СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО МОТИВАЦІЇ БЕЗРОБІТНИХ ТА НЕЗАЙНЯТОГО НАСЕЛЕННЯ ДО ПРАЦІ (В КОНТЕКСТІ МІЖНАРОДНОГО ДОСВІДУ)

Державно-управлінські студії № 8(10), 2018

 

УДК 351.83:331.5

 

О.В. БОКОВ,

кандидат наук з державного управління, старший науковий співробітник, доцент кафедри публічного управління та адміністрування Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України

 

СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО МОТИВАЦІЇ БЕЗРОБІТНИХ ТА НЕЗАЙНЯТОГО НАСЕЛЕННЯ ДО ПРАЦІ (В КОНТЕКСТІ МІЖНАРОДНОГО ДОСВІДУ)

 

 

MODERN APPROACHES TO THE PERFORMANCE MOTIVATION OF UNEMPLOYED POPULATION (IN THE CONTEXT OF INTERNATIONAL EXPERIENCE)

 

 У статті проаналізовано та узагальнено передовий зарубіжний досвід в частині мотивації безробітних та незайнятого населення до праці. Розглянуто сучасний розвиток системи мотивації до праці безробітних та незайнятого населення в системі функціонування служби зайнятості України в умовах її модернізації. Запропоновано напрями застосування кращих зарубіжних практик в частині мотивації до праці безробітних та незайнятого населення.

 

 The article analyzes and generalizes advanced foreign experience in perfomance motivation of unemployed population.  It has been describedthe current development of the perfomance motivation system of unemployed population in the system of functioning of the employment service of Ukraine under conditions of its modernization. It has been offered directions of application of the best foreign practices in the part of perfomance  motivation of unemployed population.  

Ключові слова: зайнятість, ринок праці, мотивація, безробітний, економічна активність, програми активної політики зайнятості, служба зайнятості.

Keywords: public employment, labor market, motivation, making active, active employment policy programs, employment service.

Постановка проблеми. Побудова соціально орієнтованої ринкової економіки в Україні вимагає адекватної мотивації незайнятого населення до праці, здатної економічно й соціально впливати на трудову поведінку незайнятих осіб, спрямовуючи їх трудові зусилля на досягнення конкурентних переваг у розвитку робочої сили, результатах праці і забезпечення на цій основі високого рівня та якості життя. Проте існуючий сьогодні механізм мотивації до праці незайнятого населення в умовах прискореного розвитку сучасних інформаційних технологій не відповідає цілям інноваційного розвитку та гальмує підвищення конкурентоспроможності у сфері праці. Саме тому виникає  необхідність у формуванні дієвого соціально-економічного механізму мотивації незайнятого населення у сфері праці, який забезпечував би зростання конкурентоспроможності національної робочої сили та економіки країни.

Аналіз останніх публікацій. Теоретичні та прикладні питання багатогранної проблеми мотивації до праці привертали увагу дослідників у різні часи. Вагомий внесок у розробку мотиваційних теорій належить представникам зарубіжної науки, таким як: Тейлор Ф., Мейо Е., Маслоу А., Файоль А.,     Герцберг Ф. та ін.

В Україні різні аспекти мотивації до праці досліджували Бандур С.І., Богиня Д.П., Вітряк Т.Б., Грішнова О.А., Данюк В.М., Дмитренко Г.А.,             Долішній М.І., Колот А.М., Кравченко І.С., Куліков Г.Т., Лагутін В.Д.,       Лібанова Е.М., Мандибура В.О., Новікова О.Ф., Онікієнко В.В., Петрова І.Л., Семикіна М.В., Пирожков С.І., Чухно А.А. та інші.

В напрямі з’ясування закономірностей формування організаційно-економічного механізму мотивації до праці зроблено значний внесок сучасними вітчизняними науковцями такими як: Гальчинський А.С., Геєць В.М.,           Жаліло Я.А., Кваснюк Б.Є., Тимошенко І.І., Соснін А.С. та ін. Разом з тим, соціально-економічна мотивація безробітних та незайнятого населення до праці потребує подальшого розвитку, враховуючи сучасні тенденції розвитку вітчизняного ринку праці. Актуальність зазначеного питання набуває і в умовах

 впровадження новацій в системі функціонування служби зайнятості.

 

Мета статті дослідити міжнародний досвід та сучасні підходи, які застосовуються в роботі інституцій зайнятості щодо мотивації до праці безробітних та незайнятого населення. Розглянути сучасний розвиток системи мотивації до праці безробітних та незайнятого населення в системі функціонування служби зайнятості України. Запропонувати напрями застосування кращих зарубіжних практик в частині мотивації до праці безробітних та незайнятого населення в умовах модернізації державної політики зайнятості.  

