СТИМУЛИ ТА РЕГУЛЯТОРИ В ДЕРЖАВНОМУ УПРАВЛІННІ ПРИРОДНО-ЕКОНОМІЧНИМ ПОТЕНЦІАЛОМ РЕГІОНІВ

Державно-управлінські студії № 4(6), 2018

УДК 338.26(477): 352

Горбик В.М.,

кандидат наук з державного управління,

генеральний директор Державного підприємства

«Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс», м. Київ

СТИМУЛИ ТА РЕГУЛЯТОРИ В ДЕРЖАВНОМУ УПРАВЛІННІ ПРИРОДНО-ЕКОНОМІЧНИМ ПОТЕНЦІАЛОМ РЕГІОНІВ

 

У статті розглянуто стимули та регулятори в державному управлінні природно-економічним потенціалом регіонів. Визначено особливості формування попиту і пропозиції, запропоновано механізми державного управління ринку з урахуванням природно-економічного потенціалу та регіональних аспектів. Обґрунтовано зміст, призначення та структуру механізму державного управління розвитком регіону, визначено його завдання, методи та інструменти, що в сукупності дозволить вирішити протиріччя між існуючою системою державного управління регіональним розвитком та ідеологією маркетингового управління регіоном, спрямованого на задоволення потреб споживачів регіону і підвищення конкурентоздатності регіону. Проведено аналіз в розрізі лісопродукції на прикладі агролісництв Державного підприємства «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс».

 

The article deals with incentives and regulators in the state management of the natural and economic potential of the regions. The peculiarities of the formation of demand and supply are determined, the mechanisms of state market management are proposed, taking into account the natural-economic potential and regional aspects. The content, purpose and structure of the state governance mechanism for the development of the region are substantiated, its tasks, methods and tools are determined, which together will allow to solve the contradictions between the existing system of state management of regional development and the ideology of marketing management in the region, aimed at satisfying the needs of consumers of the region and increasing the competitiveness of the region. The statistical analysis in the section of forest products is carried out on the example of agro-forestry enterprises of the State Enterprise “Specialized Forest Enterprise” Kievoblagrolis “.

Ключові слова: державне управління, природно-економічний потенціал, регіон, лісове господарство, розвиток, маркетинг, попит та пропозиція.

Keywords: public administration, natural and economic potential, region, forestry, development, marketing, supply and demand.

 

Постановка проблеми. У сучасних умовах регіони починають перетворюватись на реальні суб’єкти економічних відносин і відіграють все більш помітну роль у соціально-економічному розвитку суспільства. Саме на рівні регіонів виникають і накопичуються проблеми, які в межах кожного з них мають свій специфічний характер. Тому ігнорування особливостей територій і недооцінка їх значення в економічному просторі, на думку багатьох фахівців, відносяться до числа найбільш істотних причин низьких темпів ринкової трансформації в Україні. Диференціація регіонів за показниками валового продукту, доходів населення, розвитку соціальної сфери, їх дотаційність значною мірою обумовлені зниженням і недовикористанням їх потенціалу, що пов’язано, в першу чергу, зі станом державного управління на регіональному рівні, яке наразі переживає складну трансформацію.

Механізм державного управління природно-економічним потенціалом регіону є ключовим елементом системи управління територіями, найбільш складна його частина, що представляє собою сукупність, тісно взаємопов’язаних між собою підсистем, що формують механізм впливу на регіональний розвиток, умови життєдіяльності населення, громадські, економічні та соціальні процеси з метою підвищення рівня соціально-економічного та природно-економічного розвитку регіону та якості життя населення в ньому, що ставить принципово нові завдання перед механізмом державного управління на регіональному рівні, які пов’язані з адаптацією реалізованого механізму управління природно-економічним потенціалом з урахуванням різноманітності регіонів.

