ОСНОВНІ МЕТОДИКИ ВДОСКОНАЛЕННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ ЯК СТРУКТУРНОЇ СКЛАДОВОЇ ЇХ ПРОФЕСІЙНОГО РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ

Державно-управлінські студії № 5(7), 2018

УДК 351:69

В. М. Безрук

аспірант кафедри парламентаризму та політичного менеджменту Національної академії державного управління при Президентові України

ОСНОВНІ МЕТОДИКИ ВДОСКОНАЛЕННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ ЯК СТРУКТУРНОЇ СКЛАДОВОЇ ЇХ ПРОФЕСІЙНОГО РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ

 

У межах даної статті здійснюється аналіз основних методик вдосконалення комунікативної компетентності державних службовців як структурної складової їх професійного розвитку в Україні. Доведено, що в системі публічного управління комунікативна компетентність державних службовців є стратегічною умовою досягнення результативності його функціонування, оскільки завдяки високій здатності державних службовців здійснювати відбір, аналіз та систематизацію інформації забезпечується необхідний рівень взаємодії між всіма суб’єктами системи публічного управління. Визначено, що аналіз методики вдосконалення комунікативної компетентності державних службовців як структурної складової їх професійного розвитку в Україні дозволив систематизувати основні технологічні прийоми, які дозволяють розвивати здібності до спілкування, вміння використовувати мовні засоби в різних комунікативних ситуаціях спілкування з метою встановлення різного роду взаємодії, а також здатності її оцінити і проаналізувати, оцінити свій комунікативний потенціал і прийняти правильне рішення.

Ключові слова: комунікативна компетентність, людський потенціал, вдосконалення комунікативної компетентності, професійний розвиток, комунікативні вміння.

 

The main methods of improving the communicative competence of civil servants
as a structural component of their professional development in Ukraine

Bezruk Viacheslav M.,
National Academy for Public Administration under the President of Ukraine

The analysis of the main methods of improving the communicative competence of civil servants as a structural component of their professional development in Ukraine was carried out within the limits of this article. It was proved that the communicative competence of civil servants in the system of public administration is a strategic condition for achieving the effectiveness of its functioning, as the required level of interaction between all subjects of the public administration system is ensured by the high ability of civil servants to select, analyze and systematize information. It was determined that the analysis of the methodology for improving the communicative competence of civil servants as a structural component of their professional development in Ukraine allowed to systematize the basic technological techniques that allow developing communication skills, the ability to use language tools in different communication situations in order to establish different types of interaction as well as the ability to evaluate and analyze it, evaluate its communicative potential and make the right decision.

Key words: communicative competence, human potential, improvement of communicative competence, professional development, communicative skills.

 

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими чи практичними завданнями. У контексті реалізації реформи публічного управління України, модернізації системи публічної служби важлива роль належить інформаційній компетентності як інституційно-інструментальній умові професійно-комунікативного розвитку державних службовців в Україні. Це безпосередньо супроводжується розвитком інформаційного суспільства, яке висуває нові вимоги до функціонального потенціалу органів публічної влади та налагодженню результативних прийомів взаємодії державної служби з суспільством. Такий підхід потребує новітніх концептуальних і технологічних рішень, спрямованих на запровадження інноваційних інформаційних технологій, які, у свою чергу, потребують висококомпетентністного людського потенціалу системи публічного управління, здатного ефективно здійснювати свої професійні функції заради реалізації інтересів громадян.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується означена стаття. У межах сучасних дослідницьких підходів, спрямованих на конкретизацію проблематики комунікативної компетентності, важливого значення набуває наукова ідентифікація основних методик її вдосконалення в контексті професійного розвитку державних службовців.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, у яких започатковано розв’язання вказаної проблеми. Проблемам комунікативної компетентності присвячено низку наукових праць науковців і дослідників, роботи яких склали науково-теоретичне підґрунтя статті, серед них: Р. Войтович, яка досліджувала постмодерну комунікативну практику публічного управління; В. Кальниш, який конкретизував роль деяких специфічних, психологічно-особистісних якостей у професійній кар’єрі державного службовця; В. Луговий, який аналізував професійну підготовку державно-управлінських кадрів у контексті сучасних тенденцій; В. Тронь, який досліджував механізм приборкування некомпетентності і безвідповідальності в управлінні ієрархією.

Формулювання цілей статті (постановка завдання). Метою статті є визначення основних методик вдосконалення комунікативної компетентності державних службовців як структурної складової їх професійного розвитку в Україні. Досягнення вказаної мети обумовлює вирішення відповідних завдань, серед яких здійснення аналізу вдосконалення комунікативної компетентності державних службовців, ідентифікація методології вдосконалення комунікативної компетентності державних службовців у межах державно-управлінських наукових підходів.

