СУТЬ СОЦІАЛЬНОЇ ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВИ

Державно-управлінські студії № 2, 2017

УДК 351.84

 

О. І. Білик,

к. е. н., доц., доцент кафедри адміністративного та фінансового менеджменту,

Національний університет  «Львівська політехніка»

 

СУТЬ СОЦІАЛЬНОЇ ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВИ

 

Helena Bilik,

 Assoc., Ph.D., assistant professor of administrative and financial management of the National University “Lviv Polytechnic”

 

ESSENCE OF STATE SOCIAL

 

Автором розглянуто основні  підходи до тлумачення соціальної безпеки держави. Визначено, що основою побудови соціальної безпеки є виконання державою соціальної функції, тобто задоволення базових потреб населення. Проте зростання ролі держави у забезпеченні розвитку людського ресурсу перетворює її на соціальну. Автором розглянуто і стратегії управління соціальним ризиком.

 

The author examines the main approaches to the interpretation of social security. Determined that the basis for constructing social security is the implementation of state social functions that meet the basic needs of the population. However, the increasing role of the state in ensuring the development of human resources makes it social. The author considers management strategies and social risks.

 

Ключові слова: соціальна безпека, соціальний ризик, соціальна функція держави, соціальна держава, управління соціальним ризиком, соціальне підприємництво.

 

Keywords: social security, social risk, social function of the state, social state, social management risk, social entrepreneurship.

 

 

Постановка проблеми. Основою функціонування  сучасної розвиненої держави є побудова ефективної,  дієвої  стратегії, спрямованої на мінімізацію загальнодержавних проблем, які здійснюють вплив  на рівень і якість життя громадян. Попри тенденції ринкової глобалізації   та науково-технічного прогресу  домінантою є і буде саме громадянин , що зумовлює вплив на посилення соціальної функції держав і вимагає досягнення найвищих результатів сублімації ринкових, економічних, політичних, наукових, культурних, духовних, технічних, виробничих сфер, які  забезпечують безперервне здійснення метаморфози загальноприйнятих людських цінностей. Очевидним є те, що держава в якості суспільного явища, поєднує в собі безліч елементів, які надають їй якісну визначеність універсальної керуючої системи, в основі  якої є людина. Соціальне призначення держави полягає в тому, що вона має представляти спільні інтереси населення. Діяльність держави спрямована на вирішення загальносоціальних проблем. Керуючи справами суспільства, держава прагне до стабільності і гармонійного розвитку суспільства, до забезпечення соціального компромісу і правопорядку шляхом реалізації людського потенціалу.

Проблема соціальної функції держави досліджується через призму взаємних прав і обов’язків громадянина і держави. Проте важливим є окреслення  і  аналіз таких базових понять як  «функція держави», «соціальна безпека», «соціальна держава», «соціальний ризик», «управління соціальним ризиком», «стратегії управління соціальним ризиком»  т.д.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Загальні питання теорії та методології вивчення ризику розробляли переважно німецькі і англійські вчені, в працях яких знайшли відображення уявлення про сутність ризику як явища, що зачіпає різні сфери людської життєдіяльності, а також викладені гіпотези про еволюцію ризику в процесі соціогенезу. Перш за все, це такі автори, як В. Бек, Е. Гідденс, К. Jlay, Н. Луман, Ю. Хабермас і інші. У вітчизняній соціології вивченням даних питань займаються І.А. Афанасьєв, С.Р. Ахмеров, В.І. Зубков, Ю.А. Зубок, до Р. Х. Ібрагімова, С.А. Красиков, А. Б. Мозгова, В. Б. Моторин, С.І. Яковлєва, О.Н. Яницький та інші.

Метою дослідження є проведення комплексного аналізу соціальної безпеки держави у розрізі управління соціальним ризиком.

Виклад основного матеріалу. Соціальна безпека, як основа соціальної політики, це не стільки запобігання небезпеки суспільства в цілому, стільки такий його стан, який дозволяє кожній людині, родині, різним соціальним групам в повній мірі реалізовувати і нарощувати свій творчий потенціал, забезпечувати себе і свою сім’ю, нинішнім і майбутнім поколінням високий рівень і якість життя.

