ВРЕГУЛЮВАННЯ КОНФЛІКТУ ІНТЕРЕСІВ ЯК АНТИКОРУПЦІЙНИЙ МЕХАНІЗМ: ІНОЗЕМНІЙ ДОСВІД І ОКРЕМІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ УКРАЇНИ

Державно-управлінські студії № 4(6), 2018


УДК 35:342.2


УДК 351(045)


Л. І. ІЄВЛЄВА

аспірант кафедри публічного управління та адміністрування ІПК ДСЗУ

ВРЕГУЛЮВАННЯ КОНФЛІКТУ ІНТЕРЕСІВ ЯК АНТИКОРУПЦІЙНИЙ МЕХАНІЗМ: ІНОЗЕМНІЙ ДОСВІД І ОКРЕМІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ УКРАЇНИ

L. IYEVLYEVA

postgraduate student of the department of public administration training institute of the State Employment Service of Ukraine

MANAGING OF THE CONFLICT OF INTERESTS AS ANTI-CORRUPTION MECHANISMS: INTERNATIONAL EXPERIENCE AND SOME RECOMMENDATIONS FOR UKRAINE.

      Стаття присвячена розгляду проблеми врегулювання конфлікту інтересів як антикорупційного механізму. Узагальнено моделі врегулювання конфлікту інтересів в органах публічної влади. Розглянуто іноземний досвід врегулювання конфлікту інтересів в органах публічної влади місцевого рівня в таких країнах, як Австралія, Канада, Сполучені штати Америки, Японія. Запропоновано окремі рекомендації з вдосконалення механізму врегулювання конфлікту інтересів в місцевих органах державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в Україні. 

 

      The article is devoted to consideration of the problem of conflict resolution of interests as an anticorruption mechanism. Models of resolving conflict of interests in public authorities are generalized. Considered foreign experience conflict of interests in public authorities at local level in countries such as Australia, Canada, United States, Japan. Some recommendations for improving the mechanism of conflict resolution of conflicts of interest in local bodies of state executive power and local self-government bodies in Ukraine are proposed.

 

      Ключові слова: конфлікт інтересів, публічна влада, місцеві органи виконавчої влади, місцеве самоврядування, іноземний досвід, Україна.

      Key words: conflict of interest, public authority, local executive bodies, local self-government, foreign experience, Ukraine.

 

      Постановка проблеми. Динаміка інтеграційних процесів, адаптація вітчизняного законодавства до норм міжнародного права орієнтовно спрямовують досліджувати деякі проблемні питання, які перешкоджають розвитку ефективної організації публічної влади, модернізації публічного управління, зміни кадрової політики держави. У системних процесах модернізації публічного управління надважливим є необхідність впровадження змін до законодавства та втілення у сферу діяльності посадових осіб механізму врегулювання конфлікту інтересів в органах публічної влади. Для правозастосовчої практики конфлікт інтересів є відносно новим поняттям, а отже, питання врегулювання конфлікту інтересів в органах публічної влади залишається актуальним. Про необхідність впровадження механізму врегулювання конфлікту інтересів вказано в Законі України «Про запобігання корупції» та в Указах Президента України: Про Стратегію державної кадрової політики на 2012-2020 роки; Про Стратегію сталого розвитку «Україна-2020». Відповідно до міжнародно-правових стандартів з врегулювання конфлікту інтересів Україна в особі уповноважених органів влади зобов’язана виконувати міжнародно-правові обов’язки, в т.ч. у сфері врегулювання конфлікту інтересів та протидії корупції в органах публічної влади. В аспекті вирішення цієї надважливої проблеми в публічному управлінні необхідним є врахування міжнародного досвіду врегулювання конфлікту інтересів в органах публічної влади місцевого рівня.

      Аналіз останніх досліджень і публікацій. Безпосередньо питанню врегулюванню конфлікту інтересів у органах публічної влади присвячені наукові праці вітчизняних вчених, практиків як: Т. Е. Василевська, В. І Василинчук, Д. С. Ковриженко, О. М. Олешко, С. В. Рівчаченко, О. В. Токар-Остапенко, та інших науковців. Серед зарубіжних вчених-практиків, які досліджували аспекти врегулювання конфлікту інтересів доцільно виокремити праці дослідників як: David Arellano-Gault, Florin Marius Popa, Laura Zamudio-Gonzalez, Walter Lepore.

      Формування цілей статті. Мета дослідження – системний аналіз міжнародного досвіду врегулювання конфлікту інтересів як антикорупційного механізму в органах публічної влади для перспективного використання в Україні.

      Виклад основного змісту. У міжнародній практиці сформований підхід щодо розгляду врегулювання конфлікту інтересів в органах публічної влади як одного з найважливіших антикорупційних механізмів, водночас ефективного функціонування правовідносин у системі публічної служби. Питання про конфлікт інтересів були включені в сферу дії як антикорупційні інструменти та нормативно-правові механізми, впроваджені за підтримки міжнародних організацій, зокрема Організації об’єднаних нації (далі – ООН), Ради Європи (далі – РЄ), Європейського Союзу (далі – ЄС), Організації економічного співробітництва та розвитку (далі – ОЕСР), Групи країн Ради Європи проти корупції (далі – GRECO) [24, с. 12].