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Результативність комунікативної компетентності державних службовців залежить від ефективності запровадження відповідних методик її вдосконалення, які тим самим слугують внутрішній збалансованості організаційної структури у системі державного управління. При цьому надзвичайно важливо враховувати той факт, що особливою структурною умовою високого рівня професійної комунікативної компетентності державних службовців є надзвичайно тривалий процес її розвитку. Це, на думку Е.Ф Зеер, «висуває особливі вимоги до них, коли акцент робиться на розвитку особистих здібностей, вмінні самостійно працювати з інформацією, постійно оновлювати свої знання» [1, с. 63]. Підтвердженням такого підходу є і той факт, що саме від розвитку комунікативного аспекту залежить і результативність функціонування системи державного управління загалом, а також і демократизація відповідних його процесів.

Під вдосконаленням комунікативної компетентності, передусім, доцільно розуміти саморозвиток та самовдосконалення людини в процесі комунікативної діяльності на основі власних комунікативних прийомів. Виходячи із цього, висококомпетентнісний державний службовець має володіти високим рівнем діагностики своєї комунікативної компетентності, яка включає її самоаналіз та самодіагностику. Діагностика комунікативної компетентності державних службовців має включати оцінку їх інформаційних здібностей, відповідно до яких здійснюється корекція інформаційної поведінки. Виходячи із цього, у процесі професійної підготовки та набуття професійного досвіду державні службовці, включаючись у різні форми комунікативної взаємодії, набувають відповідної здатності правильного налагодження міжособистісної взаємодії в межах конкретної комунікативної ситуації. Так, основним функціональним призначенням державних службовців у сфері практики публічного управління завжди має виступати управління відповідними комунікативними ситуаціями, що тим самим забезпечує їм можливість налагодження результативно адекватної зворотної взаємодії між ними. На підставі цього відбувається своєрідна верифікація окремих комунікативних дій та розгортання відповідних комунікативних ситуацій у процесі співставлення різних комунікативних підходів та позицій. У даному відношенні йдеться про відповідну експлікованість у процесі комунікативної взаємодії та спроможність функціонального коригування відповідних дій між суб’єктами державного управління.

У контексті розроблення відповідних методик вдосконалення комунікативної компетентності доцільно виходити із необхідності формування «цілісної системи універсальних знань, здатності державних службовців до комунікативної діяльності, яка в цілому залежить від якості системи освіти» [2]. Такий контекст розуміння методики вдосконалення комунікативної компетентності державних службовців передбачає, передусім, їх готовність до засвоєння комунікативних знань, вмінь та навичок, необхідних для вирішення практичних завдань системи публічного управління. Йдеться про своєрідну готовність державних службовців до «реалізації ключових компетенцій в інтелектуальній, суспільно-політичній, комунікативній та інформаційній сферах» [3]. Саме тому, на думку В.П. Тихомирова, методика вдосконалення комунікативної компетентності державних службовців стосується розвитку відповідного їх компетентнісного переліку, який включає соціальні компетенції (здатність взяти на себе відповідальність у прийнятті професійних рішень, корпоративність; прояв толерантності до різних культур); когнітивні компетенції (готовність і здатність самостійно здобувати нові знання та вміння, реалізовувати свій особистий потенціал); соціально-інформаційні компетенції (володіння інформаційними технологіями і здатність сприймати критику в джерелах соціальної інформації); спеціальні компетенції (підготовленість до виконання професійних функцій); комунікативні компетенції (володіння технологіями спілкування, у тому числі комп’ютерного) [4].

У межах розроблення методології вдосконалення комунікативної компетентності державних службовці доцільно, передусім, виходити з розуміння під нею необхідної структурної умови професійної підготовки державних службовців, про що йшлося вище. Саме тому дана методика повинна враховувати відповідні фактори, які впливають на зміну компетентнісної структури професійної діяльності державних службовців, серед яких:

  • зростання вимог з боку держави до професійних якостей державних службовців [5];
  • зміна потреб та можливостей сучасної системи підготовки державних службовців відповідно до вимог постмодерного суспільства (новий контекст призначення освіти як необхідної умови розвитку практичних здібностей (вмінь, необхідних людині для досягнення успіху в особистому та професійному житті) [6];
  • перетворення комунікації на єдину функціональну умову розвитку сучасного суспільства, яка забезпечує вироблення єдиної стратегії взаємодії людей.

У системі публічного управління комунікативна компетентність державних службовців є стратегічною умовою досягнення результативності його функціонування, оскільки завдяки високій здатності державних службовців здійснювати відбір, аналіз та систематизацію інформації забезпечується необхідний рівень взаємодії між всіма суб’єктами системи публічного управління. Це свідчить про те, що від результативної методики вдосконалення комунікативної компетентності залежить можливість побудови «конструктивного підходу» до організації сфери публічного управління, яка тим самим забезпечує ефективність діяльності державних службовців. Відтак, комунікативна компетентність як необхідна умова ефективності системи публічного управління є стратегічною умовою досягнення професійних інтересів державних службовців, оскільки дозволяє їм професійно побудувати комунікативну взаємодію із партнерами. З огляду на це, методика вдосконалення комунікативної компетентності державних службовців спрямована на запровадження ефективної стратегії побудови професійного спілкування на двох рівнях: державний службовець – державний службовець; державний службовець – громадянин.

