ОСОБЛИВОСТІ ТРАНСФОРМАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА ТА ДЕРЖАВИ В УКРАЇНІ

Державно-управлінські студії № 2, 2017

УДК 351.96

 

І. П. Динник,

аспірант кафедри філософії, теорії та історії державного управління

Національної академії державного управління при Президентові України

 

ОСОБЛИВОСТІ ТРАНСФОРМАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА ТА ДЕРЖАВИ В УКРАЇНІ

 

I. P. Dynnyk,

Postgraduate student philosophy, Theory and History of Public Administration

National Academy of Public Administration under the President of Ukraine

 

FEATURES TRANSFORMATION OF SOCIETY AND STATE IN UKRAINE

 

У статті розглядається теоретичний аспект особливостей трансформаційного розвитку суспільства та держави в Україні на сучасному етапі становлення їх інституційних структур.

 

In the article the theoretical aspect features the transformation of society and the state in Ukraine at the present stage of their institutional structures.

 

Ключові слова: трансформація розвитку, взаємовідносини, суспільство, держава, громадянське суспільство, суспільно-політичні процеси, соціальна анемія, реформування.

 

Keywords: transformation of development, relationships, society, government, civil society, social and political processes, social anemia reform.

 

 

Постановка проблеми. Зміни, які відбуваються останніми роками в українському суспільстві, вимагають формування в Україні такої системи державного управління, яка дозволила б створити узгоджене та ефективне нормативно-правове, інституційне, фінансово-економічне та інформаційне підгрунття для розвитку взаємовідносин держави та суспільства. Революція гідності у 2014 р., відкрила перед Україною нові можливості для докорінного реформування публічних інститутів, оновлення державної влади, радикального перегляду системи відносин між громадянином, суспільством і державою. Важливим є й те, що новий формат взаємодії влади і суспільства в аспекті зміни традиційних форм управління державою розглядається як шлях у напрямі покращення організаційних зв’язків, що сприятиме зміцненню суспільства, державних інституцій і поступовому прогресивному розвитку.

Вектор суспільного розвитку має формуватися і виходити з пріоритету національних державних інтересів, модератором визначення яких і повинна бути держава як стійкий політичний інститут з усіма його складовими, а не лише виходячи з пріоритету однієї чи кількох впливових інституцій. Трансформація системи організаційно-регулюючого впливу на суспільно-політичні процеси має відображати реальні потреби населення. У процесі такої взаємодії удосконалюється форма державного управління, яка стає найбільш прийнятною для суспільства саме завдяки формуванню оптимальної системи задоволення потреб соціуму.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вагомий науковий внесок у вивчення проблеми взаємовідносин держави та суспільства в Україні зробили сучасні українські вчені: Р. Войтович, Н. Гончарук,  В. Гурковський, І. Іваницька, А. Колодій, О. Копиленко, В. Куйбіда,  А. Мацюк, Н. Нижник, В. Олуйко, Л. Прокопенко, С. Серьогін, І. Сліденко, О. Тодика, І. Черленяк.

Аналіз наукових праць доводить актуальність вивчення проблем розвитку взаємовідносин держави та суспільства, а також подальшого з’ясування та удосконалення природи взаємовідносин, націленої для розробки та побудови відповідної cтруктурно-функціональної моделі взаємодії держави та суспільства в сучасній Україні.

Невирішені раніше частини загальної проблеми. Як один з головних пріоритетів Україна на законодавчому рівні визначила прагнення побудувати орієнтоване на інтереси людей, відкрите для всіх, спрямоване на розвиток інформаційне суспільство (далі – ІС). Розуміння необхідності пошуку ефективного організаційно-правового механізму впорядкування національних інформаційних відносин, як свідчить аналіз політико-правових рішень, визначилося вже на початковому етапі становлення України як суверенної держави.

Потреба конституційно-правового осмислення функціонального призначення держави у відповідних процесах, висуває необхідність розширення її повноважень. При цьому слід виходити, зокрема, із завдань, що виникають перед державою на сучасному етапі її розвитку і є першоосновою її інформаційної функції; з комплексного характеру здійснення діяльності держави в інформаційній сфері тощо. Наприкінці XX ст. вчені прогнозували, що майбутнє характеризуватиметься масштабними цивілізаційними зрушеннями, які стосуватимуться економічної, політичної, духовної та культурної сфер життя. Наразі XXI ст. можна вважати епохою ІС, спрямованого на проведення переорієнтації на становлення інформаційної культури. Становлення ІС в різних країнах є передумовою еволюційного переходу до наступної стадії розвитку людства, технологічною основою якої є індустрія створення, оброблення і передачі інформації.