 

Виклад основного матеріалу. Нові соціально-економічні явища на ринку праці, поширення нестандартних форм зайнятості, викликали потребу у нових методах регулювання, а саме, механізмами, зорієнтованими на ринок праці, які б сприяли більш ефективному та збалансованому функціонуванню ринку праці. Застосування засобів мотивації економічної активності населення, на нашу думку, є одним із дієвих важелів у цій сфері.

Одним із важливих завдань, які постають перед органами державної влади та інституцій в сфері праці та зайнятості є забезпечення соціально-трудового залучення.

В умовах інтеграції України до ЄС особливо набуває своєї актуальності питання ратифікації Україною Конвенції Міжнародної організації праці (далі – МОП) про організацію служби зайнятості № 88. Це потребує удосконалення вітчизняного законодавства з питань повноважень, функцій і регулювання діяльності державної служби зайнятості. Серед існуючих проблемних питань на сьогодення залишаються затвердження статусу Державної служби зайнятості, формування консультативних комітетів, їх повноваження та функціональні обов’язки, що закріплено в ст. 4 та 5 Конвенції [1].

Однією з цілей державної політики в сфері зайнятості населення є забезпечення соціального захисту осіб у разі настання безробіття (ст. 15). 

Як відомо мотивація безробітного до трудової активності, з огляду на багаторічний досвід функціонування служби зайнятості Україні формується дією таких чинників:

– строк очікування реєстрації громадянина як безробітного;

– строки виплати та розмір допомоги по безробіттю;

– вимога центра зайнятості від безробітного активного пошуку роботи;        – регулярне відвідування безробітним центра зайнятості;

– обмеження кількості відмов від пропозиції підходящої роботи;

– складання безробітним плану пошуку роботи;

­– проведення семінарів з питань техніки пошуку роботи.

Аналізуючи перший чинник, тобто строк очікування реєстрації громадянина як безробітного зазначимо, що згідно з вимогами МОП зазначений вище строк очікування має дорівнювати семи дням. Так, у Конвенції № 168 МОП «Про сприяння зайнятості та захист від безробіття» ст. 18 п. 1 зазначено: «Якщо законодавство члена Організації передбачає, що виплата допомоги у разі повного безробіття настає тільки після закінчення періоду очікування, то такий період не повинен перевищувати семи днів» [1].

Важливим у роботі з безробітними є регулярна їх звітність і контроль за діяльністю безробітного з боку служби зайнятості, що має мотивувати його до трудової активності. При його високій активності доцільним є його матеріальне заохочення, а у випадках пасивності безробітного до нього застосовуються певні санкції. Державна служба зайнятості висуває до безробітного певні вимоги, невиконання яких може призвести до відкладення, припинення виплати допомоги по безробіттю. Такі вимоги відповідають положенням Конвенції № 168 МОП, у якій, серед іншого, зазначається: «У допомозі, на яку захищена особа могла б мати право у випадках повного або часткового безробіття чи перерви в одержанні заробітку, спричиненої тимчасовим припиненням виробництва без якоїсь перерви в трудових відносинах, може бути відмовлено, виплату її може бути припинено або тимчасово припинено, розмір її може бути скорочено до приписуваного рівня:

  1. a) у період відсутності заінтересованої особи на території члена Організації;
  2. b) якщо компетентний орган влади визначив, що заінтересована особа умисно сприяла своєму звільненню;
  3. c) якщо компетентний орган влади визначив, що заінтересована особа добровільно покинула роботу, не маючи на те поважної причини;
  4. d) у період трудового спору, якщо заінтересована особа припинила роботу для участі в трудовому спорі або якщо вона позбавлена можливості працювати безпосередньо внаслідок припинення роботи, спричиненого зазначеним трудовим спором;
  5. e) заінтересована особа намагалась одержати або одержала допомогу незаконним шляхом;
  6. f) якщо заінтересована особа не скористалася без поважних причин тими можливостями, які є для працевлаштування, професійної орієнтації, підготовки, перепідготовки або переходу на підходящу роботу;
  7. g) якщо заінтересована особа одержує іншу допомогу, яка компенсує втрату в доході, передбачену законодавством відповідного члена Організації, за винятком сімейної допомоги, за умови, що відмінена частка допомоги не перевищує іншу допомогу» [1].