Отож, вдосконалення комунікативної компетентності державних службовців передбачає налагодження результативних форм професійного спілкування, у межах якого має відбуватись обмін «професійно значимою» та «професійно важливою» інформацією, професійним досвідом та ідеями, відповідно до чого відбувається досягнення професійних цілей. Виходячи із цього, вдосконалення комунікативної компетентності передбачає досягнення максимальної результативності від комунікативної взаємодії між всіма суб’єктами системи публічного управління. Це свідчить про те, що досконала комунікативна компетентність як багаторівневе явище включає такі основні компоненти, які визначають показники її результативності: комунікабельність (здатність отримувати задоволення від процесу комунікації); соціальна спорідненість (бажання перебувати в суспільстві, серед інших людей); альтруїстичні тенденції [7, с. 80]. Це свідчить також і про те, що досконалість комунікативної компетентності характеризує високий рівень професійної готовності державних службовців щодо здійснення комунікативної діяльності. На підставі цього можна ідентифікувати відповідні критерії досконалості комунікативної компетентності державних службовців, до яких належить:

  • наявність стійкої потреби в систематичному спілкуванні з людьми в найрізноманітніших сферах;
  • органічна взаємодія загальнолюдських і професійних показників товариськості;
  • емоційний добробут на всіх етапах спілкування;
  • продуктивний вплив здібностей на здійснення професійної комунікації;
  • наявністю здібностей до здійснення педагогічної комунікації;
  • наявність комунікативних навичок і умінь [8, с. 60].

Саме тому, на нашу думку, будь-які методики вдосконалення комунікативної компетентності державних службовців мають, передусім, стосуватися формування завершеної системи комунікативних вмінь, яка включає вміння вислухати; вміння підтримувати розмову; вміння змінити тему за необхідності; вміння віднайти правильну й органічну форму спілкування зі своїм комунікативним партнером. Саме тому в системі вітчизняної практики публічного управління унормованими мають бути відповідні комунікативні вміння, які висуваються до державних службовців, оскільки вони дозволяють їм ефективно здійснювати свої професійні функцій в «умовах формально-рольового та неформального спілкування» [9]. При цьому також варто відзначити, що наявність комунікативних вмінь у державних службовців залежить від їхньої здатності успішно реалізовувати на практиці свої професійні знання.

У контексті розроблення методики вдосконалення комунікативної компетентності А.А. Бодалева звертає увагу на доцільність запровадження єдиних процедур діагностики та реалізації комунікативних дій, необхідних для оптимізації системи публічного управління. У даному відношенні вдосконалення комунікативної компетентності відбувається шляхом «тренування» набутих пізнавальних засобів, які забезпечують оволодіння засобами регуляції власної комунікативної поведінки державного службовця» [10]. Це дозволяє розробити систему комунікативних правил, керуючись якими державні службовці здобудуть можливість організувати свою комунікативну взаємодію з іншими суб’єктами системи публічного управління. Так, вважається, що спостереження за комунікативною поведінкою інших людей дозволяє державним службовцям підвищити власну комунікативну компетентність. Виходячи з цього екстраполюється думка про те, що вдосконалення комунікативної компетентності передбачає формування таких комунікативних навичок, які необхідні для «органічної інтеграції» державного службовця в систему публічного управління, а це, у свою чергу, забезпечує відповідну нормативність протікання відповідних комунікативних дій.

Однією із результативних методик вдосконалення комунікативної компетентності державних службовців також виступає запровадження групових тренінгів. Завдяки даній методиці, на думку Г.М. Андреєва, відбувається «оволодіння внутрішніми засобами регуляції комунікативних дій, оскільки, освоюючи культурну спадщину, спостерігаючи за поведінкою інших людей, формуються можливі комунікативні ситуації, які розширюють комунікативний потенціал особистості» [11]. Слідуючи даній дослідницькій логіці, вдосконалення комунікативної компетентності державних службовців передбачає запровадження системи внутрішніх засобів регуляції комунікативних дій, які забезпечують їх ціннісно-смислову та професійну орієнтацію. До такої системи внутрішніх засобів регуляції комунікативних дій доцільно віднести активні методи групового навчання спілкуванню, які умовно поділяються на:

  1. Дискусійні методи, які у сфері комунікативного розвитку підвищують мотивацію до професійної діяльності, мобілізують процеси залучення учасників комунікативного дискурсу до процесів вирішення актуальних проблем (у більшості випадків дискусія дає своєрідний поштовх для пошукової активності учасників, що згодом реалізується в їх конкретних діях); які у ролі об’єкту дискусійного обговорення виступають як спеціально сформульовані проблеми, а також і приклади із професійної практики та міжособистісні стосунки [12];
  2. Ігрові методи розвитку комунікативної компетентності, поділяються на операційні (мають конкретний сценарій, у який закладається жорсткий алгоритм «правильності» і «неправильності» рішення, яке приймається, завдяки чому той, хто навчається комунікаціям, реально бачить той вплив, який він здійснив на відповідну комунікативну подію, операційні ігри застосовуються як засіб навчання спеціалістів та формування їхніх особистісних та ділових якостей як складової професійної компетентності) та рольові (передбачають запровадження відповідних форм гри у процесі реалізації відповідних комунікативних функцій, що забезпечується відповідними соціально-психологічними тренінгами).