Мета даної статті – дослідити особливості трансформаційного розвитку суспільства та держави в Україні на сучасному етапі становлення їх інституційних структур.

Досягнення цієї мети зумовлює необхідність вирішення комплексу завдань:

розкрити сутність суспільства та держави в умовах трансформаційного розвитку України;

виокремити відмінності трансформаційного розвитку суспільства та держави в Україні на відмінну від західноєвропейських держав;

охарактеризувати проблему соціальної анемії як структурну складову трансформаційних процесів в Україні;

ідентифікувати взаємозалежність реорганізації суспільства з реформуванням інституційних структур держави.

Виклад основного матеріалу.

Суттєве значення для удосконалення теорії правової держави мають праці українських авторів. Головна увага в них приділяється не тільки основним рисам і ознакам правової держави, але й найбільш важливим умовам їх формування. Заради справедливості слід зазначити, що українськими авторами концепція правової держави в тому вигляді, як вона склалася і просувалася на сучасному Заході, часто-густо розглядалася лише в критичному плані. Це було правильно й цілком виправдано у тому випадку, коли малися на увазі лише її сутність, соціальний зміст і призначення в кожному конкретному історичному періоді й стосовно кожного конкретного пануючого прошарку абу класу. Адже не є таємницею, наприклад, те, що по відношенню до будь-яких сучасних західних державу і тих, хто має владу, ця концепція покликана ідеалізувати їх, показати їх “зв’язаність” діючим правом, уявити будь-яку західну державу у вигляді якогось представника й захисника всіх без виключення прошарків суспільства, відданого сторожа “загальної” справедливості, законності і правопорядку, яким вона, як показує життя, є далеко не завжди [1, с. 69].

Підсумовуючи викладене вище можемо констатувати, що незважаючи на відсутність в Україні давніх традицій правової держави, сам факт проголошення її такою, розвиток парламентаризму, ознаки цивілізованого формування влади, зміцнення незалежності правосуддя і, водночас, складні й суперечливі тенденції у становленні української держави зміцнили впевненість у необхідності запровадження цього правового інституту – правової держави, щоб сприяти неодмінній реалізації в Україні, як справді європейській державі, однієї з найпривабливіших протягом століть ідеї правової науки.

Сучасна українська держава є поки що державою перехідного типу. А це означає, що її основні інститути, органи і заклади характеризуються певною суперечливістю, а часто і протистоянням, чому ми, українці, є безпосередніми свідками.

Для сучасної України є характерною ситуація соціальної анемії, коли у людей зникає відчуття колективної солідарності та зв’язку із суспільством. Кожен залишається на самоті зі своїми проблемами, втрачаючи віру в те, що державні структури можуть надати соціальну підтримку. Анемія, що супроводжується також деморалізацією, пов’язана з почуттям “незапитаності” суспільством, незадоволення своїм соціальним статусом та винагородою, одержуваною від суспільства. Згідно з результатом соціологічного опитування, понад 70% українських громадян відчувають свою соціальну незахищеність. Лише 7% жінок і 10% чоловіків задоволені своїм становищем у суспільстві; 16% жінок і 17% чоловіків – своїм внеском у суспільний розвиток [2].

Основна відмінність сучасного українського суспільства від західного полягає в тому, що в нашій країні маргінали становлять більшість, а не меншість населення. Слід наголосити на тому, що у громадян демократичного суспільства інтереси різноманітні і диференційовані. Як показує практика, сил і засобів навіть економічно розвинутої держави вже недостатньо для задоволення потреб і інтересів своїх громадян. Тому логічно, що частину цих функцій взяло на себе громадянське суспільство, зокрема структури приватного бізнесу і некомерційні громадські організації. Без громадянського суспільства неможливий перехід до ринкової економіки і політичної демократії. В той же час ринкова економіка є чинником виникнення громадянського суспільства.

Теза про громадянське суспільство як умову розвитку ринкової економіка дає підстави вважати, що гарантована законом особиста свобода громадянина – це запорука існування будь-якої вільної організації як складової частини “громадянського суспільства”. Ринкова економіка, громадянське суспільство і політична демократія – це пов’язані між собою елементи складної соціо-політико-економічної реальності. Розвинуте громадянське суспільство, як відомо, є основним джерелом і опорою демократичної держави. У той же час воно не може існувати без влади закону. А вільна суспільна діяльність громадян передбачає певний рівень незалежного економічного існування.