Формування механізму управління економікою регіону виступає актуальною проблематикою з використанням відповідного інструментарію державного управління, що вимагає розробки методичного забезпечення його реалізації.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретичні основи сучасного державного управління та регіональної політики досліджували такі відомі українські вчені, як В.Бакуменко, В.Бодров, О.Ігнатенко, Р.Калюжний, Ю.Лебединський, С.Мельник, Н.Нижник, Г.Одінцова, В.Олуйко, І.Розпутенко, В.Скуратівський, Л.Шкляр, В.Яцуба, В.Яцюк та ін. Відповідно в контексті дослідження заслуговують на увагу дослідження теоретико-методологічні засад регіонального розвитку економіки України П.Бєлєнького та О.Другова; окремих аспектів державне регулювання як інструменту підвищення конкурентоспроможності регіонів М.Бутка, Л.Подоляк [1, 2].

Питання ефективного механізму державного управління регіонального розвитку стали предметом наукових досліджень О.Амоши, С.Білої, Д.Богині, В.Бодрова, В.Гейця, М.Корецького, Е.Лібанової, Ю.Навpузовa, В.Юрчишинa та ін. Зокрема, проаналізовано запропоновані методологію оцінки та забезпечення ефективного використання потенціалу регіону В.Максимова та особливості застосування теоретико-методологічного підходу до оцінки пропорційності і збалансованості регіонального розвитку України, що обґрунтовуються в наукових працях Л. Масловської [4, 7].

Водночас аналіз наукової літератури свідчить про наявність ряду питань, які потребують подальшого вивчення, а саме стимули та регулятори в державному управлінні природно-економічним потенціалом регіонів.

Формування цілей статті. Важливу роль в управлінні природно-економічним потенціалом займають інструменти державного управління, за допомогою, які здійснюється вплив на суб’єктів економічних відносин у регіоні.

Інструменти мають своєрідний універсальний характер, тобто у всіх державах вони виявляються, по суті, одними і тими ж. Однак, використовуючи різні інструменти, держава стимулює або ж стримує природно-економічний розвиток, тобто різні держави, використовуючи одні і ті ж універсальні інструменти, досягають різних результатів. У чому причина таких відмінностей? Очевидно, не тільки в рівні розвиненості тих чи інших інструментів, який безумовно має місце, але також і в коректності (період часу, протяжність часу і простору, комплексність тих чи інших інструментів тощо) їх застосування.

Таким чином у роботі ставиться завдання удосконалити інструментарій механізму державного управління природно-економічним потенціалом регіонів враховуючи регулюючу і стимулюючу дію попиту і пропозиції як безпосередній прояв формальних та неформальних інститутів держави.

Виклад основного матеріалу. Завершенням процесу відтворення є стадія споживання, яка найбільш ефективна, коли при мінімальних витратах максимально задовольняються потреби населення. Державне управління в даному випадку забезпечує не тільки ефективне задоволення потреб споживача, а й максимізацію вигоди для виробника при врахуванні інтересів суспільства і партнерів регіону. Оптимальне поєднання цих інтересів можливо тільки в точках ринкової рівноваги, які на практиці є зонами, в яких рівноважна ціна може коливатися в інтервалах, прийнятних для всіх учасників ринкових відносин.

Ключовим елементом формування цієї рівноваги є не тільки процес ціноутворення як мікроекономічний механізм, а й організаційно-інституційний вплив на оптимізацію нецінового детермінанту, це вплив значною мірою визначає політику механізму державного управління природно-економічним потенціалом регіонів.

Попит і пропозиція вважаються безпосередніми елементами регіонального ринку. Розвиток природно-економічного потенціалу та регіональної економіки тісно пов’язані з наявністю такого поняття, як ринок покупця, він являє собою ринок, де попит на товари і послуги нижче, ніж пропозиція. Цей ринок на регіональному рівні може бути охарактеризований відсутністю дефіциту, високою якістю товарів, тенденціями до зниження сукупної ціни. В цілому пропозиція – це загальна кількість товару, яку продавці готові продати покупцеві за рівноважною ціною на ринку конкретного регіону і в певний період часу. Обсяг і складові пропозиції визначають економічну ситуацію на регіональному ринку з боку продавців і визначаються розмірами виробничого процесу, а також тією часткою товарів, яка безпосередньо надходить на ринок регіону, так як частина виробленої продукції споживається в процесі виробництва кінцевого продукту [3, с. 318].

