СУДОВА РЕФОРМА В УКРАЇНІ: ПРОБЛЕМИ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ЮСТИЦІЇ

Державно-управлінські студії № 4(6), 2018


УДК 342.56


Я. В. Cандрачук

головний спеціаліст відділу запобігання та виявлення корупції Верховного Суду

СУДОВА РЕФОРМА В УКРАЇНІ: ПРОБЛЕМИ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ЮСТИЦІЇ

Y. SANDRACHUK

Chief Specialist of the Department for Prevention and Detection of Corruption of the Supreme Court

JUDICIAL REFORM IN UKRAINE: PROBLEMS OF ADMINISTRATIVE JUSTICE

 

      Статтю присвячено визначенню основних проблем реалізації судової реформи в системі адміністративних судів України на сучасному етапі державотворення. З’ясовано причини та наслідки проведення сучасного етапу судової реформи; визначено основні досягнення судової реформи в системі адміністративних судів. На підставі проведеного аналізу сформульовано висновки про подальші кроки у напряму реформування системи адміністративних судів в Україні.

     The article is devoted to the definition of the main problems of the implementation of judicial reform in the system of administrative courts Of Ukraine at the present stage. The reasons and consequences of carrying out of the modern stage of judicial reform are found out; the main achievements of judicial reform in the system of administrative courts are determined. Based on the analysis, conclusions were drawn on the further steps towards reforming the system of administrative courts in Ukraine.

 

     Ключові слова: судова реформа, судова система, адміністративна юстиція.

     Key words: judicial reform, judicial system, administrative justice.

 

     Актуальність теми, постановка проблеми. Становлення української державності неможливе без функціонування сучасної ефективної системи судочинства, що захищає демократію, права людини, соціальну справедливість та суспільний консенсус. Сучасний етап судової реформи розпочався у 2014-2015 р. Разом з тим, варто зазначити, що з часу проголошення незалежності в Україні мали місце декілька спроб формування незалежної судової системи, яка б відповідала вимогам демократичного суспільства, забезпечувала ефективне здійснення правосуддя. Однак, не зважаючи на окремі позитивні досягнення, повністю реалізувати поставлене завдання не вдалося внаслідок різних причин, серед яких, зокрема: високий рівень корупції як серед суддів, так і серед представників інших гілок влади, політичний тиск зі сторони органів державної влади на судову систему, перевантаження останньої тощо. Все це призвело до критичного зниження рівня довіри населення до судової влади.

     Так, у 2013 році Українським центром економічних та політичних досліджень ім. О. Разумкова проведено дослідження щодо рівня довіри громадян різним державним та суспільним інститутам. Результати цього дослідження показали, що найнижчий рівень довіри спостерігається саме до судової влади – біля 50% респондентів вважали, що в судовій владі все охоплено корупцією і ще 36% – що корупція є досить поширеною у цій сфері, тобто загалом більше 85% опитаних висловили недовіру судовій владі [1, с. 71].

     Як наслідок, у 2014 році ситуація у сфері демократії у нашій державі зазнала гострої кризи, що призвело до Революції Гідності, та в подальшому до зміни влади, підписання Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (далі – Угода про асоціацію України з ЄС) [2], та проведення реформ у багатьох сферах суспільного життя, зокрема, й у сфері правосуддя.

     Між тим, вже у перші роки здійснення нового етапу судової реформи виникли деякі проблемні моменти, які позначаються на якості правосуддя, призводять до того, що очікування суспільства не виправдовуються, відтак, ефективність судової реформи ставиться під сумнів. Особливо складними перші кроки щодо модернізації судової системи виявилися в адміністративній юстиції, що зумовлює потребу в узагальненні основних проблем у сфері реалізації судової реформи в адміністративному судочинстві та визначенні можливих способів їх вирішення.

     Аналіз останніх досліджень та публікацій. В науковій літературі питання провадження судової реформи, її проблемні аспекти та напрями подальшого розвитку судової системи неодноразово ставали предметом дослідження таких вчених, як А.М. Білоус, Р.О. Куйбіда, І.В. Назаров, В.Б.Татаренко, Ю.С. Шемшученко, І.В. Шруба та ін. Разом з тим, комплексних досліджень, спрямованих на вирішення проблем реалізації сучасного етапу судової реформи в адміністративній юстиції, у вітчизняній науці державного управління недостатньо.

