ОСНОВНІ ФУНКЦІЇ ТА ПРИНЦИПИ ІНФОРМАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДЕРЖАВИ

 

Державно-управлінські студії № 8(10), 2018

 

УДК 351:342.57

 

Торічний Вадим Олександрович,

к. психол. н., докторант Навчально-виробничо-наукового центру

Національного університету цивільного захисту України,

м. Харків, ORCID 0000-0003-3336-6386

Kharkiv, ORCID 0000-0003-3336-6386

 

ОСНОВНІ ФУНКЦІЇ ТА ПРИНЦИПИ ІНФОРМАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДЕРЖАВИ

 

MAIN FUNCTIONS AND PRINCIPLES OF STATE INFORMATION SUPPORT

 

Розглянуто питання сутності інформаційного забезпечення державної політики, її функції та принципи. Проаналізовано поняття національної безпеки держави в контексті функціонального підходу. Охарактеризовано специфіку інформаційної моделі забезпечення та формуванні державної інформаційної політики.

The essence of information support of the state policy, its functions and principles are considered. The concept of the national security of the state in the functional approach context is analyzed. The specifics of the information model for providing and forming of the state information policy is characterized.

 

Ключові слова: інформаційне забезпечення, функції та принципи інформаційного забезпечення, державна політика інформаційної безпеки, інформаційна взаємодія.

 

Keywords: information support, functions and principles of information security, state information security policy, information interaction.

 

Постановка проблеми. Роль інформації в сучасному світі важко переоцінити. Сьогодні, коли людська цивілізація практично вступила в інформаційну еру, коли інформаційні ресурси відіграють все більш важливу роль, сучасні держави, в тому числі й Україна, повинні звертати серйозну увагу на питання, пов’язані з інформаційним забезпеченням державного управління, насамперед з питаннями, які впливають на саме існування держав, оскільки інформаційна складова у ХХІ ст., поряд з силовими та економічними ресурсами, все більше виходить на перший план і стають надзвичайно актуальними в сучасних умовах.

Ступінь вивченості проблеми. Проблеми та шляхи інформаційного забезпечення безпеки держави не є новими з точки зору дослідницького інтересу. Вони постійно розглядаються в роботах вітчизняних і зарубіжних авторів у контексті тих чи інших наукових інтересів. Так, питання національної безпеки, різні аспекти її забезпечення досліджувались у наукових працях А. Васильєва, Н. Віннера, A. Возженікова, І. Панаріна, Г. Почепцова, В. Степанова, С. Чукут, Т. Шуберта, A. Фоміна та ін.

Водночас, на наш погляд, питання інформаційного забезпечення у формуванні національної безпеки сучасних держав у контексті державно-управлінської проблематики наразі не знайшли достатнього висвітлення в науковій літературі.

У сучасних умовах інформація є без перебільшення одним із найважливіших ресурсів розвитку цивілізації. Інформація активно впливає на всі сфери життя як окремих суспільств і держав, так і всієї світової спільноти. Однак, як засвідчив досвід, інформація може використовуватись не тільки на благо, але й на шкоду інтересам особистості, суспільства і держави.

 

Мета стати – проаналізувати основні підходи державного управління щодо функцій та принципів інформаційного забезпечення національною безпекою держави.

 

Виклад основного матеріалу. Мета інформаційного забезпечення національної безпеки досягається через вирішення конкретних завдань в інформаційній сфері, а саме:

– досягнення найбільш повного й своєчасного подання інформації її споживачам у сфері національної безпеки;

– широкомасштабну інформаційну взаємодію з виявлення джерел небезпеки та загроз на різних рівнях безпеки;

– поліпшення поширення, доступу та обміну інформацією за джерелами небезпеки і загроз на різних рівнях безпеки;

– вдосконалення поширення, доступу та обміну інформацією з питань співпраці у забезпеченні національної, колективної та глобальної безпеки;

– формування громадської думки (міжнародної та всередині країни) з проблем забезпечення національної безпеки;

– зміна стилю роботи інформаційних структур і фахівців [1, с. 24–25].

Цілі і завдання визначають специфіку змісту інформаційного забезпечення національної безпеки, а також вимоги, що висуваються до неї. Специфіка, у свою чергу, проявляється у функціях, тобто в тій ролі, що відводиться процесу подання інформації на різних етапах забезпечення національної безпеки.