       Головною основою механізму врегулювання конфлікту інтересів, зважаючи на міжнародний досвід, є його правове унормування. Більшість сучасних країн надає перевагу врегулюванні конфлікту інтересів на рівні закону. Наприклад, у європейських країнах, конфлікт інтересів врегульований нормами законодавства або про публічну службу (Польща) [4, с. 6]; чи про конфлікт інтересів (Болгарія, Латвія, Литва) [19, с. 60]; чи про запобігання корупції (Словенія, Естонія) [7, с. 14]. В інших державах законодавство з конфлікту інтересів пов’язане з адміністративним та/або кримінальним правом з застосовуванням морально-правових засобів регулювання. В Сполучених Штатах Америки (далі – США) конфлікт інтересів врегульований нормами кримінальних законів; законів про публічне управління, державну службу та етику [22, с. 3]. Конфлікти інтересів врегульовані кодексом поведінки (Корея), законом про публічну службу (Гонконг, Сінгапур) [1]. Ці закони в кожній країні передбачають механізм врегулювання конфлікту інтересів, що охоплює різні за сутністю, але взаємопов’язані за змістом інструменти, спрямовані на попередження, запобігання, подолання конфлікту інтересів в органах публічної влади. У міжнародній практиці сформувалися три основні моделі врегулювання конфлікту інтересів в публічному управлінні. 

       Першою моделлю врегулювання конфлікту інтересів, є переважно визнана для держав-членів Європейського союзу (далі – ЄС) є превентивна модель; за якої конфлікт інтересів врегульовується інструментами за залишковим принципом; практично не спостерігається системної корупції, а врегулювання охоплює кращі практичні інструменти попередження, запобігання, подолання конфлікту інтересів (Німеччина, Франція, Швейцарія, країни ЄС) [3, с. 80-81]. У цих країнах вперше впроваджені міжнародні стандарти врегулювання конфлікту інтересів. Національні програми країн ЄС з врегулювання конфлікту інтересів сформовані у межах підходів: запобігання конфлікту інтересів як складової стратегії протидії корупції; запобігання конфлікту інтересів як стратегії гарантування, підвищення етичних стандартів професійної поведінки у публічному секторі [4, с. 11]. Впроваджені нормативно-правові акти як: «Кодекси етики» «Кодекси поведінки», «Настанови щодо належної адміністративної поведінки»; «Належна поведінка в публічному секторі (Данія); «Керівні принципи етики для державної служби (Норвегія); «Етика державного службовця в Фінляндії» [4, с. 7; 19, с. 7]. Переважно у всіх країнах ЄС відсутній стандартний набір інструментів й важелів, спрямованих на врегулювання конфлікту інтересів, але ці інструменти впроваджені як на стадії попередження, так і на стадії врегулювання конфлікту інтересів, що є складовою системи протидії корупції і важливим інструментом забезпечення доброчесності службовців.

      Другою моделлю врегулювання конфлікту інтересів є модель «важкого шляху» (integrity-based), за якою врегулювання конфлікту інтересів спирається на моральні вимоги службовця, сформованими рекомендаційними кодексами етики; втілення яких підтримується децентралізованою інфраструктурою етичних консультантів; поширеними інструментами механізму врегулювання конфлікту інтересів є набір практик «naming & shaming»: публічна декларація інтересів, доходів, витрат; регулювання працевлаштування після звільнення з служби, політичної діяльності, службові викриття за участю ЗМІ, громадянського суспільства; регулювання лобізму, підвищення прозорості публічного управління, впровадження електронного врядування, залучення громадян до місцевого управління; адміністративна відповідальність за порушення законодавства про конфлікт інтересів, формування корпоративної культури служби, що перешкоджає поширенню корупції (Австралія, Канада, США) [3, с. 80]. У контексті іноземного досвіду врегулювання конфлікту інтересів в органах публічної влади місцевого рівня, розглянемо особливості у країнах Канади, США, Японія, для систематизації і запропонування деяких рекомендацій, які в перспективі можуть бути впроваджені в законодавство та у професійну діяльність державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування України.