     Метою статті є узагальнення основних проблем у сфері реалізації сучасного етапу судової реформи в адміністративному судочинстві та визначення пріоритетних напрямів її подальшого здійснення для подальшого розвитку української державності та забезпечення справедливого демократичного судочинства.

     Виклад основного матеріалу. Досліджуючи питання реалізації сучасного етапу судової реформи, варто звернутися до передумов та причин, які зумовили необхідність у здійсненні чергового реформування судової системи. З цього приводу слід зазначити, що реформі, яка розпочалася 2014-2015 рр., передував досить складний з точки зору державотворення та політико-правових процесів етап судової реформи, який був розпочатий Указом Президента України від 24 березня 2010 року, відповідно до якого було утворено Робочу групу з питань судової реформи та поставлено завдання підготувати пропозиції щодо вдосконалення законодавчого регулювання питань судоустрою, судочинства і статусу суддів та подати їх у місячний строк Президентові України для внесення в установленому порядку на розгляд Верховної Ради України [3]. Результатом роботи цієї групи стало внесення на розгляд Верховної Ради України та подальше прийняття Закону «Про судоустрій і статус суддів» 2010 р. [4].

     Однак, як зазначено Українським центром економічних та політичних досліджень ім. О. Разумкова багато політиків, експертів, представників судової влади висловлювали сумніви в офіційно задекларованих цілях і завданнях реформи, називаючи їх «димовою завісою» та вказуючи на зовсім іншу спрямованість реформаторських зусиль [5, с. 18].

     Наприклад, Р.О. Куйбіда назвав даний етап «реформою з прихованою метою». Науковець зазначив, що насправді (на відміну від задекларованих цілей) Закон 2010 р. створив серйозні важелі для політичного тиску на суддів. Незважаючи на формальне обмеження Президента і Парламенту в участі у формуванні суддівського корпусу, центр ухвалення рішень перемістився до підконтрольних політичній владі Вищої ради юстиції та Вищої кваліфікаційної комісії суддів. Так, Вища рада юстиції, що перебуває під сильним політичним впливом, отримала значні можливості щодо добору і звільнення суддів, призначення голів судів та їхніх заступників [6]. Крім того, в положеннях Закону «Про судоустрій і статус суддів» 2010 р. не були враховані деякі пропозиції та вимоги самих суддів, висловлених на VIII з’їзді суддів в Заяві «Про концептуальні засади подальшого здійснення судової реформи в Україні» в 2007 р. [7]. Зокрема: судами касаційної інстанції ставали вищі спеціалізовані суди (а не Верховний Суд України); у формуванні Вищої ради юстиції приймали участь не тільки судді, але і Верховна Рада України, Президент України тощо.

     Тож, як вбачається з наслідків, які мали місце у результаті здійснення попереднього етапу судової реформи, завданням її чергового етапу є передусім виправлення помилок та недоліків минулого, приведення організації системи правосуддя до вимог та стандартів Європейського Союзу.

     Так, одним із напрямів співробітництва в Угоді про асоціацію з ЄС визначено співробітництво щодо зміцнення судової влади, зокрема, у розділі ІІІ Угоди про асоціацію з ЄС зазначено, що співробітництво буде спрямоване, зокрема, на зміцнення судової влади, підвищення її ефективності, гарантування її незалежності та неупередженості та боротьбу з корупцією. Співробітництво у сфері юстиції, свободи та безпеки буде відбуватися на основі принципу поваги до прав людини та основоположних свобод [2].

     У 2015 році Указом Президента України затверджено Стратегію реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015-2020 роки [8]. На її виконання було розроблено та прийнято ряд законів: 2 червня 2016 року Закон про внесення змін до Конституції України щодо правосуддя [9], новий закон України «Про судоустрій і статус суддів» [10] та нову редакцію процесуальних кодексів – Кодексу адміністративного судочинства, Господарського процесуального, Цивільного процесуального та Кримінального процесуального кодексів [11].

     Перед визначенням основних проблем реалізації судової реформи в адміністративній юстиції, побіжно зупинимось на головних змінах, що відбулися у судовій системі.

