СПЕЦИФІКА МОДЕЛІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФУНКЦІЇ ЦИВІЛЬНОГО КОНТРОЛЮ НАД СИЛОВИМИ СТРУКТУРАМИ ДЕРЖАВИ У СПОЛУЧЕНИХ ШТАТАХ АМЕРИКИ

Державно-управлінські студії № 5(7), 2018

УДК 351. 862(73)

І. І. Савка

полковник ЗСУ, учасник АТО, здобувач ІПК ДСЗУ

СПЕЦИФІКА МОДЕЛІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФУНКЦІЇ ЦИВІЛЬНОГО КОНТРОЛЮ НАД СИЛОВИМИ СТРУКТУРАМИ ДЕРЖАВИ У СПОЛУЧЕНИХ ШТАТАХ АМЕРИКИ

 

В статті досліджено специфіку моделі забезпечення функції цивільного контролю над силовими структурами держави у Сполучених Штатах Америки та проаналізовано особливості побудови системи противаг у оборонній сфері країни з метою недопущення посилення впливу силових структур на розвиток демократичного життя країни.

Виокремлено основні риси американської системи цивільного демократичного контролю в США: ефективне нормативноправове регулювання процесу його здійснення; логічна побудова моделі цивільного контролю, що базується на системі стримувань і противаг, а також на правовій конструкції громадського контролю через цивільний ланцюг командування, який очолює президент; вимоглива та відповідальна робота представницького законодавчий органу країни (Конгресу), що постійно здійснює парламентський контроль у т.ч. через схвалення військового бюджету, затверджує організаційні структури армії, забезпечує соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей, визначає умови і порядок проходження військової служби, розміри платні, тощо; діяльності РНБ при Президенті США, яка є інструментом його адміністрації для узгодження політики і дій всіх органів виконавчої влади з повноваженнями участі у забезпеченні національної безпеки; ефективній побудові апарату управління міністерства оборони, шляхом чітко визначено підпорядкування та розподілу повноважень та інше.

Ключові слова: Збройні сили, силові структури, цивільний демократичний контроль, міністерство оборони, США, Президент, Конгрес, оборонна політика.

 

SPECIFICATION OF MODEL FOR PROVISION OF CIVIL CONTROL FUNCTION OVER THE STATE STRUCTURES STRUCTURE IN THE UNITED STATES OF AMERICA

 

Savka Ivan,

сolonel of the Armed Forces of Ukraine, participant in the antiterrorist operation, applicant of the Institute of Personnel Training of the State Employment Service of Ukraine.

 

The article explores the specifics of the model of providing civil control over the state power structures in the United States of America and analyzes the peculiarities of constructing a counterbalance system in the country’s defense sphere in order to prevent the strengthening of the influence of security structures on the development of a democratic life of the country. The main features of the American system of civil democratic control in the USA are highlighted: effective regulatory and legal regulation of the process of its implementation; the logical construction of a model of civilian control based on the system of checks and balances, as well as on the legal construction of public control through the civilian chain of command headed by the president; demanding and responsible work of the representative legislative body of the country (Congress), which constantly carries out parliamentary control, incl. through the approval of the military budget, approves the organizational structures of the army, provides social protection of servicemen and members of their families, determines the conditions and procedure for military service, salaries, etc.; the activities of the NSC under the President of the United States, which is an instrument of his administration to coordinate the policies and actions of all executive authorities with the powers to participate in the provision of national security; effective construction of the administration of the Ministry of Defense, by clearly defining the subordination and division of powers, and so on.

Keywords: Armed Forces, Security Forces, Civil Democratic Control, Ministry of Defense, USA, President, Congress, Defense Policy.

 

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими чи практичними завданнями. Одним з актуальних питань розвитку демократичної держави є дотримання умов належного паритету між цивільною та військовою владою і необхідність цивільного та громадянського контролю як останньої так і попередньої. На переконання і політиків, і науковців цивільний та громадський контроль у демократичній правовій державі є своєрідним регулятором військово-цивільних відносин, коли основні принципи демократичного суспільства посідають провідне місце стосовно принципів військової справи. І кожна демократична країна як правило має свою модель, свої інститути та механізми здійснення цього контролю зі своїми рисами та національними особливостями. І хоча національні системи демократичного контролю за військовим та силовим секторами у більшості країн – різні – павіть там, де присутні однакові елементи, за формою вони не є однакові.