      Зразковою країною з врегулювання етики та конфлікту інтересів є Канада, де впроваджені, зокрема етичні кодекси: «Кодекс з урегулювання конфлікту інтересів і працевлаштування після звільнення зі служби осіб, які заміщують публічні посади» для рівня керівників відомств та «Кодекс цінностей і етики публічної служби» для службовців нижчих рівнів, яким врегульовані обов’язки службовця з уникнення конфлікту, способи дій в ситуаціях, прояви можливих заборонених спокус: подарунки, особиста гостинність, пропозиція економічних вигод; закріплені вимоги: якщо ж конфлікт інтересів виник, то має бути вирішений в перевагу суспільному інтересу [10, с. 142-144]. На основі «Кодексу з урегулювання конфлікту інтересів і працевлаштування після звільнення зі служби осіб, які заміщують публічні посади» були розроблені та впроваджені в дію Закони «Про конфлікті інтересів» та «Про лобізм» [15, с. 198]. Діє спеціальний Закон «Акт, що встановлює правила конфлікту інтересів, обмеження на фінансування виборів і дотримання адміністративних заходів прозорості, нагляду та звітності», яким врегульовано питання конфлікту інтересів під час здійснення лобіювання; а також передбачена заборона на будь-які подарунки, інші вигоди для кандидатів на політичні посади; заборона здійснення корпоративних, профспілкових, великих індивідуальних політичних пожертвувань [6, с. 26]. Хорошою практикою є функціонування спеціальних інституцій, які забезпечують реалізацію норм публічної етики в т. ч. дотримання законодавства з конфлікту інтересів. Зокрема це  Управління Радників з етики, головним завданням якого є консультування посадових осіб органів влади з етичного законодавства та про конфлікт інтересів; отримання і зберігання звітів посадових осіб органів державної влади про їхні фінансові активи; ведення державного реєстру фінансових інтересів; проведення розслідування на підставі поданих скарг про порушення положень етичного законодавства та законодавства про конфлікт інтересів [6, с. 25]. На федеральному рівні функціонує Управління уповноваженого з питань етики, здійснює управління конфліктом інтересів, адмініструвати конфлікти інтересів, вести облік фінансових операцій, забезпечувати доступ громадкості до реєстру інформації про посадових осіб; проводити розслідування від імені парламенту щодо дотримання режиму конфлікту інтересів на прохання членів виконавчої влади чи державної служби; повноваження з розслідування неналежної поведінки, недотримання правил посадовими особами [18, с. 8]. Функціонують омбудсменські служби, до яких службовці, громадяни звертаються за консультаціями при потенційному конфлікті інтересів, інших проблем етичного характеру; як приклад питаннями протидії корупції займаються Уповноважений з питань конфлікту інтересів і етики; Уповноважений з питань лобізму [15, с. 198].

      У США також впроваджено ефективні складові механізму врегулювання конфлікту інтересів. Зокрема в країні діє загальний для посадових осіб Довідник з питань етики, у якому містяться закони про конфлікт інтересів (Збірник законів США), де врегульовані правила уникнення конфліктів, норми з неупередженості, механізм захисту від конфлікту інтересів, непотизму; норми про гласність фінансової звітності [2, с. 229-232]; кодекси з етичних вимог для службовців, окремо для кожної гілки влади, в т.ч. місцевих органів влади, дотримання яких забезпечується спеціально створеними органами контролю, каральними службами [14, с. 248]. Норми цих законів забороняють посадовим особам виступати з питань, які породжують конфлікт інтересів та/або заклик до вирішення потенційних конфліктів інтересів; займатися бізнесом, зайнятості, фінансовими відносинами з неурядовими організаціями, суб’єкти регулювання діяльності яких належать до публічних функцій посадових осіб; представлення/консультування приватних сторін з питань, що очікують розгляду державними установами, зайнятості підприємств, регулюються державою; участі у державних процесах, за яких посадова особа, родич чи бізнес-партнер має інтерес; незаконне збагачення та/або використання державних функцій на користь політичної організації, компанії [22, с. 3]. Функціонують інституції, які забезпечують реалізацію норм публічної етики в т. ч. дотримання законодавства з конфлікту інтересів, – Комітет та Управління з урядової етики [14, с. 249-250]. Втім, право участі в нагляді за дотриманням законодавства, здійснення моніторингу з конфлікту інтересів та/або корупційних дій надається громадкості [22, с. 5]. Запровадження цих інституцій є доцільним в Україні як комісарів з місцевого самоврядування, які здійснюватимуть контроль за місцевими органами влади, захищаючи інтереси територіальної громади [8, с. 122].

       Хорошою практикою щодо попередження та запобігання конфлікту інтересів є впровадження так званих «сліпих трастів», куди службовці передають власний бізнес, майно членів сім’ї для уникнення конфлікту інтересів (Австралія, Канада, США). У США передбачено добровільне оплачуване позбавлення права власності на об’єкт, з яким пов’язаний конфлікт інтересів; передання майна, володіння яким породжує конфлікт інтересів; у кваліфіковану диверсифіковану довірчу власність, щоб рішення, дії/бездіяльність службовця прямо та передбачувано не впливала на цінність активів (допускається створення кваліфікованого трасту, за якого особа, яка управляє майном чиновника, суворо перевіряється на предмет зв’язків з власником майна та можливостей впливу на розпорядника активів; і перебуває під контролем Управління урядовою етикою; спрямування майна до кваліфікованого сліпого трасту, що не дозволяє службовцю відслідковувати долю його активів, переданих у траст). При цьому посадова особа не може втручатися у роботу довірених осіб; і єдину інформацію, яку може отримати власник бізнесу – відомості про доходи, збитки за результатами управління активами [9; 13, с. 186]. Способом запобігання конфлікту інтересів є процедура усунення особи від виконання завдання, вчинення дій, прийняття рішення чи участі в його прийнятті (відвід) – за рішенням керівника державного органу в силу того, що конфлікт інтересів є реальним, може мати вирішальне негативне значення на результат, а завдання може бути передане на виконання іншого службовця. Тоді ж способом врегулювання вже виниклого конфлікту інтересів є дискваліфікація чи звичайне звільнення посадових осіб з посади, коли участь у переговорах або прийнятті рішення, яке поставить у конфліктну позицію, за законодавством США це дискваліфікація на підставі глави «Хабарництво та конфлікт інтересів», яка забороняє службовцям брати участь у справах, де мають приватний інтерес вони, близькі особи, бізнес-партнери чи особи, з якими досягли згоди про майбутнє працевлаштування [13, с. 185-186]. 

