ВЗАЄМОВПЛИВ ЕКОНОМІЧНИХ ІНТЕРЕСІВ РЕГІОНУ ТА ПРІОРИТЕТІВ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ПРИРОДНО-ЕКОНОМІЧНИМ ПОТЕНЦІАЛОМ РЕГІОНІВ

Державно-управлінські студії № 6(8), 2018

УДК 338.26(477): 352

Горбик В.М., кандидат наук з державного управління, генеральний директор Державного підприємства “Спеціалізоване лісогосподарське підприємство “Київоблагроліс”

ВЗАЄМОВПЛИВ ЕКОНОМІЧНИХ ІНТЕРЕСІВ РЕГІОНУ ТА ПРІОРИТЕТІВ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ПРИРОДНО-ЕКОНОМІЧНИМ ПОТЕНЦІАЛОМ РЕГІОНІВ

 

У статті розглянуто взаємовплив економічних інтересів регіону та пріоритетів державного управління природно-економічним потенціалом регіонів. Проаналізовано схеми реалізації інтересів, особливості економічних інтересів які притаманні кожному типу регіону, вплив специфіки економічних відносин і потреб регіону на створення регіональних інтересів. Обґрунтовано та охарактеризовано рівень структурування потреб регіонів. Розглянуто взаємозалежність між механізмом державного управління та регіональними інтересами. Виділено основні пріоритетні завдання механізму державного управління природно-економічним та соціально-економічним розвитком регіону України.

 

The article considers the mutual influence of the economic interests of the region and the priorities of the state administration on the natural and economic potential of the regions. The schemes of realization of interests, peculiarities of economic interests that are inherent to each type of region, the influence of the specifics of economic relations and the needs of the region on the creation of regional interests are analyzed. The level of structuring of the needs of the regions is substantiated and characterized. The interdependence between the mechanism of public administration and regional interests is considered. The main priority tasks of the mechanism of state administration for the natural, economic and socio-economic development of the region of Ukraine are identified.

 

Ключові слова: державне управління, природно-економічний потенціал, регіон, економічний та регіональний інтереси, розвиток.

Key words: public administration, natural and economic potential, region, economic and regional interests, development.

 

Постановка проблеми. Державне управління покликане активізувати і актуалізувати використання всіх видів наявних ресурсів, відкриваючи нові ринкові та соціальні можливості, створюючи стимулюючі умови, підтримуючи сприятливе середовище для підвищення ефективності господарювання та зростання якості життя населення в регіонах. При цьому виявляється певна залежність між повнотою реалізації накопиченого природно-економічного потенціалу і якістю державного управління.

Основними пріоритетними напрямками механізмів державного управління природно-економічним потенціалом регіону є посилення державно-приватного партнерства та розвиток інновацій. На сьогодні в регіонах накопичено достатній потенціал для управління взаємодією держави і бізнесу, територіальні-економічні системи володіють істотним досвідом і ресурсами для підвищення ефективності механізму співпраці.

Отже, основна проблематика полягає в максимально повному використанні сприятливої макроекономічної ситуації, ідентифікації найбільш дієвих інструментів активізації співпраці суб’єктів для додання системності та комплексності процесу взаємодії держави і бізнесу за допомогою ефективного державного управління. Одним з пріоритетних завдань на регіональному рівні повинно стати узгодження інтересів суб’єктів державного управління природно-економічним потенціалом регіону.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання реалізації, вдосконалення механізмів державного управління розвитком регіонів висвітлено в працях відомих науковців, таких як В.Бакуменко, В.Воротін, А.Гнатенко, В.Князєв, Ю.Ковбасюк, О.Коротич, М.Латинін, С.Майстро, Н.Нижник та ін. Проте пошук шляхів узгодження інтересів суб’єктів державного правління природно-економічним потенціалом регіонів потребує розкриття сутності та змісту механізмів державного управління.

Вирішенню проблеми сутності поняття “економічний інтерес” присвячені чисельні роботи вітчизняних та зарубіжних дослідників. Суттєвий вклад у дослідження внесли такі зарубіжні вчені: Е.Бем-Баверк, Л.Вальрас, Ф.Візера, Ф.Енгельс, К.Маркс, С.Міль та інші. Окрім того варто виокремити і роботи вітчизняних науковців, зокрема В.Базилевича, Н.Гражевської, Ю.Зайцева, Л.Каніщенко, В.Попова, В.Савчука, В.Семененко та інші.