В умовах рольової гри індивіди стикаються з ситуаціями, релевантними до тих випадків, які характерні для їх реальної діяльності, що тим самим дозволяє змінити їх комунікативні установки, на підставі чого створюються умови для формування нових, ефективніших комунікативних навичок. У більшості випадків запровадження рольових ігор слугує активізації дій як основних детермінант успішності людини у процесі комунікативної діяльності, сама ж психологічна активність в ігрових методах досягається в результаті взаємодії та взаєморозуміння всіх суб’єктів комунікативного процесу. Одним із ігрових інструментів вдосконалення комунікативної компетентності державних службовців може також виступати психодрама як «набір діагностичних та терапевтичних прийомів психокорективної роботи» [13]. З позиції В.І. Редихіна, «на практиці сеанс психодрами полягає у розігруванні певної ситуації, що включає так званого протагоніста (основна діюча особа, чиї конфлікти треба розв’язати) та інших дійових осіб» [14].

  1. Сенситивний тренінг, що передбачає тренування міжособистісного чуттєвого сприйняття себе як психофізичної єдності особи. Даний метод передбачає максимальну комунікативну самостійність суб’єктів комунікативної діяльності у процесі реалізації відповідних функцій публічного управління. Основними засобами стимулювання групової взаємодії є відсутність чіткої усталеної структури комунікативної діяльності, що тим самим слугує актуалізації почуттів та емоцій учасників, а не їх інтелекту. Варто також відзначити, що сенситивний тренінг як методика вдосконалення комунікативної компетентності не має чіткої функціональної мети, виходячи із чого «його учасники включаються у зовсім нову сферу соціального досвіду, завдяки чому вони дізнаються, як вони сприймаються іншими учасниками та здобувають можливість порівняти ці перцепції зі самосприйняттям» [15].

Запровадження наведених вище засобів вдосконалення комунікативної компетентності дозволяє говорити про відповідну технологічну системність, яка слугує розвитку системи внутрішніх засобів регуляції комунікативних дій. Це свідчить про те, що високий рівень розвитку комунікативної компетентності дозволяє запроваджувати орієнтаційні та ціннісно-смислові регулятори комунікативної поведінки в процесі реалізації відповідних функцій публічного управління. Виходячи із цього, аналізуючи різні методи вдосконалення комунікативної компетентності державних службовців, особливу увагу варто приділити розгляду активних методів соціально-психологічного впливу на комунікативні процеси у сфері публічного управління. При цьому варто враховувати, що «соціально-психологічний метод є завжди методом втручання, більшого або меншого, а тому вони завжди зорієнтовані на розвиток особистості, групи за допомогою оптимізації форм міжособистісного спілкування» [16]. Це свідчить про те, що соціально-психологічний метод (тренінг) є фундаментальним засобом розвитку компетентності через спілкування, а тому тут вагому роль відіграє статусна роль спілкування та контингент учасників комунікативного процесу.

Соціально-психологічний тренінг, традиційно будучи спрямованим на вдосконалення компетентності через спілкування, завжди враховує відповідні параметри спілкування між людьми, серед яких: 1) комунікативний обмін, 2) взаємодія, 3) сприйняття людини людиною [17]. Даний контекст дозволяє ідентифікувати під вдосконаленням комунікативної компетентності високий рівень міжособистісного сприйняття та міжособистісної взаємодії. Це слугує утвердженню сталої суб’єкт-об’єктної схеми комунікативної взаємодії, при якій «партнерам, по суті, належать ролі маніпулятора і маніпуляційного об’єкта, і спілкування, засноване на суб’єкт-суб’єктній схемі, яка характеризується рівністю психологічних позицій учасників (обидва – суб’єкти), активністю сторін, при якій кожна не тільки відчуває вплив, а й сама в рівній мірі впливає на іншу» [18].

З огляду на це, соціально-психологічний тренінг як методика вдосконалення комунікативної компетентності державних службовців спрямований на глибинну трансформацію комунікативної системи суб’єктів публічного управління, на підставі чого вони «отримують нові конкретні свідчення про себе, при цьому мається на увазі не лише зовнішній, але і внутрішній зріз ціннісних перемінних людини, її мотивів та установок» [19]. Таким чином, соціально-психологічний тренінг слугує фундаментальною основою для професійного розвитку державного службовця, оскільки він виконує функціональну роль методологічного поштовху, який приводить до позитивних особистісних змін, при цьому не охоплюючи цілісно процес професійного зростання, він задає певні орієнтири для їх діяльності, слугує методичним поштовхом для особистісної переоцінки своїх здібностей.