Значна розбіжність моделей цивільного контролю спостерігається у питанні певного обмеження у наданні громадянських прав та свобод  військовому як «державному громадянину у військовій уніформі», а саме: свободи висловлювати свої думки, політичної діяльності, членства у політичних партіях, громадських організаціях, профспілках або об’єднаннях військових, участі у виборах й представницьких органах тощо. Для ефективної розбудови системи демократичного контролю в Україні нам важливо знати його особливості та національні риси в країнах усталеної демократії, особливо у США.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, у яких започатковано розв’язання вказаної проблеми. Дослідження моделей інституціонального забезпечення цивільного контролю у системі національної безпеки в умовах агресії РФ, розв’язаної на Сході України, анексії Криму є досить актуальною темою досліджень науковців України у сфері національної безпеки. Даній тематиці присвячені праці Ю. Барабаша [1], В. Бойко, Р. Бойко [2], П. Ворони [3-4], І. Вітика [12], С. Галушко [7], С. Гончарука [6], І. Козія [9], В. Костюка [12], В. Мазярчука [7], І. Осики [6], Л.Полякова [11], І. Храбана [13], науковців Національного інституту стратегічних досліджень, військових НДІ тощо. У працях, згаданих науковців, більше досліджувалась проблематика розвитку інституту цивільного демократичного контролю над силовими та спеціальними структурами в України, а для вітчизняних реалій цікавий та є повчальним зарубіжний досвід функціонування систем цього контролю, які можна було б імплементувати в українські реалії формування системи цивільного контролю.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, яким присвячується стаття. У відповідь на збройну агресію з боку РФ Україна розпочала здійснювати комплексні заходи з метою розбудови ефективної системи оборони, які мали на меті два головних паралельних завдання: стримати агресора  від повномасштабного вторгнення та відновити контроль над регіонами, що контрольовані сепаратистами і РФ. Вони потребували удосконалення усіх питань, що стосуються організації, проведення та всебічного забезпечення операцій структур безпеки і оборони України. На стратегічному рівні кроки щодо посилення стійкості сектору безпеки України до атак з боку російської армії та терористів і диверсантів вимагали рішучого вдосконалення усіх елементів системи національної безпеки та оборони. Але важливо пам’ятати, що в демократичній державі, якою є Україна, ефективність вирішення зазначених питань напряму залежала і залежить від ефективності демократичного цивільного контролю над військовими. У цьому контексті є ряд питань, які довелося терміново вирішувати, зокрема, опрацьовувати нові оборонні доктрини, концептуальні документи у сфері національної безпеки, вдосконалювати чинне законодавство. І вже зроблено чимало [7]. Однак, у сфері практичної діяльності – кадрових питаннях, організації оборонного планування та питаннях організації роботи парламенту (Верховної Ради України) ще недостатньо потуг, щоб відповідати універсальним критеріям ефективності системи демократичного цивільного контролю. Тому кілька напрямків здійснення цивільного контролю потребують додаткового опрацювання та досвіду демократичних країн.

Формулювання цілей статті (постановка завдання). Метою статті є дослідження специфіки моделі забезпечення функції цивільного контролю над силовими структурами держави у Сполучених Штатах Америки.

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Слід зазначити, що Сполучені Штати Америки (англ. United States of America) є впливовим гравцем на міжнародній арені та однією із найбільш економічно розвинених держав світу. За географічним положенням США розміщені на континенті Північна Америка та мають вихід до Атлантичного, Тихого і Північного-Льодовитого океанів, що окреслює їх унікальне геополітичне положення. Територіально США складаються із трьох частин: континентальних США, які межують на півночі із Канадою, напівдні – з Мексикою, на заході омиваються Тихим, а на сході – Атлантичним океанами; Аляски – півострову в північно-західній частині Північної Америки та островів Гаваї у Тихому океані. До володінь США також належать Віргінські острови у Вест-Індії, Східне Самоа, Гуамта острови в Океанії. Загальна чисельність населення – 317,6 млн осіб (дані на квітень 2010 р.). США – федеративна держава, поділенана 50 штатів, кожен з яких має свою конституцію, систему органів влади та управління [10].

Сполучені Штати Америки мають довгу історію впровадження цивільного демократичного контролю над Збройними силами, що остаточно інституціоналізувався в ХХ ст. Загальну структуру цивільного контролю над Збройними силами виокреслює  і забезпечує Конституція країни [10].