  1. Формування трирівневої судової системи, тобто ліквідація Вищих спеціалізованих судів – Вищого адміністративного суду, Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ, Вищого господарського суду. Єдиним судом касаційної інстанції стає Верховний Суд. При цьому передбачається створення Вищого суду з питань інтелектуальної власності та Вищого антикорупційного суду, які будуть діяти як суди першої інстанції. Слід зазначити, що така вимога неодноразово висувалась Венеціанською комісією до судоустрою України, оскільки це відповідає стандартам ЄС.
  2. Безстрокове призначення суддів, що спрямоване передусім на забезпечення реалізації основних гарантій незалежності судової влади, уникнення політичного та адміністративного тиску на суддів.
  3. Усунення від процесу добору суддів Верховної Ради України. Тепер у цьому процесі задіяні виключно Вища кваліфікаційна комісія суддів, Вища рада правосуддя, а роль Президента щодо призначення на посаду судді за поданням Вищої ради правосуддя носить виключно церемоніальний характер, оскільки глава держави не має повноважень щодо перевірки висновків ВККС або ВРП.
  4. Ліквідація абсолютності права на судовий захист, зокрема, якщо раніше юрисдикція судів поширювалась на всі правовідносини, що виникають у державі, то наразі відповідно до ст. 124 Конституції законом може бути визначений обов’язковий досудовий порядок урегулювання спору.
  5. Запровадження електронного суду – у нових процесуальних кодексах передбачається поступовий перехід на електронну систему документообігу, можливість приймати участь у судових засіданнях у режимі відеоконференції.
  6. Вища рада правосуддя (замість Вищої ради юстиції) складається з двадцяти одного члена, з яких десятьох – обирає з’їзд суддів України з числа суддів чи суддів у відставці, двох – призначає Президент України, двох – обирає Верховна Рада України, двох – обирає з’їзд адвокатів України, двох – обирає всеукраїнська конференція прокурорів, двох – обирає з’їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ, тобто більшість членів ВРП є суддями.

     Аналізуючи наведені процесуальні, організаційні та функціональні зміни у судоустрої України, необхідно погодитись з М. Жушманом, який зауважує, що в Україні загалом закладені організаційні та правові передумови для спеціалізованого відправлення правосуддя у виконавчо-розпорядчій галузі, швидкісного та якісного розв’язання конфліктів між управлінсько-владними органами (їх посадовими особами) і громадянами [12, с. 108].

     Реформа адміністративного судочинства в процесі демократизації держави сприяє розвитку та удосконаленню найбільш ефективного та неупередженого способу вирішення справ, що виникають із публічно-правових спорів, формуванню стабільної системи судового захисту прав громадян, інших фізичних та юридичних осіб у відносинах із суб’єктами публічно-владних повноважень, вирішення компетенційних спорів та вирішення інших конфліктних ситуацій, що виникають у сфері публічно-владних відносин.

     Разом з тим, перепоною для ефективного завершення сучасного етапу судової реформи, на думку Ю.С. Шемшученка, є такі основні проблеми:
1) проблема системності у реформуванні судової влади; 2) проблема судової спеціалізації; 3) проблеми формування професійного суддівського корпусу;
4) проблема судового захисту прав громадян; 5) проблема науково-правової судової експертизи; 6) проблема взаємодії юридичної науки з судовою практикою [13, с. 39-40].

     В цілому погоджуючись із зауваженнями науковця, варто вказати, що у сфері реформування адміністративного судочинства найбільш гостро постали наступні проблеми.

  1. Проблема реалізації принципів швидкості та оперативності розгляду адміністративної справи, що на практиці виражається у порушенні процесуальних строків.

     Новими кодексами встановлено чіткий порядок та строки вчинення процесуальних дій, а саме: вступ до справи, зміна предмета або підстав позову, склад суду під час розгляду справи за нововиявленими обставинами, строки подання доказів, чіткі стадії судового процесу, розумні обмеження можливості відкладення розгляду та зупинення провадження у справі. Зокрема, для розгляду справи у касаційному порядку надається 60 днів.

     Приміром, від попереднього складу Верховного суду України та вищих спеціалізованих судів залишилось близько 75 тис. справ за 2011-2017 рр., і кожного дня надходять нові. Зокрема, упродовж січня–листопада 2017 року до суддів Вищого адміністративного суду України надійшло 40685 справ і матеріалів [14].

     З урахуванням справ і матеріалів, не розглянутих на початок цього року, на розгляді Вищого адміністративного суду України перебувало 63464 справи та матеріалів. Загальна кількість судових рішень, якими закінчено розгляд справ і матеріалів, становила 24460 судових рішень. Станом на 1 грудня 2017 року кількість справ і матеріалів, не розглянутих суддями Вищого адміністративного суду України, становила 36973 справи та матеріали.