Аналізуючи різні технологічні практики вдосконалення комунікативної компетентності державних службовців, на особливу увагу заслуговує підхід, у межах якого різними дослідниками запропоновано такі основні методичні прийоми, серед яких:

  • розвиток конкуренції та свободи особистості, що базується на розширенні форм застосування сучасних інформаційних технологій, вимагає формування нової якості управлінського персоналу [20];
  • запровадження нової демократичної адміністративної культури, яка б передбачала запровадження новітніх комунікативних форм взаємодії із громадянами;
  • застосування як вертикальних, так і горизонтальних комунікацій, які б гарантували системно-комунікативну взаємодію по горизонталі та по вертикалі основних суб’єктів системи державного управління;
  • приборкування некомпетентності та безвідповідальності державних службовців, що тим самим би слугувало попередженню відповідних кризових явищ у системі державного управління [21];
  • впровадження віртуальних тренажерів у практику державного управління, що сприятиме ситуаційно-функціональній активності як індивідуума й ієрархії, так і всього суспільства [22];
  • формування та розвиток системи професійного навчання державних службовців, що базується на усвідомленні духовної єдності всіх людей на міжособистісних контактах між ними, за допомогою яких реалізуються ділові відносини між службовцями [23];
  • використання андрагогічних прийомів, які б слугували активному залученню державних службовців до навчального процесу та реалізації результативної практики розвитку їх комунікативних здібностей шляхом навчання протягом усього життя;
  • розвиток позитивних комунікативних якостей управлінців, серед яких порядність, справедливість, обов’язковість, повага до людей, гнучкість у стосунках, вимогливість до підлеглих, впевненість у собі, тактовність, доброзичливість, товариськість, відсутність дріб’язковості, врахування індивідуальних особливостей підлеглих, самокритичність, толерантність, вимогливість до себе [24, с. 79];
  • навчання державних службовців вмінню вести переговори та переконувати співрозмовника по горизонталі чи по вертикалі, що передбачає набуття ними відповідних вмінь, які забезпечують розвиток ділової комунікації;
  • розвиток ділової комунікації, яка забезпечує формування ефективних управлінських відносин у сфері державної служби, що слугує стратегічною умовою ефективної реалізації цілей державного управління, а також є показником цивілізованості системи державної служби в цілому.

Наведені методичні прийоми слугують досягненню успішних комунікативних цілей у сфері державного управління, запровадженню горизонтальних та вертикальних ділових комунікацій між основними суб’єктами комунікативних відносин.

Значний інтерес у межах даного дослідження в контексті розроблення методики вдосконалення комунікативної компетентності державних службовців як структурної складової їх професійного розвитку в Україні становить формування вмінь та навичок, які відбуваються в межах професійного навчання державних службовців. На підставі цього доречно сформувати відповідні методологічні умови, відповідно до яких має здійснюватися вдосконалення комунікативної компетентності державних службовців. Серед них:

  1. Здійснення безперервного і цілісного комунікативного спілкування, забезпечення комунікативної спрямованості різних дисциплін у сфері професійної підготовки державних службовців. Формування комунікативної компетенції слухача магістерської програми має передбачати опанування теоретичним циклом навчання, яке включає вивчення суті й специфіки професійного спілкування державного службовця, його структури, функцій, стилів, і т.д.; засвоєння необхідних знань з методології спілкування, аналізу найпоширеніших труднощів мовного спілкування і т.д. Практичний цикл навчання пов’язаний з використанням в науковій, громадській діяльності, у повсякденному житті умінь і навичок міжособистісного спілкування. При цьому особлива увага має приділятись міжособистісному спілкуванні, що обумовлює високу комунікативну спрямованість навчальних дисциплін, що зробить процес формування комунікативної компетенції цілісним і безперервним.
  2. Впровадження нових форм і методів навчання в практику професійної підготовки, що включає запровадження комунікативних ігор в навчальному процесі як інтерактивної форми, яка формує вміння мислити неординарно, по-своєму бачити проблемну ситуацію, знаходити виходи з неї; обґрунтовувати свої позиції, свої цінності; розвиває вміння вислуховувати партнера, вміння співпрацювати, вступати в партнерське спілкування, виявляючи при цьому толерантність, необхідний такт, доброзичливість; вміння вирішувати конфлікти та ін. [25].
  3. У межах методичної системи підготовки державних службовців важлива роль має належати використанню комунікативної гри як методу, який передбачає організацію комунікативної діяльності слухачів, в ході якої вони відтворюють типові ситуації майбутнього професійного спілкування і розвивають свої професійно значущі комунікативні вміння. Важлива роль також належить використанню ділових ігор як методу навчання, який найбільш близький до реальної професійної діяльності державних службовців і який, будучи моделлю реальної ситуації, одночасно дає можливість значно скоротити операційний цикл і продемонструвати учасникам, до яких кінцевих результатів приведуть їхні рішення та дії.
  4. Запровадження психологічного групового тренінгу для формування комунікативної компетенції в ході освоєння дисциплін, необхідних для підвищення рівня комунікативної підготовленості державних службовців, подолання комунікативних бар’єрів, відмінності особистісних здібностей, які є значущими в професійній діяльності.
  5. Запровадження в освітній процес дисциплін за вибором, необхідних для професійної підготовки державних службовців, серед яких «Професійна комунікація державного службовця», у ході якої вони набудуть досвіду професійного грамотного ефективного спілкування. Започаткування такої дисципліни (в нормативному блоці) допоможе слухачам 1) узагальнити, систематизувати знання з питань комунікацій, засвоєних раніше, 2) отримати нову інформацію і більш глибокі знання у сфері професійного спілкування; 3) сприяти інтенсивному розвитку комунікативних, у тому числі професійних, якостей державного службовця, його комунікативних умінь і навичок, необхідних для розвитку його комунікативного потенціалу.

