ПАРЛАМЕНТСЬКА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ УРЯДОВОЇ КОАЛІЦІЇ ТА ОПОЗИЦІЇ: ІЗ ДОСВІДУ ІЗРАЇЛЮ

Державно-управлінські студії № 5(7), 2018

УДК 328.1(569.4)

Ворона П. В.

доктор наук з державного управління, доцент, завідувач кафедри публічного управління та адміністрування Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України

Ропан А. С.

аспірант кафедри публічного управління та адміністрування Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України

ПАРЛАМЕНТСЬКА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ УРЯДОВОЇ

КОАЛІЦІЇ ТА ОПОЗИЦІЇ: ІЗ ДОСВІДУ ІЗРАЇЛЮ

 

В статті розглянуто особливості побудови інституту парламентська відповідальність урядової коаліції та опозиції: на основі аналізу досвіду Ізраїлю.

Виокремлено правові особливості формування парламентської коаліції в Ізраїлі, які свідчать про відсутність досконалого унормування діяльності коаліції та опозиції в Кнесеті та на сформованих традиціях діяльності, що склались за час відродження державності.

Відзначено сурову фракційну дисципліну у формуванні урядових коаліцій на неідеологічній основі, а на інтересах партій. У основі коаліційної мотивації – бути у владі та мати можливість реалізувати свою партійну програму, закріпитись у політичному бомонді країни. В зв’язку з досить невисоким прохідним виборчим бар’єром на парламентських виборах (3,25%) як правило в коаліції присутні кілька політичних сил, що певним чином затрудняє мобільність прийняття рішень та комунікації в урядовій діяльності.

Зазначено, що головним критерієм розвиненості культури парламентаризму має виступати здатність влади реалізовувати завдання демократичного реформування на основі високої соціальної відповідальності професійних управлінських кадрів при роботі в коаліції і в опозиції. Має особливу вагу – здатність парламенту конструювати консенсусні соціальні відносини через законотворчу діяльність, що ґрунтується на практиці демократичного розвитку, доланні розриву політики і моралі.

Ключові слова: парламентаризм, парламентські вибори, урядова коаліція, опозиція, політичні партії, Кнесет.

 

ASSOCIATION OF RESPONSIBILITY OF THE GOVERNMENT

COALITS AND OPPOSITION: FROM EXPERIENCE OF ISRAEL

 

Vorona Petro V., Doctor of Sciences in Public Administration, Associate Professor, Head of the Department of Public Administration and Administration of the Institute for Personnel Training of the State Employment Service of Ukraine

Ropan Arthur S., postgraduate student of the Department of Public Administration and Administration of the Institute of Personnel Training of the State Employment Service of Ukraine

 

The article deals with the peculiarities of constructing the institute parliamentary responsibility of the government coalition and opposition: on the basis of the analysis of the experience of Israel.

The legal features of the formation of a parliamentary coalition in Israel are highlighted, which indicate the lack of perfect regulation of the coalition and opposition in the Knesset and the established traditions of activities that have developed during the rebirth of statehood.

Serious fractional discipline was noted in the formation of governmental coalitions on a non-ideological basis, but in the interests of parties. The basis of the coalition’s motivation is to be in power and to have the opportunity to realize its party program, to consolidate itself in the political blessing of the country. As a result of the rather narrow electoral barrier in the parliamentary elections (3.25%), there are usually several political forces present in the coalition, which somehow impedes decision-making mobility and communication in government.

It is noted that the main criterion for the development of the culture of parliamentarism should be the ability of the authorities to realize the tasks of democratic reform on the basis of high social responsibility of professional managerial personnel while working in the coalition and in the opposition. Of particular importance is the ability of the parliament to construct consensus social relations through legislative activity based on the practice of democratic development, breaking the gap between politics and morality.

Key words: parliamentarism, parliamentary elections, government coalition, opposition, political parties, Knesset.

 