В процесі дослідження акцентовано увагу на наукових статтях, присвячених проблемам реформування державного управління регіональним розвитком С.Білої, О.Шевченка, М.Кушнір [7]; особливостям державного управління регіональним розвитком О.Войтика [1]; теоретико-методологічним засадам державного управління регіональним розвитком країни О.Коротича [5].

Постановка завдання полягає у поглибленні теоретико-методологічних положень реалізації механізмів державного управління природно-економічним потенціалом регіонів.

Виклад основного матеріалу. Державне управління безпосередньо направлене на потреби населення і цільові групи, а економічні потреби груп з’являються як інтереси даних суб’єктів економічних відносин. Тому регіони, як суб’єкти держави, можна вважати носіями інтересів, в рамках і за рамками яких працюють всі інші інтереси, характерні соціуму з ринковою економікою.

Питання взаємозв’язку і взаємозалежності економічних інтересів і механізмів державного управління природно-економічним потенціалом в науково-дослідній літературі фактично не досліджені. Категорія «інтерес», зокрема «економічний інтерес», і багатопланове трактування:

  • об’єктивна економічна потреба, зафіксована в свідомості суб’єктів у вигляді конкретного спонукального мотиву до господарської діяльності з метою задоволення наданої потреби [3, с. 68];
  • форма прояву (спосіб існування) економічних відносин, які визначаються особливостями організаційно-правової форми суб’єкта господарювання та зовнішнім середовищем самої економічної системи [1, с. 13];
  • форма прояву економічних потреб, за допомогою усвідомлення і реалізації яких суб’єкт господарювання забезпечує свою самостійність і перспективний розвиток [3, с. 27];
  • об’єктивний (індивідуальний) спонукальний мотив діяльності людей, що виражає зв’язок між становищем працівників в системі суспільного виробництва і їх потребами [1, с. 29].

Аналіз даних визначень вказує, що такі питання, як відповідність інтересів і потреб, взаємозалежність економічних інтересів і економічних відносин, співвідношення об’єктивного і суб’єктивного в інтересі, як і раніше залишаються дискусійними. Ряд експертів ототожнює потреби і інтереси; інша група дослідників розрізняє їх, вважаючи, що інтерес висловлює потреби людей через суспільну свідомість. Значне число дослідників характеризують об’єктивність економічних інтересів (тобто їх незалежність від волі і свідомості людей). Проте деякі вчені трактують інтерес як суб’єктивне відображення об’єктивного змісту в свідомості людини. Одну з крайніх точок зору в філософському аспекті інтересу представляють, що шукати інтерес поза об’єктом неможливо.

З огляду на економічні інтереси і виробничі відносини, слід зазначити, що перші є вторинними по відношенню до других, тобто економічні інтереси є особливою формою прояву виробничих відносин. Проте, з іншого боку, окремі економічні агенти беруть участь у виробничих відносинах з метою задоволення потреб. У зв’язку з цим економічні інтереси стають спонукальними мотивами діяльності індивідів.

Можна відзначити два види інтересів: особисті (сукупність умов, найкращим чином сприяють реалізації потреб індивідуума з точки зору самого індивіда) і публічні, групові інтереси (сукупність умов, які з точки зору більшості членів спільноти або групи найкращим чином сприяють реалізації потреб даної групи і будь-якого її члена окремо). В публічних рамках виділяють регіональні економічні інтереси, які пов’язані із необхідністю задоволення потреб усіх суб’єктів господарюючих в рамках певного адміністративно-територіального утворення з урахуванням їх господарсько-економічних, кліматичних і ресурсних факторів. Але при цьому в трактуванні поняття «регіональні економічні інтереси» серед дослідників ще немає єдності.

Аналіз літератури з даного питання дозволяє відзначити такі підходи до поставленого питання:

  • суб’єктами регіональних економічних інтересів є регіон і його окремі території;
  • суб’єктами регіональних економічних інтересів доцільно розглядати території, окремі галузі та сам регіон;
  • суб’єктами регіональних економічних інтересів виступають регіон і його галузева інфраструктура [6, с. 115].