Модель цивільного контролю базується на системі стримувань і противаг, а також на правовій конструкції громадського контролю через цивільний ланцюг командування, який очолює президент як Верховний головнокомандувач країни. І хоча виконавча влада відіграє домінуючу роль у підтримці демократичного контролю, законодавча гілка має великий вплив на питання безпеки і оборони в цілому, на Збройні сили зокрема, базуючись на принципі поділу влади [13].

Цивільний міністр оборони, чий цивільний статус визначається строком звільнення від дійсної військової служби не менш як 7 років, безпосередньо підпорядковується Президенту і є другою особою у командному ланцюгу, здійснює управління і контроль над оперативною та адміністративною діяльністю департаментів Міністерства оборони. Вищий військовий керівник ‒ Голова об’єднаного комітету начальників штабів. Він виконує лише дорадчі функції, не є членом командного апарату і відсторонений законом від оперативного командування збройними силами, однак сприяє президенту і міністру оборони при виконанні ними функцій командування і управління.

Законодавча влада, що преставлена Конгресом, наділена конституційним правом оголошувати війну. Конгрес схвалює військовий бюджет, затверджує організаційні структури армії, забезпечує соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей, визначає умови і порядок проходження військової служби, розміри платні, тощо [10].

Сучасна Армія США веде свою історію від континентальної армії, яка була утворена 14 червня 1775 р., буквально перед заснуванням Сполучених Штатів Америки, у зв’язку з необхідністю вести бойові дії у Війні за незалежність Північноамериканських штатів. Контроль і управління Армією здійснюється за допомогою Департаменту Армії США, одного з трьох складових Департаменту оборони (Міністерства оборони). Главою Департаменту є цивільна особа – Секретар Армії; найвищою посадовою особою з числа військових є генерал (чотиризірковий) – Начальник штабу Армії США, паралельно підпорядкований Начальникові Об’єднаного комітету Начальників штабів США [13].

Система демократичного цивільного контролю над збройними силами в США має тривалу історію створення та функціонування. Конституція США 1789 року передала відповідальність за формування та підтримку армії Конгресу США з метою уникнення небезпеки отримання президентом занадто великої влади. Крім того, в США саме Конгрес, а не виконавча влада, має право на оголошен-ня війни, щоб уникнути ухвалення поспішних рішень, які вже важче змінити. Водночас відповідно до Конституції президент має статус головнокомандувача регулярними збройними силами США і одночасно національною гвардією штатів, що надає йому чималі повноваження для відбиття збройної агресії і захисту нації. Водночас у США традиційно розвинене громадянське суспільство і незалежні ЗМІ, які приділяють значну увагу контролю за збройними силами. Заслуговує уваги американський досвід нормативно-правового регулювання функціонування війська. Діяльність збройних сил США регулюється низкою нормативних документів. Основний нормативний акт – Конституція США 1778 року [10], на основі якої формується загальна політика щодо збройних сил. Згідно з Конституцією, основні права оборонного спрямування (право оголошувати війну, видавати закони про збройні сили, визначати бюджет збройних сил тощо) належать парламенту. Інша складова – Звід законів США [8], що також включючає розділи, котрі регламентують військові питання.

У 1947 році в США ухвалили «Закон про національну безпеку». Також у нормативних актах цього спрямування слід назвати «Закон про військові повноваження» (1973); «Закон про добровільні принципи комплектування» (1973); «Закон про надзвичайний стан» (1976); «Закон про реорганізацію МО США» (1986). До речі, останній отримав назву «Закон Голдуотера-Ніколса» і зробив систему військового управління в США більш раціональною і одночасно більш контрольованою президентом і міністром оборони [8].