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими чи практичними завданнями. Досить довго і часто, вже понад 25 років, в українському суспільстві виникають дискусії щодо формування та забезпечення юридичних засад для створення правлячої коаліції і дієвої опозиції. Сьогодні Основний закон та інші нормативно-правові акти не дають вичерпної відповіді на ці питання. А для прийняття вердикту щодо існування правлячої коаліції ідуть звернення навіть до Конституційного Суду України. Тому проблематика співіснування та формування парламентської коаліції та опозиції є і надалі одним з актуальних питань у вітчизняній парламентській діяльності, а для кожної демократичної країни є важливим запровадження парламентських механізмів всебічного забезпечення оптимальних умов роботи як для опозиції так і для коаліції. Важливого значення набуває питання юридичного оформлення діяльності як правлячої коаліції так і опозиції. У більшості країн діяльність цих політичних інститутів знаходить регламентацію у чинному національному законодавстві, що унормовує діяльність парламенту (досить часто у Регламенті). Тому піднята проблематика залишається актуальною і потребує належного дослідження на основі вивчення досвіду країн з більшим досвідом парламентаризму.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, у яких започатковано розв’язання вказаної проблеми. Проблематика розвитку вітчизняного парламентаризму плідно досліджується науковою школою відомого політолога В. Гошовської (президента ГО «Академія парламентаризму») та кафедрою парламентаризму та політичного менеджменту Національної академії державного управління при Президентові України. Інститутом законодавства Верховної ради України. Серед вітчизняних дослідників парламентаризму варто виокремити наукові праці С. Агафонова [1], О. Батіщева [2], Р. Боднара [3], Г. Гольберга [4], В. Гошовської [28], А. Діскіна [7], О. Задорожнього [6], П. Кислого та Ч. Вайза [8], А. Колодій [9], С. Конончука [10], Л. Кривенка [11], Д. Лікарчука [12], О. Марцеляка [13], Е. Ніканорової [14], Б. Нойбергера [15], М. Орзіха [16], Р. Павленко [18], О. Пеклушенка [19], А. Погорелова [21], О. Реєнта [22], І. Рижука [23], А. Рубінштейна [24], Ц. Тарло [25],Г. Федоренка [26], О. Чепеля [29], В. Шаповала [30], Г. Яакобі [31].

На думку багатьох дослідників, у т.ч. А. Погорелової, якість діяльності парламенту в значній мірі залежить від «якості еліт», що свідчить, з одного боку, «про стан усього соціуму, виступає його інтегральним показником, а з іншого – впливає на загальний настрій суспільства, викликає ті чи інші соціальні зміни, стає очевидним значення відкритості влади, його готовності до діалогу із суспільством, вміння вести такий діалог, здійснювати, зокрема, законотворчу роботу у співтворчості із суспільством» [21]. А. Погорелова вважає, що «доля демократичних трансформацій в країні вирішальною мірою залежить від націленості всіх гілок влади і в першу чергу парламенту, кожного його комітету на систематичну взаємодію із структурами громадянського суспільства, досягнення розумних компромісів у середовищі як влади, так і різних соціальних верств, вміння приймати консенсусні рішення. Саме культура здатна приносити в суспільство стабільність і наступність, без яких не може успішно відбуватися процес розвитку, вона позначається на характері не лише парламентських дебатів, а й всіх видів лобіювання, медійних акцій, поведінці громадян різного віку. Зростає значення інтелектуально-моральної домінанти як владної еліти, так і її партнерів з боку структур громадянського суспільства» [21].

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими чи практичними завданнями. Актуальним питанням у парламентській діяльності кожної демократичної країни є всебічне забезпечення оптимальних умов роботи для коаліції та опозиції. Дослідження зарубіжного досвіду нормативно-правового забезпечення їх діяльності та шляхи імплементації цього досвіду в парламенті Україні є важливим напрямком удосконалення парламентської діяльності в країні.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, яким присвячується стаття. Варто дослідити як у країнах з усталеними нормами демократичного суспільного життя діє механізм формування правлячої коаліції (більшості) та забезпечення прав у діяльності опозиції.

Формулювання цілей статті (постановка завдання). Метою статті є дослідження основних науково-практичних підходів що до забезпечення парламентської відповідальність урядової коаліції й опозиції та використання зарубіжного досвіду парламентаризму для вирішення вказаної проблеми.

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів. У дослідженні зарубіжного досвіду парламентаризму для вирішення зазначеної проблеми ми обрали Ізраїль, як країну досвід відродження державності якої, як і нинішні умови суспільно-політичного виживання в умовах постійної зовнішньої військової агресії та тероризму схожі з українськими реаліями. Слід зазначити, що ця країна теж фактично і державність і мову відроджувала в тяжких політичних умовах.

В Кнесеті (парламент країни) коаліція являє собою невід’ємну частину ізраїльської політичної дійсності і відіграє в ній одну з головних ролей, формально-легалістичний підхід, ігнорування цього інституту, коли говориться про Уряд є неоправданим. Хоча фактично інститут коаліції у ізраїльському законодавстві не виписаний і згадується лише у Законі про коаліційну дисципліну. Але всі Уряди в країні , починаючи з 1948 року були коаліційними.