До важливих умов відноситься обмеженість кількості відмов безробітного від пропозицій підходящої роботи. Так, іноді громадяни реєструються в центрах зайнятості з метою отримання допомоги по безробіттю без бажання працевлаштуватися. У такому випадку мотивуючим чинником до пошуку роботи та працевлаштування виступає обмеження відмов безробітного від пропозицій центра зайнятості. Так, в Конвенції № 168 МОП ст. 21, п. 1 зазначено:                      «У допомозі, на яку захищена особа могла б мати право у разі повного безробіття, може бути відмовлено, її виплату може бути зовсім чи тимчасово припинено або її розмір може бути скорочено до приписуваної суми, якщо заінтересована особа відмовляється від підходящої роботи» [2]. В Україні тривалість виплати допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації та матеріальної допомоги по безробіттю скорочується на строк до 90 календарних днів у разі: відмови безробітного від двох пропозицій підходящої роботи або професійної підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації; відмови  від роботи за спеціальністю, професією, набутою після професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості”.

Мотивуючим чинником безробітного до трудової активності є строк виплати допомоги по безробіттю. Вважається, що з метою мотивації безробітного до активних дій, строк виплати допомоги по безробіттю має бути обмеженим у часі, тобто цей доход забезпечується на час пошуку роботи, котрий, як очікується, повинен бути незначним. Усвідомлення обмеженого часу отримання допомоги по безробіттю спонукає безробітного шукати інші джерела забезпечення свого існування після закінчення строку виплати допомоги по безробіттю.

Одним із основних показників результативності роботи державної служби

зайнятості (далі – ДСЗ)  є працевлаштування безробітного населення. Саме тому виникає потреба  у розширенні спектру заходів взаємодії з безробітними та врахування їх індивідуальних вподобань та нахилів у професійній сфері, ступеню трудової мотивації та мобільності тощо.

          Виділимо від загальної системи трудової мотивації економічну активність безробітного (не враховуючи його соціально-психологічні мотиви до праці). Під силою мотиву економічної активності безробітного ми розуміємо ступінь актуальності тієї чи іншої потреби для нього.

          З метою підвищення рівня економічної активності безробітного населення та посилення його мотивації, як першочерговий захід, нами пропонується здійснювати саме мотиваційний моніторинг економічної активності безробітного населення.

Створення методики мотиваційного моніторингу економічної активності безробітного населення тісно пов’язано з вирішенням завдань мотивації зазначеної категорії населення. Головною метою такого процесу має стати отримання даних щодо економічної активності безробітного, а саме інформації про потреби, інтереси, цінності, мотиви, стимули у сфері економічної активності безробітного населення.

Найбільш оптимальним, на нашу думку, є таке визначення мотиваційного моніторингу економічної активності безробітного населення – науково обґрунтована система періодичного збору, узагальнення та аналізу інформації щодо мотивів та стимулів економічної активності безробітного та представлення отриманих даних з метою його оперативної діагностики й оцінки в динаміці, прийняття відповідних управлінських рішень в інтересах підвищення економічної активності та зниження рівня безробіття на державному, регіональному рівнях у напрямку посилення мотивації економічної активності безробітного населення [3].

В основу розробки мотиваційного моніторингу економічної активності безробітного, на наш погляд, слід покласти принципи, сформульовані                 А.М. Колотом:

– повнота, системність та достовірність інформації щодо економічної активності безробітного, сили окремих мотивів;

– комплексність отримання й обробка інформації, що характеризує стан і зміни в мотивації економічної активності безробітного населення;

– аналітичність – аналіз основних причин зміни стану мотивації економічної активності безробітного населення з урахуванням різних чинників (мотивів, стимулів);

– періодичність – регулярне поповнення інформаційної бази, потрібної для розробки діючих методів регулювання відповідно сучасного стану.

Створення та функціонування загальної методики мотиваційного моніторингу економічної активності безробітного населення пропонується проводити у декілька етапів:

– повний функціональний опис процесу економічної активності безробітного населення;

– визначення мотивів економічної активності безробітного населення;

– спостереження за визначеними мотивами економічної активності безробітного;

– виявлення значущості кожного мотиву економічної активності для кожного безробітного – силу кожного мотиву;

– встановлення типології мотиваційної спрямованості безробітних;

– дослідження мотивів, стимулів, що впливають на економічну активність безробітного;

– визначення задоволення результатами і схильності безробітних до різних методів стимулювання;

– оцінювання впливу мотивів на економічну активність безробітного з метою встановлення характеру поточних змін;

– попередня обробка отриманих даних;

– первинний аналіз даних з метою перевірки однорідності, стаціонарності та оцінювання коливальних та імовірнісних характеристик економічної активності безробітного;

– багатовимірний аналіз даних з метою одержання якісних і кількісних характеристик зв’язку мотивів та економічної активності безробітного;

– короткострокове прогнозування за незмінних умов; за умов, враховуючи пропозиції;

– інтерпретація одержаних результатів, висновки щодо оцінки стану мотиваційного стану, внесення результатів мотиваційного моніторингу економічної активності безробітного населення у відповідну базу даних [4].