       Третьою моделлю врегулювання конфлікту інтересів є модель compliance-based, діє за принципами, встановлених кодексом правил поведінки, закріплюються нормативно-правовими актами прямої дії; де ключовими сферами з врегулювання конфлікту інтересів є кумівство, патронаж, подарунки, використання службової інформації в корисливих інтересах; забезпечена централізованою етичною інфраструктурою, супроводжується реформуванням адміністративних бар’єрів, процедур, кримінальною відповідальністю, відсторонення при конфлікті інтересів (Японія, Сінгапур, Гонконг, Південна Корея) [3, с. 80-81]. Велику увагу етично-моральній поведінці політиків та службовців приділено у Японії, де діє Закон «Про етику державних службовців», та затвердженні урядом Етичні правила державного службовця, де міститься розгорнуте визначення зацікавленої особи та перелік неетичних дій, що виключає довільне тлумачення вимог закону; встановлені норми адміністративних покарань за порушення етичних правил. Корисним у контексті врегулювання конфлікту інтересів в органах публічної влади місцевого рівня може стати японський досвід щодо забезпечення принципу політичної нейтральності, за яким передбачено заборони для політиків, державних, муніципальних службовців, які політично нейтралізують японського чиновника відносно приватного бізнесу як під час, так після звільнення зі служби; та передбачені суворі обмеження фінансування виборчих компаній, партій, організацій, регламентований порядок здійснення пожертвувань на користь кандидатів на виборах, політичних фондів, суворий порядок фінансової звітності [5]. У таких країнах, як Гонконг, Сінгапур, врегулювання конфлікту інтересів ґрунтуються на прозорості (зумовлюють заяви про виникнення конфлікту інтересів, авторизації подальших дій); несумісності з посадою; (забороняють дії, ситуації, де є конфлікт інтересів) [1, с.11].

        Здійснюючи порівняльний аналіз моделей врегулювання конфлікту інтересів в органах публічної влади, важливо відзначити, що не має суттєвої різниці, а є лише деякі відмінні риси у застосуванні певних інструментів врегулювання конфлікту інтересів. Узагальнюючи розгляд міжнародного досвіду врегулювання конфлікту інтересів як антикорупційного механізму, зауважимо, що всі держави впровадили сучасні інструменти врегулювання конфлікту інтересів в органах публічної влади.

Особливою властивістю національної правової системи щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів в органах публічної влади є те, що Україна як повноправна держава у системі міжнародних відносин, зобов’язалася виконувати міжнародно-правові вимоги запобігання й протидії корупції, в т.ч. впроваджувати ефективну політику врегулювання конфлікту інтересів у системі публічної служби. Впродовж останніх років запровадженні нормативно-правові акти, що стосуються певних аспектів кадрової політики, більшість з яких має практичне спрямування на реформування публічного управління, в т. ч. зміцнення механізму врегулювання конфлікту інтересів в діяльності державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування. Суттєві зміни в законодавстві відбулися з прийняттям Закону України «Про запобігання корупції» (14.10.2014 р); в якому  враховані міжнародно-правові підходи щодо поняття та врегулювання конфлікту інтересів [17, с. 151]. Загалом нормативно-правову базу з врегулювання конфлікту інтересів в Україні можна вважати комплексною та такою, що відповідає міжнародним стандартам. У випадку належного застосування Закону «Про запобігання корупції» та інших законів, вони можуть стати дієвим інструментом запобігання неналежному впливу приватних інтересів на роботу публічного сектору [16, с. 4]. Втім, у Законі України «Про засади державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційна стратегія) на 2014-2017 роки» вказано, що законодавство щодо конфлікту інтересів містить лише загальні формулювання без встановлення спеціальних законодавчих правил запобігання конфлікту інтересів, вирішення з урахуванням специфіки сфери регулювання»; не забезпечено запровадження механізму дотримання вирішення конфлікту інтересів шляхом застосування ефективних та стримуючих санкцій [11]. На сучасному етапі передбачається затвердження і впровадження Закону України «Про антикорупційну стратегію на 2018-2020 роки». За законопроектом визначено, що однією з мети запобігання корупції є практична реалізація заборон, пов’язаних з конфліктом інтересів; до заходів запобігання корупції належить ухвалення законодавства щодо правових механізмів запобігання конфлікту інтересів у діяльності виборних посадових осіб, зокрема з визначенням можливих форм конфлікту інтересів, правил щодо його запобігання та поведінки у ситуації, коли виникає конфлікт інтересів, інституційного механізму моніторингу законодавства про конфлікт інтересів і пропорційних та стримуючих санкцій за його порушення; розроблення та ухвалення змін до законів України, якими регулюватимуться основні правила професійної етики і доброчесної поведінки народних депутатів України, виборних осіб місцевого самоврядування, в т. ч. питання, пов’язані із недопущенням конфлікту інтересів їх у діяльності, дотримання вимог несумісності, обмеження використання службової інформації; заходи формування негативного ставлення до корупції є підвищення рівня обізнаності громадян про корупційні діяння, конфлікт інтересів, шкідливість корупції, відповідальність за вчинення корупційних правопорушень [12]. Отже, деякі аспекти нормативно-правової бази потребують подальшого вдосконалення законодавства в сфері врегулювання конфлікту інтересів в органах публічної влади.