У науковій літературі зустрічаються два принципово альтернативних підходи до роз’яснення формування коаліції. Один з цих підходів базується на «теорії ігор» і на «економічних» посиланнях : його прихильники не надають особливого значення ідеологічному виміру між партійної співпраці [5; 7, с.130]. В основі цього підходу лежить припущення, що структура Уряду і розподіл портфелів обумовлені в першу чергу величиною (впливовістю) фракції, і в той же час їхній ідейній близькості в цій справі ваги не приділяють; говорячи словами одного з засновників Держави Ізраїль Давида Бен-Гуріона, «коаліція не є ідеологічним об’єднанням» [27, с. 127].

Таким чином, у цьому випадку, склад коаліції визначають відносини практичної вигоди. Партія, яка зважує можливість участі в Уряді, бере до уваги перш за все число запропонованих їй портфелів («абсолютна винагорода»), а крім того – співвідношення між часткою міністерств виділених їх, і тим, що отримують інші угрупування («відносна винагорода»). До числа інших переваг, що можуть впливати на подібне рішення в Ізраїлі, відносяться посади заступників міністрів, генеральних директорів міністерств, послів, управляючих державними кампаніями та інші престижні посади.

На основі даного підходу виникли різні теорії, в тому числі і те, що пов’язано з іменами таких відомих дослідників, як У. Гемсон і У. Райкер, що вивчали таке досить поширене явище, як створення коаліція мінімальної переваги, і питання про «конкурентний підкуп». Коаліція мінімальної переваги утворюється на основі досягнення мінімально можливої більшості парламентарів, в незалежності від ідеологічних близькості їх переконань (у Ізраїлі достатньо 61 депутат). Тут в основі такого об’єднання лежить припущення, що партія, яка формує коаліцію, не зацікавлена у великій кількості її учасників, бо в іншому випадку їй потрібно буде «розраховуватись» з більшою кількістю коаліціантів і її власний владний вплив буде меншим.

Теорія конкурентного підкупу стверджує, що склад коаліції визначає «хабар» посадами і призначеннями на впливові посади, отриманий коаліційними партнерами, а структура Уряду встановлюється шляхом прагматичного «ти мені я тобі» в організаційно-владній сфері, при якому принципово-цінністні виміри ігноруються. Згідно цьому підходу, коаліційна співпраця можлива і між партіями, що займають антагоністичні партійні позиції.

Другий принциповий підхід до пояснення формування коаліцій, який поділяють в числі інших, такі вчені як А. Де-Сван, Р. Аксельрод, базується на зовсім іншій основі. Він гласить, що велике значення має як раз ідеологічна близькість фракцій, що вступають у партнерські стосунки, а тому переважає тенденція до утворення суцільних коаліцій ідеологічно споріднених партій. Така коаліція може бути ширша, ніж вимагається для досягнення мінімально необхідної більшості [7].

Іноді може формуватися суцільна коаліція мінімальної переваги, іншими словами, вузьке об’єднання, що створюється основною партією разом з ідеологічно спорідненими фракціями. Для функціонування коаліції обговорюється і підписується коаліційна угода, яка скріплює співпрацю між учасниками коаліції. Вона є політичним документом, що не має формально-правового статусу, і тому його не дотримання не може слугувати основою для судового розгляду. У цій угоді, підписаній учасниками коаліції, фіксується генеральна лінія і суть досягнутих компромісів. Тут же перераховуються питання, з яких фракції можуть голосувати вільно, а також зазначаються «посадові трофеї» кожного учасника коаліції.

Коаліційна угода не підміняє генеральну лінію Уряду, а доповнює її. Це пов’язано з тим, що генеральна лінія, відображуючи основні моменти політичного курсу, що прийнятні для коаліційних партнерів, не включає, тим не менше, детального викладу «організаційних» домовленостей, достатньо важливих для любої коаліції.

Щоб не допустити перепон безперебійній роботі Уряду в період його перебування при владі, створюється «президіям коаліції», до якого входять представники партій-учасниць коаліції. Для того, щоби гарантувати їх згуртованість в ході парламентських дебатів, всі питання, щоб виносяться на розгляд Кнесету від Уряду, а також всі пропозиції з порядку денного і приватні (осібні) законопроекти членів коаліції обов’язково виносяться на попереднє обговорення президіуму [15, с. 128 – 136].

Парламентське правління за визначенням є відповідальним правлінням. Ця відповідальність багатогранна. Вона може бути юридичною і суспільною, колективною і персональною, політичною і моральна, пряма і непряма, урядова і парламентська. Розглянемо розбіжності між певними видами відповідальності.