Тобто, мотиваційний моніторинг економічної активності має охоплювати наступні процеси (в основу якого покладено процес статистичного моніторингу):

  – спостереження процесів у сфері економічної активності безробітного населення, фіксування фактичних даних про зміни в часі певних показників економічної активності безробітного;

– оцінювання поточного стану процесів у сфері економічної активності безробітного населення;

– аналіз даних – для встановлення певних закономірностей перебігу процесів, виявлення причин низької економічної активності безробітного населення;

– короткотермінове прогнозування процесів щодо впливу на економічну активність безробітного;

– візуалізація результатів мотиваційного моніторингу економічної активності і подання їх конкретному користувачеві.

Цілями проведення мотиваційного моніторингу економічної активності безробітного є:

– поглиблення розуміння поточного стану і тенденцій розвитку (зміни) економічної активності безробітного населення для сприяння розробки обґрунтованих рішень щодо методів його мотивації;

– визначення мотиваційної сили виявлених чинників (мотивів, стимулів) на економічну активність безробітного і тенденцій її зміни для розробки рішень щодо управління цим процесом.

Предметом дослідження мотиваційного моніторингу економічної активності безробітного населення мають бути процеси, мотиви та сила їх впливу на економічну активність безробітного.

Об’єктами мотиваційного моніторингу економічної активності безробітного виступають процеси та явища, які мають вплив на рівень його економічної активності, посилення мотивації. В якості таких об’єктів можуть виступати відносини між безробітними та центрами зайнятості, безробітними та роботодавцями, відношення безробітних до започаткування власної справи, підвищення конкурентоспроможності, професійної мобільності тощо.

Мотиваційний моніторинг економічної активності безробітного передбачає наявність обґрунтованої та планомірної організації збору та аналізу даних. Така організація може бути проведена лише на базі побудови системи відповідних показників, необхідних для комплексного аналізу економічної активності безробітного з метою їх ефективної мотивації та застосування відповідного алгоритму.

Таким чином, мотиваційний моніторинг економічної активності безробітного населення – це процес періодичного спостереження та оцінювання, аналізу мотивів безробітного, розробки та впровадження в роботу мотиваційних методів підвищення економічної активності безробітного населення.

З метою дослідження економічної активності безробітного населення пропонується проводити періодичний збір, створення бази даних, обробку та аналіз інформації щодо їх мотивів та стимулів. На нашу думку, він має проводитись  за  алгоритмом,  який  включає  шість  етапів,  що  відображено  на (рис. 1).

Дослідження активності безробітного може проводитись різноманітними методами, а саме: неформальне інтерв’ю з безробітними, масове анкетування, формальне інтерв’ю, тестування, атестація безробітних і т. ін.

З метою об’єктивнішої оцінки економічної активності безробітного населення пропонується одночасно проводити соціологічне дослідження серед безробітного населення та працівників служби зайнятості.

В умовах довготривалого безробіття та низької економічної активності впровадження системи мотиваційного моніторингу безробітного населення, на нашу думку, дозволить виявити серед різних чинників (мотивів, стимулів) найвпливовіші, визначити силу мотивації кожного чинника, мотиву на економічну активність кожного безробітного. Сила мотиву визначається ступенем актуальності потреби для безробітного. Чим необхіднішою є потреба, тим більша активність щодо її задоволення.

Отже, нами пропонується досліджувати економічну активність, основні потреби, інтереси, цінності, мотиви та стимули безробітного, безпосередньо, при зверненні у службу зайнятості та запроваджувати заходи мотивації, які найбільшою мірою йому підходять.