Що стосується попиту, то під цим терміном розуміють обсяг продукції, який буде придбаний за рівноважну ціну в певний проміжок часу на регіональному ринку. Сам ринковий попит виступає з боку покупця і є відображенням потреби споживачів регіональної економіки. У зв’язку з цим попит характеризує представлену на ринку потребу в товарах. Причому це не будь-яка потреба, а лише та, яка підлягає задоволенню і безпосередньо забезпечена грошовим еквівалентом.

Сукупний обсяг пропозиції і попиту, як правило, визначає ціну, що встановлюються на товар. Формування оптимальної ціни на вироблений продукт з боку регіонального виробника є однією з найбільш складних проблем, яка вирішується за допомогою однієї зі складових комплексу державного управління – ціноутворення. Воно реалізується, як правило, на основі експериментальних методів. Досить складні питання трансформації попиту в залежності від рівня ціни вирішуються в процесі пристосування цін до регіонального ринку і в залежності від платоспроможності споживача – від ступеня пізнання товару і конкретних стадій його життєвого циклу на ринку. Безсумнівно, значення при формуванні політики ціноутворення стану попиту і пропозиції на ринку значне.

Відповідно до цього визначається стратегія і методи ціноутворення. До базових способів ціноутворення слід віднести такі, як [4, с. 54]: орієнтація на витрати і граничний прибуток; орієнтація на попит; орієнтація на конкурентів. Орієнтація на конкурентів, в свою чергу, ділиться: орієнтацію на середні регіональні ринкові ціни і орієнтацію на лідера. Спосіб формування цін з орієнтацією на конкурентів є одним з інструментів державного управління регіонального ціноутворення.

Процес вибору тієї чи іншої стратегії, залежить від багатьох чинників, зокрема, від коливання попиту і пропозиції. Ціноутворення вважається одним з інструментів механізму державного управління, в цілому ж роль державного управління в ринковому механізмі господарювання полягає в тому, що він є регулятором ринкового попиту і ринкової пропозиції, так як, впливаючи на їх детермінанти, може істотно вплинути на величину попиту і пропозиції в регіоні.

Проаналізуємо можливість впливу попиту і пропозиції на стимулювання та регулювання окремих елементів державного управління та маркетингову діяльність у збалансованому розвитку регіону. Для цих цілей розглянемо визначення стимулювання і регулювання.

У загальному сенсі під стимулюванням слід розуміти спонукання учасників тієї чи іншої діяльності до поведінки, вигідної для суб’єктів, які реалізують стимулювання. У даному випадку попит та пропозиція спонукають учасників регіонального ринку застосовувати різні комбінації інструментів державного управління в рамках існуючої концепції для забезпечення найбільш ефективного розвитку тієї чи іншої ринкової ситуації.

Причому цей процес може відбуватися перш за все в інтересах самих учасників регіонального ринку. Регулювання є формою безпосередньо керуючого впливу, орієнтованого на підтримку рівноваги в об’єкті і розвиток його шляхом введення в нього регуляторів, свого роду формальних інституційних заходів (норм, правил, цілей, зв’язків). За допомогою регулювання формалізуються можливості і обмеження діяльності, які повинні визначити в керованому об’єкті мотивацію і цілепокладання, доцільні з точки зору суб’єкта управління [6, с. 242].

У контексті розглянутого регіонального напрямку попит і пропозиція виступають тими самими неформальними регуляторами, які сприяють вибору оптимального, узгодженого механізму державного управління в інтересах забезпечення сталої ринкової рівноваги на регіональному ринку. З точки зору ефективного державного управління доцільно враховувати регулюючу і стимулюючу дію попиту і пропозиції як безпосередній прояв формальних та неформальних інститутів держави. Слід зазначити загальний взаємозв’язок цих процесів, вони комплексно визначають механізм державного управління. Постійна трансформація попиту під впливом його детермінанту, так само як і пропозиція, диктує специфіку застосування методів державного управління [2, с. 39].

