючи на це,все ж дана Конституція вважається кращим відображенням прагнень українського народу. Хоча у період з 1996 рокупрезиденти України (Л.Кучма, В.Юшенко, В.Янукович) ініціювали п’ять кампанійщодо зміни Конституції України, дві з яких (у 2000 та 2009 роках) завершилисьбезрезультатно; дві інші (у 2004 та 2010 роках) привели до суттєвих змін уполітичному устрої держави.

Закон про зміни до Конституції 2004 рокупередбачав перехід від президентсько-парламентської допарламентсько-президентської форми правління – тобто до формування уряду непрезидентом, а коаліцією депутатських фракцій. Також термін повноваженьВерховної ради України був продовжений до 5 років ( за Конституцією 1996  р. він складав 4 роки).

Чинна Конституція України ґрунтується натаких  базових позиціях, як:

– конституційний вік (право виїзду за кордоніз закордонним паспортом /18 р./, право голосу громадянина /18 р./, мінімальнийвік народного депутата / 21 р./, мінімальний вік судді /25 р./, мінімальний вікпрезидента /35 р./, мінімальний вік судді конституційного суду /40 р./,максимальний вік судді /65 р./);

– конституційні терміни ( право голосугромадянина на виборах /безстроково/, термін проживання в Україні народногодепутата до обрання /5 р./, термін повноважень Президента /5 р./, термінповноважень парламенту /5 р./, термін проживання в Україні Президента дообрання /10 р./, термін повноважень  генерального прокурора /5 р./, термінповноважень судді конституційного суду / 9 р./, термін повноважень головиконституційного суду / 3 р./, термін проживання в Україні претендента на посадусудді /10 р./, термін проживання в Україні претендента на посаду суддіконституційного суду /20 р./, термін роботи в галузі права претендента напосаду судді /3 р./, термін роботи в галузі права претендента  на посаду суддіконституційного суду /10 р./, термін повноважень  депутатів  органів місцевогосамоврядування /5 р./, термін першого призначення судді /5 р./, термінповноважень голови органів місцевого самоврядування – 5 р./);

– кількісний склад органів влади ( ВерховнаРада України /450 осіб/, Конституційний суд /18 осіб/, вища рада юстиції /20осіб/);

– конституційна недоторканість: суб’єкти(громадяни, народні депутати, члени парламенту, президент, судді);  об’єкти (територія держави, житло громадян);

– мовна політика : українська мова (державна);російська ( гарантується вільний розвиток / ст. 10 Конституції України/); мовинаціональних меншин; мови міжнародного спілкування; рідні мови громадян, щоналежать до національних меншин; національні мови Автономної Республіки Крим;

– вимога до надання присяги народними депутатами,Президентом, суддями, військовими;

– надання окремого статусу:  суб’єктам(іноземці, судді, народні депутати, рада національної безпеки і оборони,представник Президента України в Автономній Республіці Крим, голови органівмісцевого управління, депутати органів місцевого управління); об’єктам (столицяУкраїни, спеціальний статус інших міст, національна валюта, іноземна валюта,місто Київ, місто Севастополь, курортна  місцевість);

– надання правового режиму у формі власності,державного кордону, надзвичайного положення, зони надзвичайного екологічногостану, економічної  зони /вільна, спеціальна/, міграційної зони /вільна,спеціальна/);

– визнання власності: суб’єктів (власністьУкраїнського народу, державна власність, комунальна власність, приватнавласність, спільна власність); об’єктів ( природні, матеріальні, нематеріальніресурси);

– визнання зборів (пленум парламенту, пленум Верховного суду, пленум Конституційного суду, з’їзд суддів України, з’їзд адвокатів України, з’їзд представників юридичних вищих навчальних закладів, всеукраїнська конференція працівників прокуратури), інших форм публічних заходів – пікетів, мітингів, демонстрацій, рухів.

Аналізуючи кожну з цих позицій таспостерігаючи за діяльністю конституційної асамблеї, очолюваної першимпрезидентом України Л.Кравчуком, можна зробити висновки, що деякі позиції чинноїКонституції потребують якісних змін та відповідного обговорення у суспільстві,зокрема, питання децентралізації, декомунізації, деолігархізації та ін.

Повернення до КонституціїУкраїни 1996 р. в редакції 2004 р. є позитивним фактом, який сприяв  підвищенню рівня демократії в державі шляхом створена правлячих коаліцій у 2014 році, яка створила  Уряд прем’єр-міністра Арсенія Яценюка та у 2016 році – Уряд Володимира Гройсмана.

Фактор повернення до Конституції України 2004року свідчить про те, що:

– базові координати та вектори розвитку Українськоїдержави відповідають суспільним цінностям;

– відносини держави і громадянина, їхні правата взаємні обов’язки  є узгодженими;

– межі втручання держави у життя суспільства і окремого громадянина є чітко визначеними.