       Аналіз міжнародного досвіду свідчить, що базовим напрямком модернізації законодавства є доцільність розроблення та ухвалення спеціального нормативно-правового акту, норми якого б врегульовували конфлікт інтересів на високому рівні деталізації. У контексті цього, погоджуємося з позицією вітчизняних вчених-практиків про необхідність доопрацювати і прийняти існуючі законопроекти: «Про доброчесну поведінку осіб, уповноважених на виконання функцій держави, органів місцевого самоврядування» чи «Про правила професійної етики на публічній службі та запобігання конфлікту інтересів», ухвалення сприятиме впровадженню загальнообов’язкових стандартів поведінки посадовців.

       Водночас, нині актуалізується проблема вдосконалення законодавства з професійної етики та врегулювання конфлікту інтересів в органах публічної влади, яка є складовою реформування антикорупційного законодавства. Одним з заходів боротьби з корупцією має стати розробка Муніципального кодексу етики (кодексу доброчесної поведінки посадових осіб, уповноважених на виконання функцій територіальної громади). Експерти GRECO за підтримки РЄ рекомендують Україні ухвалити місцеві кодекси поведінки для службовців та посадових осіб органів місцевого самоврядування. Тож, пріоритетним напрямом модернізації нормативно-правових актів в сфері врегулювання конфлікту інтересів в органах публічної влади місцевого рівня все ж залишається розроблення та впровадження кодексу (Кодекс публічної етики чи Муніципальний Кодекс); Закон «Публічної етики», де окреслені нормативно-правові вимоги будуть однаковими та обов’язковими до виконання посадовими особами органів публічної влади.

       Пріоритетним напрямком модернізації є також законодавча регламентація  лобіювання (як невід’ємної складової процесу прийняття владних управлінських рішень). Зважаючи на те, що Антикорупційною стратегією України передбачено ухвалення законодавства з визначення правових засад лобіювання, особливо необхідним є врахування міжнародного досвіду щодо врегулювання проблеми лобізму, пов’язаного з цим конфлікту інтересів. Аналіз іноземного досвіду свідчить про доцільність запровадження сліпих трастів, шо вдосконалить такий інструмент врегулювання конфлікту інтересів як передача корпоративних прав в управління, та суттєво зменшить ризик виникнення конфлікту інтересів.

      Ефективним напрямом вдосконалення практичної сфери щодо реалізації законодавства з врегулювання конфлікту інтересів в органах публічної влади є подальше впровадження законодавчих вимог організаційно-правового механізму врегулювання конфлікту інтересів. Важливим напрямком реалізації цього завдання є запровадження організаційних заходів, а також інтенсивне правове навчання уповноважених осіб, зобов’язані врегульовувати конфлікти інтересів в діяльності відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування. Потребує вдосконалення й система інституційного забезпечення дотримання законодавства про врегулювання конфлікту інтересів в органах публічної влади. Безпосередньо на місцевому (регіональному) рівні управління доцільним було б функціонування спеціальних інституцій, які забезпечували надання рекомендацій, консультацій, і відповідне навчання посадових осіб щодо застосування законодавства, здійснюючи контроль з забезпечення законодавства про публічну етику та конфлікт інтересів.  Доцільним є функціонування інституцій, як приклад, омбудсменів з місцевого самоврядування, уповноважені здійснювати громадський контроль за діяльністю місцевих органів публічної влади, захищаючи законні інтереси територіальної громади. Розроблені ефективні складові механізму врегулювання конфлікту інтересів при подальшому втіленні у практичну сферу діяльності органів публічної влади, в перспективі мають стати дієвими антикорупційними механізмами.

       Висновки. Розглядаючи врегулювання конфлікту інтересів як антикорупційний механізм, необхідно враховувати ефективні інструменти та кращі практики його реалізації. У міжнародній практиці сформовані три моделі врегулювання конфлікту інтересів в органах публічної влади, втім не зважаючи на їх відмінності, їх об’єднує те, що впроваджені базові інструменти попередження, запобігання та подолання конфлікту інтересів у межах антикорупційної політики держави, зокрема: реальна етизація публічної влади; прозора публічна політика; правова регламентація лобіювання та його обмеження у публічній сфері, передача корпоративних прав в сліпі трасти, утримання від участі у прийнятті рішень за приватного інтересу; функціонування спеціальних інституцій, які здійснюють державний й громадський контроль за органами публічної влади; юридична відповідальність за порушення законодавства з конфлікту інтересів.