Звісно ж, що більш досконалим виступає третій підхід. З урахуванням того, що неважливо, яка галузь в регіоні представлена суб’єктами господарювання, з’являється потрійність регіональних економічних інтересів: регіон – галузь – підприємство. Економічні інтереси в даному випадку мають об’єднуючий ключовий об’єкт – природно-ресурсний потенціал. Розподіл і перерозподіл обмежених матеріальних, трудових, фінансових та інформаційних ресурсів відображено в змісті різних групових інтересів у регіоні.

У схемі «регіон – галузі» виразником регіональних інтересів є регіональні органи влади. Враховуючи механізм державного управління природно-економічним та соціально-економічним розвитком регіону, дані суб’єкти ринкових відносин представляють регіональні інтереси на державному рівні (зовнішній інтерес) і одночасно реалізують регіональні економічні інтереси на рівні регіону (внутрішній інтерес). Економічні інтереси регіону концентруються в політиці, що проводиться адміністрацією на підвідомчій їй території [6, с. 20]. З одного боку, державне управління повинно ґрунтуватися на оцінці потреб і запитів населення; з іншого, воно повинно сформувати умови для ефективного функціонування промисловості, з третьої – сприяти проведенню державної політики на регіональному рівні. Таким чином, узгодити інтереси навіть всередині безпосереднього носія інтересів досить проблематично. Орієнтація інтересів може бути, і часто буває, різна не тільки в державному управлінні та промисловості регіону, а й між галузями регіону.

Схема реалізації інтересів в зв’язці «регіон – галузі» здійснюється за допомогою лобіювання галузями інтересів регіону на державному рівні.

У ланцюгу «галузь – підприємства» в якості базового об’єкта регіональних інтересів може проявлятися розподіл інвестицій, приходять з центру для даної галузі (для державних підприємств), а також питання співвідношення часток результатів фінансового аспекту господарської діяльності. У схемі «регіон – підприємства» предметами економічних інтересів виступають: соціально-економічна ситуація в регіоні; ресурси (природні, трудові, грошові); рівень життя населення; підсумки господарської діяльності підприємств; рівень зайнятості працездатного населення. Основний об’єкт інтересів підприємств – розташування і перерозподіл ресурсів. При цьому регіон в особі регіональних органів влади виступає в ролі третейського арбітра і через цю властивість реалізує власні інтереси в зв’язці «регіон – підприємства».

Отже, категорії «економічні інтереси» і «регіональні економічні інтереси» мають важку і дискусійну природу. Узагальнивши різні підходи, можна помітити, що суб’єктами регіональних економічних інтересів можуть виступати регіон і його галузі. Регіональні економічні інтереси можна представити у вигляді схеми: регіон – галузь – підприємство, при цьому різнорівневі інтереси і цілі не узгоджені, як дієвого засобу забезпечення їх узгодженості може виступати механізм державного управління.

Механізм державного управління природно-економічним потенціалом направлений на мікрорівень, оцінює і частково формує унікальні властивості регіону, які можуть бути корисними для потенційних споживачів. При цьому в ролі споживачів в даному випадку можуть виступати: комерсанти (зацікавлені в раціональності розташування ринків, високої кваліфікації робочої сили); туристи (їх інтереси – цікаві місця, кліматичні умови, умови відпочинку); інвестори (зацікавлені в процедурі купівлі-продажу регіональної власності, високої прибутковості і збереження вкладень, здатності вивести прибуток за межі регіону); безпосередньо місцеве населення (зацікавлені в підвищенні рівня життя).

Доцільно виділити наступні основні пріоритетні механізмів державного управління: поліпшення (збереження) конкурентоспроможності в регіоні підприємств промисловості і організацій сфери послуг; поліпшення ступеня ідентифікації громадян з територією свого проживання; залучення в регіон нових підприємств, ресурсів; створення загального рівня популярності регіону. Також виділити пріоритети другого рівня, без реалізації яких практично неможливо ефективно здійснювати ті напрямки, які були представлені вище: вдосконалення державного управління, розвиток інфраструктури регіону, підвищення культурної привабливості регіону.