1. Формування програми дослідження

(характеристика безробітних, власна оцінка активності, визначення мотивів і стимулів активності безробітних, профілювання)

 

2. Підготовка анкет

(оцінка активності безробітних залежно від статі, віку, трудового стажу, визначення чинників мотивації)

3. Проведення дослідження в центрах зайнятості

серед безробітного населення та серед працівників центрів зайнятості

4. Створення бази даних

у прикладних пакетах Microsoft Office: Microsoft Excel, Microsoft Access, які включають можливості стандартних електронних таблиць, роботи з базами даних

6. Надання результатів користувачеві

(для розробки відповідних заходів мотивації залежно від рівня активності безробітних)

5. Опрацювання результатів дослідження

 (установлення залежності між активністю безробітних та їх віком, статтю, трудовим стажем        т. ін.)

 

 

Рис. 1. Алгоритм моніторингу економічної активності безробітного населення.

 

Мотиваційний моніторинг залежно від тривалості безробіття, на нашу думку, необхідно проводити щомісяця при відвідуванні безробітним центру зайнятості. Виявлення певного переліку мотивів, стимулів економічної активності безробітних, їхньої значущості за допомогою системи мотиваційного моніторингу, на нашу думку, дозволить посилити мотивацію та підвищити економічну активність безробітного.

На думку, Т. Вітряк диференційований підхід до кожного безробітного та його сегментація залежно від ступеня імовірності довготривалості безробіття дозволяє досягти максимального ефекту від реалізації активних програм сприяння зайнятості, раціонально розподіляти фінансові й людські ресурси, які спрямовуються на допомогу по безробіттю [5].

Таким чином, окресливши теоретичну складову мотивації безробітного та незайнятого населення до праці, в контексті дослідження, перейдемо до розгляду зазначеного питання в площині практичної діяльності інституцій зайнятості в зарубіжних країнах і в Україні.

Так, безробітні в Данії, котрі отримують допомогу по безробіттю, повинні виконувати наступні критерії: бути зареєстрованими у місцевому відділенні ДСЗ; подати своє резюме в електронному вигляді до банку даних ДСЗ (Інтернет); оновлювати своє резюме щоквартально; подавати резюме на вакансії, запропоновані ДСЗ; активно шукати роботу; приймати пропозиції роботи, організованої ДСЗ; брати участь у зустрічах із ДСЗ для обговорення планів щодо роботи, планів участі у програмах активної політики ринку праці тощо; брати участь в інших заходах, організованих ДСЗ. В разі невиконання цих умов ДСЗ застосовує санкції за такими напрямами: санкції, розраховані відповідно до періоду, протягом якого безробітний не дотримувався визначених критеріїв; санкції у вигляді штрафної одноразової суми; відшкодування виплаченої страхової допомоги.

Наведена практика працює в Данії успішно завдяки багатьом складовим (у т.ч. послугам ДСЗ, спрямованим на активність самих безробітних), водночас для служби зайнятості багатьох країн є нагальною потребою розроблення та застосування власних підходів, які найбільше відповідатимуть умовам економіки, ринку праці, соціальної політики конкретної країни та соціального захисту її громадян. Критерії та санкції, що існують в інших країнах, досліджувалися багатьма зарубіжними експертами. Найповніше вони викладені в публікаціях ОЕСР та Європейської Комісії і є предметом багатьох конференцій у рамках неформального діалогу між ДСЗ країн-членів ЄС, а також з осені        2014 р. – формальної мережі європейських ДСЗ [6].

В європейських ДСЗ найчастіше застосовуються такі критерії: обов’язкова реєстрація безробітних у ДСЗ та вимога систематичного підтвердження пошуків роботи; готовність приступити до роботи; професійна та територіальна мобільність; поважні (дійсні) причини відмови безробітного від послуг ДСЗ.

Наявність санкцій до безробітних розглядається як превентивний захід, а їх застосування впливає на розмір допомоги по безробіттю (або коефіцієнт заміщення), а також на тривалість її виплати. Як правило, підставами для призначення санкцій є: відмова від попередньої роботи, звільнення за порушення законодавства тощо; відмови від запропонованої роботи або від участі у програмах активної політики зайнятості; повторна відмова від запропонованої роботи або від участі у програмах активної політки зайнятості.

Тобто сам ефект активації безробітного до трудової діяльності досягається завдяки можливості гнучкого використання адміністративних та фінансових інструментів залежно від ситуації на національному ринку праці.

Активація безробітних набуває особливого значення в контексті її поширення на економічно неактивне населення з підвищенням уваги до певних (вразливих) категорій населення. За 15 років (2000-2015 рр.) рівень економічної активності в країнах Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) зріс з 69,3% до 70,1%. При цьому 35% осіб працездатного віку не мають роботи [7].