Тому, якісне зростання людського потенціалу, є основним фактором сталого економічного і соціального розвитку країни.

Сучасні науковці дискутують  про сутність та важливість соціальної держави, про перспективи розвитку, про удосконалення її і в вітчизняних умовах. Ця полеміка  вимагає вивчення сутності соціальної функції держави, ретельного вивчення  існуючих реалій,  розмежування  закономірностей  і випадковостей.

Більшість дослідників розуміє соціальну державу, як соціальний інститут, який «зобов`язується допомагати непрацездатним, а також тим, хто в силу різних обставин не в змозі забезпечити себе прожитковим (задовільним, гідним) мінімумом». [1, с. 15]   Проте слід відзначити, що в соціальній державі найбільш пріоритетне місце займає  людина і забезпечення її у разі різних  потреб [2]. Саме соціальні держави мають високий рівень економічного і політичного розвитку. В інших випадках йтиметься лише  про   виконання державою соціальної функції, а перетворення держави на соціальну характерне лише для «зрілих», цивілізованих країн.

З виконанням соціальної функції державою відбувається переформатування і нівелювання  внутрікласових протиріч шляхом використання перерозподільних фінансових механізмів, а також виконання основних вимог Конституції країни щодо  забезпечення людині належних умов життя за допомогою гарантування певного обсягу благ за рахунок держави [3, с. 43]. Але оскільки кількість реципієнтів соціальної функції має тенденції до зростання, а фінансові можливості будь-якої держави є вичерпними, необхідно виявити закономірності і основні детермінанти розвитку соціальної функції сучасної держави. Причому, економічна складова вкрай важлива: «Багато держав характеризують себе соціальними, маючи на увазі під цим завдання піклуватися про своє населення. Однак справжня соціальність держави ґрунтується на стані його економіки, залежить від економічного благополуччя країни. І тому доводиться свідчити про вкрай повільний розвиток соціальної функції в країні, яка не задовольняє реальні потреби громадян». [4, с. 110]

Загалом слід врахувати, що розвиток людського капіталу залежатиме прямолінійно від відчуття задоволення потреб відповідно до піраміди Маслоу: фізіологічних потреб, потреб у безпеці, в задоволенні потреби соціалізації (належності), задоволення потреби самоствердження (повазі ) та можливості   самореалізації [5]. Проте, фундаментальними опціями для розвитку суспільства і держави, відповідно до теорії Маслоу є власне забезпечення фізіологічних потреб і потреб у безпеці. Саме  задоволення цих двох груп потреб є визначальними для побудови соціальної держави. Слід врахувати, що вони є потребами першого рівня. Звичайно наступні потреби є відображенням вищого рівня розвитку людини і як наслідок спонукатиме до переорієнтування держави на виконання вищих – потреб громадян другого рівня, створюючи і забезпечуючи відповідні умови (моральні, духовні, матеріальні, правово-законодавчі, культурні, освітні). І саме повне чи часткове задоволення потреб  суспільства першого рівня окреслюють соціальну функцію, а всебічна орієнтація державної політики на повне задоволення потреб другого рівня визначають державу як соціальну. На думку  Манфреда Шпікера, у соціальній державі забезпечують виконання не лише мінімальних гарантій суспільству, але й створення можливостей для соціальної справедливості, розвитку особистості тощо [6].

Властиво, що для соціальної держави є характерними поняття соціальної безпеки. Таким чином, слід врахувати те, що наявність соціальних ризиків зумовлює  необхідність розроблення системи заходів щодо їхнього уникнення чи мінімізації. Соціальна безпека та  соціальна дія характеризують  державу як соціальну. Вона забезпечує добробут суспільства, в якому всі можуть брати участь в соціальних і політичних подіях та спрямована на підтримку та розвиток людського ресурсу.. Боротьба з бідністю та соціальною ізоляцією є одним із пріоритетних завдань соціальної держави.