Збройні сили США підпорядковані Президенту як верховному головнокомандувачу і безпосередньо керуються міністром оборони. Міністром оборони може стати виключно цивільна особа, з часу звільнення якого з дійсної військової служби пройшло не менше 7 років. Відповідно, офіс міністра оборони – це переважно цивільна структура, але з певною кількістю відряджених для проходження у них служби військовослужбовців. Посада радника Президента США з національної безпеки є складовою частиною адміністрації президента. Він є незалежним від державного департаменту і міністерства оборони, а також має свій апарат (офіс). Протягом тривалого часу американської історії радниками Президента з національної безпеки були як військові, так і суто цивільні особи. Із початком так званої холодної війни була створена Рада національної безпеки (РНБ) як колегіальний консультативно-координаційний офіс із проблематики оборони, закордонних справ, міжнародної економічної політики і розвідки. Тоді ж було введено посаду секретаря з питань безпеки, який від 1953 року став повноцінним радником президента і РНБ. На сьогодні РНБ – це не лише дорадчий а й координаційний орган, який є інструментом президента для узгодження політики і дій всіх органів виконавчої влади з повноваженнями участі у забезпеченні національної безпеки. До складу входять: Президент, Віце-президент, держсекретар, міністр оборони, міністр енергетики. Водночас радник Президента з національної безпеки бере участь у всіх засіданнях ради. Також у разі потреби можуть запрошуватися голова об’єднаного комітету начальників штабів (військовий радник), директор національної розвідки (радник із розвідки), інші посадові особи адміністрації президента та органів виконавчої влади. Остаточні рішення на підставі засідань РНБ президент приймає самостійно. В апараті РНБ є підрозділи із ключових напрямів забезпечення національної безпеки і регіонах, аналітичний відділ для роботи з розвідувальною інформацією і відділ планування. До речі, інформація про ключових співробітників РНБ є відкритою і обговорюється у ЗМІ. Згідно з Конституцією США, рішення про участь США у війні приймає парламент. Але фактично Президент може приймати рішення про застосування військ за кордоном за власною ініціативою [10]. Наприклад, на підтримку раніше схвалених міжнародних домовленостей (НАТО) чи в антитерористичних операціях. Водночас він користується своїм правом як головнокомандувача використовувати збройні сили без санкції парламенту для відбиття раптового нападу або правом вести «обмежені війни» з отри-манням необхідної санкції постфактум. Це право було закріплено за Президентом рішенням Верховного суду для посилення обороноздатності держави. Діюча на сьогодні модель ухвалення рішень про початок воєнних дій була ухвалена Парламентом на засіданні обох палат у 1973 році і закріплена «Резолюцією про військові повноваження».

Парламент дозволив Президенту самостійне ухвалення рішення про використання військ без оголошення війни, але тільки «у воєнних діях або в ситуаціях, обставини розвитку яких чітко вказують на неминучість втручання». Водночас Президент повинен консультуватися з парламентом і протягом 48 годин після ухвалення рішення надати докладну доповідь парламентарям. Після цього парламент протягом 60 днів повинен санкціонувати застосування військ. Якщо такого санкціонування не відбувається, то Президент зобов’язаний припинити військові дії і вивести війська. Президент безпосередньо призначає на посаду міністра оборони і голову Об’єднаного комітету начальників штабів США, його заступника, міністрів видів збройних сил і начальників штабів збройних сил, а також присвоює вищі військові звання. Отже, ми бачимо, що Президент США як глава президентсько-парламентської республіки володіє широкими повноваженнями для керування збройними силами (та контролю над ними як однієї з функцій керівництва) [8].

У США, окрім законодавчої, іншою основною функцією парламенту є наглядова. Контроль з боку парламенту здійснюється шляхом контролю асигнувань, надання інформаційних запитів до органів виконавчої влади, парламентські слухання, робочі засідання комітетів, слідчі комісії, отримання інформації від служб парламенту (зокрема від Дослідницької служби Конгресу). Парламент може обмежити асигнування будь-якого федерального агентства і звузити його повноваження, якщо вважатиме, що відомство виходить за межі виданого йому мандату. У США визначено наступні основні цілі і завдання наглядової діяльності парламенту: підвищення ефективності, економічності та ефективності державних заходів (операцій); оцінювання програм і продуктивності (ефективності); виявлення та запобігання неефективного управління, марнотратства, зловживання, довільного і примхливого поведінки або незаконної і неконституційної поведінки; захист громадянських свобод і конституційних прав; інформування громадськості та забезпечення умов, щоб політика виконавчої влади слідувала інтересам суспільства; збір інформації для розробки нових законодавчих пропозицій або внесення поправок у наявні нормативні акти; забезпечення адміністративного дотримання законодавчих намірів; перешкоджання виконавчому посяганню на законодавчі повноваження і прерогативи.

Права парламенту з нагляду за органами виконавчої влади закріплено і визначено в низці законів. Зокрема, в «Законі про законодавчу реорганізацію» 1946 року, в якому йдеться про необхідність нагляду постійних комітетів за урядовими програмами та установами, а також закріплені повноваження генерального інспектора, керівника підрозділу розслідувань і ревізій конгресу, а також Рахункової палати. У «Законі про законодавчу реорганізацію» від 1970 року кожному постійному комітету доручено «розглядати і вивчати на постійній основі застосування, адміністрування та виконання» законів, які перебувають під їхньою юрисдикцією. Збільшилася і кількість професійних співробітників комітетів, розширено можливості Дослідницької служби Конгресу і збільшено перелік обов’язків Рахункової палати щодо оцінки федеральних програм. «Закон про бюджет Конгресу» від 1974 року дозволив комітетам самостійно проводити оцінку програм або укладати контракти з ними [8].