Колективна відповідальність. Політика уряду передбачає як колективні рішення кабінету міністрів, так і рішення, прийняті окремими міністрами в межах їхніх повноважень. Кабінет міністрів (КМ) обговорює особливо важливі теми, питання, які викликають протиріччя чи розбіжності у поглядах на вирішення проблеми між його членами, а тому не можуть бути вирішені інакше, ніж урядом у повному складі. Спірні проблеми піднімаються для обговорення міністрами, що курують відповідні напрямки діяльності для того, щоб прийняті рішення санкціонував весь КМ, забезпечивши цим рішенням більш широку підтримку і гарантував, що відповідальність за непопулярні чи спірні заходи розділять всі, хто входить в Уряд. Наприклад, якщо виникає питання про скорочення військового бюджету, міністр оборони, бажатиме колективного прийняття рішення, щоб у разі «фіаско» на полі бою інші міністри не змогли заявити, мовби вони не мали інформації про припинення польотів бойової авіації, реформування бригад і консервування танців, що було викликано дефіцитом бюджетних коштів, і вони ці заходи не санкціонували [5].

Та все ж колективна відповідальність поширюється не лише на постанови, прийняті Урядом в цілому. Вона застосовується і до дій окремих міністрів, що курують урядові структури, навіть якщо відповідне рішення не затверджувалось ні КМ в повному складі, ні повноважною міністерською комісією. Суддя Х. Коен так розтлумачив більш широке і всеосяжне значення принципу колективної відповідальності, який не зводиться до того, що міністри відповідають за постанови, прийняті ними разом : «Якщо б заходи Уряду здійснювались лише ним самим, він обов’язково ніс би за них відповідальність; але ж деякі з цих заходів здійснюються одним або кількома членами КМ, і колективна відповідальність за кожне з них лежить на всьому Уряді» [31, с. 110].

Таке трактування принципу колективної відповідальності прийняте у всіх країнах з парламентським устроєм. Вперше воно було відпрацьовано у Великобританії в 1792 році, коли прем’єр міністр У. Пітт-молодший в ім’я цього принципу вимагав від міністра свого Уряду відставки за критику КМ в якому він засідав. З тих пір принцип колективної відповідальності став одним з фундаментальних положень британської системи управління. Логіку цього принципу пояснив колишній міністр Х. Моррісон «Уряд має виступати гуртом, і міністри не можуть спростовувати позиції один одного, оскільки в противному випадку у роботі КМ і його структурах з’являться тріщини. Для певних Урядів це може стати тягарем або причинити їм збитки, а для деяких – виявитись фатальними» [31, с. 110-111].

У Ізраїлі принцип колективної відповідальності має юридичні і конституційні, а також суспільні, неофіційні аспекти. Він був вже введений Законом про перехідний період (1949 р.), що стверджував «Уряд несе за свої дії колективну відповідальність перед Кнесетом, дає йому звіт за них і перебуває при владі до тих пір, поки користується довірою Кнесету» (стаття 11-а). Але в часто у стінах Кнесету принцип колективної відповідальності порушувався. Фракції, що приймали участь в урядовій коаліції, підтримували резолюції, запропоновані опозицією, або утримувались при голосуванні з питання про недовіру Уряду, здійснювали допомогу суспільним силам, що боролись з Урядом або організовували витік інформації про секретні дебати, щоби налаштувати парламент і суспільну думку проти політики КМ. Але це відбувалось у 50-х роках минулого століття і тоді не всі політичні сили розуміли правила впорядкованої демократії, політична еліта ще не розуміла суттєвої необхідності дотримання принципу колективної відповідальності для функціонування Уряду [24, с. 326].

Згодом до Закону про перехідний період (1949 р.) булла прийнята поправка у вигляді статті 11ж, яку назвали Законом про коаліційну дисципліну. Вона мала суворий дисциплінарний зміст :

«1. Член Уряду несе відповідальність перед ним за своє голосування на пленарному засіданні Кнесету, а також за голосування фракції, до якої він належить.

  1. Член Уряду, що проголосував на пленарному засіданні Кнесету протии пропозицій Уряду або утримався від голосування безпопереднього погодження Уряду, вважається відставленим з того дня, як Уряд виступив з заявою про це у Кнесеті при умові, що така заява булла зроблена протягом двох тижнів після вищезгаданого голосування …» [5; 7].