       Законодавством України впроваджені організаційно-правові вимоги врегулювання конфлікту інтересів в органах публічної влади, зокрема: обов’язки й принципи публічно-правової, етично-моральної, антикорупційної поведінки, які є важелем впливу на діяльність уповноважених осіб, зобов’язаних дотримуватися вимог про конфлікт інтересів, обмеження/заборони, які не лише спрямовані не недопущення виникнення і запобігання, й необхідним інструментом врегулювання конфлікту інтересів; обов’язкові правила врегулювання конфлікту інтересів в діяльності посадових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування; відповідальність державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування та прирівняних осіб за недотримання вимог врегулювання конфлікту інтересів. В цілому організаційно-правові вимоги врегулювання конфлікту є адаптованими до міжнародно-правових вимог та в більшій мірі запроваджені в практичну сферу діяльності посадових осіб органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в Україні. Водночас, законодавство України в сфері врегулювання конфлікту інтересів потребує подальшого вдосконалення. Основними напрямками щодо модернізації законодавства, вважаємо рекомендації: ухвалення спеціального закону про конфлікт інтересів, норми якого врегульовували конфлікт інтересів на високому рівні деталізації, що сприятиме впровадженню загальнообов’язкових стандартів поведінки посадовців; прийняття спеціального закону з публічної етики, де окреслені нормативно-правові вимоги будуть однаковими та обов’язковими до виконання посадовими особами органів публічної влади; врегулювання проблеми лобізму, пов’язаного з цим конфлікту інтересів; впровадження сліпих трастів при передачі корпоративних прав в анонімне управління, що суттєво зменшить ризик виникнення конфлікту інтересів; формування інституцій, які здійснюватимуть контроль з забезпечення законодавства про публічну етику та конфлікт інтересів; омбудсменів місцевого самоврядування, уповноважених здійснювати контроль за діяльністю місцевих органів влади, захищаючи інтереси територіальної громади. Запропоновані ефективні інструменти врегулювання конфлікту інтересів, при дієвому втіленні їх у сферу діяльності органів публічної влади, в перспективі мають бути включені до комплексної стратегії антикорупційної політики держави.

 

Список використаної літератури:

 

  1. Антикоррупционная политика в Азии и Тихоокеанском регионе. Правовая и институциональная основа борьбы с коррупцией в шестнадцати странах Азиатского и Тихоокеанского региона // Организация экономического сотрудничества и развития (ОЭСР). – 2003. – 43 с.
  2. Василинчук В. І. Заходи щодо запобігання та протидії корупції: міжнародний досвід // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – 2015. – № 2. – С. 224-235.
  3. Васильева В. М., Воробьев А. Н. Коррупционные рынки // Полис. Политические исследования. – 2015. – № 2. – С. 78-96.
  4. Врегулювання конфлікту інтересів на державній службі: можливості застосування європейського досвіду в Україні / Токар-Остапенко О. В. – К.: НІСД, 2013. – 57 с.
  5. Досвід зарубіжних країн у боротьбі з корупцією – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// uspishnaukraina.com.ua/strategy/69/244.html.
  6. Інститут лобіювання в Україні та за кордоном: походження, проблеми, перспективи розвитку. Науково-інформаційне видання / Д. Базілевич, В. Нестерович, В. Федоренко; Інститут професійного лобіювання та адвокасі. – К.: ФОП Москаленко О.М., 2015. – 111 с.
  7. Ковриженко Д. С. Запобігання конфлікту інтересів та корупції в депутатській діяльності: досвід країн ЄС та пропозиції для України // Лабораторія законодавчих ініціатив, USAD, Верховна Рада України. – Київ. – 2011. – 62 с.
  8. Коломоєць Т. О. Зарубіжний досвід контролю за діяльністю органів місцевого самоврядування як суб’єктів адміністративного права та основні напрямки його запозичення в Україні // Вісник Запорізького національного університету. Право. – 2012. – № 1. – С. 120–129.
  9. Конфлікт інтересів політиків і держслужбовців: чим ми відрізняємся від Європи? /О. Калітенко // TransparencyInternational Україна – [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://www.pravda.com.ua/cdn/graphics/2016/12/konflikt-interesiv/index.html.
  10. Оболонский А.В. Кризис бюрократического государства: Реформы государственной службы: международный опыт и российские реалии. – М.: Фонд «Либеральная миссия», 2011. – 448 с.
  11. Про засади державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційна стратегія) на 2014 – 2017 роки. Закон України від 14.10.2014 № 1699-VII // Відомості Верховної Ради. – 2014. – № 46. – Ст. 2047
  12. Проект Закону України «Про антикорупційну стратегію на 2018-2020 роки» – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=63942.
  13. Рівчаченко С. В. Досвід зарубіжних країн у сфері правового регулювання запобігання та врегулювання конфлікту інтересів // Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія Юридичні науки. – 2015 – Випуск 3-2. – Том 4. – Ч. 3. – С. 181-187.
  14. Сорокіна Н. Етизація публічної служби як чинник гуманізації суспільства: зарубіжний досвід // Державне управління та місцеве самоврядування. – 2014. – Вип. 2. – С. 246-258.
  15. Трепак В. М. Система заходів антикорупційної діяльності у розвинутих країнах // Публічне право. – 2016. – № 1. – С. 193-201.
  16. Управління конфліктами інтересів в Україні та Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК). Висновки і Рекомендації // Антикорупційна ініціатива ЄС в Україні – Київ. – 2018. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://mviskarada.gov.ua/files/Fayly_dlya_novostey_2018/Konflikt_interesiv_rozyasneniya.pdf.
  17. Янюк Н. В. Поняття «конфлікт інтересів» у міжнародно-правових актах та адміністративному законодавстві України // Вісник Львівського університету. – Серія юридична. – 2018. – Випуск 66. – С. 147-154.
  18. Conflict of interest and integrity in public administration in CEE Countries. Comparative analysis; Florin Marius Popa; Journal of Public Administration, Finance and Law, 2013, 4, p.p. 54-67.
  19. Corruption prevention in public administration in the countries of the Baltic Sea Region ; CBSS Working Group on Democratic Institutions Latvian Presidency, 2007/2008 Centre for Public Policy PROVIDUS, Riga, 2008, 63 p.
  20. Conflicts of Interest and the Importance of the Organizational Variable: A Comparison Among Canada, the United States and Mexico; David Arellano-Gault, Laura Zamudio-Gonzalez, Walter Lepore; The Open law Journal, 2011, 4, p. 1-14.
  21. Conflict of interest in policing and the public sector. Ethics, integrity and social accountability; Gordon Boyce and Cindy David’s; Journal Public Management Review, 2009, Volume, 11, Issue 5, 41 p.
  22. Managing Conflicts of Interest in the Americas: A Comparative Review ; Eric Raile, OGE’s Intergovernmental Program Advisor, to support a presentation made by Jane S. Ley, OGE’s Deputy Director for Government Relations and Special Projects, at the OECD-IDB Forum on Implementing Conflict of Interest Policies in the Public Service, held in Rio de Janeiro, Brazil, from May 5-6, 2004, 33 p.
  23. Report from the commission to the council and the European Parliament; EU Anti-Corruption report, Brussels, 3.2.2014, COM (2014) 38 final, 41 p.