Крім того, у багатьох законодавчих актах, що регулюють діяльність тих чи тих органів, додатково прописані контрольні функції парламенту. Наприклад, «Закон про діяльність уряду і результати» (1993) вимагає від міністерства оборони та від інших агентств і департаментів федерального уряду, консультуватися із Конгресом щодо їхніх стратегічних планів і щорічно подавати звіти про плани, цілі та результати роботи. До того ж, усі керівники державних відомств можуть звертатися до Конгресу безпосередньо, – це не є порушенням. Крім того, Конгрес створює необхідні комісії та цільові групи для вивчення і вироблення рекомендацій для окремих областей політики, які можуть також включати вивчення виконавчих операцій і організацій. Важливу роль у здійсненні наглядових функцій конгресу відіграють допоміжні структури – Дослідницька служба Конгресу і незалежна «Watch Dog – організація» (Project On Government Oversight). Дослідницька служба Конгресу – це по суті Think Tank, що забезпечує в інформаційно-аналітичному плані виключно парламентаріїв. Серед підрозділів служби – департамент «Закордонних справ, оборони і торгівлі», який проводить дослідження у сфері оборони та збройних сил. Проект із контролю за урядом (Project On Government Oversight) – одна з найбільших і авторитетних контролюючих (Watch Dog) організацій, що тісно співпрацює з Конгресом і приділяє серйозну увагу питанням національної безпеки, оборонно-промислового комплексу,  поширенню озброєнь тощо. Із 2006 року організація проводить навчальні семінари для співробітників конгресу (зокрема, співробітників Дослідницької служби), співробітників Рахункової палати і парламентаріїв щодо здійснення нагляду. Нагляд за збройними силами здійснюється через профільні комітети, які є в обох палатах: United States Senate Committee on Armed Services та United States House Committee on Armed Services. Комітет сенату з питань збройних сил – один із найавторитетніших комітетів. У його ведення входять: авіаційна і космічна діяльність, що відносяться або асоційована з розвитком систем озброєнь або військових операцій; загальна оборона; міністерство оборони, міністерства видів ЗС; технічне обслуговування та експлуатація Панамського каналу, включаючи адміністрацію, санітарію та управління в зоні Панамського каналу; військові дослідження і розробки; національні аспекти безпеки ядерної енергетики; військово-морські нафтові резерви (за винятком Аляски); виплати, просування по службі, вихід на пенсію та інші пільги і привілеї для військовослужбовців, зокрема, освіта за кордоном; стратегічні і критичні матеріали, необхідні для спільної оборони.

Комітет Палати представників США зі збройних сил має наступну юрисдикцію: оборонна політика загалом; поточні військові операції; організація і реформи міністерства оборони і департаменту енергетики; програми для боротьби з наркотиками; політика закупівлі і виробництва озброєнь; передача технологій та експортний контроль; функціональна сумісність; програми спільного зменшення загрози. У межах зазначеного комітету функціонують підкомітети: «Нові загрози та можливості», «Військовий персонал», «Нагляд і розслідування», «Готовність», «Морська міць і перспективні озброєння», «Стратегічні сили», «Тактичні повітряні і сухопутні війська». Усього в парламенті США безпосередньо військовими питаннями займається 14 комітетів і 28 підкомітетів парламенту, що в результаті створює та розширює необхідні парламентські можливості для контролю над силовими структурами держави [13].