Ізраїльський Закон про коаліційну дисципліну більш жорсткий і всеохоплюючий, ніж відповідні норми в інших країнах з демократичним парламентським устроєм, оскільки підпорядковує цій дисципліні не лише міністрів, які належать до партії, що входить до урядової коаліції, але і депутатів, що є членами відповідної фракції. У відповідності до цього закону, міністр може підтримати Уряд при голосуванні в Кнесеті, але при цьому може бути звільненим за те, що його парламентська фракція проголосувала проти Уряду. Вказане положення виключає можливість для фракції, що входить до коаліції, сидіти на двох стільцях : її міністри, щоб не бути звільненими виступають на підтримку Уряду, в то й же час як решта депутатів фракції від партії коаліції, голосують проти нього, публічно демонструючи негативне відношення партії до політики, що проводиться КМ. У коаліційній угоді фракцій може бути виписано, що за кожною фракцією, у відповідності до Закону, залишається право утриматись від голосування з питань релігії (віри) та совісті та інші положення партійних програм тощо. І сьогодні в Уряді Ізраїлю іноді чути негативні відзиви міністрів про політику Уряду, членами якого вони є, такого роду вислови – грубі порушення норм коаліційної дисципліни [15, с. 180 – 186].

«Уряд – свого роду оркестр у складі певної кількості міністрів, з головою кабінету  замість дерегента, граючий по партитурі, що називається законом [25].  Якщо потрібно припинити виконання п’єси, варто прибрати весь оркестр. Неможливо сказати йому :  грайте Брандербургський концерт такого-то,  але без скрипок і без альтів» [25, с. 178-179].

На останніх парламентських виборах, що відбулись в країні були учасниками 27 політичних сил, а до парламенту пройшли лише 10. Серед них: «Лікуд» – «консолідація» – правоцентристська націонал-ліберальна партія Ізраїля (30 депутатів), «Сіоністський табір» (24), «Загальний список» (ХАДАШ, РААМ, БАЛАД, ТААЛ) (13), «Еш атід» – «Є майбутнє» (11), «Кулану» –«Всі МИ» (10), «Байт Ієгуді» – «Єврейський дім» (8), «ШАС» – Всевітнє сефардське об’єднання охоронців Тори (7), «Наш дім Ізраїль» (6), «Яхадут а-Тора» – «Об’єднаний іудаїзм Тори» (6), «Мерец» – ліва соціал – демократична партія Ізраїля (5). Партії «Яхад» – «Разом» для проходження до Кнесету не вистачило 0,25 % голосів. У результаті правляча коаліція була сформована партіями «Лікуд», «Кулан», «Байт Ієгуді», ШАС, «Яхадут а-Тора» з мінімальною перевагою в 1 голос. І як згодом виявилось, така коаліція мала в робота багато проблематичних моментів.

Висновки та перспективи подальших досліджень. Досвід  Ізраїлю свідчить про відсутність досконалого унормування діяльності коаліції та опозиції в парламенті. Але варто відзначити сурову фракційну дисципліну та формування урядових коаліцій на неідеологічній основі, а на інтересах партій бути у владі та можливістю реалізувати свою партійну програму та закріпитись в політичному бомонді країни. В зв’язку з досить невисоким прохідним виборчим бар’єром на парламентських виборах (3,25%) як правило в коаліції присутні кілька політичних сил, що певним чином затрудняє мобільність прийняття рішень та комунікації в урядовій діяльності.

Н а думку науковців, все ж головним критерієм розвиненості культури парламентаризму має виступати здатність влади реалізовувати завдання демократичного реформування на основі високої соціальної відповідальності професійних управлінських кадрів при роботі в коаліції і в опозиції. Особливого значення набуває здатність парламенту конструювати консенсусні соціальні відносини через законотворчу діяльність, що ґрунтується на практиці демократичного розвитку, доланні розриву політики і моралі.

Варто відзначити, що деякі назви (бренди) політичних партій є співзвучними з назвами партій на пострадянському простору, що свідчить про використання досвіду побудови політичної системи Ізраїлю, а можливо і послуг політтехнологів цієї країни у виборчих процесах в Україні.