Слід підкреслити, що функціональний аналіз як складова частина системного аналізу знайшов широке застосування у дослідженнях соціально-політичних явищ і процесів.

По-перше, функції інформаційного забезпечення відображають ті ролі, які воно виконує відносно національної безпеки як системи та її окремих компонентів. При цьому важливо відзначити, що функції властиві як системі інформаційного забезпечення, так і окремим його компонентам.

По-друге, функція розглядається як форма, спосіб прояву активності системи та її компонентів. Тут мається на увазі, що інформаційне забезпечення, об’єктом якого виступає національна безпека, є не лише своєрідним відображенням практики забезпечення національної безпеки, а й таким, головним призначенням якого є активний вплив на процес забезпечення безпеки особистості, держави і суспільства.

По-третє, оцінюючи призначення й практичне значення інформаційного забезпечення у сфері національної безпеки, важливо усвідомлювати й пізнавальну проблему: інформаційне забезпечення – явище динамічне, але в наукових цілях підхід до дослідження його функціональної ролі у сфері національної безпеки доводиться застосовувати до статичного стану даного явища. Тому в цій частині необхідно тимчасово абстрагуватися від динаміки зміни інформаційного забезпечення.

По-четверте, далеко не однаково проявляються функції інформаційного забезпечення національної безпеки в різних державах з різними політичними режимами [2, с. 120].

Слід наголосити, що у вітчизняній науковій літературі функції, які виконуються інформаційним забезпеченням національної безпеки, наразі недостатньо досліджені, що зумовлює необхідність їх виокремлення й більш детального розгляду. Зокрема, до них можна віднести такі функції:

– соціалізації інтересів і пріоритетів національної безпеки;

– раціоналізації процесу забезпечення національної безпеки;

– деідеологізації (за партійною ознакою) суб’єктів національної безпеки;

– забезпечення ціннісної орієнтації суб’єктів і об’єктів національної безпеки;

– забезпечення взаємодії системи національної безпеки з системами регіональної, міжнародної безпеки;

– забезпечення прогнозування стану національної безпеки.

Насамперед необхідно відзначити, що формування національних інтересів, їх осмислення і реалізація є складним і комплексним процесом, який здійснюється у правовій державі на демократичній основі. У ньому беруть участь практично всі інститути та органи, які становлять політичну організацію суспільства, а саме:

– інститути держави (органи законодавчої, виконавчої та судової гілок влади);

– недержавні інституції (політичні партії і рухи, громадські об’єднання та організації);

– засоби масової інформації, які представляють інтереси найрізноманітніших верств населення, соціальних груп, державних і громадських структур [3].

Ця сукупність інтересів включає в себе інтереси, життєво важливі для окремої особистості, держави і суспільства, які в сукупності є національними інтересами. При цьому презентуються не самі інтереси, а відомості про них.

Крім того, національна безпека забезпечується вибором певних моделей діяльності, при цьому дана модель може не завжди знаходити підтримку в об’єктів безпеки. Тому суб’єкти безпеки змушені здійснювати інформаційний вплив на них з метою обґрунтування вибору саме даного шляху забезпечення національної безпеки.

Функція раціоналізації процесу забезпечення національної безпеки передбачає подання такої інформації, яка б могла забезпечити вибір оптимального шляху досягнення цілей безпеки. Це обумовлює наявність необхідної й достатньої інформації для прийняття оптимального рішення та ефективного використання сил і засобів забезпечення національної безпеки.

Інакше кажучи, функція раціоналізації здійснюється шляхом інформаційного супроводу процесу вирішення завдань національної безпеки, тобто постійного подання інформації про стан, структуру і динаміку загроз, результати впливу на них, ставлення народу до урядової політики у сфері безпеки, ступінь реалізації життєво важливих інтересів особистості, суспільства і держави, їхню задоволеність ступенем безпеки, соціальні оцінки і прогнози тощо. Одним словом, роль інформаційного забезпечення у сфері національної безпеки унікальна, оскільки воно пов’язане з мудрістю і досвідом народу, містить багатющу гаму суджень з проблем національної безпеки, а головне – дає можливість вибирати найбільш правильні шляхи і способи вирішення цих проблем.