Система соціальної безпеки  спрямована на вирішення проблем захисту. Тут, державні та соціальні інститути безпеки відіграють значну роль. Окрім макроекономічного рівня  підтримки соціальної безпеки все більшого спрямування набуває  соціальна безпека на мезо- і мікро рівнях  тобто  на рівні компаній і громадян. У міжнародній практиці актуалізуються соціальні послуги, які надаються фірмами  з соціального забезпечення, а також приватні компанії виступають в якості постачальників продукції для соціального забезпечення.

В даний час, слід зазначити, що доступ до соціального забезпечення є диференційованим відповідно і рівень соціальної  безпеки для співробітників є різним в залежності від трудового внеску, кадрової політики окремих компаній. В  такий спосіб – це може сприяти   накопиченню соціальних ризиків.

Соціальні ризики є наріжним каменем соціальної безпеки країни. Від того, як змінювався перелік ризиків, які на законодавчому рівні визнавалися державою, можна простежити розвиток від соціальної функції держави до соціальної держави.

Процес трансформації поклав початок ряду деструктивних процесів, які загострили негативну ситуацію в суспільстві. В умовах прискорення соціальних змін, зростання соціальної напруженості і схильності до соціального ризику все більшої кількості людей,  виникла соціальна проблема посилення інтенсивності прояву ризиків в соціальній сфері сучасного суспільства. З’явилася потреба в оптимізації здійснення профілактики і регулювання соціального ризику, необхідність дослідження саме цього виду ризику, а також його специфіки з метою вироблення методології, методики і механізмів його профілактики та подолання.

Фактично В. Бек обґрунтовує етапність “суспільства ризику” наступного слідом за індустріальним і постіндустріальним ступенями розвитку цивілізації. Німецький філософ і соціолог називає сучасне суспільство катастрофічним і в той же час наполягає на тому, що виключення сучасних соціальних ризиків загрожує стабільності будь-яких сучасних суспільств [7-11]. У свою чергу, англійський соціолог Е. Гідденс вважає соціальний ризик однієї з чотирьох атрибутивних рис “високої сучасності”, відмежовуючись при цьому від теорії модернізації і постмодернізму. Він стверджує, що атрибутність ризику сьогодні визначається принциповою некерованістю цілого ряду ситуацій і процесів, що загрожують не окремим соціальним спільнотам, а людству в цілому [12, с. 234].

Відповідно до теорії  Г. Мазеанда та А. Тунcа  включено велику кількість різноманітних ризиків [ 12 ]. Відповідно до концепцій тверджень зазначених науковців визначальним є  матеріальне забезпечення  внаслідок нанесення шкоди. Відповідно автори уникають детермінації конкретних обставин, внаслідок яких і було завдано шкоди і відповідальним є винуватець у заподіянні. Проте, особливістю соціального ризику є те, що перехід від індивідуального ризику да масового є досить розмитим.

Слід відзначити, що соціальний ризик є присутнім у кожному суспільстві. Так, у змістовному плані поняття “соціальний ризик» є сукупність умов і факторів, що викликають невизначеність розвитку ситуацій, і ставлять суспільство і / або лідера перед необхідністю прийняття альтернативного рішення, тобто це ймовірність настання негараздів, як на рівні окремого індивіду чи групи індивідів ( сімей), так і у суспільстві загалом, внаслідок настання якого індивід чи група індивідів зазнає особистісних втрат ( матеріальних чи фізичних) , або  ж відбуваються негативні суспільні зрушення. Таким чином, слід відзначити, що як і будь-які інші ризики, їх можна класифікувати за масштабами наслідків. Важливим є те, що в основі розвитку соціальної безпеки держави має лежати максимальна зайнятість її громадян, які в процесі перерозподільних відносин і забезпечуватимуть матеріальну складову. Власне, реалізація заходів соціальної безпеки відбувається шляхом побудови системи соціального забезпечення фізичних осіб в розрізі побудови пенсійній системі, захисту та підтримки  здоров’я, страхування від нещасних випадків, безробіття, захисту самозайнятих осіб,  підтримку материнства і дитинства, розвитку освіти, науки та культури тощо.