 

Список використаної літератури

  1. Агафонов С.А. Окремі аспекти взаємодії Президента та Верховної Ради України як вищих органів державної влади // Парламентаризм в Україні: теорія та практика: Матеріали між нар. наук.-практ. конф. – К.: Вид-во АТ “Книга”, 2001. – С. 127-132.
  2. Батіщева, О.С. Зарубіжні стандарти оцінювання ефективності роботи законодавчих органів:методологічні аспекти / О. С. Батіщева // Перша між-народна наукова конференція «Парламентські читання». – К., 2010. – C.16 –22.
  3. Боднар Р.Г.Класифікація гарантій депутатської діяльності URL: http://visnyk.univd.edu.ua/?controller=service.
  4. Гольдберг Г. Парламентская опозиция в Израиле в 1965-1977 гг. (докт. дисс.). Иерусалим, 1980.
  5. Государство Израиль – М.: Институт востоковедения РАН, 2005. – 560 с.
  6. Депутатська недоторканність (сучасна парламентська та судова практика: правовий аналіз) / заг. ред. О.В.Задорожнього. – К.: Логос, 2004.
  7. Дискин А. Состав коалиции в Израиле и их исследование путем картографирования политической системы. – «Государство, власть и международные отношения», сентябрь 1975 г., с. 130-160.
  8. Кислий П., Вайз Ч. Становлення парламентаризму в Україні: на тлі світового досвіду. – К.: Вид-во “Абрис”, 2002. – 414 с.
  9. Колодій А.М. Парламент України: місце в системі розподілу влад та перспективи його удосконалення // Парламентаризм в Україні: теорія та практика: Матеріали між нар. наук.-практ. конф. – К.: Вид-во АТ “Книга”, 2001. – С.213-217.
  10. Конончук С. Г. Мандат депутата у сучасних демократіях: права та відповідальність. Дослідження проблеми / С. Конончук, О. Ярош ; Укр. незалеж. центр політ. дослідж. – К.: Агентство “Україна”, 2011. – 96 с.
  11. Кривенко Л. Т. Парламент без парламентаризму? // Віче. –1997. – №4 (61). – С. 13 – 32.
  12. Лікарчук Д. С. Особливості парламентських конфліктів у сучасній Україні : автореф. дис. канд. політ. наук. К., 2016. 18 с.
  13. Марцеляк О. Статус і функціонування регіональних представницьких омбудсманів: світовий досвід // Право України. –2004. –No1. – С. 149.
  14. Ніканорова Е. Ю. Конституційно-правове регулювання інституту депутатської недоторканності в державах-членах ЄС // Часопис Київ. ун-ту права.-2009. – №4. – С.133-138.
  15. Нойбергер Бениамин Верховная власть Кнесета или пріоритет правительства? Власть и політика в Государстве Израиль. Исторические корни и конституционное устройство. Части 4-5. Изд-во открытого университета. 1997. 280 с.
  16. Орзіх М. П. Функціональна характеристика парламентського контролю в Україні // Парламентаризм в Україні: теорія та практика. Матеріали міжнародної наук.-практ. конф. – К.: Вид-во АТ “Книга”, 2001. – С. 436-441.
  17. Основной закон : Кнессет. Режим доступу : http://www.studfiles.ru/ preview/5778428.
  18. Павленко Р. М. Парламентська відповідальність уряду: світовий та український досвід. – К.: Видавничий дім “КМ Академія”, 2002. – 253 с.
  19. Пеклушенко О. Парламентські слідчі комітети в країнах ЄС (опис та порівняльна оцінка) // Голос України. – No51 (3551) від 22.03.2005.
  20. Погорєлова А. І. Розвиток культури парламентаризму в Україні. –К. : Парламентське видавництво, 2012. – 246 с.
  21. Погорєлова А.І. Український парламентаризм в контексті сучасних політичних трансформацій / URL: Science and Education a New Dimension. Humanities and Social Sciences, II(4), Issue: 23, 2014 seanewdim.com.
  22. Реєнт О.О. Право депутатської недоторканності (питання теорії та практики) : дис.. канд. юрид. наук. – Інститут законодавства Верховної Ради України. –К.,2009. –271 с.
  23. Рижук І. В. Конституційно-правова модель відповідальності парламентаріїв: порівняльно-аналітичне дослідження: автореф. дис… канд. юрид. наук. Ужгород, 2016.17 с.
  24. Рубиншейн А. Конституционное право Государства Израиль, т. 1-2. Тель-Авив, 1991.
  25. Тарло Ц. Принцып персональной ответственности как юридическая норма. – В кн. Агатовая книга, с. 178-179.
  26. Федоренко Г. Розподіл влади та її єдність: місце законодавчої гілки влади на етапі державно-правової реформи // Право України. – 1998. – №  7. – С. 7-8.
  27. Цидон А. Палата депутатов. Тель-Авив, 1971.
  28. Цінності, стандарти, компетентність в парламентській діяльності: навч. посіб. / за заг. ред. проф. В. А. Гошовської / Авт. кол. – К. : НАДУ, 2016. – 193 с. – Серія «Бібліотека народного депутата».
  29. Чепель О.Д. Депутатський індемнітет: за українським та зарубіжним законодавством // Наук. вісник ЧНУ. –2010. – Вип. 550. – С.33-37.
  30. Шаповал В. М. Контроль парламентський // Юридична енцикло-педія. – Вид-во «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 2001. –Т. 3. – С. 325.
  31. Яакоби Г. Правительство. Тель-Авив, 1980.