References:

 

  1. Antykorruptsyonnaia polytyka v Azyy y Tykhookeanskom rehyone. Pravovaia y ynstytutsyonalnaia osnova borbы s korruptsyei v shestnadtsaty stranakh Azyatskoho y Tykhookeanskoho rehyona [Anti-Corruption Policy in Asia and the Pacific. Legal and institutional framework for fighting corruption in sixteen countries in Asia and the Pacific], Orhanyzatsyia эkonomycheskoho sotrudnychestva y razvytyia (OЭSR), 2003, 43 p.
  2. Vasylynchuk V. I. Zakhody shchodo zapobihannia ta protydii koruptsii: mizhnarodnyi dosvid [Measures to prevent and combat corruption: international experience], Naukovyi visnyk Natsionalnoi akademii vnutrishnikh sprav Ukrainy, 2015, № 2, p. 224-235.
  3. Vasyleva V. M., Vorobev A. N. Korruptsyonnыe rыnky [Corrupt markets], Polys. Polytycheskye yssledovanyia, 2015, № 2, p. 78-96.
  4. Vrehuliuvannia konfliktu interesiv na derzhavnii sluzhbi: mozhlyvosti zastosuvannia yevropeiskoho dosvidu v Ukraini [Conflict of interests in the civil service: the possibility of using European experience in Ukraine], Tokar-Ostapenko O. V., K., NISD, 2013, 57 p.
  5. Dosvid zarubizhnykh krain u borotbi z koruptsiieiu [Experience of foreign countries in the fight against corruption], Elektronnyi resurs, Rezhym dostupu: http:// uspishnaukraina.com.ua/strategy/69/244.html.
  6. Instytut lobiiuvannia v Ukraini ta za kordonom: pokhodzhennia, problemy, perspektyvy rozvytku. [Institute of lobbying in Ukraine and abroad: origin, problems, prospects of development], Naukovo-informatsiine vydannia, D. Bazilevych, V. Nesterovych, V. Fedorenko; Instytut profesiinoho lobiiuvannia ta advokasi., K.: FOP Moskalenko O.M., 2015, 111 p.
  7. Kovryzhenko D. S. Zapobihannia konfliktu interesiv ta koruptsii v deputatskii diialnosti: dosvid krain YeS ta propozytsii dlia Ukrainy [Preventing conflicts of interest and corruption in deputy activities: the experience of the EU countries and proposals for Ukraine], Laboratoriia zakonodavchykh initsiatyv, USAD, Verkhovna Rada Ukrainy, Kyiv, 2011, 62 p.
  8. Kolomoiets T. O. Zarubizhnyi dosvid kontroliu za diialnistiu orhaniv mistsevoho samovriaduvannia yak subiektiv administratyvnoho prava ta osnovni napriamky yoho zapozychennia v Ukraini [Foreign experience in controlling the activities of local self-government bodies as subjects of administrative law and the main directions of its borrowing in Ukraine], Visnyk Zaporizkoho natsionalnoho universytetu. Pravo, 2012, № 1, p. 120–129.
  9. Konflikt interesiv politykiv i derzhsluzhbovtsiv: chym my vidrizniaiemsia vid Yevropy? [Conflict of interests of politicians and civil servants: what do we differ from Europe?], O. Kalitenko, Transparency International Ukraina, Elektronnyi resurs, Rezhym dostupu: https://www.pravda.com.ua/cdn/graphics/2016/12/konflikt-interesiv/index.html.
  10. Obolonskyi A.V. Kryzys biurokratycheskoho hosudarstva: Reformы hosudarstvennoi sluzhbы: mezhdunarodnыi opыt y rossyiskye realyy [The crisis of the bureaucratic state: Reforms of the civil service: international experience and Russian realities], M.: Fond «Lyberalnaia myssyia», 2011, 448 p.
  11. Pro zasady derzhavnoi antykoruptsiinoi polityky v Ukraini (Antykoruptsiina stratehiia) na 2014 – 2017 roky [On the Principles of State Anti-Corruption Policy in Ukraine (Anticorruption Strategy) for 2014-2017], Zakon Ukrainy vid 14.10.2014 № 1699-VII, Vidomosti Verkhovnoi Rady., 2014, № 46, St. 2047.