Відповідно до регіональних економічних інтересів і наявністю певних інститутів державного управління можна ідентифікувати формальні і неформальні елементи держави за рівнем їх лабільності щодо керуючого впливу.

Очевидно, що механізм державного управління не може реалізовуватися в комплексі  конкретного регіону, як правило, вибираються один-два основні, які потім реалізуються з використанням різних інструментів державного управління. Розглянемо деякі із зазначених вище пріоритетів більш детально.

Найбільш поширеною є стратегія регіону, спрямована на активізацію створення, підтримки, зміни стилю регіону, тобто його іміджу. Імідж регіону, так само як і імідж країни, створюється на різних рівнях відображення реальності, при цьому має і свою специфіку. Імідж регіону безпосередньо визначається дієвістю функціонування розташованих в його межах суб’єктів господарювання, інфраструктури, системи сервісу.

З іншого боку, імідж регіону принципово залежить від його економіки і ролі, яку регіон грає в народному господарстві країни (донора або реципієнта), від характеру взаємин з регіональною владою та іншими центральними установами та організаціями, від сформованої динаміки макроекономічних регіональних пропорцій [4, с. 21]. Початковий етап ефективного позиціювання регіону – проведення комплексного дослідження шляхом соціологічного опитування цільової аудиторії з метою визначення поточного стану регіону. За результатами дослідження робляться висновки щодо необхідних заходів як з розвитку окремих складових іміджу регіону, так і по його цілісного моделювання і корекції.

Державне управління інфраструктури служить важливою і з точки зору довгострокового розвитку найбільш стабілізуючою базовою складовою регіону. Надійне енергопостачання, чиста питна вода, розвинені комунікації, порядок на вулицях ще не гарантують регіонального зростання, але їх відсутність або нерозвиненість робить таке зростання нездійсненним. Існує також такий напрямок державного управління, як маркетинг персоналу. В даному випадку це робота з жителями території, об’єднаннями, політиками, яка ставить основною метою забезпечення підтримки маркетингової активності регіону.

Розглянемо вплив специфіки економічних відносин і потреб регіонів на створення регіональних інтересів. Економічні відносини функціонують і розвиваються в часі і в просторі. Формування регіонального ентузіазму пов’язане з регіональними рисами прояви економічних відносин, зумовленими специфікою регіонального середовища. Територіальні особливості відображають специфічні відмінності в умовах реалізації суспільного відтворення і в економічній структурі окремих регіонів. Ця диференціація є наслідком відмінностей географічного середовища і формується специфіка виробництва та економічних відносин в регіоні. Відповідно, просторовий аспект функціонування виробничих відносин може бути охарактеризований впливом місцевих умов і проявляється в специфічному регіональному інтересі. Він, в свою чергу, проявляється в рівні життя населення регіону, структурі зайнятості населення, структурі споживання життєвих благ, спеціалізації регіону, умовах життя і праці, структурі виробництва, комплексності розвитку його господарства, ступені розвиненості соціальної інфраструктури, соціально-економічному та природно-економічному розвитку регіону.

Природа регіонального інтересу пов’язана, з одного боку, з неоднаковою потребою народонаселення в життєвих благах в різних районах країни під впливом природно-кліматичних умов. Фактичний рівень задоволення даних потреб знаходить вираз у відмінностях регіонального рівня життя населення. З іншого боку, виникнення регіонального інтересу пов’язане з особливостями господарювання в регіоні, особливостями виробництва і праці під впливом ряду специфічних причин, що впливають на спеціалізацію регіону, його місце в територіальному поділі праці, демографічну ситуацію, структуру виробництва і зайнятості, умови праці та якість трудових ресурсів.

Економічні інтереси регіонів є соціально зумовлені мають об’єктивну необхідність задоволення потреб взаємозалежної цілісної сукупності економічних агентів на регіональному рівні з метою забезпечення сталого соціально-економічного  та природно-економічного розвитку регіону.

Значне число потреб регіонів можна з певним рівнем структурувати наступним чином:

  • потреби, пов’язані із забезпеченням сталого природно-економічного розвитку регіону;
  • потреби, пов’язані з досягненням оптимального рівня соціального розвитку регіону;
  • потреби, пов’язані із забезпеченням стабільної соціально-політичної атмосфери в регіоні;
  • потреби, пов’язані з підтриманням безпечної екологічної ситуації в регіоні [7, с. 30].