Якщо ж ризик визначається як результат варіації майбутньої події (на відміну від ситуації повної невизначеності), то значення досвіду є визначальним. Хоча в принципі поняття соціального ризику є компліментарним, адже особисті ризики людини виключно, які можуть мати  загрозливі матеріальні і / або нематеріальні наслідки,  визначаються причинами, характером і особливостями конкретного ризику.

Серед причин актуальних для ризику індивіду спочатку включають загрозу стихійних лих, таких як землетруси та цунамі, посухи, повені та циклони, а також ризики забруднення, спустошення ґрунтів, надмірного їх використання.

 Друга причина пов’язана з групою ризиків, які впливають на здоров’я людини і її життєвий цикл: ризики для здоров’я, наприклад, хвороби або нещасні випадки, а  також ті, які можуть відбутися  в результаті шкідливого способу життя , спадкових хвороб, або недостатнього харчування, інші ризики, такі як материнство і народження, розлучення, вік, смертність, пов’язаних з життєвим циклом людини. Центральним питанням є те, що людина в момент її неактивної фази (дитинство, юність) залежить від догляду інших, які забезпечують її .

Третя група соціальних ризиків – непрямі, такі як зміна клімату (екологічні ризики), або безпосередньо в результаті економічної, соціальної або політичної людської діяльності. Ризики  часто утворюються внаслідок низького рівня  зайнятості, фінансових або торгових криз і спадів,  зовнішніх потрясінь. Крім того, (насправді найскладніший) є  ризик бідності, що  зазвичай асоціюється з економічними ризиками.

Негативним є те, що соціальні ризики включають в себе явище маргіналізації (соціальної ізоляції), а також насильство, злочинність і тероризм. Нарешті, існують політичні ризики, що породжують економічну і соціальну  нестабільність, корупцію .

Особисті ризики можуть бути диференційовані за трьома типами: чи всі члени суспільства перебувають під загрозою ( універсальні ризики (при народження і смерті); чи певні групи населення страждають у відкритій формі наприклад, в залежності від зайнятості або професійних захворювань. Нарешті,  ризики присутні, коли пошкодження відбувається від настання певної події, наприклад, йдеться про аварію або інфекцію простежено, але наслідки після їхнього настання зникають. У характеристиках ризику слід відзначити кількісну  компоненту, що дозволяє визначити його ймовірність та передбачуваність, ступінь його матеріалізації. Така характеристика дає можливість управляти ним. В цілому, ймовірність ризику дійсно визначається частотою виникнення, але також часто відбуваються події, такі, як дорожньо-транспортні пригоди, які не завжди достатньо передбачувані. З іншого боку, вірусні або бактеріальні інфекції з високою ймовірністю, і часто навіть періодичні ризики, можуть бути непередбаченими в ході нормального життя. Чим вища ймовірність того, що, наприклад, холодна хвиля восени або навесні відбудеться, і більш точні терміни можна передбачити, тим ефективнішими  і можливими є профілактичні заходи. У інцидентах з малою ймовірністю настання і при настанні непередбачуваних ризиків, співвідношення між вартістю можливих резервів на можливі втрати настільки несприятливі, що може призвести до накопичення втрат. Проте соціальні ризики мають високу частоту прояву і можуть носити масштабний характер, тому в основі розбудови соціальної держави мають бути чітко розроблені напрямки забезпечення соціальної безпеки.

Близькоспоріднених до цього є кореляція між подіями ризику. Як правило, між некорельованими (своєрідними) подіями, які впливають на індивідуальний ризик тільки конкретної людини, є взаємозв`язок із пов’язаними з ним  подій , які спричиняють до  колективного ризику і навпаки, колективний соціальний ризик може спричинити індивідуальний соціальний ризик. У зв’язку з цією подією, група людей в момент  виникнення певного ризикує пов`язаними (наприклад, в результаті стихійного лиха, епідемії грипу або при корабельній аварії). З економічної точки зору,  найгіршим при настанні соціального ризику є масштаби втрат. До негативного ефекту від настання соціального ризику є  ступінь впливу та  ступінь охоплення подією: індивідуальний випадок, або пандемічний;   та рівня  типу ризику : економічні, медичні, суспільні.