Висновки та перспективи подальших досліджень. Таким чином, аналіз методики вдосконалення комунікативної компетентності державних службовців як структурної складової їх професійного розвитку в Україні дозволив систематизувати основні технологічні прийоми, які дозволяють розвивати здібності до спілкування, вміння використовувати мовні засоби в різних комунікативних ситуаціях спілкування з метою встановлення різного роду взаємодії, а також здатності її оцінити і проаналізувати, оцінити свій комунікативний потенціал і прийняти правильне рішення. Відповідні методологічні прийоми вдосконалення комунікативної компетентності, передусім, спрямовані на те, щоб забезпечити досягнення конкретних результатів у сфері публічного управління шляхом налагодження інтенсивних, соціально-мобільних форм комунікативної взаємодії між усіма суб’єктами сфери публічного управління. Це свідчить про те, що лише комунікативна компетентність є важливою структурною умовою досягнення необхідного професійного результату державних службовців у сфері публічного управління.

 

Список літератури

  1. Зеер Э.Ф. Модернизация профессионального образования: Компетентностный подход : учеб. пособие для вузов / Э.Ф. Зеер, А.М. Павлова, Э.Э. Сыманюк. – М. : [б.и.], 2005.– 216 с.
  2. ИгропулоИ.Ф., Ботвинева Н.Ю. Профессиональная направленность обучения в вузе в контексте компетентностного подхода / Сб. науч. труд. СевКавГТУ. – Сер. «Гуманитарные науки». – №  – Режим доступу : http://science.ncstu.ru/articles/hs/2006_04/ped/09.pdf/file_download.
  3. ТришинаС.В., Хуторской А.В. Информационная компетентность специалиста в системе дополнительного профессионального образования // Интернет-журнал «Эйдос» [Електронний ресурс]. – 22 июня 2004. – Режим доступу : http://www.eidos.ru/journal/2004/0622-09.htm.
  4. Тихомиров В.П. Качественное образование в информационном обществе, основанном на знаниях. Стратегическая программа развития для мира [Електронний ресурс].– Режим доступу : expert.ustu.ru/doc/seminarmesi/Downloads_GetFile.aspx?id=212.
  5. Бершадский А.М., Бождай А.С., Осипова Н.В. Разработка методики мониторинга состояния информатизации органов государственной власти // Известия ВолгГТУ.– Сер. «Актуальные проблемы управления, ВТ и информатики». – Вып.  – № 12. – 2009. – С. 96–98.
  6. ВойтовичР.В. Постмодерна комунікативна практика публічного управління / Р.В. Войтович. – К. : МІГ. – 2016. – 309 с.
  7. Вачков В.И. Основы технологии группового тренинга. Психотехники / В.И. Вачков. – М. : [б.и.], 2001. – 224 с.
  8. Бодуан Ж.П. Управление имиджем компании. Паблик рилейшнз: предмет и мастерство / Ж.П. Бодуан; пер. с фр. А.В. Полунина. – М. : ИМИДЖ-Контакт: ИНФРА, 2009. – 260 с.
  9. Хуторской А.В. Ключевые компетенции как компонент профессионального развития / А.В. Хуторской // Ученик в обновляющейся школе. – М. : ИОСО РАО, 2002. – С. 135–157.
  10. Бодалева А.А. Психологическое общение / А.А. Бодалева. – М. : Изд-во «Институт практической психологии», Воронеж : Н.П.О, «Модек», 1996. – 256 с.
  11. Андреева Г.М. Социальная психология / Г.М. Андреева. – М. : Аспект Пресс, 1996. – 376 с.
  12. Руденский Е.В. Социальная психология : курс лекций. – М. : ИНФА-М; Новосибирск : ИГАЭиУ, 1997. – 224 с.
  13. Чистякова М.И. Психоглинастика / М.И.Чистякова. – М. : Просвещение: Владос, 1995. –160 с.
  14. Редихин В.И. Компетенции в коммуникации / В.И. Редихин // Школьные технологии. – 2007. – № 5. – С. 11–20.
  15. Хрестоматия по социальной психологии : учеб. пособие для студентов под ред. Кутасовой Т. – М. : Международная педагогическая академия, 1994. – 222 с.
  16. Рудесташ К. Групповая психотерапия. Психокоррекционные группы: теория и практика / К. Рудесташ. – М. : Прогресс, 1990. – 220 с.
  17. Основы социально-психологической теории / под ред. Бодалева А.А., Сухова А.Н. – М. : Международная педагогическая академия, 1995. – 412 с.
  18. Емельянов Ю.Н. Активное социально-психологическое обучение / Ю.Н. Емельянов. – Издат. Лен. Гос. Ун., 2015. – 162 с.
  19. Жуков Ю.М., Петровская Л.А., Соловьёва О.В. Введение в практическую и социальную психологию. – М. : Смысл, 2016. – 373 с.
  20. Карнеги Д. Как завоевывать друзей и оказывать влияние на людей. Как развивать уверенность в себе и влиять на людей путем публичных выступлений. Как перестать беспокоиться и начать жить / Д. Карнеги; пер. А.А. Позднякова. – М. : Изд-во «ЗАО Славянский дом книги», 2004. – 594 с.
  21. Інгрем К. Стратегічний підхід до підготовки державних службовців у Великобританії / К. Інгрем // Управління сучасним містом. – 2001. – № 4–6 (2). – С. 148–152.
  22. Тронь В.П. Механізм приборкування некомпетентності і безвідповідальності в управлінні ієрархією / В.П. Тронь // Управління сучасним містом. – 2001. – № 7–9 (3). – С. 3–18.
  23. Луговий В.І. Професійна підготовка державно-управлінських кадрів у контексті сучасних тенденцій / В.І. Луговий // Вісн. НАДУ. – 2004. – № 3. – С. 11–20.
  24. Кальниш В. Роль деяких специфічних, психологічно-особистісних якостей у професійній кар’єрі державного службовця: мак’явелізм / В.Кальниш, Ю. Кальниш // Вісн. НАДУ. – 2004. – №  – С. 77–85.
  25. Сытник А.А., Мельникова Н.И., Папшев С.В., Шульга Т.Э. Информационно-коммуникационные технологии в глобальном образовательном пространстве.– М. : Изд-во ИТМО, 2002. – Т. 2. – С. 526–527.

 