     Відтак, з урахуванням залишків нерозглянутих справ від ліквідованих суддів та надходження нових справи, середнє навантаження на суддю Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду складає близько 2008 справ, що становить 125 справ у місяць. Таким чином, за 60 днів розглянути таку кількість справ складно. Для порівняння у Литві середнє навантаження складає 50 справ на місяць. А у Німеччині – 55, і у цих країнах також вважається, що суди перевантажені[1].

  1. Проблеми визначення предметної підсудності.

     Найбільше проблемних питань виникає під час розмежування судової юрисдикції у земельних та майнових спорах, зокрема, щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів місцевого самоврядування, які призводять до виникнення, зміни або припинення права власності. В судовій практиці не склалось єдиної правової позиції стосовно віднесення справ даної категорії до предметної юрисдикції адміністративних, господарських або цивільних судів. Відтак, у новому суді виникає необхідність у формуванні нової судової практики, що подекуди супроводжується безсистемністю та суперечливістю.

  1. Проблема забезпечення єдності судової практики.

     У зв’язку з ліквідацією четвертої ланки судової системи, до якої можна було оскаржити рішення суду касаційної інстанції з підстави неоднакового застосування норм матеріального права, наразі склалася ситуація, за якої можливе прийняття двох протилежних рішень в подібних правовідносинах. При цьому, вирішення питання про те, яке правозастосування у подібних правовідносинах є вірним здійснюється Великою Палатою Верховного Суду вже за фактом прийняття різних рішень, кожне з яких зберігає свою чинність.

     Таким чином, судова реформа, що триває у нашій державі, сприяла значному покращенню судової системи, приведенню її у відповідність до норм та стандартів ЄС. Разом з тим, у процесі проведення реформи виникли деякі проблеми, вирішення яких потребує комплексного підходу, зокрема, удосконалення процесуального законодавства має супроводжуватися оновленням матеріально-правових норм.

     Як вірно відзначає А.М. Білоус, судова реформа – не одномоментний акт. Це тривалий і тернистий шлях до становлення правової держави. Українська юридична система, незважаючи на ряд істотних недоліків, робить кроки, щоб набути більш цивілізованої форми [15, с. 162].

     На думку В.Б. Татаренко, реформування державної політики розвитку судової системи в Україні на сучасному етапі необхідно здійснювати в напрямі збільшення її прозорості та чіткого дотримання принципів справедливості правосуддя. Створення дієвої, незалежної, справедливої судової влади є першочерговим завданням сучасного етапу державної політики розвитку судової системи в Україні [16, c. 170].

     Розробляючи подальший хід судової реформи, як вважає І.В. Назаров, судову систему, а також судову владу України необхідно в цілому розглядати як невід’ємну частину державної влади, що залежить від структурних або функціональних змін у державному механізмі, напрямі розвитку країни. Ці зміни можуть бути викликані як внутрішньодержавними факторами (проведення політичної, конституційної або адміністративної реформи), так і зовнішніми (підписання договірних зобов’язань із іншими державами, ратифікація міжнародних договорів, вступ до складу об’єднань держав) [17, с. 73].

     Висновки. Проведене у даній статті дослідження дозволяє зробити наступні висновки. Особливостями державного управління у сфері організації та функціонування судової системи України на сучасному етапі є: 1) значний вплив на державну політику в досліджуваній сфері справляють міжнародні та європейські принципи та стандарти; 2) суттєва увага держави приділяється розвитку принципів судочинства, підвищенню обсягів фінансування судової влади, підвищенню ролі суддів у вирішенні питань власної діяльності, в тому числі формуванню державної політики та прийняттю законодавчих актів в сфері організації та функціонування судової системи тощо.

     Основними проблемами на сучасному етапі реалізації судової реформи в адміністративному судочинстві, вважаємо, наступні: 1) проблема реалізації принципів швидкості та оперативності розгляду адміністративної справи, що на практиці виражається у порушенні процесуальних строків та зумовлена надмірною завантаженістю суддів; 2) проблема визначення предметної підсудності, оскільки нова редакція процесуальних кодексів не дає чіткої визначеності щодо розподілу у деякій категорії справ предметної юрисдикції; 3) проблема забезпечення єдності судової практики, що обумовлена ліквідацією судової ланки, яка здійснювала перегляд рішень судів касаційної інстанції з підстав неоднакового застосування норм матеріального права.