Ця функція включає в себе всі види планування, прогнозування діяльності інформаційних систем, їх координацію, встановлення прямих і зворотних зв’язків, а також організацію інформації в аксіологічному, семантичному, семіотичному та інших аспектах.

За наявності необхідної інформації керівництво країни виробляє найбільш оптимальний варіант забезпечення національної безпеки, раціонально використовуючи для цього наявні сили і засоби.

Отже, інформаційне забезпечення національної безпеки постачає владні структури найбільш цінною інформацією. Цінність же останньої нерідко визначається ефективністю діяльності інформаційних структур, які здійснюють свою діяльність у сфері національної безпеки.

Функція деідеологізації (за партійною ознакою) суб’єктів національної безпеки забезпечує перш за все доступність джерел інформації і відкритість самої інформації для її споживачів у сфері національної безпеки. Ця функція важлива тому, що забезпечення всеосяжною, достатньо об’єктивною інформацією суб’єктів і об’єктів національної безпеки є найважливішим важелем взаємного контролю й перешкодою на шляху насадження партійних (корпоративних) інтересів, які можуть бути представлені як інтереси національні. Виконання цієї функції є важливою складовою демократичних механізмів взаємодії держави і громадянського суспільства, що виступає важливою умовою реалізації та захисту національних інтересів, оскілки передбачає досить вільну циркуляцію інформаційних потоків у країні.

Аналізуючи ці функції, слід зазначити, що їх розмежування в теорії є досить умовним. Насправді вони тісно переплетені, взаємопов’язані, можуть перекриватися, накладатися, частково доповнювати й заміщувати одна одну.

Нарешті, прояв цих функцій багато в чому визначається ступенем зрілості громадянського суспільства та інших не менш важливих демократичних інститутів.

Побудова, організація і здійснення інформаційного забезпечення національної безпеки, його раціональне функціонування та ефективне використання можуть бути досягнуті за умови дотримання певних принципів. Видається, що найбільш важливими з них є такі:

  1. Повнота інформаційного забезпечення. Результати пошуку повинні містити інформацію в повному обсязі, в той же час звести до мінімуму «шум» і виключити дезінформацію. Основне – вибрати таку пошукову стратегію, щоб споживач отримав інформацію, що відповідає не лише заданій тематиці, а й його інформаційним потребам.
  2. Актуальність інформаційного забезпечення, завдання якого полягає в поданні споживачеві пріоритетної інформації, що відповідає умовам і в установлені терміни.
  3. Точність і надійність інформаційного забезпечення, які полягають у наданні споживачеві всієї необхідної інформації з урахуванням потрібних видів і мовного оформлення, хронологічної глибини і т. ін.
  4. Інформація повинна подаватись у зручній для споживача формі (машинопис, мікрофільм, екран дисплея і т. ін.).
  5. Диференційованість інформаційного забезпечення з урахуванням функцій споживача, його статусу та оперативності розв’язуваних ним завдань.
  6. Системність інформаційного забезпечення, що проявляється в систематичному задоволенні інформаційних потреб на всіх етапах забезпечення національної безпеки і комплексності видів інформаційного забезпечення з урахуванням категорій споживачів, характеру їх інформаційних потреб, специфіки завдань, що вирішуються [4, с. 42–43]

Реалізація цих принципів може бути більш ефективною з урахуванням низки обставин, які безпосередньо впливають на них, а саме:

а) постійне вивчення закономірностей, проблем і завдань забезпечення національної безпеки в цілому та її окремих напрямків, що дозволить виявити групи споживачів інформації, сформулювати їх інформаційні потреби і запити, а також виділити джерела інформації про небезпеки і загрози;

б) створення і введення нової системи довідково-інформаційних фондів, що дозволить здійснювати швидкий пошук і подання інформації, яка стосується національної безпеки;

в) широке застосування сучасних інформаційних технологій та автоматизованих інформаційних систем, що дозволяють здійснити інтенсифікацію інформаційних процесів і потоків у сфері національної безпеки;

г) планування інформаційної діяльності в цілому та окремих її напрямків, що забезпечить взаємодію як між видами інформаційного забезпечення, так і із зовнішнім середовищем.