Ступінь пошкодження (ступінь втрати) від матеріалізації ризику може бути визначений наслідками ризику в цілому в залежності від серйозності (тяжкості) і наслідків (інтенсивності). Такі наслідки можуть бути обмежені в часі але й можуть привести до зміни структури в цілому. Тому соціальна безпека держави повинна розглядатися як зі сторони індивіда /групи індивідів, так і зі сторони суспільства країни загалом в залежності від масштабності ризиків та частоти їхнього утворення. Таким чином можемо зобразити структуру соціальний ризиків ( рис.1).

 

Рис. 1. Структура соціального ризику*

*Сформовано автором

 

Засоби і методи впливу на очікувані особисті ризики або боротьба з наслідками і визначають основу  управління соціальним ризиком (УСР). Стратегія УСР описує в який спосіб на рівні компанії буде здійснюватися соціальний захист їхніх працівників від непередбачених наслідків. Тут процедури забезпечення застосовуються, як структурно, так, наприклад, установами соціального забезпечення, а також процедурно ефективним шляхом визначення варіантів політики для боротьби з певними ризиками. Зміст і функціональний дизайн стратегій УСР – це те, що  до уваги в першу чергу береться  поєднання причин, характеру і особливостей відповідного людського ризику.

Профілактичний (активний) УСР вимагає (менеджмент уникнення вхідних соціальних ризиків), щоб було розроблено ряд заходів щодо уникнення ризику настання масових збитків ( н.п. вакцинація). Через компліментарність соціальних ризиків така стратегія профілактики  очікуваних наслідків входу, як правило, не представляється можливою,  оскільки ці ризики  пов’язані з життєвим циклом. Тому  стратегії скорочення можуть бути використані для зменшення ймовірності ризику (зниження) шляхом розроблення системи  забезпечення матеріальної  або нематеріальної допомоги. Це може знизити ризик виникнення пожежі, викликаного ударом блискавки, використання вогнетривких будівельних матеріалів обмеження наслідків пожежі. Тому в побудові системи соціальної безпеки важливе місце займає використання саме механізмів страхування як на загальнодержавному рівні, так і на рівні підприємства і індивіда.

Іншим напрямом є використання стратегії диверсифікації, тобто розподілу збитку між декількома носіями ризику: між державою, окремими об’єднаннями, підприємствами та громадянами.

Об’єднуючи стратегії, використовуючи добровільні форми страхування, слід врахувати, що вони покриватимуть збитки лише для певних шкідливих наслідків конкретного ризику. Загальна перевага стратегій обміну є те, що вони не визначають  вигодонабувачів: отже, вона забезпечує загальний захист від наслідків ризику. Їх недолік полягає в тому, що послуги обміну невизначені ні за кількістю і за тривалістю, і що в більшості випадків немає або тільки дуже обмежені можливості правового регулювання.

І, нарешті, існують стратегії,  спрямовані на забезпечення власної стійкості та  зміцнення наявного потенціалу, з метою побудови та створення резерву для фінансування наслідків настання ризику. Наприклад, як у фінансовому плані. Шляхом прийняття запобіжних заходів економії для виходу на пенсію або навіть певним ризикам для здоров’я запобігають шляхом здорового способу життя або застосування заходів медичного скринінгу для осіб, у яких існує генетична схильність до конкретних хворіб.

На відміну від превентивного, попереджувального УСР, реактивний  УСР передбачає прийняття момент них рішень, так як загроза ризику (схильність до ризику) не був широко відомий або розпізнаний (приклади цунамі, фінансова криза).

Таким чином, реактивний  УСР включає в себе спонтанні стратегії реагування для боротьби настання несподіваних ризиків. Ця стратегія може приймати форму подолання труднощів. Збереження контрасту відноситься до загальної здатності впоратися з наслідками несподіваної матеріалізації ризику, що носить завжди економічні наслідки.