     Перспективою подальшого здійснення реформування системи адміністративного судочинства має стати: 1) забезпечення відповідності адміністративної юстиції в Україні європейським стандартам та запровадження європейського досвіду адміністративного судочинства; 2) удосконалення організаційного забезпечення діяльності адміністративних судів, зокрема, формування ефективної системи судового адміністрування, підвищення рівня взаємодії між суддівським корпусом адміністративних судів та управлінням апарату суду тощо; 3) удосконалення системи суддівського самоврядування як форми організації державного управління судами.

Список використаних джерел:

  1. Судова реформа і стан судочинства в Україні: оцінки експертів: Центр Розумкова // Національна безпека і оборона. 2013. № 2-3. С. 62-108.
  2. Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони: Міжнародний документ від 27.06.2014. URL : http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/984_011.
  3. Про Робочу групу з питань судової реформи: Указ Президента України від 24.03.2010 № 440/2010 // Офіційний вісник Президента України. 2010. №12. Ст. 405.
  4. Про судоустрій і статус суддів: Закону України від 07.07.2010№ 2453-VI // Відомості Верховної Ради України. 2010. № 41-42, № 43, № 44-45. Ст. 529.
  5. Судова реформа в Україні: поточні результати та найближчі перспективи: Інформаційно-аналітичні матеріали до Фахової дискусії на тему “Судова реформа 2010 р.: чи наближає вона правосуддя в Україні до європейських норм і стандартів?” 4 квітня 2013р. / Центр Розумкова. К., 2013. 130 с.
  6. Куйбіда Р. О. Суди і правосуддя: від радянської моделі до сьогодення // Центр політико-правових реформ. 2013. URL : http://pravo.org.ua/2010-03-07-18-06-07/lawreforms/1303-sudy-i-pravosuddya-vid-radianskoi-modeli-do-sohodennia.html.
  7. Про концептуальні засади подальшого здійснення судової реформи в Україні: Заява VIII позачергового з’їзду суддів України від 7 грудня 2007 р. URL : http://court.gov.ua/969076/25546756787567/.
  8. Про Стратегію реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015-2020 роки: Указ Президента України від 20.05.2015 № 276/2015. URL : http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/276/2015.
  9. Про судоустрій і статус суддів: Закон України від 02.06.2016 № 1402-VIII. URL : http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1402-19.
  10. Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя): Закон України від 02.06.2016 № 1401-VIII. URL : http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1401-19.
  11. Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів: Закон України від 03.10.2017 № 2147-VIII. URL : http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2147-19.
  12. Жушман М. Генезис і сучасний стан адміністративної юстиції України // Адміністративне право і процес. 2016. № 8. С. 105-109.
  13. Шемшученко Ю.С. Судова влада в Україні: сучасна доктрина, механізми та перспективи реалізації: Стенограма наукової доповіді на засіданні Президії НАН України 21 грудня 2016 року // Вісник НАН України. № 2. С. 37-47.
  14. Статистичні дані про основні показники здійснення судочинства адміністративними судами за січень–листопад 2017 року: Судова статистика. URL : http://www.vasu.gov.ua/123878/.
  15. Білоус А.М. Проблемні аспекти судово-правової реформи в Україні // Збірник наукових праць Хмельницького інституту соціальних технологій Університету “Україна”. 2010. № 2. С. 161-162.
  16. Татаренко В.Б. Державна політика розвитку судової влади в України: дис. канд. наук з держ. Управління: 25.00.02. Миколаїв, 2010. 201 с.
  17. Назаров І.В. Судова реформа як частина правової реформи в Україні // Вісник Вищої ради юстиції. 2011. № 1 (5). С. 63-76.

 

References:

  1. Sudova reforma i stan sudochynstva v Ukrayini: otsinky ekspertiv: Tsentr Rozumkova // Natsionalʹna bezpeka i oborona. 2013. № 2-3. S. 62-108.
  2. Uhoda pro asotsiatsiyu mizh Ukrayinoyu, z odniyeyi storony, ta Yevropeysʹkym Soyuzom, Yevropeysʹkym spivtovarystvom z atomnoyi enerhiyi i yikhnimy derzhavamy-chlenamy, z inshoyi storony: Mizhnarodnyy dokument vid 27.06.2014. URL : http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/984_011.
  3. Pro Robochu hrupu z pytanʹ sudovoyi reformy: Ukaz Prezydenta Ukrayiny vid 24.03.2010 № 440/2010 // Ofitsiynyy visnyk Prezydenta Ukrayiny. 2010. №12. St. 405.
  4. Pro sudoustriy i status suddiv: Zakonu Ukrayiny vid 07.07.2010 № 2453-VI // Vidomosti Verkhovnoyi Rady Ukrayiny. 2010. № 41-42, № 43, № 44-45. St. 529.
  5. Sudova reforma v Ukrayini: potochni rezulʹtaty ta nayblyzhchi perspektyvy: Informatsiyno-analitychni materialy do Fakhovoyi dyskusiyi na temu “Sudova reforma 2010 r.: chy nablyzhaye vona pravosuddya v Ukrayini do yevropeysʹkykh norm i standartiv?” 4 kvitnya 2013r. / Tsentr Rozumkova. K., 2013. 130 s.
  6. Kuybida R. O. Sudy i pravosuddya: vid radyansʹkoyi modeli do sʹohodennya // Tsentr polityko-pravovykh reform. 2013. URL : http://pravo.org.ua/2010-03-07-18-06-07/lawreforms/1303-sudy-i-pravosuddya-vid-radianskoi-modeli-do-sohodennia.html. 7. Pro kontseptualʹni zasady podalʹshoho zdiysnennya sudovoyi reformy v Ukrayini: Zayava VIII pozacherhovoho zʺyizdu suddiv Ukrayiny vid

7 hrudnya 2007 r. URL : http://court.gov.ua/969076/25546756787567/.

  1. Pro Stratehiyu reformuvannya sudoustroyu, sudochynstva ta sumizhnykh pravovykh instytutiv na 2015-2020 roky: Ukaz Prezydenta Ukrayiny vid 20.05.2015 № 276/2015. URL : http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/276/2015.
  2. Pro sudoustriy i status suddiv: Zakon Ukrayiny vid 02.06.2016 № 1402-VIII. URL : http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1402-19.
  3. Pro vnesennya zmin do Konstytutsiyi Ukrayiny (shchodo pravosuddya): Zakon Ukrayiny vid 02.06.2016 № 1401-VIII. URL : http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1401-19.
  4. Pro vnesennya zmin do Hospodarsʹkoho protsesualʹnoho kodeksu Ukrayiny, Tsyvilʹnoho protsesualʹnoho kodeksu Ukrayiny, Kodeksu administratyvnoho sudochynstva Ukrayiny ta inshykh zakonodavchykh aktiv: Zakon Ukrayiny vid 03.10.2017 № 2147-VIII. URL : http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2147-19.
  5. Zhushman M. Henezys i suchasnyy stan administratyvnoyi yustytsiyi Ukrayiny // Administratyvne pravo i protses. 2016. № 8. S. 105-109.
  6. Shemshuchenko YU.S. Sudova vlada v Ukrayini: suchasna doktryna, mekhanizmy ta perspektyvy realizatsiyi: Stenohrama naukovoyi dopovidi na zasidanni Prezydiyi NAN Ukrayiny 21 hrudnya 2016 roku // Visnyk NAN Ukrayiny. 2017. № 2. S. 37-47.
  7. Statystychni dani pro osnovni pokaznyky zdiysnennya sudochynstva administratyvnymy sudamy za sichenʹ–lystopad 2017 roku: Sudova statystyka. URL : http://www.vasu.gov.ua/123878/.
  8. Bilous A.M. Problemni aspekty sudovo-pravovoyi reformy v Ukrayini // Zbirnyk naukovykh pratsʹ Khmelʹnytsʹkoho instytutu sotsialʹnykh tekhnolohiy Universytetu “Ukrayina”. 2010. № 2. S. 161-162.
  9. Tatarenko V.B. Derzhavna polityka rozvytku sudovoyi vlady v Ukrayiny: dys. kand. nauk z derzh. Upravlinnya: 25.00.02. Mykolayiv, 2010. 201 s.
  10. Nazarov I.V. Sudova reforma yak chastyna pravovoyi reformy v Ukrayini // Visnyk Vyshchoyi rady yustytsiyi. 2011. № 1 (5). S. 63-76.

[1] За даними внутршньої статистики Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду за І півріччя 2018 року

 

Стаття надійшла до редакції 23.04.2018 р.
 
Номер журналу  4(6) 2018.