Як елемент демократичного цивільного контролю, варто зрозглядати регулярну звітність Міністра оборони перед Конгресом. Він щороку подає конгресу доповідь, яка містить всебічну узагальнену оцінку оборонних можливостей і програм Збройних сил Сполучених Штатів та їхніх союзників у порівнянні з потенційними противниками. Кожна така доповідь має включати порівняння оборонних можливостей і програм Збройних сил Сполучених Штатів та їхніх союзників зі збройними силами потенційних противників Сполучених Штатів і союзників Сполучених Штатів; дослідження тенденцій, що спостерігались у цих можливостях та програмах протягом п’яти років, що безпосередньо передують року, в якому подано доповідь, та аналіз очікуваних тенденцій у цих можливостях та програмах протягом періоду, охопленого оборонною програмою на наступні роки; включати опис засобів, за допомогою яких Міністерство оборони підтримуватиме здатність швидко відновити або розширити оборонні можливості та програми Збройних сил Сполучених Штатів, щоб протистояти поновленій або підвищеній загрозі національній безпеці Сполучених Штатів; відображати, у загальній оцінці та у стратегічних і регіональних оцінках, оборонні можливості та програми Збройних сил Сполучених Штатів, визначені у бюджеті, поданому конгресу відповідно до статті 1105 документа 31 в році, в якому подається доповідь, і в п’ятирічній оборонній програмі, поданій того ж року; визначати недоліки в оборонних можливостях Збройних сил США ті й такій п’ятирічній оборонній програмі.

Міністр також подає не пізніше 8 квітня кожного року комітету з питань Збройних сил та комітету з асигнувань Сенату й комітету з питань Збройних сил та комітету з асигнувань Палати представників доповідь про вартість базування американських військ за межами Сполучених Штатів. Ця доповідь має включати докладний звіт про таке:

  • видатки, понесені за межами США у зв’язку з діяльністю, утриманням та підтримкою американських військ за межами країни, включаючи всі прямі та непрямі витрати коштів СШа у зв’язку з таким базуванням;
  • обсяг прямої та непрямої підтримки базування сил Сполучених Штатів, що надається кожною приймаючою країною.

Міністр оборони, після консультацій та за допомогою Голови комітету начальників штабів, щороку надає міністрам видів Збройних сил та командувачам бойових командувань письмові настанови для організації роботи з ефективного виявлення й відстеження всіх потенційних повітряних і морських загроз національній безпеці Сполучених Штатів. Ці настанови мають включати вказівки щодо конкретних рівнів чисельності Збройних сил і конкретного обсягу допоміжних ресурсів, що мають надаватись упродовж періоду чинності настанов.

Міністр включає до річної доповіді конгресу порівняння сум, передбачених в оборонному бюджеті на підтримку та на діяльність місій, за кожен з п’яти попередніх фінансових років.

Особливі повноваження в сфері контролю має помічник Міністра – він виконує такі обов’язки і здійснює такі повноваження, які може визначити Міністр оборони (як правило їх є кілька з певних напрямків діяльності). Він допомагає Міністру оборони у підготовці письмових політичних вказівок щодо підготовки та перегляду планів дій у надзвичайних ситуаціях та перегляді таких планів. З дозволу, під керівництвом і контролем Міністра оборони, помічник Міністра відповідає за нагляд та спрямування діяльності Міністерства оборони, що стосується експортного контролю. З дозволу, під керівництвом і контролем Міністра оборони, помічник Міністра оборони з політики здійснює загальне керівництво та нагляд з питань політики, планування й виконання програм, а також розподілу й використання ресурсів для діяльності Міністерства оборони з боротьби з тероризмом. Помічник Міністра займає місце в ієрархії Міністерства оборони після Міністра оборони, заступника Міністра оборони, помічника Міністра оборони з матеріально-технічного забезпечення, та міністрів видів Збройних сил.

Висновки та перспективи подальших досліджень. Досвід побудови цивільного контролю над силовими та спеціальними структурами держави у США є цінними і повчальним для українських реалій особливо в частиниі: нормативноправового регулювання процесу його здійснення; логічної побудови американської моделі цивільного контролю, що базується на системі стримувань і противаг, а також на правовій конструкції громадського контролю через цивільний ланцюг командування, який очолює президент; ефективної та відповідальної роботи представницького законодавчий органу (Конгрес), що постійно здійснює парламентський контроль та схвалює військовий бюджет, затверджує організаційні структури армії, забезпечує соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей, визначає умови і порядок проходження військової служби, розміри платні, тощо; діяльності РНБ при Президенті США, яка є інструментом адміністрації президента для узгодження політики і дій всіх органів виконавчої влади з повноваженнями участі у забезпеченні національної безпеки; ефективній побудові апарату управління міністерства оборони, шляхом чітко визначено підпорядкування та розподілу повноважень – субсидіарності в умовах відкритого демократичного контролю у т.ч через ЗМІ та громадські структури, поваги і героїзації до захисників країни.