Виділені вище в найзагальнішому вигляді потреби характерні для всіх регіонів. Тим часом кожен регіон має певну специфіку потреб і можливостей їх задоволення. Отже, і економічні інтереси, які визначаються в результаті потребами, для кожного регіону специфічні.

Розглянемо специфіку економічних інтересів в залежності від типу регіону. У науковій літературі однією з найбільш поширених вважається класифікація регіонів за такими ознаками: за природно-географічним особливостям; за спеціалізацією промислового виробництва (регіони з переважанням галузей обробної промисловості, агропромислового комплексу, регіони з багатогалузевим характером виробництва); за рівнем соціально-економічного розвитку; за ступенем бюджетної самостійності (донори – реципієнти); за значимістю в доходах бюджету; по забезпеченості ресурсами; за часткою населення з доходами нижче прожиткового мінімуму.

Кожному типу регіону з наведеної вище класифікації притаманні особливі економічні інтереси. Наприклад, ознака – статус регіону може бути відображений в економічних інтересах наступним чином. Найбільш широке коло інтересів стане відслідковуватися у містах як у суб’єктів з більшим ступенем господарської самостійності, менший – у областей. Крім того, економічні інтереси найчастіше будуть перебувати в суперечності з державними.

Аналогічно інші ознаки даної класифікації ще визначають специфіку регіонального інтересу. Причому інтереси різних регіонів в рамках першої класифікаційної ознаки мають всі шанси не тільки значно відрізнятися, але і бути протилежними (наприклад, інтереси регіону-донора і регіону-реципієнта). Всі регіони мають спільні економічні інтереси, такі як забезпечення сталого природно-економічного і соціального розвитку, стабільності політичних та громадських умов, екологічна безпека. Але регіональний інтерес має свою специфіку, яка визначається природно-географічними, економічними та іншими відмінностями. При цьому в системі економічних інтересів неупереджено закладені протиріччя між її окремими видами. Стосовно до регіонального інтересу – це протиріччя між державними і регіональними інтересами, інтересами відомств і регіону, інтересами корінного населення і інтересами відомств, внутрішньо регіональні протиріччя, міжрегіональні протиріччя.

Проаналізуємо вплив державного управління на економічні інтереси. Державне управління дозволяє забезпечити узгодження економічних інтересів на регіональному рівні, реалізація принципів механізму визначає умови для такої організації управлінських відносин, яка, з одного боку, формує господарсько-правові умови збереження повної самостійності виробників регіону, з іншого – проводить на практиці вплив з боку держави. Це створює можливість регіону забезпечувати узгодженість локальних економічних пріоритетів окремих підприємств і фірм з регіональними інтересами.

У зв’язку з тим, що пріоритети державного управління сформовані з урахуванням економічних інтересів регіону, він сприяє забезпеченню поєднання інтересів і цілей загальнонаціонального і регіонального характеру, а також інтересів макро- і мікрорівня. Доцільно брати до уваги, що можливості узгодження різнорівневих економічних інтересів через механізм державного управління зумовлені його розташуванням між центральними керівними структурами і безпосередніми суб’єктами ринку – підприємствами, що знаходяться в регіонах. Державне управління забезпечує збір інформації про перспективи виробництва і планових потребах ринку регіону, моніторинг даних про динаміку кон’юнктури ринків більш високого рівня, регіонах-конкурентах і формує на базі їх обробки ті чи інші рішення управлінського характеру.

Розглянута взаємозалежність між державним управлінням і регіональними інтересами через їх взаємодію не є єдиною, існує взаємозв’язок – управління регіону здійснюється в інтересах самого регіону і суб’єктів, в увазі яких зацікавлений регіон.

Пріоритети державного управління є відображенням економічних інтересів даного регіону, інакше кажучи, перше створюються виходячи з іншого. В цьому і міститься вплив регіональних інтересів на державне управління. Погляньмо на цей процес найбільш ретельно, зіставивши ймовірні регіональні інтереси і пріоритети державного управління.