Функції консультантів служби зайнятості в сучасних умовах поєднують підбір роботи для безробітного, а також підбір конкретного кандидата на конкретну вакансію (включаючи всі процедури кадрових агентств), що докорінно змінює традиційні принципи співпраці з роботодавцями. При цьому підбір роботи здійснюється не тільки через розміщені на власних сайтах вакансії, а й із використанням різних джерел. Важливою  складовою  ефективності  цього

процесу є застосування у необхідних випадках моніторингу стабільності працевлаштування.

Протягом останніх років в європейських службах зайнятості збільшується кількість інструментів, які застосовуються з метою активації безробітних до праці. Виділимо кілька основних тенденцій, на нашу думку, які спостерігаються в роботі європейських інституцій зайнятості, а саме:

Перша стосується збільшення кількості обов’язкових та цільових контактів безробітних спеціалістами служби зайнятості та роботодавцями. Як частина системи допомоги в пошуку роботи та моніторингу процесу пошуку роботи майже усі країни ОЕСР застосовують практику інтенсивних обов’язкових інтерв’ю між шукачем роботи та консультантом із працевлаштування.

Дуга тенденція стосується удосконалення індивідуальних планів (програм) безробітного та форм підтвердження пошуку роботи. Так, ДСЗ багатьох країн ОЕСР запроваджено чітку процедуру звітування безробітного про пошуки роботи. Інституціями зайнятості введено практику індивідуальних планів дій для безробітних. У більшості країн такий захід є обов’язковим для всіх категорій безробітних, а в деяких (Канаді, Чехії, Японії) застосовується для окремих цільових груп. Як правило, індивідуальний план дій розробляється протягом одного місяця від дня реєстрації. Цим документом окрім іншого встановлюється частота та періодичність контактів з консультантом служби зайнятості, мінімальна кількість підтверджених пошуків роботи.

В таких країнах як Австралії, Велика Британія та більшості штатів США службами зайнятості вимагається підтвердження восьми і більше пошуків роботи безробітним за місяць.

Третя тенденція полягає у визнанні необхідності залучення безробітних до програм активної політики зайнятості та обов’язкової участі безробітних у таких програмах після певного періоду безуспішного пошуку роботи, що допомагає зменшити ризик довготривалого безробіття або виходу з ринку праці. При цьому зазначається доцільність додаткового часу для пошуку роботи тим безробітним, хто бере участь у програмах активної політики зайнятості, що сприяє працевлаштуванню до завершення програми навчання або перенавчання чи підвищення кваліфікації [7].

Окремо варто розглянути застосування адміністративних та фінансових інструментів активації безробітних. Експертами постійно відзначається, що система допомоги по безробіттю має значний вплив на активацію або демотивацію безробітних у пошуках роботи. Тому розмір допомоги та тривалість періоду виплат є чинниками, що мають гнучко застосовуватись з метою активації та зниження ефекту демотивації. При цьому повинні враховуватись реальні соціально-економічні обставини.

Протягом останніх років ДСЗ багатьох країн при консультаціях із соціальними партнерами намагаються знайти збалансований підхід, що допоможе стимулювати безробітних, які отримують допомогу по безробіттю, до активного пошуку роботи або до участі в активних заходах політики ринку праці, а також сприятиме більш оптимальному використанню коштів обов’язкового соціального страхування на випадок безробіття.

В Японії використовується наступний вид стимулювання безробітного до пошуку роботи: чим швидше безробітний знайде нове робоче місце, тим більший розмір бонусу він отримує, який може дорівнювати чотирьохмісячному розміру допомоги по безробіттю. Досвід виплати премій довготривалим безробітним, які зуміли працевлаштуватися, існує в Австралії та Новій Зеландії.

Протягом останнього  часу  спостерігаються  певні  позитивні  зміни в  роботі вітчизняної служби зайнятості. Так, 19 вересня 2018 р. прийнято                Постанову Кабінету Міністрів України № 792 «Про затвердження Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу». В Порядку, який набрав чинності з 1 січня 2019 року, закріплено нові  підходи щодо профілювання безробітних і незайнятого населення. В документі надано визначення профілюванню як системи оцінки ступеню мотивації до праці особи, яка шукає роботу, чи зареєстрованого безробітного, попиту на професію на ринку праці, можливості працевлаштування, ризику тривалого безробіття та визначення обсягу і видів послуг, що надаватимуться з метою повернення таких осіб на ринок праці [8].