References

  1. Zeer E.F., Pavlova A.M. and Symanyuk E.E. (2005), Modernizatsiya professionalnogo obrazovaniya: Kompetentnostnyy podhod : uchebnoe posobie dlya vuzov [Modernization of vocational education: Competence-based approach: a textbook for universities], Moscow, Russia.
  2. IgropuloF. and Botvineva N.Yu. (2018), “Professional orientation of university studies in the context of the competence approach”, Sbornik nauchnyh trudov SevKavGTU. Seriya Gumanitarnye nauki”,, vol. 4, available at: http://science.ncstu.ru/articles/hs/2006_04/ped/09.pdf/file_download.
  3. Trishina S.V. and Hutorskoy A.V. (2004), “Information competence of a specialist in the system of continuing professional education”, Internet-zhurnal “Eydos”, available at: http://www.eidos.ru/journal/2004/0622-09.htm.
  4. TihomirovP. (2018), Kachestvennoe obrazovanie v informatsionnom obschestve, osnovannom na znaniyah. Strategicheskaya programma razvitiya dlya mira [Quality education in an information society based on knowledge. Strategic Development Program for the World], available at: expert.ustu.ru/doc/seminarmesi/Downloads_GetFile.aspx?id=212.
  5. Bershadskiy A.M., Bozhday A.S. and Osipova N.V. (2009), “Development of methods for monitoring the state of informatization of government authorities”, Izvestiya VolgGTU. Seriya Aktualnye problemy upravleniya, VT i informatiki, vol. 7, no 12, pp. 96–98.
  6. Voitovych R.V. (2016), Postmoderna komunikatyvna praktyka publichnoho upravlinnia [Postmodern communicative practice of public administration], MIG, Kyiv, Ukraine.
  7. VachkovI. (2001), Osnovy tehnologii gruppovogo treninga. Psihotehniki [Basics of group training technology. Psychotechnics], Moscow, Russia.
  8. BoduanP. (2009), Upravlenie imidzhem kompanii. Pablik rileyshnz: predmet i masterstvo [Management of company image. Public relations: subject and skill], IMIDZH-Kontakt, INFRA, Moscow, Russia.
  9. Hutorskoy A.V. (2002), “Key competencies as a component of professional development”, Uchenik v obnovlyayuscheysya shkole, IOSO RAO, Moscow, Russia.
  10. BodalevaA. (1996), Psihologicheskoe obschenie [Psychological communication], Izdatelstvo “Institut prakticheskoy psihologii”, Moscow, N.P.O, “Modek”, Voronezh, Russia.
  11. AndreevaM. (1996), Sotsialnaya psihologiya [Social Psychology], Aspekt Press, Moscow, Russia,
  12. Rudenskiy E.V. (1997), Sotsialnaya psihologiya : kurs lektsiy [Social psychology: a course of lectures], INFA-M, Moscow, IGAEiU, Novosibirsk, Russia.
  13. Chistyakova M.I. (1995), Psihoglinastika [Psychoglinistics], Prosveschenie, Vlados, Moscow, Russia.
  14. RedihinI. (2007), “Competences in communication”, Shkolnye tehnologii. vol 5, pp. 11–20.
  15. KutasovaT. (1994), Hrestomatiya po sotsialnoy psihologii : uchebnoe posobie dlya studentov [Readings on social psychology: a textbook for students], Mezhdunarodnaya pedagogicheskaya akademiya, Moscow, Russia.
  16. Rudestash K. (1990), Gruppovaya psihoterapiya. Psihokorrektsionnye gruppy: teoriya i praktiki [Group psychotherapy. Psycho-correction groups: theory and practice], Progress, Moscow, Russia.