Тому другим чинником (механізмом) забезпеченнялегітимності конституційних змін у державі ми визначаємо наявність авторитетнихполітичних лідерів, які є відповідальними перед громадянами України та у якихпереважають такі якості, як духовність, законність, добропорядність, відданістьсправі, патріотизм, інноваційність [8].

Сучасні політичні лідери в Україні прагнуть перейтивід моделі централізованого управління до децентралізованого, від бюрократичнихметодів управління до демократичних, від закритості до прозорості ітранспарентності  в управлінні, від політичної активності до професійноїкомпетентності у владі, від популізму до відповідності державних програмочікуванням народу, від орієнтації на мету до орієнтації на результат якпринцип звітності, від корумпованих схем до  встановлення партнерських відносинміж державним та приватним підприємництвом.

Висновки і перспективи подальших досліджень.Узагальнюючи отримані результати дослідження конституційних змін, яківідбулися і продовжують відбуватись у незалежній Україні,  відмічаємо, що вони, в основному, спрямовані на :

– встановлення справедливості і рівності длябільшості громадян, які проживають на території держави;

– утвердження принципу багатопартійності таплюралізму думок  у державі та суспільстві;

– конкурентний вибір на керівні посади вдержаві авторитетних, високо професійних, патріотичних осіб, у т.ч. осіб, якіздійснюють процес конституційних змін, спроможних забезпечити  реалізаціюконституційних гарантій;

– створення в державі атмосфери довіри,прозорості та доступності до влади, солідарності, справедливості, етичності;

– встановлення  єдиних правил гри для тих, хто пише закони і конституції   і для тих, хто за ними живе.

Сучасні зміни до Конституції України враховуютьвибрані  пріоритети розвитку незалежної, демократичної, унітарної державиУкраїна, як її головні суспільні цінності. При цьому деякі експерти вказують напорушення балансу сил у владі і потребує додаткового обговорення та  обґрунтованості. А це означає, що конституційний процес є перманентним і залежить від активностігромадян та їх безпосередньої участі у цьому процесі.

Список використаних джерел.

1. Пальчук В. Реформування Конституції України і Мінські домовленості: особливостівзаємозв’язку [Електронний ресурс] /  В. Пальчук // Резонанс. – 2015. – №54. – С. 3–18. – Режим доступу: http://nbuviap.gov.ua/images/rezonans/2015/rez54.pdf.

2. Проект Закону України «Про внесення змін доКонституції України (щодо децентралізації влади)» від 03.02.2016  [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=55812

3. Висновок Комітету Верховної Ради України з питань правової політики та правосуддя від 09.12.2015  (протокол № 38) [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=55812.

Унітарна держава [Електроннийресурс] – Режим доступу:   https://uk.wikipedia.org/wiki.

Конституційний процес в Україні / ред. Ю. П. Рубан. — К. : НІСД, 2008. — 220 с.

. Коліушко І. Старт чи фальстарт конституційноїреформи? // Дзеркало тижня. Україна. — 2012. — № 36, 12 жовтня

7. Орзих М. Ф.Конституционная реформа в Украине: Учебное пособие. — Одесса: Юридична література, 2003. — 123 с.

8. Елітознавство: підручник /за заг. ред. В.А.Гошовської. – К.:НАДУ, 2013. – 268 с.

Політичнелідерство: навч. посібник /[за заг. ред. В.А.Гошовської, Л.А.Пашко]. – К. : НАДУ, 2013. – 300 с.

Політичнаопозиція : навч. посіб. / В. А. Гошовська, К. О. Ващенко, Ю. Г. Кальниш [таін.] ; за заг. ред. В. А. Гошовської, К. О. Ващенка, Ю. Г. Кальниша ; Нац. акад. держ. упр. при Президентові України, Ін-т підвищ. кваліфікації керів. Кадрів. – К. : НАДУ, 2013. – 207 с.

Основивітчизняного парламентаризму: підруч. для студ. вищих навч. закл.: у 2 т. / зазаг. ред. В.А.Гошовської. – К. : НАДУ, 2011. – Т. 1. – 408 с. – Т. 2. – 466 с.

12. Виступ Президента України  П.Порошенка наінаугурації 7 червня 2014 року [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://news.strela.zp.ua/vlast-ukraina/petro-poroshenko-ofitsiyno-stav-prezidentom-ukrayini-i-prinis-prisyagu-ukrayinskomu-narodu.html).

13. Конституція України //Відомості Верховної Ради України (ВВР),1996, № 30, ст. 141; [Електронний ресурс] – Режимдоступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show.

Даниленко Л.І. Тенденції  конституційногозабезпечення  розвитку незалежності України // Вісник Національноїакадемії державного управління при Президентові України. Серія «Політичнінауки». – № 1 (80), 2016 – С. 20-26.