 Профілювання дає змогу здійснити розподіл безробітних на групи відповідно за ризиком тривалості безробіття, який оцінюється на підставі індивідуальних характеристик безробітного,  що відображають його потенціал працевлаштування і мотивацію. Основна мета профілювання полягає в ранньому виявленні безробітних, які потенційно можуть стати довготривалими безробітними, відбір для них спеціальних програм активної політики зайнятості з урахуванням стану регіонального ринку праці.

Доречно зазначити, що така система мотивації широко впроваджена в роботі інституцій зайнятості європейських країн.

Так, у Литві ключову роль у виборі інструментів профілювання відіграють працівники служб зайнятості. Саме вони обирають використовувати  статистичне профілювання або роботу з клієнтами. Змішана система профілювання запроваджена ДСЗ у 2012 році та визначено профіль однією з частин процесу, а не цілим процесом. Він має бути одним з інструментів для зменшення довготривалого безробіття та доступним для працівників служб зайнятості [5].

В службі зайнятості Чехії використовують інструменти профілювання на основі роботи з клієнтами. Безробітні поділені на 3 категорії. Послуги визначаються місцевими умовами ринку праці та ймовірністю отримання робочої сили роботодавцями. Вони доступні для: безробітних більше шести місяців; осіб  лише з обов’язковою освітою, які більше не планують навчатися; осіб з дітьми віком до 15 років; шукачів роботи, які були звільнені внаслідок структурних змін; осіб старше 50 років.

У Словенії використовується практика профілювання на основі роботи з клієнтами, а також використовуються якісні методи. Шукачі роботи поділяються на одну з трьох груп: у першу групу – низький ризик – входять нещодавно зареєстровані шукачі роботи, які можуть знайти роботу без допомоги; у другу групу – високий ризик – люди з інвалідністю; у третю група – безробітні менше одного року.

Профілювання безробітних у Болгарії здійснюється за змішаною системою: статистичне профілювання та на основі роботи з клієнтами. Система профілювання базується на трьох категоріях: перша категорія – високо мотивовані шукачі роботи; друга категорія – вразливі групи, такі як, люди з інвалідністю та батьки-одинаки; третя категорія – молодь, що є тривалими безробітними. 

В Австрії використовується профілювання на основі роботи з клієнтами. Шукачі роботи реєструються фахівцями служб зайнятості, які враховують потреби безробітних. Послуги спрямовані на тих, хто був безробітним протягом трьох місяців або більше, плюс ті, які належать до однієї з наступних цільових груп: випускники шкіл та вищих закладів освіти; жінки у відпустці  по догляду за дітьми; люди з інвалідністю. Шукачі роботи поділяються на одну з трьох груп на основі їхнього рівня за визначеними характеристиками [5]. 

 

Висновки та перспективи подальших досліджень. Таким чином,  проведений аналіз зарубіжного досвіду функціонування  інституцій зайнятості в напрямі мотивації економічної активності безробітного та незайнятого населення до трудової діяльності доводить, що в цілому вони дуже близькі один до одного за своїми принципами. Практично в кожній країні в основу мотивації безробітних та незайнятого населення покладено наукові розробки, правові норми та принципи, які закріплені в конвенціях та рекомендаціях МОП.

Кожна країна має свій результативний досвід в цьому напрямі, який може бути цікавим для аналізу і впровадження.

 Поєднання диференційованого підходу до кожного безробітного та його сегментація залежно від ступеня імовірності тривалості безробіття з впровадженням ефективних активних програм сприяння зайнятості та гнучким використанням адміністративних та фінансових інструментів в залежності від ситуації на ринку праці дозволяє досягти найбільшої результативності в активації пошуку роботи та залучення безробітних та незайнятого населення до трудової діяльності.

Подальші кроки стосовно дослідження зазначеної проблематики слід розглянути в напрямі мотивації безробітного населення до самозайнятості [9] на базі створення підприємницьких структур, що в цілому сприятиме їх поверненню в сферу зайнятості та створенню додаткових робочих місць для інших безробітних.