У подальших дослідженнях варто більше акцентувати увагу на дослідженні механізмів синхронізації дій Президента та Парламенту у часи введення надзвичайного стану або стану війни та дії противаг, що унеможливлюють елементи диктатури та тоталітаризму

 

Список використаної літератури

  1. Барабаш Ю. Г. Парламентський контроль в Україні : проблеми теорії та практики : Автореф. дис… канд. юрид. наук. – Х., 2004. 20 с.
  2. Бойко В.О., Бойко Р.В., Храпач Г.С. Демократичний цивільний контроль сил оборони, проблемні питання в організації цивільно-правових відносин. URL: http://journals.uran.ua/index.php/2304-2699/article/viewFile/ 127077/121917.
  3. Ворона П. В. Інститут цивільного контролю над силовими структурами держави як фактор євроатлантичної інтеграції // Актуальні проблеми європейської та євроатлантичної інтеграції: матеріали 15-ї регіон. наук. – практ. конф. 17 трав. 2018 р., м. Дніпро, за наук. ред. Л. Л. Прокопенка. – Д: ДРІДУ НАДУ, 2018, С. 248-252.
  4. Ворона П. В. Цивільний контроль над силовими структурами держави: проблематика співвідношення політики та управління // Взаємозв’язок політики і управління: теоретичний і прикладний аспект : матеріали круглого столу / за заг. ред. О.Б.Кірєєвої. – Д. : ДРІДУ НАДУ, 2018. – С. 29 – 34.
  5. Галушко С.О. Демократичний контроль за організаціями внутрішньої і зовнішньої безпеки. URL: https://npu.edu.ua/media/kunena/attachments/legacy/files/ pdf.
  6. Гончарук Г. І., Осика І.М. Внутрішній контроль в системі МВС // Національна громадська платформа «Реформуємо МВС: прозорість та відповідальність». URL: http://police-reform.khpg.org/articles/vnutrishnij_kontrol_v_ sistemi_mvs.
  7. До питання демократичного цивільного контролю над Збройними Силами України. (аспекти парламентського контролю: стан, світова практика, українські перспективи) // Офіс з фінансового та економічного аналізу у Верховній Раді України, 2018 / Підготували Ю. Гусєв, С. Галушко. За загальною редакцією В. Мазярчука. URL: https://feao.org.ua/wp-content/uploads/2018/11/demcontrol_final_ pdf.
  8. Звід законів США // джерело в мережі Інтернет: http://memory.loc.gov/ ammem/amlaw/lwsl.html.
  9. Козій І., Поляков Л. реформа демократичного цивільного контролю над Збройними силами України та іншими військовими формуваннями в Україні: наступні кроки. Інститут Євро-Атлантичного співробітництва, киїів, 2018, 39 с.
  10. Конституція США URL: https://www.constitutionfacts.com/content/ constitution/files/USConstitution_Russian.pdf.
  11. Поляков Л. Цивільний контроль над військовими в Україні: до питання ефективності й системності. URL: http://timeua.info/post/oborona-i-bezopasnost/civ-l-nij-kontrol-nad-v-js-kovimi-v-ukra-n–do-pitannya-efektivnost–j-sistemnost–07862.html.
  12. Проблеми забезпечення цивільного контролю за СБУ як складова оптимізації її правосуб’єктності / В.Л. Костюк, І.Р. Вітик // Держава і право. – – Вип. 45. – С. 178-182.
  13. Храбан І. П. Цивільний контроль над збройними силами в демократичній державі (досвід США та проблеми України): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук: спец. 20.02.02 «Політичні науки» / І.П. Храбан. – К., 1999. – 25 с.