На підтвердження цього можна розглянути залежність специфіки реалізації державних інструментів, зокрема комплексу маркетингу, від співвідношення попиту і пропозиції на регіональному ринку. Комплекс регіонального маркетингу крім ціноутворення включає здійснення розробленої товарної, комунікаційної та договірної політики організаціями та регіональними органами влади. Під реалізацією мається на увазі використання певних формальних і неформальних інструментів державного управління.

Раціональність вибору методів в значній мірі буде визначатися показниками стану попиту і пропозиції на регіональному ринку в конкретний часовий відрізок. Товарна політика на регіональному ринку перш за все визначає вид товару, і, отже, яку потребу споживача він має намір задовольняти. Вирішення цих питань безпосередньо пов’язане з ідентифікацією сегментів регіонального ринку, на яких функціонує організація, потреби яких споживачів вона збирається задовольняти. Ще одна суттєва проблема – визначення, формування і підтримка оптимального рівня якості, який буде найбільш повно задовольняти потребу регіональних споживачів.

Слід також наголосити на проблемі асортименту. Важливо вирішити, яке розмаїття варіантів буде представлено на регіональному ринку, з якою динамікою слід оновлювати асортимент. Трансформація пропозиції, як і попиту, під впливом різних факторів буде впливати на дії в області регіональної маркетингової товарної політики та механізм державного управління. Зростання показників пропозиції також буде впливати на прийняття рішення про асортимент, про доповнення його новими розробками, а в наслідок цього впровадження та використання інноваційних технологій в ході виробництва – вирішуватися питання підвищення якості вироблених товарів [1, с. 13].

Важливим комунікаційним інструментом державного правління є PR у комплекс інструментів і форм якого входять: прес-конференції, організація відносин із засобами масової інформації; видання друкованої продукції; благодійна діяльність; виготовлення аудіовізуальної продукції; використання усного мовлення; участь у виставках та ярмарках. На доцільність застосування певного інструменту зв’язків з громадськістю надає формальний і неформальний вплив процесу формування пропозиції і попиту. Крім безпосередньо реклами та PR-технологій, зміна пропозиції і попиту під впливом їх детермінанту може стимулювати виробників вдатися до особистих продажів, комплексним формам просування продукції на регіональному ринку і іншим засобам комунікаційної політики [5, с. 118].

Не менш істотним елементом комплексу державного управління є збут або договірна політика. Перш за все набуває значення орієнтація у видах і конкретному функціональному призначенні різних категорій населення, а також форм збуту на регіональному ринку. Ефективний механізм державного управління природно-економічним потенціалом безпосередньо пов’язаний з вибором найбільш дієвих збутових мереж, створення нових каналів. На основі зміни регіонального попиту та пропозиції, динамічності факторів приймаються рішення про форму і вигляд каналу просування продукції, формуються ефективні регіональні маркетингові системи в механізмі державного управління, що концентрують у єдиний комплекс виробника, представників регіональних державних структур, оптових і роздрібних продавців і споживачів регіону.

При розгляді стимулювання і регулювання в механізмі державного управління природно-економічним потенціалом регіонів за допомогою попиту і пропозиції слід звернути увагу на її відносно спрощений вид. Насправді існує двосторонній взаємозв’язок між факторами пропозиції та попиту і реалізації методів державного управління. Власне характер і форма цього взаємозв’язку в значній мірі визначає стійкість ринкової рівноваги [7, с. 94]. Слід зазначити, як в формалізованому, так і в неформальному її прояві існує зв’язок між механізмом державного управління та змінами пропозиції і попиту під впливом їх детермінанту. Ці зміни визначають напрямки державного управління в цілому і вибір методів реалізації кожного складового елементу.

Важливе місце серед основних складових елементів природно-економічного потенціалу  займають природні ресурси, і серед них найцінніші – лісові, які вимагають створення відповідних умов господарювання, що має сприяти ефективному їх використанню з урахуванням екологічних факторів і отриманню значно більшого об’єму кінцевої продукції.