Для практичної реалізації інформаційного забезпечення національної безпеки необхідна побудова адекватної інформаційної системи, яка б здійснювала діяльність з доставки суб’єктам національної безпеки необхідної інформації. У зв’язку з цим слід вирішити методологічно важливе питання про сутність інформаційної системи. У науковій літературі дане питання досить широко досліджено [8]. Практично всі дослідження так чи інакше базуються на узагальненій моделі інформаційної системи, запропонованій К. Шенноном, який виділяв такі її основні елементи:

1) джерело інформації;

2) передавач;

3) канал;

4) приймач;

5) адресат або споживач.

З огляду на ту обставину, що національна безпека – явище соціальне, для нього більш правомірно застосовувати термін «спілкування» або «комунікація». «Комунікація» (лат. «Communication» від «соmmuniсо» – роблю загальним, пов’язую, спілкуюся) – це саме «спілкування, передача інформації від людини до людини в процесі діяльності». Тому передавач, канал і приймач можна позначити як комунікацію або комунікаційний канал.

Слід підкреслити, що така модель носить спрощений характер, але, тим не менш, є зручною для розуміння суті процесу подання інформації.

Для побудови інформаційної системи у сфері національної безпеки слід визначити специфічний зміст зазначених вище компонентів.

Говорячи про джерело інформації, насамперед необхідно погодитися з точкою зору М. Янкова, що «джерело інформації і інформація – це дві різні речі. Їх не слід ототожнювати». Двоїстість природи інформації не дає нам права однаково шукати її як у джерелі, так і в її одержувача. На думку М. Янкова, «дійсне джерело інформації – це система, властивості якої відображаються в одержуваній, перетворюваній і використовуваній інформації» [1].

Філософсько-методологічна класифікація охоплює всі існуючі джерела інформації, а її об’єктивний критерій ґрунтується на обліку найбільш загальних інформаційних інтересів суб’єктів національної безпеки. За такого підходу джерела інформації групуються за рушійними силами (природні та соціальні), сферами прояву (політичні, економічні, технічні, військові і т. ін.), масштабними ознаками та способами і формами дії.

Кожен елемент критерію має складний зміст. Наприклад, масштабні ознаки класифікації джерел інформації відображали такі їх властивості:

– просторовий розмах (глобальні, регіональні, локальні, місцеві);

– тривалість дії (короткочасні, середньострокові, довгострокові);

– термін служби (постійні, змінні);

– доступність широким масам (доступні, з обмеженим доступом, закриті) і т. ін.

Зизначальне значення має критерій класифікації джерел інформації відносно потреб суб’єктів національної безпеки. Справа в тому, що потреби суб’єктів – це те, що становить їх суть і їх задоволення забезпечує саме існування суб’єктів, є головною причиною їх діяльності. А для здійснення діяльності завжди необхідна відповідна інформація. Наявність інформації є умовою діяльності, у даному випадку з реалізації національних інтересів та їх захисту. Справді, перш ніж що-небудь робити, ми збираємо потрібні відомості, аналізуємо їх, потім, лише прийнявши рішення, починаємо діяльність. Слід зауважити, що інформація завжди має цілком певне джерело.

Разом із тим позбавлення суб’єктів можливості отримувати інформацію, необхідну для забезпечення національної безпеки, зумовлює їх загибель, деградацію, втрату своїх ознак. Тому для захисту своїх інтересів люди насамперед прагнуть отримати найбільш повну і в водночас об’єктивну й достовірну інформацію, що б на її основі найбільш ефективно відстоювати власні інтереси.

 

Висновки та перспективи подальших досліджень.  Отже, встановивши інтереси суб’єктів національної безпеки, можна визначити, яка інформація їм потрібна або інформація про які явища і процеси для них важлива у даний момент часу. Оскільки інтереси одних можуть не тільки відрізнятися від інтересів інших, але й перебувати в антагонізмі, інформація для одних може бути важливою, а для інших – зайвою або непотрібною.

З огляду на викладене можна стверджувати, що інтереси суб’єктів національної безпеки є найбільш важливим критерієм для класифікації джерел інформації з таких підстав, як спрямованість, адресність, пріоритетність, доступність та ін.

Однак, щоб класифікувати джерела інформації, необхідно знати класифікацію самих інтересів. У цьому сенсі можна погодитися з класифікацією інтересів, в якій вони групуються за: а) ступенем спільності (індивідуальні, групові, глобальні); б) характером суб’єкта (інтереси особистості, інтереси держави, інтереси суспільства); в) сферою прояву (політичні, економічні, соціальні, військові і т.д.) тощо [8]. Звідси джерела інформації можуть бути: поодинокі, групові та масові; джерелом інформації можуть виступати особистість, соціальна група, суспільство, держава та інститути, що її складають; відкриті, спеціальні та закриті.