В основі системи розподілу соціального ризику лежить перерозподіл доходів від працюючих громадян до тих, в яких відбулися події внаслідок настання соціального ризику. Високий рівень освіти або професійної підготовки в країні  призводить не тільки до більшої стійкості проти ризику втрати робочих місць, а й зміцнює загалом усю соціальну сферу держави. Тобто основною превентивною стратегією держави щодо мінімізації соціальних ризиків має бути забезпечення умов розвитку освітнього і професійного рівня населення, а також його зайнятості.

Важливим питанням також  є застосування інституційного підходу до управління соціальним ризиком. Саме інститути у сучасних реаліях функціонують на основі визначених правил відповідно до нормативно-правового поля та розроблених механізмів фінансування [ 12, c. 28 ]. Власне, відповідно до постулатів цієї теорії особливу увагу слід приділити економічній сфері, що є визначальною у розвитку соціальної сфери, а також висхідним фактором для розбудови культурної, освітньої сфер. Важливим для послідовників цієї теорії є забезпечення збалансованості між економікою, правом, політикою. Нестабільність економічної системи  призводить до дестабілізації соціальної сфери  і максимізації соціальних ризиків. Так, соціальні інститути покликані формувати стійкий характер політичної взаємодії дій і політичних практик, знижувати ступінь політичної невизначеності і ризикогенності за рахунок звичної схеми поведінки, норм і правил, цінностей. Від відносин у тій чи іншій сфері політичної життєдіяльності  суспільства, що виступає основою інституціонального відтворення і безпеки суспільства, які базуються на стійкості інституційних норм залежить  зростання чи мінімізація  загроз безпеки соціуму. Тому побудова системи управління соціальним ризиком має стати визначальною у політиці держави.

Структоризовано управління соціальним ризиком представлено на рис.2.

 

Рис. 2. Управління соціальним ризиком

 

Але,  соціальна функція є самодостатньою, динамічною і здатною до саморозвитку за рахунок власних іманентно властивих їй суперечностей. Процес самоорганізації можна кваліфікувати як пошук найбільш стійкого стану соціальної функції в умовах існуючої природно-соціального середовища. Визначає напрямок цього пошуку керуючі параметри системи «соціальна функція держави», які в свою чергу визначають напрямок її розвитку . У той же час властива соціальної функції держави, як і будь-якій системі, нестійкість передбачає її модифікацію під впливом деяких випадкових відхилень від основного еволюційного шляху розвитку.

Наростання нестійкості в системі відбувається всередині або поблизу точок пошуку найбільш стійкого стану в умовах існуючої природно-соціального середовища, які необхідно досліджувати особливо детально, тому що вони визначають напрямок розвитку соціальної функції на деякий період часу. На даний момент соціальна функція держави знаходиться в точці пошуку державою її оптимального стану.

Вектор розвитку системи «соціальна функція держави» змінюється в тому напрямку, в якому змінюються її керуючі параметри (рис.3).

Отже, динамічний характер соціальної функції держави може переорієнтувати державу. Такий стан речей зумовлений розвитком науково-інноваційної та технічної діяльності.

 

Рис. 3. Детермінація понять «соціальна функція»,  «соціальна держава», «соціальна безпека» відповідно до піраміди потреб А. Маслоу*

*Розроблено автором

 

Попри двоякість характеру науково-технічного прогресу через пошук шляхів автоматизації і комп’юторизації праці, значимість людського фактора зростає паралельно зі зростанням  соціальної відповідальності  держави, перетворюючи її на соціальну. . Важливим у виконанні соціальної функції є побудова і впровадження соціальних стандартів.

Проте ринкове середовище диктує свої правила. В умовах ринкової економіки, навіть в умовах соціальної ринкової економіки, ринок є інструментом координації першого рівня ітому поруч із соціальною функцією держави важливе місце займає і зрушення свідомості підприємницьких структур на забезпечення покращення соціального рівня і екологічної безпеки.