Держава виступає як власник лісових ресурсів та визначає умови їх використання. Одним з основних важелів державного регулювання є система фіскальних заходів. Для реалізації таких заходів органам державного управління лісовим господарством необхідно розробити науково-обґрунтовані методи отримання економічних оцінок лісових ресурсів з урахуванням нових ринкових умов. Цінова політика лісогосподарських підприємств передбачає встановлення цін на лісопродукцію та їх зміну відповідно до змін ринкової ситуації.

Державне підприємство «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс» надалі – Підприємство засновано на основі державної власності шляхом приєднання агролісогосподарських підприємств, агролісництв. Підприємство відноситься до сфери управління Київської обласної державної адміністрації.

Основна діяльність підприємства направлена на організацію комплексного ведення лісового господарства, включаючи питання охорони, захисту, раціонального використання лісових ресурсів і відтворення лісів в державному лісовому фонді та організації захисного лісорозведення на території області, також заготівля, переробка деревини від рубок, формування та оздоровлення лісів, рубок головного користування та інших рубок. За підприємством обліковуються землі лісового фонду в кількості 36 429 га.

Підприємство здійснює комерційний збут лісопродукції у відведених та розроблених об’ємах, на умовах договорів і за встановленими цінами (за одиницю лісоматеріалу виміром в м3 та у відповідності до найменування, породи і сорту деревини, довжини та технічних характеристик). Здійснення спеціального використання лісових ресурсів, надає можливість підприємству отримувати:

  • лісоматеріали круглі для виготовлення пиломатеріалів та заготовок загального призначення (пиловник) (хвойних, твердо- та м’яколистяних порід);
  • будівельний ліс (хвойних, твердо-та м’яколистяних порід);
  • баланси (хвойних, твердо-та м’яколистяних порід);
  • деревина кріпильна для шахт (рудстійка);
  • деревина дров’яна технологічна для виробничо-технічного призначення;
  • дрова паливні (хвойних, твердо- та м’яколистяних порід).

Для розширення бази контрагентів, пошуку вигідніших цінових пропозицій та задля дотримання однієї з основних умов комерційної діяльності державних підприємств, а саме, забезпечення конкуренції, Підприємством проводиться моніторинг і забезпечується безперервна присутність як на комерційному, так і на ринку пропозицій замовників, які здійснюють закупівлі лісоматеріалів за державні кошти.

Обсяг реалізованої підприємством лісопродукції (ділова деревина, деревина дров’яна технологічна, дрова паливні) протягом 2016-2018 років, яка характеризує тенденцію зміни попиту та пропозиції продукції лісової галузі у Київській області наведено у табл.1., при цьому слід зазначити що лише п’ять відсотків земель лісового фонду Київської області закріплено за підприємством, яке здійснює лише рубки догляду за лісом та санітарно-оздоровчі заходи (суцільні санітарні та вибіркові санітарні рубки).

Таблиця 1.

Обсяг реалізованої лісопродукції у розрізі агролісництв ДП «СЛП «Київоблагроліс» за період січень-жовтень 2016-2018 роки

Реалізована лісопродукція (тис. м3, тис. грн.)

Назва агролісництва

Всього по підприємству

Поліське

Оливське

Шпилівське

Димарське

Сидоровицьке

Бородянське

Тетіївське

Богуславське

Таращанське

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

Ділова деревина

01.01.16-

31.10.16

м3

2,2

2,7

3,1

3,9

1,1

0,4

0,1

0,4

0,05

14

грн.

1180

1452

1341

2397

551

248

152

218

2,6

7542

01.01.17- 31.10.17

м3

1,2

0,8

0,7

2,0

0,9

0,1

0,1

0,06

6

грн.

791

617

487

1468

663

341

102

63

4532

01.01.18-31.10.18

м3

2,9

1,5

0,5

1,8

0,6

0,1

0,1

0,3

0,3

8

грн.

2672

1328

424

1727

575

65

187

229

186

7393

Деревина дров’яна технологічна

01.01.16-

31.10.16

м3

0,9

1,8

1,6

2,9

1,7

0,4

0,3

0,4

1,3

11

грн.