 

References

  1. Ahafonov S.A. Okremi aspekty vzayemodiyi Prezydenta ta Verkhovnoyi Rady Ukrayiny yak vyshchykh orhaniv derzhavnoyi vlady // Parlamentaryzm v Ukrayini: teoriya ta praktyka: Materialy mizh nar. nauk.-prakt. konf. – K.: Vyd-vo AT “Knyha”, 2001. – S. 127-132.
  2. Batishcheva, O.S. Zarubizhni standarty otsinyuvannya efektyvnosti roboty zakonodavchykh orhaniv:metodolohichni aspekty / O. S. Batishcheva // Persha mizh-narodna naukova konferentsiya «Parlament·sʹki chytannya». – K., 2010. – C.16 –22.
  3. Bodnar R.H.Klasyfikatsiya harantiy deputat·sʹkoyi diyalʹnosti URL: http://visnyk.univd.edu.ua/?controller=service.
  4. Holʹdberh H. Parlament·skaya opozytsyya v Yzrayle v 1965-1977 hh. (dokt. dyss.). Yerusalym, 1980.
  5. Hosudarstvo Yzraylʹ – M.: Ynstytut vostokovedenyya RAN, 2005. – 560 s.
  6. Deputat·sʹka nedotorkannistʹ (suchasna parlament·sʹka ta sudova praktyka: pravovyy analiz) / zah. red. O.V.Zadorozhnʹoho. – K.: Lohos, 2004.
  7. Dyskyn A. Sostav koalytsyy v Yzrayle y ykh yssledovanye putem kartohrafyrovanyya polytycheskoy systemy. – «Hosudarstvo, vlastʹ y mezhdunarodnye otnoshenyya», sentyabrʹ 1975 h., s. 130-160.
  8. Kyslyy P., Vayz CH. Stanovlennya parlamentaryzmu v Ukrayini: na tli svitovoho dosvidu. – K.: Vyd-vo “Abrys”, 2002. – 414 s.
  9. Kolodiy A.M. Parlament Ukrayiny: mistse v systemi rozpodilu vlad ta perspektyvy yoho udoskonalennya // Parlamentaryzm v Ukrayini: teoriya ta praktyka: Materialy mizh nar. nauk.-prakt. konf. – K.: Vyd-vo AT “Knyha”, 2001. – S. 213-217.
  10. Kononchuk S. H. Mandat deputata u suchasnykh demokratiyakh: prava ta vidpovidalʹnistʹ. Doslidzhennya problemy / S. Kononchuk, O. Yarosh ; Ukr. nezalezh. tsentr polit. doslidzh. – K.: Ahent·stvo “Ukrayina”, 2011. – 96 s.
  11. Kryvenko L. T. Parlament bez parlamentaryzmu? // Viche. –1997. – №4 (61). – S. 13 – 32.
  12. Likarchuk D. S. Osoblyvosti parlament·sʹkykh konfliktiv u suchasniy Ukrayini : avtoref. dys. kand. polit. nauk. K., 2016. 18 s.
  13. Martselyak O. Status i funktsionuvannya rehionalʹnykh predstavnytsʹkykh ombudsmaniv: svitovyy dosvid // Pravo Ukrayiny. –2004. –No1. – S. 149.
  14. Nikanorova E. YU. Konstytutsiyno-pravove rehulyuvannya instytutu deputat·sʹkoyi nedotorkannosti v derzhavakh-chlenakh YES // Chasopys Kyyiv. un-tu prava.-2009. – №4. – S.133-138.
  15. Noyberher Benyamyn Verkhovnaya vlastʹ Kneseta yly priorytet pravytelʹstva? Vlastʹ y polityka v Hosudarstve Yzraylʹ. Ystorycheskye korny y konstytutsyonnoe ustroystvo. Chasty 4-5. Yzd-vo otkrytoho unyversyteta. 1997. 280 s.
  16. Orzikh M. P. Funktsionalʹna kharakterystyka parlament·sʹkoho kontrolyu v Ukrayini // Parlamentaryzm v Ukrayini: teoriya ta praktyka. Materialy mizhnarodnoyi nauk.-prakt. konf. – K.: Vyd-vo AT “Knyha”, 2001. – S. 436-441.
  17. Osnovnoy zakon : Knesset. Rezhym dostupu : http://www.studfiles.ru/ preview/5778428.
  18. Pavlenko R. M. Parlament·sʹka vidpovidalʹnistʹ uryadu: svitovyy ta ukrayinsʹkyy dosvid. – K.: Vydavnychyy dim “KM Akademiya”, 2002. – 253 s.
  19. Peklushenko O. Parlament·sʹki slidchi komitety v krayinakh YES (opys ta porivnyalʹna otsinka) // Holos Ukrayiny. – No51 (3551) vid 22.03.2005.
  20. Pohoryelova A. I. Rozvytok kulʹtury parlamentaryzmu v Ukrayini. –K. : Parlament·sʹke vydavnytstvo, 2012. – 246 s.
  21. Pohoryelova A.I. Ukrayinsʹkyy parlamentaryzm v konteksti suchasnykh politychnykh transformatsiy / URL: Science and Education a New Dimension. Humanities and Social Sciences, II(4), Issue: 23, 2014 www.seanewdim.com.
  22. Reyent O.O. Pravo deputat·sʹkoyi nedotorkannosti (pytannya teoriyi ta praktyky) : dys.. kand. yuryd. nauk. – Instytut zakonodavstva Verkhovnoyi Rady Ukrayiny. –K.,2009. –271 s.
  23. Ryzhuk I. V. Konstytutsiyno-pravova modelʹ vidpovidalʹnosti parlamentariyiv: porivnyalʹno-analitychne doslidzhennya: avtoref. dys… kand. yuryd. nauk. Uzhhorod, 2016.17 s.
  24. Rubynsheyn A. Konstytutsyonnoe pravo Hosudarstva Yzraylʹ, t. 1-2. Telʹ-Avyv, 1991.
  25. Tarlo TS. Pryntsyp personalʹnoy otvet·stvennosty kak yurydycheskaya norma. – V kn. Ahatovaya knyha, s. 178-179.
  26. Fedorenko H. Rozpodil vlady ta yiyi yednistʹ: mistse zakonodavchoyi hilky vlady na etapi derzhavno-pravovoyi reformy // Pravo Ukrayiny. – 1998. – № 7. – S. 7-8.
  27. Tsydon A. Palata deputatov. Telʹ-Avyv, 1971.
  28. Tsinnosti, standarty, kompetentnistʹ v parlament·sʹkiy diyalʹnosti: navch. posib. / za zah. red. prof. V. A. Hoshovsʹkoyi / Avt. kol. – K. : NADU, 2016. – 193 s. – Seriya «Biblioteka narodnoho deputata».
  29. Chepelʹ O.D. Deputat·sʹkyy indemnitet: za ukrayinsʹkym ta zarubizhnym zakonodavstvom // Nauk. visnyk CHNU. –2010. – Vyp. 550. – S.33-37.
  30. Shapoval V. M. Kontrolʹ parlament·sʹkyy // Yurydychna entsyklo-pediya. – Vyd-vo «Ukrayinsʹka entsyklopediya» im. M. P. Bazhana, 2001. –T. 3. – S. 325.
  31. Yaakoby H. Pravytelʹstvo. Telʹ-Avyv, 1980.