15. Гамова С.Украине предлагают опекунов. ПАСЕ прописала ВерховнойРаде рецепт демократииНезависимаягазета2007-04-20

Конституційне право України = Конституционное право Украины [Текст]: учебное пособие / Л. Гарчева, А. Ярмыш. – Симферополь: ДОЛЯ,2000. – 336 с.

17. Коліушко І. 20 правок до президентського законопроекту змін до Конституції[Електроннийресурс] – Режим доступу:http://www.pravda.com.ua/columns/2015/08/6/7076911/

References

1. Pal’chuk V. ReformuvannyaKonstytutsiyi Ukrayiny i Mins’ki domovlenosti: osoblyvosti vzayemozv”yazku[Elektronnyy resurs] /  V. Pal’chuk // Rezonans. – 2015. – # 54. – S. 3–18. – Rezhym dostupu: http://nbuviap.gov.ua/images/rezonans/2015/rez54.pdf.

2. Proekt Zakonu Ukrayiny «Pro vnesennyazmin do Konstytutsiyi Ukrayiny (shchodo detsentralizatsiyi vlady)» vid03.02.2016  [Elektronnyy resurs] – Rezhym dostupu:http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=55812

3. Vysnovok Komitetu Verkhovnoyi RadyUkrayiny z pytan’ pravovoyi polityky ta pravosuddya vid 09.12.2015  (protokol #38) [Elektronnyy resurs] – Rezhym dostupu:http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=55812.

4.Unitarna derzhava [Elektronnyy resurs] –Rezhym dostupu:   https://uk.wikipedia.org/wiki.

5. Konstytutsiynyy protses v Ukrayini /red. Yu. P. Ruban. — K. : NISD, 2008. — 220 s.

6. Koliushko I. Start chy fal’startkonstytutsiynoyi reformy? // Dzerkalo tyzhnya. Ukrayina. — 2012. — # 36, 12 zhovtnya

7. Orzykh M. F. Konstytutsyonnaya reforma vUkrayne: Uchebnoe posobye. — Odessa: Yurydychna literatura, 2003. — 123 s.

8. Elitoznavstvo: pidruchnyk /za zah. red. V.A.Hoshovs’koyi. – K.: NADU, 2013. – 268 s.

9. Politychne liderstvo: navch. posibnyk/[za zah. red. V.A.Hoshovs’koyi, L.A.Pashko]. – K. : NADU, 2013. – 300 s.

10. Politychna opozytsiya : navch. posib. /V. A. Hoshovs’ka, K. O. Vashchenko, Yu. H. Kal’nysh [ta in.] ; za zah. red. V. A. Hoshovs’koyi, K. O. Vashchenka, Yu. H. Kal’nysha ; Nats. akad. derzh. upr. pry Prezydentovi Ukrayiny, In-t pidvyshch. kvalifikatsiyi keriv. Kadriv. – K. : NADU, 2013. – 207 s.

11. Osnovy vitchyznyanoho parlamentaryzmu:pidruch. dlya stud. vyshchykh navch. zakl.: u 2 t. / za zah. red. V.A.Hoshovs’koyi. – K. : NADU, 2011. – T. 1. – 408 s. – T. 2. – 466 s.

12. Vystup Prezydenta Ukrayiny P.Poroshenka na inauhuratsiyi 7 chervnya 2014 roku [Elektronnyy resurs] –Rezhym dostupu:http://news.strela.zp.ua/vlast-ukraina/petro-poroshenko-ofitsiyno-stav-prezidentom-ukrayini-i-prinis-prisyagu-ukrayinskomu-narodu.html).

13. Konstytutsiya Ukrayiny //VidomostiVerkhovnoyi Rady Ukrayiny (VVR), 1996, # 30, st. 141; [Elektronnyy resurs] – Rezhym dostupu: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show.

14. Danylenko L.I. Tendentsiyi konstytutsiynoho zabezpechennya  rozvytku nezalezhnosti Ukrayiny // VisnykNatsional’noyi akademiyi derzhavnoho upravlinnya pry Prezydentovi Ukrayiny. Seriya «Politychni nauky». – # 1 (80), 2016 – S. 20-26.

15. Hamova S. Ukrayne predlahayut opekunov. PASE propysala Verkhovnoy Rade retsept demokratyy. // Nezavysymaya hazeta. – 2007-04-20.

16. Konstytutsiyne pravo Ukrayiny =Konstytutsyonnoe pravo Ukraynы [Tekst]: uchebnoe posobye / L. Harcheva, A. Yarmыsh. – Symferopol’: DOLYa, 2000. – 336 s.

17. Koliushko I. 20 pravok doprezydent·s’koho zakonoproektu zmin do Konstytutsiyi [Elektronnyy resurs] –Rezhym dostupu: http://www.pravda.com.ua/columns/2015/08/6/7076911/

Стаття надійшла до редакції 10.0.2017 р.

Leave a Reply

Your email address will not be published.




You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>