Завершуючи дослідження джерел інформації за критерієм інтересів суб’єктів національної безпеки, слід вибудувати їх в ієрархічну схему за значущістю. В основу цієї ієрархії можна покласти підхід, запропонований групою авторів під керівництвом В. Серебрянникова, в якому національні інтереси представлені як: а) найбільш істотні інтереси (життєво важливі); б) суттєві (ключові); в) малоістотні (третьорядні); г) несуттєві.

 Відповідно до них матимуть значимість і джерела інформації: а) життєво важливі (дають можливість отримувати інформацію про всі загрози, що мають найбільший ступінь небезпеки); б) суттєві (дають можливість отримувати інформацію про всі небезпеки); в) малоістотні (дають можливість отримувати інформацію про можливі небезпеки), г) несуттєві (дають можливість отримувати інформацію про можливі передумови до появи небезпек). Слід зазначити, що залежно від ситуації зазначені джерела можуть міняти свою значимість. Така класифікація має свій сенс на конкретний момент часу.

 

Список використаних джерел

  1. Домбровська С. М., Удянький М. М., Домбровський Л. В., Карпеко Н. М. Державне регулювання забезпечення інформаційної безпеки : монографія. Київ : НУЦЗУ, 2019. 279 с.
  2. Блюменау Д. И. Информация и информационный сервис. Ленинград : Наука,1989. С. 120.
  3. Тофлер Э. Третья волна / пер. с англ. К. Ю. Бурмистрова и др. Москва : ООО «Издательство АСТ», 2009. 795 с.
  4. Луценко С. М. Особливості інформаційного забезпечення в державно-управлінській діяльності. Держава та регіони. 2010. № 2. С. 41–45. (Серія «Державне управління»).
  5. Крюков О. І. Інформаційне забезпечення публічної влади як чинник національної безпеки держави в умовах глобалізації. Вісник Національного університету цивільного захисту. 2016. № 1 (4). С. 142–149. (Серія «Державне управління»).
  6. Степанов В. Ю. Сучасний інформаційний простір: особливості та тенденції розвитку : монографія. Харків : САМ, 2010. 280 с.
  7. Почепцов Г., Чукут С. Інформаційна політика : навч. посіб. 2-е вид., стер. Київ : Знання, 2008. 663 с.
  8. Шеннон К. Математическая теория святи. Работы по теории информации и кибернетике. Москва : ИЛ, 1963. С. 243–332.

 

References

  1. Dombrovska, S.M., Udiankyi, M.M., Dombrovskyi, L.V., Karpeko. N.M. (2019). Derzhavne rehuliuvannia zabezpechennia informatsiinoi bezpeky. Kyiv: NUTsZU [in Ukrainian].
  2. Bljumenau, D.I. (1989). Informacija i informacionnyj servis. Leningrad: Nauka, 120 [in Russian].
  3. Tofler, Je. (2009). Tret’ja volna. Moscow: OOO «Izdatel’stvo AST» [in Russian].
  4. Lutsenko, S.M. (2010). Osoblyvosti informatsiinoho zabezpechennia v derzhavno-upravlinskii diialnosti. Derzhava ta rehiony, 2, 41–45 (Seriia «Derzhavne upravlinnia») [in Ukrainian].
  5. Kriukov, O.I. (2016). Informatsiine zabezpechennia publichnoi vlady yak chynnyk natsionalnoi bezpeky derzhavy v umovakh hlobalizatsii. Visnyk Natsionalnoho universytetu tsyvilnoho zakhystu, 1 (4), 142–149 (Seriia «Derzhavne upravlinnia») [in Ukrainian].
  6. Stepanov, V.Yu. (2010). Suchasnyi informatsiinyi prostir: osoblyvosti ta tendentsii rozvytku. Kharkiv: SAM [in Ukrainian].
  7. Pocheptsov, H., Chukut, S. (2008). Informatsiina polityka. Kyiv: Znannia [in Ukrainian].
  8. Shennon, K. (1963). Matematicheskaja teorija svjati. Raboty po teorii informacii i kibernetike. Moscow: IL, 243–332 [in Russian].