References

  1. Barabash YU. H. Parlament·sʹkyy kontrolʹ v Ukrayini : problemy teoriyi ta praktyky : Avtoref. dys… kand. yuryd. nauk. – KH., 2004. 20 s.
  2. Boyko V.O., Boyko R.V., Khrapach H.S. Demokratychnyy tsyvilʹnyy kontrolʹ syl oborony, problemni pytannya v orhanizatsiyi tsyvilʹno-pravovykh vidnosyn. URL: http://journals.uran.ua/index.php/2304-2699/article/viewFile/ 127077/121917.
  3. Vorona P. V. Instytut tsyvilʹnoho kontrolyu nad sylovymy strukturamy derzhavy yak faktor yevroatlantychnoyi intehratsiyi // Aktualʹni problemy yevropeysʹkoyi ta yevroatlantychnoyi intehratsiyi: materialy 15-yi rehion. nauk. – prakt. konf. 17 trav. 2018 r., m. Dnipro, za nauk. red. L. L. Prokopenka. – D: DRIDU NADU, 2018, S. 248-252.
  4. Vorona P. V. Tsyvilʹnyy kontrolʹ nad sylovymy strukturamy derzhavy: problematyka spivvidnoshennya polityky ta upravlinnya // Vzayemozvʺyazok polityky i upravlinnya: teoretychnyy i prykladnyy aspekt : materialy kruhloho stolu / za zah. red. O.B.Kiryeyevoyi. – D. : DRIDU NADU, 2018. – S. 29 – 34.
  5. Halushko S.O. Demokratychnyy kontrolʹ za orhanizatsiyamy vnutrishnʹoyi i zovnishnʹoyi bezpeky. URL: https://npu.edu.ua/media/kunena/ attachments/legacy/files/ 04.pdf.
  6. Honcharuk H. I., Osyka I.M. Vnutrishniy kontrolʹ v systemi MVS // Natsionalʹna hromadsʹka platforma «Reformuyemo MVS: prozoristʹ ta vidpovidalʹnistʹ». URL: http://police-reform.khpg.org/articles/vnutrishnij_ kontrol_v_sistemi_mvs.
  7. Do pytannya demokratychnoho tsyvilʹnoho kontrolyu nad Zbroynymy Sylamy Ukrayiny. (aspekty parlament·sʹkoho kontrolyu: stan, svitova praktyka, ukrayinsʹki perspektyvy) // Ofis z finansovoho ta ekonomichnoho analizu u Verkhovniy Radi Ukrayiny, 2018 / Pidhotuvaly YU. Husyev, S. Halushko. Za zahalʹnoyu redaktsiyeyu V.Mazyarchuka. URL: https://feao.org.ua/wp-content/uploads/2018/11/demcontrol_ final_newadres_bm.pdf.
  8. Zvid zakoniv SSHA // dzherelo v merezhi Internet: http://memory. loc.gov/ammem/amlaw/lwsl.html.
  9. Koziy I., Polyakov L. reforma demokratychnoho tsyvilʹnoho kontrolyu nad Zbroynymy sylamy Ukrayiny ta inshymy viysʹkovymy formuvannyamy v Ukrayini: nastupni kroky. Instytut Yevro-Atlantychnoho spivrobitnytstva, kyyiiv, 2018, 39 s.
  10. Konstytutsiya SSHA URL: https://www.constitutionfacts.com/content/ constitution/files/USConstitution_Russian.pdf.
  11. Polyakov L. Tsyvilʹnyy kontrolʹ nad viysʹkovymy v Ukrayini: do pytannya efektyvnosti y systemnosti. URL: http://timeua.info/post/oborona-i-bezopasnost/civ-l-nij-kontrol-nad-v-js-kovimi-v-ukra-n–do-pitannya-efektivnost–j-sistemnost–07862.html.
  12. Problemy zabezpechennya tsyvilʹnoho kontrolyu za SBU yak skladova optymizatsiyi yiyi pravosub’yektnosti / V.L. Kostyuk, I.R. Vityk // Derzhava i pravo. – 2009. – Vyp. 45. – S. 178-182.
  13. Khraban I. P. Tsyvilʹnyy kontrolʹ nad zbroynymy sylamy v demokratychniy derzhavi (dosvid SSHA ta problemy Ukrayiny): avtoref. dys. na zdobuttya nauk. stupenya kand. polit. nauk: spets. 20.02.02 «Politychni nauky» / I. P. Khraban. – K., 1999. – 25 s.

 

Савка Іван Іванович,

полковник ЗСУ, учасник АТО, здобувач ІПК ДСЗУ

03038, Україна, м. Київ, вул. Нововокзальна 17

Savka Ivan,

сolonel of the Armed Forces of Ukraine, participant in the antiterrorist operation, applicant of the Institute of Personnel Training of the State Employment Service of Ukraine.

Email: savka79@ukr.net

ORCID: 0000-0003-0974-0579

 

Цитування: Савка І.В. Специфіка моделі забезпечення функції цивільного контролю над силовими структурами держави у Сполучених Штатах Америки // Державно-управлінські студії. – 2018. – № 5 (7). – Режим доступу : _________.

Стаття надійшла: 01.05.2018

Схвалено до друку: 05.05.2018.

Citation: Savka I. (2018), Specification of model for provision of civil control function over the state structures structure in the United States of America, Derzhavno-upravlinski studii, vol. 5 (7), available at: __________.

Article arrived: 01.05.2018

Accepted: 05.05.2018