 

Ворона Петро Васильович, доктор наук з державного управління, доцент, завідувач кафедри публічного управління та адміністрування Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України

Ропан Артур Сергійович, аспірант кафедри публічного управління та адміністрування Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України

03038, м. Київ, вул. Нововокзальна 17.

 

Vorona Petro V., Doctor of Sciences in Public Administration, Associate Professor, Head of the Department of Public Administration and Administration of the Institute for Personnel Training of the State Employment Service of Ukraine

Ropan Arthur S., postgraduate student of the Department of Public Administration and Administration of the Institute of Personnel Training of the State Employment Service of Ukraine

03038, m. Kyiv, vul. Novovokzalna 17.

Email: voron67@ukr.net

ORCID: 0000-0002-6755-9023

 

Цитування: Ворона П. В., Ропан А.С.  Парламентська відповідальність урядової коаліції та опозиції: із досвіду Ізраїлю  // Державно-управлінські студії. – 2018. – № 5 (7). – Режим доступу : _________.

Стаття надійшла: 11.05.2018.

Схвалено до друку: 21.05.2018.

 

Citation: Vorona P.V., Ropan A.S. Parliamentary Parliamentary Coalition and Oppositions: From the Reach of Israel , Derzhavnoupravlinski studii, vol. 5 (7), available at: __________.

Article arrived: 11.01.2018.

Accepted: 21.01.2018.