  17. Bodalev A.A. and Suhov A.N. (1995), Osnovy sotsialno-psihologicheskoy teorii [Fundamentals of socio-psychological theory], Mezhdunarodnaya pedagogicheskaya akademiya, Moscow, Russia.
  18. Emelyanov Yu.N. (2015), Aktivnoe sotsialno-psihologicheskoe obuchenie [Active social and psychological training], Izdatelstvo Len. Gos. Un., Russia.
  19. Zhukov Yu.M., Petrovskaya L.A. and Solovyova O.V. (2016), Vvedenie v prakticheskuyu i sotsialnuyu psihologiyu [Introduction to practical and social psychology], Smysl, Moscow, Russia.
  20. Carnegie (2004), Kak zavoevyvat druzey i okazyvat vliyanie na lyudey. Kak razvivat uverennost v sebe i vliyat na lyudey putem publichnyh vystupleniy. Kak perestat bespokoitsya i nachat zhit [How to Win Friends and Influence People. How to Develop Self-Confidence and Influence People by Public Speaking. How to Stop Worrying and Start Living], Izdatelstvo “ZAO Slavyanskiy dom knigi”, Moscow, Russia.
  21. Ingrem K. (2001), “Strategic approach to training of civil servants in the UK”, Upravlinnia suchasnym mistom, vol. 4–6 (2), pp. 148–152.
  22. Tron V.P. (2001), “Mechanism of combating incompetence and irresponsibility in the management of the hierarchy”, Upravlinnia suchasnym mistom, vol. 7–9 (3), pp. 3–18.
  23. Luhovyi V.I. (2004), “Professional training of state-management personnel in the context of modern trends”, Visnyk NADU, vol. 3, pp. 11–20.
  24. Kalnysh V. and Kalnysh Yu. (2004), “The role of some specific, psychological and personal qualities in a professional civil servant career: macawavelism”, Visnyk NADU, vol. 1, pp. 77–85.
  25. Sytnik A.A., Melnikova N.I., Papshev S.V. and Shulga T.E. (2002), Informatsionno-kommunikatsionnye tehnologii v globalnom obrazovatelnom prostranstve [Information and communication technologies in the global educational space], Izdatelstvo ITMO, Moscow, Russia.

 

Безрук В’ячеслав Миколайович,

аспірант кафедри парламентаризму та політичного менеджменту Національної академії державного управління при Президентові України

03057, Україна, м. Київ, вул. Антона Цедіка 20

Bezruk Viacheslav M.,

Post-Graduate Student of the Department Chair of Parliamentarism and Political Management of the Nаtіоnаl Асаdеmy fоr Рublіс Аdmіnіstrаtіоn undеr thе Рrеsіdеnt оf Ukrаіnе

20, Anton Tsedik str., Kyiv, 03057, Ukraine

Email: _____________

ORCID: _____________

 

Цитування: Безрук В.М. Основні методики вдосконалення комунікативної компетентності державних службовців як структурної складової їх професійного розвитку в Україні // Державно-управлінські студії. – 2018. – № 5 (7). – Режим доступу : _________.

Стаття надійшла: 01.01.2018

Схвалено до друку: 01.01.2018

 

Citation: Bezruk V.M. (2018), The main methods of improving the communicative competence of civil servants as a structural component of their professional development in Ukraine, Derzhavno-upravlinski studii, vol. 5 (7), available at: ________.

Article arrived: 01.01.2018

Accepted: 01.01.2018