Формування мотивацій у суб’єктів ринку для активізації інноваційної діяльності на регіональному рівні визначено змістом економічних інтересів.

Умови сучасної інформаційної епохи трактують потреба обліку інтелектуально-інноваційного потенціалу регіонів, який представляє собою ймовірність кадрового постачання стратегічних напрямків соціально-економічного розвитку регіону, перспективне формування нових товарів, напрямків розвитку бізнесу на базі досягнень НТП, комерціалізації інноваційних ідей, що, в свою чергу, викликає перетікання грошових коштів між галузями. Таким чином, інвестиційні переваги формують структурний вид виробничих систем.

Структурно-інноваційний потенціал може бути розглянутий з точки зору як ресурсної складової, яка описує можливості окремих ресурсів для втілення інноваційної діяльності в регіоні, так і результативними компонентами, що відображають результат реалізації застосування ресурсних можливостей, тобто характеризує досягнуту ступінь інноваційного потенціалу.

Однак, незважаючи на досить високі показники інноваційного потенціалу регіонів, структура експорту територій має переважно сировинний характер. Це зумовлює зацікавленість зовнішньоторговельних партнерів в реалізації природно-ресурсного потенціалу, але суперечить цілям соціально-економічного розвитку цих територій і держави в цілому, мають досить низьку здатність формувати нові ринки продукції, очевидно, що використання інноваційного потенціалу регіонів вимагає створення інноваційної пропозиції та стимулювання інноваційного попиту, в тому числі за допомогою механізму державного управління природно-економічним потенціалом регіонів.

Якщо регіон не володіє розвиненим промислово-виробничим потенціалом, його основне завдання – постачання економічного розвитку території за рахунок інших джерел, наприклад, за рахунок залучення в регіон туристів. В даному випадку пріоритетним курсом державного управління буде забезпечення зростання культурної привабливості регіону.

Якщо регіон є ресурсонедостатнім, то його народногосподарський інтерес міститься в залученні необхідних виробничих ресурсів на територію, відповідно до цього створюються нові пріоритети державного управління – «реклама» зроблених в наданому регіоні сприятливих умов для здійснення процесу виробництва.

Крім того, в якості головного економічного інтересу регіону може виступати його внутрішній інтерес, що відображає інтереси місцевого населення. Для жителів регіону важливі рівень і якість життя, особливості соціально-економічної політики, активність регіональної влади щодо створення відповідних умов життя, роботи, ведення бізнесу, рівень розвитку суспільної інфраструктури, соціальної та енергетичної безпеки. [2, с. 80]. У наведеному випадку пріоритетним курсом державного управління регіоном стане маркетинг персоналу, який передбачає постачання маркетингової активності з середини регіону.

Під механізмом державного управління розуміється комплекс регіонального управління природно-економічним потенціалом регіону. Однак економічні інтереси можуть впливати і на маркетингову діяльність на мікрорівні. Очевидно, що, якщо мова йде про економічні інтереси суб’єктів господарювання, цей вплив стане безпосереднім (економічні інтереси компанії в кінцевому рахунку визначають пріоритети його маркетингової політики). Однак якщо розглядати безпосередньо регіональний інтерес, то він може впливати на діяльність конкретних підприємств лише побічно, через різні заходи державного управління економікою на регіональному рівні.

Висновки. Отже, регіональні економічні інтереси можна представити у вигляді схеми: регіон – галузь – підприємство, при цьому різнорівневі інтереси і цілі не узгоджені. Як дієвий спосіб їх узгодження може виступати механізм державного управління природно-економічним потенціалом. Регіональні економічні інтереси і пріоритети державного управління регіонального розвитку взаємопов’язані, при цьому дана взаємозалежність носить двосторонній характер, тобто як перші, так і другі надають взаємний вплив один на одного. Пріоритети механізму державного управління природно-економічним потенціалом регіонів є відображенням економічних інтересів даного регіону. Інакше кажучи, перші створюються виходячи з інших. В цьому і міститься вплив регіональних інтересів на механізм державного управління.