Досить суперечливими є погляди окремих  дослідників та практиків, які протиставляють демократичну ідею ідеї державній і стверджують, що в умовах сильної державності не може бути ані справжньої демократії, ані реального гарантування прав і свобод людини. Так, дійсно, примус і вільне волевиявлення мовби несумісні, але не може бути по-справжньому вільним волевиявлення в державі, в якій знищуються або є неефективними ті державні функції, що найбільш корисні для широких верств населення, для всього суспільства.

Без держави неможливо реорганізувати суспільство, вирішити усю складність економічних, соціальних і політичних питань, що стоять перед ним, тим більше перед таким, яким сьогодні є українське суспільство, з огляду на особливості його історичного розвитку та нинішній економічний стан, відсутність національного державного досвіду, суттєві відмінності в менталітеті населення різних регіонів, соціальне розшарування тощо.

Суспільний прогрес в Україні за сучасних умов можливий не тільки через включення до процесу суспільного розвитку всіх можливостей і потенціалу демократичної держави, а й через використання  здобутків громадянського суспільства. Усі політичні спроби здійснити в нашій країні радикальні перетворення, і передовсім в економіці та соціальній сфері, будуть марними без урахування людського чинника та ступеня розвитку громадянського суспільства.

Сучасне українське суспільство усе ще знаходиться перед цивілізаційним вибором, переживає історичний перелом, сутність якого полягає в переході від одного якісного стану до іншого: від монополії однієї форми власності до багатоукладності, від суспільних зв’язків, заснованих на тоталітаризмі, на принципах авторитарної держави, до моделі, що ґрунтується на нових принципах суспільного розвитку. Цей процес насамперед включає модернізацію механізмів соціального управління.

Подальше становлення демократичної, правової держави з соціально орієнтованою економікою вимагає гармонізації відносин між державою і населенням, усіма інститутами громадянського суспільства, відновлення престижу органів, які здійснюють державне управління. Нагальним є проведення реформування регіонального рівня. Але цьому на заваді стає ментальність радянських часів, небажання, а іноді і побоювання запровадити механізми делегування функцій і повноважень на нижчі рівні державної влади.

Формування в Україні сучасної та ефективно діючої системи місцевого самоврядування стає важливим чинником побудови правової, демократичної держави. Водночас розвиток громадянського суспільства та його взаємодія з правовою, демократичною державою багато в чому залежатиме від оптимального співвідношення системи центральних органів виконавчої влади та системи органів місцевого самоврядування.

Таким чином, ефективний розвиток сучасного українського суспільства залежить від унеможливлення антагонізму у відносинах громадянського суспільства і держави. Як без громадянського суспільства не може бути правової, демократичної держави, так і без такої держави не може ефективно функціонувати і динамічно розвиватися громадянське суспільство. Тому громадянське суспільство та демократична держава нині стають двома складовими життя кожної окремої людини і сучасного загально цивілізаційного розвитку суспільства.

Найпомітніші зрушення сталися на терені державотворення. За кілька років незалежності Україна створила основні атрибути держави, конституювалася як “суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава”. Значно зріс рівень політичної свободи громадян.

Висновки і перспективи подальших досліджень.

Загалом соціально-політичне становище в Україні характеризують як відносно спокійне, зі збереженням значного рівня соціальної та політичної напруженості. Серед політичних причин такого становища – нерозвинутість політичних та організаційних структур, відсутність впливових, авторитетних політичних партій; низький рівень політичної культури суб’єктів політики; довготривале нежиттєздатне поєднання елементів парламентської республіки, президентського правління і радянської влади; невизначеність принципів відносин між законодавчою, виконавчою та судовою гілками влади; низький рівень концептуального обґрунтування ідеї державності України та вкорінення її у свідомості населення.

Зі становленням державності в Україні виникли передумови динамічного розвитку суспільства, самореалізації людини, але проблематичним є створення належних умов для такої реалізації. Оновлення українського суспільства потребує оновлення політичної свідомості, формування нової політичної (демократичної за характером) культури, що передбачає: заповнення політико-культурного вакууму в свідомості людей; перехід від класових, національних, корпоративних цінностей до загальнолюдських; зростання ролі особистості; надання людині можливостей для реалізації своїх здібностей.

 

Список використаних джерел.

1. Скрипнюк О.В. Соціальна правова держава в Україні: проблеми теорії і практики: монографія / О.В. Скрипнюк. – Київ, 2000. – 168 с.

2. Лібанова Е. Соціальна стратифікація українського суспільства і передумови становлення середнього класу / Е. Лібанова // Нова політика. – 2002. – № 1. – С. 5-11.

 

Стаття надійшла до редакції 07.04.2017 р.