 

Список використаних джерел

  1. Конвенції та рекомендації: 1919-1964. – Женева: Міжнародне Бюро праці, 2003. – Т.1. – 776 с.
  2. Український ринок праці: особливості розвитку та ефективність функціонування / І.Л. Петрова, В.В. Близнюк, Г.Т. Кулікова та ін. монографія / За ред. І.Л. Петрової. – К. : Інститут економіки НАН України, 2009. – 368 с.
  3. Кір’ян Т.М. Мотивація людського капіталу до продуктивної праці [Текст] / Т.М. Кір’ян. – К. : НДІ праці і зайнятості населення, 2008. – 416 с.
  4. Колот А. М. Мотивація персоналу:  підруч. / А.М. Колот.– К.: КНЕУ, 2002. – 337 с.
  5. Вітряк Т.Б. Імплементація досвіду країн Європейського Союзу методики профілювання безробітних в практику діяльності державної служби зайнятості України. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://visnyk-ekon.uzhnu.edu.ua/article/view/164382/163417.
  6. Модернізація державних служб зайнятості на ринку праці (науково-аналітичний огляд): колективна монографія / за заг. ред. к. соціол. н., доц. М. В. Судакова.– К.: ІПК ДСЗУ, 2016. – 115 с.
  7. Судаков В.М., Костриця В.І. Активація безробітних: підходи та практики їх реалізації у державних службах зайнятості зарубіжних країн / М. В. Судаков, В. І. Костриця // Ринок праці та зайнятість населення. – 2016. – № 1. – С. 29-32.
  8. Про затвердження Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу / Постанова Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2018 р. № 792 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.kmu.gov.ua/ua/npas/pro-erereyestraciyi-bezrobitnih-ta-vedennya-obliku-osib-yaki-shukayut-robotu.
  9. Боков О.В. Впровадження мотиваційних механізмів підтримки та розвитку малого підприємництва органами державної та місцевої влади / О.В. Боков, С.Л. Бокова // Матеріали круглого столу “Інституційний розвиток системи публічного управління та адміністрування”: збірник тез доповідей [Електронний ресурс]. – Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2017. – С. 9-13.

 

References.

  1. Konventsii ta rekomendatsii: 1919-1964. – Zheneva: Mizhnarodne Biuro pratsi, 2003. – T.1. – 776 s.
  2. Ukrainskyi rynok pratsi: osoblyvosti rozvytku ta efektyvnist funktsionuvannia / I.L. Petrova, V.V. Blyzniuk, H.T. Kulikova ta in. monohrafiia / Za red. I.L. Petrovoi. – K. : Instytut ekonomiky NAN Ukrainy, 2009. – 368 s.
  3. Kirian T.M. Motyvatsiia liudskoho kapitalu do produktyvnoi pratsi [Tekst] / T.M. Kirian. – K. : NDI pratsi i zainiatosti naselennia, 2008. – 416 s.
  4. Kolot A. M. Motyvatsiia personalu:  pidruch. / A.M. Kolot.– K.: KNEU, 2002. – 337 s.
  5. Vitriak T.B. Implementatsiia dosvidu krain Yevropeiskoho Soiuzu metodyky profiliuvannia bezrobitnykh v praktyku diialnosti derzhavnoi sluzhby zainiatosti Ukrainy. – [Elektronnyi resurs]. – Rezhym dostupu: http://visnyk-ekon.uzhnu.edu.ua/article/view/164382/163417.
  6. Modernizatsiia derzhavnykh sluzhb zainiatosti na rynku pratsi (naukovo-analitychnyi ohliad): kolektyvna monohrafiia / za zah. red. k. sotsiol. n., dots. M. V. Sudakova.– K.: IPK DSZU, 2016. – 115 s.
  7. Sudakov V.M., Kostrytsia V.I. Aktyvatsiia bezrobitnykh: pidkhody ta praktyky yikh realizatsii u derzhavnykh sluzhbakh zainiatosti zarubizhnykh krain / M. V. Sudakov, V. I. Kostrytsia // Rynok pratsi ta zainiatist naselennia. – 2016. – № 1. – S. 29-32.
  8. Pro zatverdzhennia Poriadku reiestratsii, perereiestratsii bezrobitnykh ta vedennia obliku osib, yaki shukaiut robotu / Postanova Kabinetu Ministriv Ukrainy vid 19 veresnia 2018 r. № 792 [Elektronnyi resurs]. – Rezhym dostupu: https://www.kmu.gov.ua/ua/npas/pro-erereyestraciyi-bezrobitnih-ta-vedennya-obliku-osib-yaki-shukayut-robotu.
  9. Bokov O.V. Vprovadzhennia motyvatsiinykh mekhanizmiv pidtrymky ta rozvytku maloho pidpryiemnytstva orhanamy derzhavnoi ta mistsevoi vlady / O.V. Bokov, S.L. Bokova // Materialy kruhloho stolu “Instytutsiinyi rozvytok systemy publichnoho upravlinnia ta administruvannia”: zbirnyk tez dopovidei [Elektronnyi resurs]. – Lviv: Vydavnytstvo Lvivskoi politekhniky, 2017. – S. 9-13.