Таким чином, на сучасному етапі економічних реформ в Україні зростає потреба вирішення довгострокових проблем соціально-економічного та природно-економічного розвитку регіонів країни, забезпечення в тому числі стійкого економічного зростання, збільшення темпів зростання інвестицій в реальний сектор економіки, підвищення конкурентоспроможності суб’єктів господарювання, здійснення інституційних проектів. Тому цілі, які стоять перед суб’єктами регіональних відносин, зумовили формування ефективного державного управління як фактора їх взаємозв’язку.

Список літератури:

  1. Войтик О. Особливості державного управління регіональним розвитком: теоретичні аспекти/ О. Войтик // Державне управління та місцеве самоврядування. – 2017. – Вип. 1. – С. 21-26.
  2. Джаман М. О. Теорія економіки регіонів: навч. посіб / М. О. Джаман. – К . : Центр учбової літератури, 2017. – 384 с.
  3. Жихор О. Б. Інноваційний розвиток регіону [Текст] : монографія / О. Б. Жихор, Т. М. Куценко ; Нац. банк України, Ун-т банків. справи . – К . : УБС НБУ, 2012. – 251 с.
  4. Коваль Я. В. Регіональна економіка: навч. посіб. / Я. В. Коваль, І. Я. Антоненко. – К .: РВПС України НАН України, 2005. – 189 с.
  5. Коротич О. Б. Державне управління регіональним розвитком країни: теоретико-методологічні засади/ О. Б. Коротич. // Державне будівництво. – 2010. – № 1. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/DeBu_2010_1_4
  6. Регіони України: проблеми та пріоритети соціально-економічного розвитку : монографія / за ред. З. С. Варналія. – К . : Знання України, 2005. – 498 с.
  7. Реформування державного управління регіональним розвитком: стан, проблеми, перспективи / С. О. Біла, О. В. Шевченко, М. О. Кушнір, В. І. Жук [та ін.]. – К. : НІСД, 2012. – 96 с.
  8. Фурдичко О. І. Проблема оптимізації використання природно-ресурсного потенціалу певного регіону / О. І. Фурдичко, В. С. Паштецький // Агроекологічний журнал. –– № 1. – C. 17-21.
  9. Хлівна, І. В. Природно-ресурсний потенціал сільських територій: проблеми збереження довкілля / І. В. Хлівна // Економіка АПК. –– № 3. – C. 59-64.
  10. Яременко, О. М. Економічна природа платежів за користування природними ресурсами / О. М. Яременко // Формування ринкових відносин в Україні. –– № 2. – C. 28-32.

References

  1. Voityk O. (2017), Osoblyvosti derzhavnoho upravlinnia rehionalnym rozvutkom [Features of state management of regional development], Teoretychni aspekty. Derzhavne upravlinnia ta mistsevesamovriaduvannia.
  2. Dzhaman M.O.(2017), Teoriia ekonomiky rehioniv. [The theory of regional economics], Navch. posib., Tsentr echbovoi literatury.
  3. Zhykhor O.B. (2012), “Innovative development of the region”, National Bank of Ukraine, Bank Unions.
  4. Koval Ya.V. (2005), Rehionalna ekonomika [Regional economy], navch.posib.RVPS Ukrainy, NAN Ukrainy.
  5. Korotych O.B. (2010), Derzhavne upravlinnia rehionalnym rozvytkom krainy [Public administration of regional development of the country], Teoretyko-metodolohichni zasady, Derzhavne budivnytsvo.
  6. C. Varnalii (2005), “Regions of Ukraine”, problems and priorities of socio-economic development Ukraine,
  7. O.S. Bila, O.V. Shevchenko, M.O. Kushnir, V.I. Zhuk (2012), “Reforming public administration by regional development: state, problems, perspectives”, NISD
  8. Furdychko O.I. (2013), Problema optymizatsii vykorystannsia prypodno-resursnoho potentsialy pevnoho rehionu [The problem of optimizing the use of natural resource potential of a particular region], Ahroekolohichnyi zhurnal.
  9. Khlivna I.V. (2013),Prypodno-resursnyi potentsial silskykh terytorii [Natural-resource potential of rural territories], Problemy zberezhennia terutorii, Ekonomika APK.
  10. Yaremenko O.M. (2014), Ekonomichna pryroda platezhiv za korystuvannia prurodnymy resursamy [The economic nature of payments for the use of natural resources], Formuvannia runkovykh vidnosyn v Ukraini.