  12. Proekt Zakonu Ukrainy «Pro antykoruptsiinu stratehiiu na 2018-2020 roky» [Draft Law of Ukraine “On the Anti-Corruption Strategy for 2018-2020”], Elektronnyi resurs, Rezhym dostupu: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=63942.
  13. Rivchachenko S. V. Dosvid zarubizhnykh krain u sferi pravovoho rehuliuvannia zapobihannia ta vrehuliuvannia konfliktu interesiv [Experience of foreign countries in the field of legal regulation of the prevention and settlement of conflict of interests], Naukovyi visnyk Khersonskoho derzhavnoho universytetu. Seriia Yurydychni nauky, 2015, Vypusk 3-2., Tom 4. ,Ch. 3. ,p. 181-187.
  14. Sorokina N. Etyzatsiia publichnoi sluzhby yak chynnyk humanizatsii suspilstva: zarubizhnyi dosvid [Etiquette of the public service as a factor in the humanization of society: foreign experience], Derzhavne upravlinnia ta mistseve samovriaduvannia, 2014, Vyp. 2., p. 246-258.
  15. Trepak V. M. Systema zakhodiv antykoruptsiinoi diialnosti u rozvynutykh krainakh [Anti-corruption activities in developed countries], Publichne pravo, 2016,  № 1, p. 193-201.
  16. Upravlinnia konfliktamy interesiv v Ukraini ta Natsionalne ahentstvo z pytan zapobihannia koruptsii (NAZK). Vysnovky i Rekomendatsii [Conflict of Interest Management in Ukraine and the National Agency for the Prevention of Corruption (NACC). Conclusions and Recommendations], Antykoruptsiina initsiatyva YeS v Ukraini, Kyiv, 2018, [Elektronnyi resurs], Rezhym dostupu: https://mviskarada.gov.ua/files/Fayly_dlya_novostey_2018/Konflikt_interesiv_rozyasneniya.pdf.
  17. Ianiuk N. V. Poniattia «konflikt interesiv» u mizhnarodno-pravovykh aktakh ta administratyvnomu zakonodavstvi Ukrainy [Conflict of Interest Management in Ukraine and the National Agency for the Prevention of Corruption (NACC). Conclusions and Recommendations], Visnyk Lvivskoho universytetu, Seriia yurydychna, 2018, Vypusk 66, p. 147-154.
  18. Conflict of interest and integrity in public administration in CEE Countries. Comparative analysis.Florin Marius Popa, Journal of Public Administration, Finance and Law, 2013, 4, p.p.54-67.
  19. Corruption prevention in public administration in the countries of the Baltic Sea Region, CBSS Working Group on Democratic Institutions Latvian Presidency, 2007/2008 Centre for Public Policy PROVIDUS, Riga, 2008, 63 p.
  20. Conflicts of Interest and the Importance of the Organizational Variable: A Comparison Among Canada, the United States and Mexico, David Arellano-Gault, Laura Zamudio-Gonzalez, Walter Lepore, The Open law Journal, 2011, 4, p. 1-14.
  21. Conflict of interest in policing and the public sector. Ethics, integrity and social accountability, Gordon Boyce and Cindy Davids, Journal Public Management Review, 2009, Volume, 11, Issue 5, 41 p.
  22. Managing Conflicts of Interest in the Americas: A Comparative Review, Eric Raile, OGEs Intergovernmental Program Advisor, to support a presentation made by Jane S. Ley, OGEs Deputy Director for Government Relations and Special Projects, at the OECD-IDB Forum on Implementing Conflict of Interest Policies in the Public Service, held in Rio de Janeiro, Brazil, from May 5-6, 2004, 33 p.

Report from the commission to the council and the European Parliament, EU Anti-Corruption report, Brussels, 3.2.2014, COM (2014) 38 final, 4

 

Стаття надійшла до редакції 24.04.2018 р.
Номер журналу  4(6) 2018.