Висновки. В цілому, переваги нового бачення  у системі управління соціальним ризиком в умовах забезпечення соціальної безпеки в порівнянні з традиційною політикою соціального забезпечення є те, що підкреслюється в більшій мірі значення профілактики ризику. Таким чином, в перспективі основне завдання забезпечення соціальної безпеки відходить  від традиційного резервного копіювання, а наголос робиться на превенцію ризику, тобто його мінімізації на вході та  побудови політики раннього виявлення можливості активації мінімізації соціального ризику на мезо- і мікрорівнях. Очевидно, що це той випадок, коли є необхідним розрізняти різні рівні дій ризику і його наслідків шляхом розподілу його на різні рівні ( площини) дій, але в межах правового поля держави. Цей функціональний розподіл функцій підтримується за рахунок аналізу ризиків для раннього їх виявлення і для оцінки потенційних шкідливих наслідків, а також з метою  розроблення заходів  контролю і управління. І, нарешті, результати УРС повинні вдосконалюватися. Новою формою покращення соціального стану держави є створення нової форми підприємництва – соціальне підприєництво. Соціальне підприємництво виникло  під впливом  таких чинників, як соціальний неспокій,  великі розриви між різними верствами населення, зосередженням влади  в однієї чи декількох групах  тощо. Отже,  соціальне підприємництво – це підприємницька діяльність, яка забезпечує мінімізацію соціальних ризиків і спрямована на інновативну, позитивну зміну у суспільстві, діє на  умовах чесності, демократії, соціальної та економічної відповідальності. Саме дослідження сприяння розвитку соціалізації бізнесу та ролі в цьому держави і є подальшим науковим пошуком.

 

Література.

1. http://law.edu.ru/book/book.asp?bookID=1247941 – _ftnref1 Глухарева Л.И. Современные проблемы теории прав человека / Л.И. Глухарева. – М: 2004. – с. 168.

2. Соціальна держава: Юридична енциклопедія : [в 6-ти т.] [Електронний ресурс]/ [ред. кол. Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія, 1998. – Режим доступу: http://leksika.com.ua/legal/

3. http://law.edu.ru/book/book.asp?bookID=1247941 – _ftnref2 Морозова Л.А. Теория государства и права / Морозова Л.А. – М.: 2002. – с.105.

4. http://law.edu.ru/book/book.asp?bookID=1247941 – _ftnref3 Оксамытный В.В. Теория государства и права / Оксамытный В.В. – . М., 2004 -. с. 288.

5. Макклелланд Д. Мотивация человека / Пер с англ. ООО «Питер Пресс»; научн. ред. проф. Е. П. Ильина. — СПб.: Питер, 2007. – 354 с.

6. Манфред Шпікер. Соціальна держава: принципи — межі — можливості [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://sd.net.ua/2010/02/19/neuhauz_socialna_derzhava.html

7. Родионова О.В. Историко-стадиальная типология социального государства на примере Великобритании / О.В. Родионова // История государства и права. – 2007. – №8 – С.52-53.

8. Бек У. Общество риска. На пути к другому модерну/ У Бек [ Пер с нем. – О. Подпригина]. – М.: Прогресс-Традиция, 2000. 307с.

9. Luhmann N. Soziologie des Risikos / N. Luhman  – Berlin; N.Y., 1991 – Р. 37-38.

10. Галушко К. Ю. Інформаційне суспільство // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 525.

11. Савінова Н.А., Ярошенко А.О., Литва Л.А. Правове забезпечення соціальної політики України в умовах розвитку інформаційного суспільства [Текст] : монографія / Наталія Андріївна Савінова, Алла Олександрівна Ярошенко, Людмила Андріївна Литва. – К. : Вид-во НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2012. – 269 с.

12. Гидденс Э. Устроение общества: Очерк теории структурации.— 2-е изд. — М.: Академический Проект, 2005. — 528 с.

13. Посібник з планування соціального підприємництва [Електронний ресурс]- Режим доступу: http://www.britishcouncil.org.ua/sites/default/files/posibnik_z_planuvannya_socialnogo_pidpriiemstva.pdf

 

Стаття надійшла до редакції 14.04.2017 р.