331

578

495

1082

574

139

133

155

515

3982

01.01.17- 31.10.17

м3

0,7

2,4

0,2

0,2

0,6

0,2

0,2

0,6

7

 

 

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

 

грн.

403

1085

115

115

329

127

96

384

3716

01.01.18-31.10.18

м3

3,7

1,7

0,1

4,1

1,4

0,5

0,6

0,3

0,9

13

грн.

2446

980

88

2589

916

324

474

239

704

8760

Дрова паливні

 

 

01.01.16-

31.10.16

м3

3,0

4,8

10,7

7,9

4,7

1,1

3,4

8,6

0,3

45

грн.

667

969

2438

1790

985

235

933

2130

77

10224

01.01.17- 31.10.17

м3

1,9

3,6

4,4

6,2

3,2

0,03

2,0

7,2

19

48

грн.

548

984

1212

1722

924

11

735

2363

628

9127

01.01.18-31.10.18

м3

6,4

2,5

5,8

6,0

4,9

4,7

3,0

5,6

4,3

44

грн.

2152

1160

1882

1999

1624

1198

1279

2189

1488

14971

 

З табл. 1 очевидно що найбільшим попитом користуються дрова паливні, що становлять 82% реалізованої підприємством лісопродукції, ділова деревина 18%. За 10 місяців 2018 року підприємством реалізовано лісопродукції 57 164 м3 на загальну суму 26 млн. 618 тис. грн. Середня ціна за 1м3 лісопродукції становить 465 грн, що на 30 % більша ніж у 2016 році, це пов’язано з постійним контролем та якістю відбору лісопродукції.

Ринкове регулювання, незадоволення реального попиту на лісоматеріали та продукцію лісового господарства за умови повного й ефективного використання власних сировинних ресурсів і, зрештою, вихід на зовнішній ринок неможливі без докорінної зміни структури економіки загалом та реструктуризації виробництва.

Результати проведеного аналізу стану лісового господарства дозволяють сформулювати способи удосконалення інструментарію механізму державного управління природно-економічним потенціалом регіонів України:

  • формулювання та відображення у правових документах парадигми сталого управління лісами через перегляд концептуальних засад визначення пріоритетності окремої функції лісів;
  • лісову політику доцільно формувати, виходячи з визнання рівної значущості екологічних, економічних та соціальних функцій лісу; розробки і впровадження критеріїв та індикаторів сталого управління лісами; залучення широких верств населення, неурядових організацій до процесу підготовки рішень у лісовому секторі; створення ефективних правових механізмів забезпечення виконання міжнародних угод і домовленостей;
  • розробка та внесення необхідних доповнень до існуючої нормативно-правової бази змін щодо забезпечення екологічно орієнтованого та комплексного використання лісових ресурсів;
  • забезпечити стале, раціональне та багатоцільове використання лісових ресурсів:переорієнтація лісового господарства з одно цільової (сировинної або захисної) моделі на екологічно, економічно та соціально збалансовану модель багатоцільового лісокористування.

Усе це можливо тільки при розробці нових методів і способів державного управління, визначених законодавчо, типових або стандартних дій лісокористувачів, заснованих на застосуванні сучасних інформаційних технологій.

Висновки. Удосконалити інструментарій механізму державного управління природно-економічним потенціалом регіонів враховуючи регулюючу і стимулюючу дію попиту і пропозиції як безпосередній прояв формальних та неформальних інститутів держави можливо за допомогою формування ефективної системи публічної влади в регіонах, спроможної забезпечити сталий розвиток територій; сприяння поліпшенню матеріального, фінансового, інформаційного, кадрового та іншого ресурсного забезпечення розвитку регіонів; стимулювання міжрегіональної інтеграції, подолання міжрегіонального відчуження та інтеграції регіональних інформаційних, освітніх просторів у єдиний загальноукраїнський простір; створення ефективних механізмів представництва на загальнонаціональному рівні інтересів регіонів, а на регіональному – територіальних громад, забезпечення врахування самобутності регіонів та їх конкурентних переваг при формуванні та реалізації державної регіональної політики; оптимізація територіальної основи публічної влади з упорядкуванням меж адміністративно-територіальних одиниць, чітким розподілом сфери повноважень між місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування; створення та підтримка повноцінного життєвого середовища, підвищення якості життя людей, зменшення територіальної диференціації за індексом людського розвитку, формування поліцентричної системи розвитку території держави; запровадження критеріїв визначення «проблемних» територій у регіонах та впровадження заходів державного реагування на ситуації, що склалися у них; запровадження дієвих механізмів державної підтримки міжрегіональної інтеграції, виконання міжрегіональних проектів та програм ефективного використання ресурсів регіону.

Слід враховувати, що детермінанти пропозиції і попиту можуть не тільки виступати регуляторами вже розроблених стратегій регіонального розвитку, але і бути певним стимулом, що робить вплив на розробку нових комбінацій вже існуючих і перспективних стратегій, концепцій, а також ставить необхідність поглиблено розглянути формування детермінанту попиту і пропозиції на регіональному ринку під впливом державного управління та безпосередньо процесу встановлення ринкової рівноваги.

Список літератури:

  1. Бєлєнький П. Теоретико-методологічні засади регіональногорозвитку економіки України / П. Бєлєнький, О. Другов // Регіональнаекономіка. – 2006. – № 4. – С. 7-17.
  2. Бутко М. Державне регулювання як інструмент підвищенняконкурентоспроможності регіонів / М. Бутко, Л. Подоляк // ЕкономікаУкраїни. – 2007. – № 6. – С. 36-43.
  3. Гранберг А.Г. Основы региональной экономики: Учебник длявузов. – 2-е изд. / А.Г. Гранберг. – М.: ГУ ВШЭ, 2001. – 495 с.
  4. Клиновий Д.В. Економіка та розвиток регіонів (областей) України: навчальний посібник / Д.В. Клиновий, Л.Г. Чернюк. – Київ: ЦУЛГ, 2002. –644 с.
  5. Жихор О. Б.Інноваційний розвиток регіону / О. Б. Жихор, Т. М Куценко. – Київ, 2012. – 251 с.
  6. Максимов В. В. Методологія оцінки та забезпечення ефективного використання економічного потенціалу регіону: дис. …доктора екон.наук: 08.10.01 / В.В. Максимов – Д, 2002. – 464 с.
  7. Масловська Л. Теоретико-методологічний підхід до оцінки пропорційності і збалансованості регіонального розвитку України / Л. Масловська // Регіональна економіка. – 2005. – № 1. – С. 90-95.

References

  1. Bielienkyi P. (2006), Teoretyko-metodolohichni zasady rehionalnoho rozvytku ekonomiky [Theoretical and methodological principles of the regional development of the economy of Ukraine], Rehionalna ekonomika.
  2. Butko M. (2007), Derzhavne rehuliuvannia iak instrument pidvushchennia konkurentospromozhnosti rehioniv [State regulation as a tool for improvement the competitiveness of the regions].
  3. Hranberh A.H. (2001), Osnovy rehionalnoi ekonomiki [Basics of the regional economy], 2nd ed, M.HUVSHE.
  4. Klynov D.V.(2002), Ekonomika ta rozvytok rehioniv (oblastei) Ukrainy [Economy and development of regions (regions) of Ukraine], navchalnyi posibnyk, Kyiv,
  5. Zhykhor O.B. and Kutsenko T.M. (2012), Innovatsiinyi rozvytok rehiony [Innovative development of the region], Kyiv.
  6. Maksymynko V.V. (2002), Metodolohiia otsinky ta zabezpechennia efektyvnoho vukorystannia ekonomichnoho potentsialu rehiony (2002), [Evaluation methodology and ensuring effective use of the economic potential of the region], doktora ekon.nauk.
  7. Maslova L. (2005), Teoretyko-metodolohichnyi pidhid do otsinky proportsiinosti i zbalansovanosti rehionalnoho rozvytku Ukrainy [Theoretical and methodological approach to the assessment of the proportionality and balance of regional development of Ukraine], Rehionalna ekonomika.